Курсова робота з української літератури Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” (стр. 1 )

Курсова робота з української літератури

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай”

ПЛАН

1.  Ідейно-художня проблематика. Жанр.

2.  Образ України.

а) Природа.

б) Люди.

3.  Образ Марусі Чурай.

4.  Поетика.

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” є перлиною української літератури ХХ століття. Як і кожний видатний твір, він наділений глибокою, а точніше сказати, глибиною змістовністю, осягнення якої потребує як добре розвинутої уяви, так і напруженої роботи душі. Роман бо ж історичний, тобто і ньому розповідається про далекі часи, коли люди, їх побут, звичаї, особливості мислення, навколишнє середовище, у якому вони жили, - тою юто села, міста та й уся природа – суттєво відрізняється від того, що бачило у наші дні. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше відобразити у романі Україну ХVІІ століття. Вона відкрила її для себе, а потім, працюючи над романом, відкривала її і для нас – і це був безцінний дарунок видатного митця. Читаючи книги з історії України, ми знайомилися із сухими датами, фактами, подіями, історичними особами, з логікою суспільного розвитку тощо – і всі ці знання необхідні нам. Художній твір про історичне минуле має зовсім інше завдання. Письменник прагне образно відтворити історичну епоху, тобто показати її в конкретно-чуттєвих живих картинах. Він ніби вводить нас у далекий час і владно змушує жити в ньому, пройматися його проблемами, його духом, спілкуватися з історичним і не історичними (тобто вигаданими самим автором) людьми. Звичайно ж, митець будує світ твір на історичних реаліях. Але хай не бентежить нас те, що він досить часто домислює персонажі та події – тобто вводить у твір те, чого в дійсності й не було. Знаменитий давньогрецький учений Аристотель у своєму відомому трактаті “Поетика”, порівнюючи науковий трактат історика і художній твір на історичну тему, звернув увагу на таку різницю між ними: історик пише про те, що могло б бути. Саме через те видатний мислитель вважав, що письменник більш узагальнююче відображає історичну епоху і тому його праця є ціннішою за працю історика, якому дано тільки протоколювання події, що відбулися. Нині з думкою Аристотеля важко погодитися – треба врахувати, що сучасна історична наука не тільки фіксує плин історичний подій, а й осмислює їх розвиток, користуючись при цьому знанням законів історії. Як би то не було, але художнє відображення минулого часу має і свою привабливість, і цінність, причому цінність суспільно значиму. Виховуючи у людини образне бачення давніх епох, воно, це відображення, є могутнім засобом творення історичної свідомості. Високохудожній історичний твір немовби висвітлює з мороку минулого якийсь період уже назавжди відбутого життя – висвітлює до деталей, до побутових дрібниць, виявляє психологію тогочасних людей. І цей фрагмент минувшини став суттєвою частиною нашої пам’яті, нашого духовного життя.

Ось чому наголошуємо, що поява історичного роману “Маруся Чурай” була коштовним дарунком кожному українському читачеві, історична пам’ять якого через певні обставини складалися то з “білих плям”, то з фальшивих у своїй суті уявлень, витворених з метою підступно приспати українську національну свідомість.

Говорячи про особливості читацького сприймання роману Ліни Костенко, ми повинні врахувати одну важливу річ: кожний твір на історичну тему може вважатися високохудожнім тільки за умови, якщо він “звучить по-сучасному” – тобто, коли знайомство з ним допомагає нам не тільки пізнавати минуле, а й осмислювати сьогодення. Наголошуємо на цій думці як особливо важливій.

Треба враховувати ще й таке: якщо сучасний митець береться за художнє осягнення якоїсь давньої історичної епохи, то він шукає в ній саме те, що допомагає йому зрозуміти і пояснити сьогоднішню для нього дійсність. Історія безперервна і спадкова. Ми, теперішні, сформовані усім ходом нашого попереднього історичного розвитку. Ось чому погляд у минуле є для нас одним із способів самопізнання. Читаючи роман Ліни Костенко, постійно відчуваєш його перегук із вчорашнім, зовсім недавнім і сьогоднішнім днем. В поточних типах досить часто пізнаєш теперішні. Окремі проблеми, що були гостро актуальним для України в ХVІІ ст., залишаються такими ж і сьогодні. Саме до них належить проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні. У романі створено ряд образів персонажів, прекрасних завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщини. Одночасно бачимо й людей безкрилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених високим патріотичним почуттям, - такі люди є зрадниками національної справи.

Особливістю видатних художніх талантів є їх здатність виявляти і по-своєму трактувати загальнолюдські проблеми – тобто такі проблеми, які споконвіку цікавили людей усіх часів і всіх народів. Їх ще називають “вічними темами”. Скільки талановитих митців їх не освоювали б і скільки видатних творів їм би не було присвячено – вони залишаються невичерпними.

