План-конспект лекційного заняття з теми № 1. Теорія держави (стр. 2 )

Для нього притаманні такі ознаки:

1.  Механізм держави – це система взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених державних органів, державних підприємств та установ.

2.  Організаційна структура та відносини між елементами механізму будуються на принципі субординації (мають ієрархічний характер):

o рішення вищестоящих елементів механізму є обов’язковими для нижчестоящих;

o державні підприємства та установи здійснюють свою діяльність під керівництвом державних органів.

3.  Структурні елементи механізму держави є юридичними особами. Згідно із ст. 80 ЦК України, юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона має відокремлене майно, можє від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки.

4.  Створюється та функціонує механізм держави на державній формі власності. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ст. 73 Цивільного кодексу України).

3.  Мета існування механізму держави – забезпечення реалізації завдань і функцій держави. Для їх реалізації кожний з елементів механізму держави наділяється правовим статусом, який утворюють нормативно закріплені: предмет відання (коло суспільних відносин та об’єкти, на які розповсюджується компетенція державної організації) та сама компетенція, яка складається з функцій та повноважень (прав й обов’язків) державної організації. Повноваження деталізують функції державної організації, визначають її напрямок дії з позицій можливого та необхідного (прав та обов’язків).

Питання 3. Форми держави

Форма держави – це достатньо давня штучна категорія державознавства, яка є результатом теоретичного узагальнення форм окремо узятих держав світу (Великобританії, Франції, Китаю та ін.). Це набір основних параметрів, які з часів античності для характеристики держави вважаються важливими: виходячи з них, держава може бути охарактеризована як найбільш повно. Форма держави тієї або іншої країни розкриває найбільш істотні (визначальні) її риси як організації конкретного суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

Зміст поняття «форма держави» ґрунтується на філософському розумінні категорії «форма», що тлумачиться:

-  як вираз будь чого ззовні (зовнішня форма);

-  як спосіб побудови, внутрішньої організації будь чого (внутрішня форма).

Відповідно, форма держави – є зовнішнім виразом сутності та змісту держави й одночасно способом внутрішньої побудови (організації) та здійснення державної влади.

Внутрішня форма держави охоплює найбільш суттєві сторони організації державної влади, є достатньо складною за своїм змістом. Вона вказує, по-перше, які органи представляють державну владу, який порядок утворення (формування) цих органів, який строк їх повноважень. По-друге, який встановлений порядок взаємовідносин центральної, регіональної та місцевої влади, спосіб територіального устрою держави. По-третє, які застосовуються прийоми, способи та методи реалізації державної влади.

Прихильники трьохелементної побудови форми держави вважають, що остання розкриває певний порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади, які виражають її сутність. А саме:

1. Форма державного правління – це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними.

Форма державного правління має такі ознаки:

-  характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і термін повноважень;

-  визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

-  характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями.

2. Форма державно-територіального устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб (порядок) розподілу території держави на складові частини (адміністративно-територіальні одиниці або політичні утворення), взаємодією між ними у межах держави.

Форма державного устрою характеризує:

-  принципи розподілу держави на складові частини;

-  управлінську діяльність держави та організацію населення на її території;

-  можливості реалізації прав та інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг;

-  взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади.

3. Форма державного (державно-правового) режиму – це елемент форми держави, який характеризується як сукупність певних методів (способів) здійснення державної влади.

Державний режим характеризує:

-  можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень, забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина у процесі здійснення державно-владних повноважень органами державної влади;

-  співвідношення правових та не правових засобів здійснення державної влади;

-  відносини між владою і народом;

-  стан законності і правопорядку в державі.

Питання 4. Типи держави

Типологія держав – це наукова класифікація держав за певними типами (групами) на основі схожих загальних ознаках, які виявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій виникнення, розвитку й функціонування.

Тип держави визначають на підставі найбільш важливого та загального, об’єктивно складеного та відносно стійкого комплексу ознак, які у своїй єдності дозволяють виділити групу держав та відокремити її від інших аналогічних груп.

