Версії виникнення міжнародного права. Обгрунутвати найбільш прийнятну версію (стр. 10 )

Серед об'єктів міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища, під якими розуміють природні об'єкти, з приводу яких у держав і міжнародних організацій формуються й розвиваються екологічні відносини, вирізняють дві категорії: ті, що належать до юрисдикції держави, й ті, які до неї не належать.

До першої категорії відносять Світовий океан, космос, Антарктиду, мігруючі види тварин та деякі інші. Особливість даних об'єктів полягає в тому, що їх правовий режим визначається нормами міжнародного екологічного права. Друга категорія - міжнародно-правові об'єкти природи, включені до числа світового природного існування (міжнародні водні об'єкти, занесені до Міжнародної червоної книги, що знаходяться під загрозою зникнення, рідкісні види фауни, флори та деякі інші).

Однією з правових форм міжнародного співробітництва Укра-їни у сфері екології є міжнародні договори. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обо-в'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Більше того, якщо між-народним договором України, укладеним у формі закону, вста-новлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

На сучасному етапі міжнародне співробітництво в галузі охо-рони довкілля здійснюється на трьох рівнях - світовому (або глобальному), європейському і регіональному.

Важливою віхою міжнародної співпраці в зазначеній сфері на світовому рівні стала Стокгольмська конференція, ООН з на-вколишнього природного середовища (1972 p.). Вона не тільки прийняла важливі документи (Декларацію, що містить 27 прин-ципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), а й послужила джерелом формування міжнародного екологічно-го права.

На регіональному рівні міжнародне співробітництво розви-вається з урахуванням особливостей географічних і природних регіонів, у межах яких створені й функціонують єдині екологіч-ні системи. Формами такого співробітництва є міжнародні еко-логічні програми за участю України - «Чорне море», «Карпати» та ін.

Самостійною формою міжнародної співпраці у сфері еколо-гії є міжнародні договори екологічного змісту. Серед них виріз-няються договори комплексного й поресурсового змісту. До пер-ших належать ті, що мають глобальний характер, другі спрямо-вані на охорону окремих об'єктів природи.

Специфічною і досить поширеною формою міжнародного співробітництва виступають численні міжнародні конференції з проблем охорони навколишнього природного середовища, що позитивно впливають на міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвитку такої співпраці. Найбільш зна-чимою є Конференція ООН з навколишнього середовища й роз-витку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій взяли участь 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок денний на XXI сторіччя». На ній також були подані відкриті для підписання Конвенції «Про зміни клімату» та «Про біологічне різноманіття».

Міжнародно-правовими угодами регламентуються екологіч-ні проблеми, які мають планетарний характер і які не можуть ефективно регулюватися тільки законодавством однієї або де-кількох країн. Водночас необхідно зазначити, що існують і такі екологічні проблеми, які мають регіональний характер. Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди між держа-вами відповідного регіону. Наприклад, 21 квітня 1992 р. на Кон ференції причорноморських країн, що відбулася в м. Бухаресті (Румунія) була підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Україна, як член Ради Європи - однієї з впливових органі-зацій, у діяльності яких питання охорони довкілля посідають доволі важливе місце, - підписала й ратифікувала 29 міжна-родних конвенцій, що стосуються екології, стала учасником 44 двосторонніх міжнародних угод і договорів у зазначеній сфері.

Міжнародні природоохоронні організації

Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організа-ції Об'єднаних Націй (ООН) та неурядові світові громадські ор-ганізації, їх характерною особливістю є універсальність, тобто участь в них більшості країн світу, які являють собою різні еко-номічні й соціально-політичні системи.

Завдання охорони здоров'я народів світу, яке ставить перед собою Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), про що зазначено в її Статуті, логічно передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого люди-ну середовища.

Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) має на меті сприяння міжурядовому співробітництву в усіх тех-нічних областях, пов'язаних з міжнародним торговельним суд-ноплавством. Однією з функцій діяльності цієї організації є роз-робка високих стандартів екологічної безпеки судноплавства. До компетенції ІМКО належить боротьба з забрудненням Світо-вого океану нафтою. З цією метою був створений Комітет з без-пеки на морі. Характерним є заснування, Юридичного комітету.