Тема любові є однією з головних у романі Ліни Костенко. Її твір дає змогу кожному із нас відкрити для себе красу і силу людської любові, хай навіть ця любов зазнала зради і привела до трагічної розв’язки. “Маруся Чурай” збагачує нас своєю “філософією любові”, у якій це почуття виражається як особлива духовна цінність. Проблема “любов і зрада”, що теж належить до “вічних” тем, вирішується як складова частина “філософії любові”.

Найчільніше місце у творі займає інша “вічна” проблема літератури – “митець і народ”, “митець і суспільство”. Вочевидь у світовій літературі нема видатного поета, який би не торкався цієї загальнолюдської проблеми і не надавав її свого трактування. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творів укр. пісень, що набули найширшого розповсюдження і принесли всесвітню славу нашому народу. В часи, коли жила Маруся Чурай, укр. писемна література через певні умови була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, яків були його голосом, його душею. М. Ч. – одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань великої творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина у багатьох відношеннях незвичайна, виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників – від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є “не такого, як усі”. Нема сумніву, що Ліна Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси ХVІІ ст., вжила у нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським “застійним” суспільством 70-80-х років.

Отже, знайомство зі сторичним романом Ліни Костенко потребує від читача зосередженості, серйозної інтелектуальної праці, якої, до речі, боятися не потрібно, бо то є праця над собою, над своїм духовним самовдосконаленням.

ІІІ

Про поняття “художній світ твору”. Перед тим, як начнемо розглядати один із головних образів роману – образ України, необхідно пояснити зміст щойно вжитого словосполучення “художній світ твору”. Воно позначає досить складне і дуже важливе для науки про літературу термінологічне поняття. Якщо уважний, схильний до самоспостереження читач спробує проаналізувати своє враження від щойно сприйнятого літературного твору, то обов’язково прийде до висновку, що він, читаючи твір, ніби перебував в окремому світі. У залежності від твору, цей світ може бути досить подібним до знайомого нам реального світу, але й може суттєво відрізнятися від нього. Справа в тому, що кожний письменник, так само, як, в принципі, і кожна людина, наділений своєрідним баченням навколишнього світу. Усі ми по-різному сприймаємо й оцінюємо людей, природу, маємо свої улюблені кольори, запахи, звуки. Особливість талановитого митця є те, що він гостріше, а тому й своєрідніше сприймає навколишній світ. І ця його своєрідність світосприймання обов’язково визначає самобутність твореного ним художнього світу. Він “заселяє” твір своїми людьми, надає йому свою кольористику, насичує його своєю емоційною атмосферою.

Своєрідність художнього світу твору багато в чому залежить від вроджених особливостей світобачення митця. Письменник саме так бачить, розуміє і відчував навколишній світ – і інакше бачити, розуміти і відчувати його не може. Проте це не означає, що, працюючи над твором, письменник не корегує його внутрішнього світу. Він розуміє, що художній світ твору є при значимим фактором естетичного впливу на читача. Письменник багато працює над тим, щоб його твір вплинув на читача, щоб він, читач, “вийшов” із художнього твору пройнятий його атмосферою його світом.

Важливою особливістю художнього твору є те, що враження, які йдуть від його внутрішнього світу є, умовно кажучи, розумними – вони містять у собі не завжди достатньо вузькі, немовби завуальовані смисли, розгадка, яких потребує серйозної роботи розуму і серця. Ще раз наголошуємо, що подібна особливість внутрішнього художнього світу, як правило, засвідчує високих художній рівень твору є одним із важливих критеріїв його оцінки.

Зрозуміло, що художній світ роману є складніший, скажімо, за художній світ оповідання чи невеликого поетичного твору – складніший своїми внутрішніми просторовими та часовими вимірами, тематико-проблемним блаженством, розкриттям зображених характерів.

Внутрішній художній світ “Марусі Чурай” відображає найсуттєвіші соціально-політичні та духовні моменти України середини ХVІІ ст. Відображає, зрозуміло, художньо – тобто образно. Перебуваючи в цьому світі, ми приймаємось атмосферою того часу. Наше враження після знайомства з романом подібне до вражень людини, яка з допомогою “машини часу” побувала в Україні у період Хмельниччини. Наші враження живі, емоційні, нам здається, що ми побачили все, що захотіли побачити. І ми навіть не підозрюємо, що наше знайомство з тією історичною епохою тонко скеровувалося автором роману, - із лиш можливих персонажів, фактів, деталей вона вибирала тільки ті, що у своїй сукупності давали можливість утворити найбільш точне уявлення про зображувальну епоху.

Складовими образу України є зображені у романі природа і людина.

Природа. Аналізуючи своє сприймання роману, легко можемо погодитись з думкою, що в нашій уяві цілком виразно постають пейзажі картини, на тлі яких відбуваються події. Умовно кажучи, сцена, де відбувається дійство майстерно виконаними декораціями. Мистецтво слова поетеси виявляється в тому, що вона, спеціально не зупиняючись мінімальних “пейзажних” вправлень витворює їх в образній уяві читача.