Перші спроби типологізації держав здійснили античні мислителі (Сократ, Платон, Арістотель, Цицерон), які поділяли держави на дві групи: правильні та неправильні. До групи правильних держав вони відносили ті з них, де влада здійснювалася на основі законів та на користь загальних інтересів, а до неправильних держав – ті, де влада не спирається на закони і служить інтересам лише правителів.

В епоху Нового часу (XVI – кінець XIХ ст.), яку пов'язують з переходом культури з релігійної сфери у сферу світську, набув поширення історико-формаційний підхід Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля: концепція духовної формації. У межах якої проблема типології держав трактувалась з позицій всесвітнього-історичного процесу розвитку духу свободи і його об’єктивізації у різних формах держави. Їм виділялось «чотири всесвітньо-історичних царств»: східне, грецьке, римське, германське. Відповідні царства, по Гегелю, представляли собою об’єктивно-історичні формації (формоутворення) світового духу, тобто розвитку ідей розуму і свободи у всесвітній історії. Із зміною цих всесвітньо-історичних царств (формацій світового духу) відбувається і зміна відповідних форм держави: східному царству відповідає східна теократія (свобода одного, верховенство правителя), грецькому – афінська демократія, римському царству – римська республіка або аристократія (свобода деяких, тобто частини населення), германському царству – представницька монархія у германських народів Нового часу (свобода духа).

Одним із аспектів матеріалістичної діалектики К. Маркса став формаційний підхід типології держав та правових систем, в основі якого лежить категорія суспільно-економічної формації. У вітчизняному державознавстві радянської доби він вважався найбільш загальним критерієм типології держав і правових систем, й у теперішній час продовжує достатньо активно застосовуватися у якості критерію, оскільки взамін сучасною наукою не напрацьовано інших, більш переконливих та всеосяжних, здатних конкурувати з ним. Однак, із початком так званої перебудови та зміни політичних та ідеологічних орієнтирів на пострадянському просторі, самодостатність даного критерію стала ставитися зі сторони окремих теоретиків під сумнів, про що більш докладно буде зазначено нижче. Згідно марксистського підходу до типології, «суспільно-економічна формація» це – історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва, який виступає важливим етапом розвитку людства. Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом виробничих відносин – економічним базисом. Кожна з них має, як загальні, властиві усім формаціям, так і власні, неповторні закони виникнення, функціонування і розвитку. Економічний базис кожної суспільно-економічної формації зумовлює відповідну надбудову у вигляді сукупності ідей, теорій, поглядів, уявлень, різноманітних організацій та установ, а також системи виникаючих між ними відносин. Найважливішими елементами надбудови є держава і право. Кожній суспільно-економічній формації відповідає певний історичний тип держави і права. Зміна однієї суспільно-економічній формації іншою знаменує собою зміну системи виробничих відносин – економічного базису, виникаючої на його основі надбудови, і разом з тим відповідного історичного типу держави і права. Усвідомити формально-юридичний зміст категорії «історичний тип держави» можливо за допомогою послідовної поступеневої характеристики наступного понятійно-категоріального ряду: «сутність держави» – «зміст держави» – «функції держави» – «механізм держави» –– «форма держави» – «історичний тип держави». Беручи до уваги, що форма держави розкривається через організацію механізму та методів реалізації функцій держави. Де організація механізму держави охоплюється формою державного правління та формою державного устрою, а методи реалізації функцій держави – державно-правовим режимом. І нарешті, кожен із елементів форми держави найбільш повно характеризує історичний тип держави.

З позиції формаційного підходу історичних типів держави чотири: рабовласницький (V – ІV тис. до н. е. – сер. I тис. н. е., стародавні часи); феодальний (сер. I тис. н. е. – XVІІ – XVІІІ ст., середні часи); буржуазний (XVІІ – XVІІІ ст. – по. ХХ ст.., новий час); соціалістичний (з 1917 р., тобто Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, новітній час).