Версії виникнення міжнародного права. Обгрунутвати найбільш прийнятну версію (стр. 2 )

Поняття механізму в загальному плані - це сукупність засобів і способів, головна мета яких - сприяти здійсненню планованого результату. Механізм у галузі права являє собою сукупність засобів, способів і спеціальних органів, мета яких - сприяти реалізації норм права (тобто втілення їх у життя).

У загальному плані механізм міжнародно-правового регулювання - це система засобів і способів регулювання і реалізації міжнародних правовідносин, це процес правоздійснення (тобто процес реалізації норм міжнародного права у житті). У якості основних елементів механізму міжнародно-правового регулювання, об'єднаних під загальним висловом "засоби і способи", звичайно розуміються: принципи і норми міжнародного права, міжнародно-правова свідомість і міжнародно-правові відносини.

Механізм міжнародно-правового має на меті регулювати міжнародні відносини в рамках міжнародного права.

Для найбільш повного досягнення цієї мети паралельно з механізмом використовується метод функціонування міжнародного права, за дії якого реалізація міжнародно-правових норм здійснюється більш ефективно.

Метод функціонування міжнародного права звичайно розглядається як загальний підхід до розв'язання питання про реалізацію норм міжнародного права і містить у собі ряд самостійних методів. В якості таких методів слід зазначити:

- політико-правовий метод, що передбачає реалізацію норм міжнародного права суб'єктом міжнародного права політичними засобами (наприклад, при використанні принципу незастосування сили або погрози силою);

- морально-правовий метод, що передбачає використання сили й авторитету моралі, моральних цінностей (наприклад, при застосуванні принципу поваги прав людини);
- ідейно-правовий метод, що передбачає використання ідеології, міркувань, які ідейно об'єднують суб'єктів міжнародного права (наприклад, при організації якихось міжнародних союзів на зразок НАТО та ін.);

- організаційно-правовий метод, що передбачає розробку і прийняття організаційних заходів для реалізації норм міжнародного права (наприклад, при створенні органів з морського законодавства);

- спеціально-правовий метод, що припускає використання специфічних правових засобів впливу на міжнародні відносини, тобто суто юридичних засобів. У зв'язку з цим спеціально-правовий метод характеризується суто юридичною природою використовуваних засобів (наприклад, акцентується увага на необхідності неухильного застосування принципу "pacta sunt servanda").

5.Взаємодія та взаємозв’язок міжнародного права, зовнішньої політики та дипломатії.

МП – це сукупність норм та принципів, що знаходяться в системі і регулюють міжнародні відносини (по суті здійснення зовнішньої політики держав).

Зовнішня політика – сукупність стосунків держав з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Засобом зовнішньої політики є дипломатія.

Дипломатія – засіб здійснення зовнішньої політики держав, що являє собою сукупність не воєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв’язуваних завдань.

Міжнародне право відіграє особливу роль у міжнародних відносинах. В процесі проведення зовнішньої політики держави стикаються з проблемами, які виникають в результаті взаємодії на міжнародній арені. Регулятором цих міждержавних відносин є міжнародне право, але на практиці не всі держави дотримуються основним принципам і нормам міжнародного права, виправдовуючи свої дії з посиланням на "національний інтерес", вважаючи, що міжнародне право будучи інструментом і регулятором міжнародних відносин грає підлеглу роль у зовнішній політиці. Звідси виникає проблема співвідношення зовнішньої політики та міжнародного права, що представляє не тільки науковий інтерес, а й практичний. У цілісному і взаємозалежному світі зовнішня політика держав і міжнародне право завжди взаємодіють і взаємовпливають один на одного. Міжнародне право і міжнародні організації є регуляторами міжнародного життя в цілому, і зовнішньої політики держав зокрема. Держави здійснюючи свою зовнішню політику повинні керуватися основними нормами і принципами міжнародного права, оскільки цього вимагають сучасні міжнародні відносини.

Міжнародне право, зовнішня політика і дипломатія - явища не тільки взаємопов'язані, а й багато в чому переплітаються. Проблема співвідношення взаємодії зовнішньої політики та міжнародного права - це, по суті, проблема співвідношення політики і права в міжнародній системі. Оскільки міжнародне право функціонує в рамках міжнародної системи і, тут же реалізується зовнішня політика держави, то їх співвідношення пріобретаетет особливі риси. По суті, всі міжнародно-правові акти мають не тільки юридичний, але й політичний характер, а породжені ними відносини є і політичними і правовими. 

