План-конспект лекційного заняття з теми № 1. Теорія держави (стр. 5 )

інститут права - відносно відокремлений комплекс норм права, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права.

підгалузь права - впорядкована сукупність кількох однорідних, предметно зв'язаних правових інститутів певної галузі права:

галузь права - відносно самостійна сукупність норм, інститутів та підгалузей права, що регулюють сферу якісно однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Систему права не можна ототожнювати з правовою системою. Правова система - це комплекс взаємопов'язаних та узгоджених юридичних явищ (система права, система законодавства, правовідносини, правова культура, юридична практика тощо), що існують у певній державі або у групі однотипних держав.

Законодавство держави - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної країни та міжнародних договорів, ратифікованих державною владою.

Законодавство - форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність.

Структуру системи законодавства визначають як внутрішню організацію упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні та розподіленні за галузями та інститутами законодавства.

Розрізняють:

1. Галузеву структуру, що передбачає поділ нормативно-правових актів за предметом правового регулювання: цивільне, кримінальне, адміністративне законодавство та ін. Вона має такі види:

•  спеціальне законодавство - містить норми підгалузі права (водне, лісове законодавство та ін.);

•  комплексне (міжгалузеве) законодавство - містить норми декількох галузей права (законодавство про місцеве самоврядування та ін.).

2. Субординаційну (ієрархічну) структуру, яка передбачає поділ нормативно-правових актів за юридичною силою: закони, укази глави держави, постанови уряду та ін.

Державно-організаційну структуру, яка передбачає поділ нормативно-правових актів за їх територіальним значенням (федеральне законодавство та законодавство суб'єктів федерації та ін.).

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ (2 год.):

1.  Правові відносини.

2.  Поняття та форми реалізації норм права.

3.  Поняття та види правової поведінки.

Питання 1. Правові відносини

Правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами права, забезпечені державою, що виникають між двома і більше суб'єктами з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів, між якими існує правовий зв’язок у форм; суб’єктивних прав та юридичних обов'язків.

До складу правових відносин входять такі елементи:

Суб'єкти правовідносин - це особи, що беруть участь у право відносинах (не менше двох). Вони повинні володіти особливої юридичною властивістю - правосуб’єктністю, тобто правоздатніс­тю, дієздатністю та деліктоздатністю.

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність суб'єкта самостійно, особистими діями набувати суб'єктивні прав: та юридичні обов’язки.

Деліктоздатність - це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.

Суб'єктами правовідносин можуть бути індивіди (фізичні особи) та колективи (юридичні особи, в тому числі держава).

Об'єкт правовідносин - це матеріальні або духовні цінності особисті або соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають - правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Об'єктами правовідносин можуть бути предмети матеріального характеру, послуги виробничого та невиробничого характеру, продукти духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага людини.

Зміст правовідносин - це зафіксовані у нормах прав;; суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин.

Суб'єктивне право - це передбачена нормами права міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридич­ними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок - це передбачена нормами права міра не обхідної поведінки, яку зобов'язана особа повинна здійснювати в інтересах уповноваженої сторони.

Суб'єктивні права та юридичні обов'язки тісно взаємозв'язані, взаємозалежні та взаємообумовлені, завдяки цьому між суб'єктам;: і виникає зв'язок, тобто правовідносини.

Передумовою виникнення (зміни чи припинення) правовідносин поряд із нормами права та правосуб'сктністю виступає юридичний факт.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Без юридичних фактів, які фіксуються у гіпотезах норм права, правовідносини неможливі. Цілеспрямований рух правовідносин є головним наслідком юридичних фактів.

За вольовим критерієм: події - юридичні факти, що відбуваються незалежно від волі суб'єктів (стихійне лихо та ін.); дії - юридичні факти, які відбуваються з волі суб'єктів.

Питання 2. Поняття та форми реалізації норм права

Форма реалізації норм права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій норм права, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують норми права. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання (дотримання), виконання, використання та за­стосування норм права.

