План-конспект лекційного заняття з теми № 1. Теорія держави (стр. 8 )

д) культурні права — можливості (свободи) збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання й участі надалі у їхньому розвитку. До них відносяться: право на освіту; навчання рідною мовою; право на використання вітчизняних І світових досягнень куль­тури і мистецтва; право на вільну наукову, технічну і художню творчість (у Конституції України 1996 р. — статті 53, 54).

є) екологічні права — можливості (свободи) користуватися сприятливим природним середовищем. Це — права на сприятливе навколишнє середовище, відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористування й ін.

Екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій проводити заходи, спрямовані на оздоровлення навколишнього природного середовища, попередження і зниження шкідливих для людини і навколишнього середовища наслідків.

ПЛАН-конспект лекційного заняття

З ТЕМИ № 4. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (4 год.)

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ (2 год.):

1.  Форми безпосередньої демократії.

2.  Система державних органів України.

3.  Система органів місцевого самоврядування в Україні.

Питання 1. Форми безпосередньої демократії

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів. Форма демократії — це її зовнішнє вираження.

Основні форми:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій − форма народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори); непрямій – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах,

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом.

3. Юридичне закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя: економічна; соціальна; політична; культурно-духовна та ін.

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.). Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії. Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення. - структурні (сесії парламентів, депутатські комісії, народні контролери тощо); - функціональні (депутатські запити, накази виборців, громадська думка тощо).

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам. Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу. Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлені гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, ї Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами. Референдум — це спосіб прийняття громадянами законів, ін. рішень з важливих питань загальнодержавного значення через голосування. Референдум проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Види: імперативний, конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки; законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон; консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя, обов’язковий, факультативний, всеукраїнський, місцевий.

Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань. Предметом референдуму можуть бути питання: — що мають істотне значення для визначення політики держави ззовні— входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства,;— що мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині; — вирішення питань управлінського характеру.

Юридичні наслідки зазначених референдумів різні: 1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності. 2. Результати консультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватного рішення з опитуваного питання.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Питання 2. Система державних органів України

Система органів публічної влади в Україні – це сукупність установлених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави й суспільства, вирішують питання соціально-економічного та культурного будівництва. Відповідно до положень Конституції України, ця система поділяється на наступні ланки:

Система органів державної влади: 1. Глава держави – Президент України. 2. Єдиний орган законодавчої влади – їни. 3. Система державних органів виконавчої влади: а) Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів державної виконавчої влади; б) міністерства, агенції, департаменти (служби), центральні органи зі спеціальним статусом – центральні органи виконавчої влади; в) місцеві державні адміністрації – місцеві органи державної виконавчої влади; 4. Система державних органів судової влади.

5. Система органів влади Автономної Республіки Крим.

Система органів місцевого самоврядування: 1. Представницькі органи місцевого самоврядування: а) сільські, селищні, міські ради – органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування; очолюють їх відповідно сільські, селищні, міські голови, що обираються територіальними громадами; б) районні й обласні ради – органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; очолюють їх голови цих рад, які обираються самими радами з числа депутатів; в) районні в містах ради – представницькі органи місцевого самоврядування, які можуть створюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради. 2. Виконавчі органи місцевого самоврядування – виконавчі комітети, відділи, управління сільських, селищних, міських, районних у містах рад та інші створювані радами виконавчі органи. 3. Органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні, квартальні ради і комітети, а також ради мікрорайонів – можуть створюватися за ініціативою жителів і з дозволу сільських, селищних, міських рад.

Таким чином Конституція України чітко розмежує дві системи органів публічної влади – органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Народ здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Це означає, що й органи державної влади, і органи місцевого самоврядування – суть органи влади народу, але водночас – це різні форми здійснення цієї влади.

Однак з ускладненням завдань, що постають перед суспільством і державою відбувається ускладнення державного апарату і подальша спеціалізація державних органів, з’являються нові органи, які не входять до жодної з основних гілок влади. До таких органів слід віднести президента у напівпрезидентській республіці, конституційний суд, прокуратуру, рахункову палату, виборчі комісії та ін. Їх функції в першу чергу спрямовані всередину державного механізму, мають на меті забезпечення його оптимального функціонування в межах Конституції та законів.

Органи публічної влади можуть бути класифіковані за різними критеріями: за належністю до однієї з підсистем публічної влади – органи державної влади і органи місцевого самоврядування; за порядком формування – виборні й призначувані; за порядком прийняття рішень – одноосібні та колегіальні; за предметною підвідомчістю – органи загальної й спеціальної компетенції; за територіальною підвідомчістю – загальнодержавні й місцеві; за внутрішньою структурою – централізовані й децентралізовані;за часом існування – постійні та тимчасові.

Питання 3. Система органів місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.