В структурі органів Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) знайшли відображення спеціальні функції в галузі охо-рони навколишнього середовища. До складу Виконавчого комі-тету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навко-лишнього середовища, з кліматичних змін, з питань зміни пого-ди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруд-нення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього середовища.

19. Головні теорії у сфері взаємозв’язку і взаємодія міждержавного і національного права.

МП і внутрішньодержавне право не ізольовано одне від одного. На нормотворчість в МП впливають національні правові системи. Норми національного права регулюють здійснення зовнішньої політики України, а міжнародне право, в свою чергу, впливає на національне законодавство.

В питанні співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права у науці міжнародного права мають місце різні погляду які можна умовно зводити до двох основних напрямів - «дуалістичному» і «моністичному».

Прихильники дуалістичного напряму дотримуються погляду, відповідно до якого визнається паралельне існування системи МП та внутрішньодержавного права. Прибічники такого підходу вважають, що правові системи держав і міжнародного права розвиваються незалежно, але, одночасно, й у взаємозв'язку один з одним. Прибічники моністичного напряму вважають, що внутрішньодержавна правова система і міжнародне право перебувають у певній супідрядності, саме чи внутрішнє право панує над міжнародним чи міжнародне домінує над внутрішнім правом. Теорія визнання примату міжнародного права над внутрішнім правом отримала широке визнання.

На практиці тією чи іншою мірою, мають місце і цей перший і другий варіанти співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права. З одного боку, міжнародно-правові норми закріплюють права та обов'язки лише суб'єктів міжнародного права, і на розподіл державам, які є суверенними у виконанні зовнішньої діяльності та самостійно, незалежно і добровільно набувають прав та покладають на себе обов'язки під час укладання міжнародного договору. Але щоб забезпечити фактичну реалізацію міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюються заходи для трансформації міжнародно-правових норм в законодавство.

Прийняті державами міжнародні зобов'язання повинні ними сумлінно виконуватись.

В ряді держав ратифіковані міжнародні договори автоматично стають частиною національного законодавства. У законах багатьох держав встановлюється правило, що у разі розбіжностей положень внутрішнього законодавства і договірними міжнародних зобов'язань держави. переважну силу мають міжнародні зобов'язання. Так, наприклад, в п. 4, ст. 15 Конституції РФ говориться, що загальновизнані принципи та норми міжнародного права та міжнародних договорів РФ є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором РФ встановлені інші правила, ніж законом, то застосовуються правила міжнародного договора.

Взамодія:

Наприклад: свою регулюючу функцію МП без внутрішньодержавного права не могло б здійснити, порядок укладання договорів регулюється, як МП так і внутрішньодержавним правом.

При взаємодії “національне – міжнародне право” застосовується загальне правило: чим прогресивніший суспільний лад держави, тим значніший вплив його конституційних принципів і зовнішньої політики на розвиток МП.

Імплементація - процес транспонування МПактів, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм МП органами державної влади (імплементація в широкому сенсі).

Трансформація – певна переробка норм відповідного міжнародного договору або перенесення їх до національного законодавства. Пряма – самовик. Непряма – треба перетворити на норму МП.

20.  Поняття та джерела консульського права.

Консульское право зародилось много веков тому назад. Появление норм консульского права было вызвано потребностями развивающейся торговли. В начальный период своего развития это право ограничива-лось защитой в государстве пребывания торговых интересов иностранных купцов, а также рассмотрением споров между отечественными и иностранными купцами. Постепенно консульские функции стали расширяться. Становление консульского права в России относится

к XVIII в.1 Источники консульского права. Основой консульского права является Венская конвенция о консульских сношениях 1963 г. Она определяет классы глав консульских учреждений, регулирует порядок открытия консульских учреждений, назначения и отзыва консулов, консульские функции, привилегии и иммунитеты консульских учреждений, их со-

трудников и консулов. Весьма развита практика заключения двусторонних консульских

конвенций, в которых детально регулируются вопросы консульских отношений между конкретными государствами. Кроме того, практически каждое государство имеет свои внутренние нормативные правовые акты, в которых регулируются вопросы консульской службы.

Установление консульских отношений между государствами осуществляется по их взаимному согласию. Если иное не оговорено двумя го-сударствами, то согласие, данное на установление дипломатических отношений, означает и согласие на установление консульских отношений.