Дотримання (додержання) норм права - це така форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів щодо здійснення негативних дій, зазначених у нормі.

Такі норми забороняють названу в них поведінку, яка визнаєть­ся законом як правопорушення. У заборонах указується небажана для суспільства і держави поведінка. Заборонні норми можуть прямо не формулювати заборону, але вона логічно витікає із змісту норми: якщо в санкції норми встановлена юридична негативна відповідальність, то такі дії заборонено законодавцем.

Виконання норм права - це така форма реалізації, яка полягає у здійсненні зазначених у зобов'язальних нормах права дій.

Зобов'язальні норми закріплюють вимогу активної поведінки щодо здійснення зазначених у цих нормах позитивних дій з боку фізичних або юридичних осіб. Здійснення позитивних актів спрямоване на досягнення бажаного для суспільства, держави і особи соціального результату. Відмова від виконання зобов'язальних норм або неналежне виконання тягне за собою застосування примусової сили держави. І навпаки, людина, яка активно, якісно виконує свій обов'язок, може бути заохочена.

Використання норм права - це форма реалізації суб'єктивного права, при якій здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм.

Уповноважувальні норми надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій. Використання права відрізняється від попередніх форм реалізації правових норм тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб'єктивних прав, а не реалізація юридичних обов'язків та заборон. Особі надасться право вирішувати, користуватися наданим правом чи ні. Але в будь-якому випадку ця норма буде реалізована. Наприклад, право спадщини. За формою вираження використання може бути пасивним чи активним.

Усі ці три форми реалізації правових норм мають назву безпосередніх форм, оскільки суб'єкти реалізують самі свої суб'єктові; права, свободи і юридичні обов'язки. Якщо суб'єкти не можуть реалізувати свої повноваження в цих формах, то виникає необхідність втручання компетентних органів, тобто у застосуванні правових приписів.

Застосування являє собою опосередковану форму реалізації норм права, яка суттєво і формально відрізняється від безпосередніх форм: виконання, додержання і використання.

Застосування норм права - це реалізація норм права компетентними організаціями з вирішення конкретної справи, яка має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється встановлених процедурних формах і завершується виданням індивідуально-конкретного припису.

Ця четверта форма реалізації характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють її від безпосередніх форм реалізації норм права:

•  має державно-владний характер. Це один з видів юридичної д держави, який виконують державні органи і посадові особи.

•  характеризується активним, творчим характером. Держана повинна активно вжити організаційних заходів щодо їх реалізації. При цьому правозастосувач у кожному випадку вирішує значні складніші питання ніж ті, що закріплені схематично в нормі права.

•  державно-владний характер правозастосування припускає чітку визначеність суб'єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права в безпосередніх формах здійснюють як державні органи і посадою особи, так і громадяни, то застосуванням права громадяни не можуть

•  здійснюється в рамках компетенції органу або посадової особи, а також певних процедурних форм, які регулюють цей процес. Процедурно-процесуальні норми не тільки обмежують правозастосовні дії, але й зобов'язують суб'єкта до активних юридичних дій. У важливих для особи і суспільства випадках порядок вирішення справ деталізовано в законі.

•  правозастосовний процес має комплексний характер, що включає безпосередні форми реалізації, як правило це дотримання або виконання норм права. Так, слідчий у своїй діяльності повинен чітко дотримуватись заборонних норм і виконувати зобов'язальні норми.

•  процес застосування норм права завершується виданням правозастосовного акта, в якому фіксується індивідуально-конкретний правовий припис. Акт має державно-владний характер і є юридичним фактом.

Питання 3. Поняття та види правової поведінки

Правомірна поведінка - це така поведінка, яка не суперечить юридичним нормам або основним принципам права певної держа­ви, тобто це соціально корисна діяльність в інтересах більшості су­спільства.

Вона характеризується такими атаками:

•  це соціально корисна діяльність;

•  це поведінка, що відповідає приписам норм права;

•  ця поведінка виражається зовні у формі діяння, яке має свідомо-вольовий характер;

•  це поведінка, яка має юридичні наслідки.