Розглядаючи проблему співвідношення зовнішньої політики та міжнародного права, необхідно звертати увагу на роль дипломатії в цьому співвідношенні. Насправді міжнародне права і дипломатія - це дві окремо, але нерозривно пов'язані і узгоджуються між собою боку міжнародного життя: дипломатія, активно беручи участь у створенні та здійсненні норм міжнародного права, разом з тим підкоряється цим нормам: міжнародне право, що складається і застосовується в процесі дипломатичної діяльності, в той же час встановлює рамки і форми цієї діяльності. Співвідношення міжнародного права і дипломатії можна зрозуміти, розглядаючи міжнародні відносини як цілісну систему. 

Дипломатія, що грає важливу роль у виробленні норм міжнародного права, грає ще більше важливу і безпосередню роль у виробленні рекомендацій і домовленостей, оскільки вони знаходяться як би на межі міжнародного права імеждународной політики. Все це свідчить про дуже складній структурі системи міжнародних відносин. У систему міжнародних відносин входять в якості її компонентів: економічні, політичні, в тому числі дипломатичні, правові, моральні та інші відносини, тісно переплетающіейся між собо, і регулюють ці відносини норми: правові норми, які є лише частково правовими, а також моральні норми. Дипломатія і міжнародне право є настільки важливими компонентами цієї системи, що їх можна назвати підсистемами сукупної системи міжнародних відносин.

6.Поняття норм міжнародного права, їх класифікація.

Норма МП - загальнообов’язкове правило поведінки, яке є погодженням воль певних суб’єктів МП. Норма МП виступає в якості міри рівного маштабу, яка застосовується при оцінюванні поведінки суб’єктів МП.

Види норм МП:

1.За змістом:

•Принципи – загальні, імперативні принципи МП, що встановлюють основи піжнародного правопорядку.

•Визначення – знаходяться у різних статтях міжнародних договорів чи утворюют окремі розділи договорів.

•Цілі – закрілюють цілі та завдання, на досягання яких має бути спрямована діяльність суб’єктів МП.

2.За способом створення:

•Договірні – є продуктом угоди суб’єктів МП і містяться уміжнародних догоорах.

•Звичаєві – норми, що виникли в результаті багаторазового і тривалого застосування суб’єктами МП певних правил поведінки, але такі, що не знайшли закріплення у міжнародних договорах.

3.За сферою дії:

•Універсальні – регулюють відносини між усіма державами-членами світового співтовариства (норми, що містяться у статуті ООН)

•Партикулярні, що діляться на регіональні – закріплені угодах між державами визначених географічних регіонів (норми, що містяться в Заключному акті НБСЄ); та субрегіональні (локальні) – ті, що містяться в угодах, котрі укладаються групою держав у середині географічного регіону (в рамках зони Чорноморського економічного співробітництва)

4.За юридичною силою

•Імперативні – від таких норм суб’єкти МП не можуть відступати навіть по взаємній згоді, а договір що суперечить таким нормам являється юридично нікчемним, така норма може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що має такий же характер.

•Диспзитивні - від таких норм суб’єкти можуть відступати по взаємній згоді.

5.За змістом правил поведінки:

•Матеріальні – містять у собі права та обов’язки сторін (суб’єктів МП) досягнутих угод.

•Процесуальні – норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозахисних органів, як МС ООН.

7.Поняття та види джерел МП.

Мп це сукупність норм і принципів що регулює мВ. Джерелом міжнародного права є спосіб вираження волі суб'єктів міжнародного права.

Міжнародні договори. Відповідно до підп. «А» п. 1 ст. 38 Статута Міжнародний суд при вирішенні переданих йому спорів приміняє «международные конвенции, как общие, так и специальные, устанавливающие правила, определенно признанные спорящими государствами».

Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.

Згода держави на обов'язковість для неї договору висловлюєся шляхом підписання договору представником держави, якщо: а) договір передбачає, що підписання має таку силу; б) іншим чином установлено домовленість беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу; або в) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень його представника або був виражений під час переговорів.

Міжнародний звичай. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародний суд зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права і при цьому застосовує «международный обычай как доказательство всеобщей практики, признанной в качестве правовой нормы». Ознаками міжнародного звичаю є: тривалістю практики; однаковість, постійність практики; загальний характер практики; переконання в правомірності і не - необхідності відповідної дії. Доказом існування звичаю, наприклад, є дипломатично листування, політичні заяви, повідомлення для преси, укладання офіційних юридичних радників, урядові коментарі, міжнародні та національні судові рішення

Загальні принципи права. У подп. «С» п. 1 ст. 38 Статуту зазначено наступне: Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує "загальні принципи права, признані цивілізованими націями ».