Все, чим живе душа (стр. 3 )

Невелика поема «Лісничиха», яку можна назвати й баладою,— твір особливо промовистий з цього погляду. Це чи не вперше Первомайський у своєму ліроепосі повністю звірився на простий, прозорий, замислено-урочистий лад віршованої розповіді, лад стриманого, але від того не менш емоційного пісенного сказання — і домігся великого успіху. Навіть строфічна форма, вироблена автором для цієї поеми,— секстина, що складається з усім відомих коломийкових рядків, зв'язаних потрійною римою,— виглядала свіжо й незвично, змушуючи згадати геніально вгадану Франком, таку ж «звичайно-незвичайну», строфіку його «Мойсея». Поему позначає гармонійна єдність, повна художня рівновага між драматично гострим сюжетом і строго, але надзвичайно виразно окресленим образом героїні — молодої жінки, яка прийняла емерть від руки зрадника-чоловіка, рятуючи пораненого червоного партизана. В «Лісничисі» Первомайський дав, безумовно, один з найкращих зразків національної поеми-балади, присвяченої темі революційної героїки (як Яновський у цій же темі дав своїми «Вершниками» блискучий зразок роману-ноеми),— причому сутність подій, не втрачаючи своєї соціально-історичної конкретності, розширюетьвя в творі до масштабів світових і вселюдських:

Б'ють гармати за Сулою,

Небо вкрите млою.

Никне серце лісничихи

Пташкою малою.

Правда з кривдою старою

Б ються під горою.

Психологічний «пейзаж» обох передвоєнних книг поета перейнятий почуттям неспокою; буряні дні і ночі недавнього минулого вгадуються тому, що серцем передчуваються нові грізні іспити; героїчний стан духу для Первомайського — це передусім загострений історичний зір і слух, готовність мужньо зустріти все, що може принести завтрашній день:

Тривога й труді Під небом цих ночей

В дозори пильні знов я посилаю

Мов важке й суворе ремество...

(«Зброя»)

Не будемо дорікати поетові за традиційно романтичні образи і небоязке повторення — в різних смислових ситуаціях — таких слів, як бурі, походи, мости, грози, тривоги, знамена, вогні і, в неодмінній єдності з ними,— дуби, явори, клени, райдуги, трави, барвінки: в більшості випадків вони не видаються ні банальними, ні надокучливими, тому що підказані щирим і сильним почуттям. Звичайні і, здавалося б, затерті слова (в іншого вони б виглядала беааартіснимн, прикрашу вальними «поетизмами») стають сигналами глибокого переживання, незвичайної емоційної напруги:

Чорні тучі. Пил і вітер

Над Берестовою.

Пада вечір. Дзвонить тиша

Міддю листовою.

Дуб і берест, клен і явір —

В тучі головою.

(«Пісня»)

Підвищена увага до реальної, конкретної людини — загальна тенденція літератури передвоєнних років, і вона зримо проявляється в поезії Л. Первомайського. Суворо стійкий і беззастережний у сповненні своїх суспільних обов'язків, його ліричний герой ніби відкривав в собі іншу грань — доброту, чулість, здатність до звичайного людського співчуття. Переказавши в вірші «Швидка допомога» (він мав свого часу відчутний громадський резонанс) звичайний, буденний випадок з хроніки пригод —у черзі на пошті померла старенька бабуся,— поет з болем пише про інерцію людської неуважності й байдужості, які іноді навіть виправдовуються посиланнями на масштаби творених народом справ (що може, мовляв, важити порівняно з ними цей факт). «Померла бабуся! Чому ж це так сумно На серці у мене і чому так гірко? Поетові личить байдужість розумна, Широкий масштаб, а не звужена мірка...» і закликає своїх героїв — пілотів, керманичів танків, ливарників та агрономів — за всіма їхніми нагальними справами не-забувати про те, що

Мріє про вас у ночах невідомих

Стара, умируща, підтоптана мати.

Це справді була «нова лірика» в творчості Первомайського, як новими й широко привітаними були подібні Мотиви у всій тогочасній нашій поезії.

Зрослий нахил і смак до малювання конкретної особистості; та ще й на достатньо наснаженому емоційному полі (йдеться про радісні й сумні колізії кохання):, поет продемонстрував у циклі «Шість імен», хай подекуди в ньому ще можна зустріти вияви наслідувальності — «вепереплавлені» інтонації молодого Я. Смелякова чи Б. Корнілова.

Були в нових віршах Первомайського також. деякі інші тематичні й жанрові лінії. У циклах «Угорські рапсодії» та «Моя Іспанія» чутно змужнілий голос поета-інтернаціоналіста, співця. рево - . люційної солідарності і бойової наступності поколінь. (Образ поета-борця Шандора Петефі, що вперше тут з'являється, супроводитиме потім українського поета все його життя). У досить широкому ряді «портретних» віршів, присвячених поетам та митцям минулого й сучасності («Бетховен», «Пушкін», «Олександру Прокоф'єву», «Миколі Островському», «Єгіше Чаренцу» та ін.), чи не найцікавіший — «Смерть Камоенса», в якому автор знайшов на диво яскраве образне вирішення теми життєвої мужності, мужності поета і людини. (Сюжет заснований на дійсному факті з біографії Л. Камоенса, великого поета Португалії: зазнавши морської катастрофи, він гріб до берега однією рукою, тримаючи в другій зошит з своїми віршами):

...Я від ударів злих невірної судьби

Звик одбиватись одною рукою.

А в другій високо над морем забуття,

В якому потопає все хвилинне,

Пісні, дорожчі за моє життя,

Тримав і рятував я від загину.

Пригадується, автор цієї статті назвав свою юнацьку рецензію 1940 року на «Барвінковий світ» — «Лірика ніжності». Назва, безперечно, звужена, але вона, мабуть, по-своєму відбила тодішнє читацьке сприйняття нових віршів Первомайського: гарячу симпатію в них саме те й викликало, що вони, по-давньому лишаючись мужніми, ідейно зіркими й цілеспрямованими, тепер збагатились дорогоцінними якостями душевної доброти, щирості, людяності, емоційної різнотонності — всім тим, що і е, коротко кажучи, н і ж н і с т ю поета-лірика.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Л. Первомайський — на фронті. Військовий кореспондент фронтового радіомовлення, а потім — газети «Правда», він пройшов з армійськими частинами бойовий шлях до Сталінграда, а від волзької твердині — до Берліна і Праги.

Як поот і людина він був духовно готовий до вогняних іспитів. (Що, на честь нашої літератури, можна сказати й про інших поетів Радянської Україии — «мирного» Рильського, філософічного Бажа­на, музичного Тичину, ніжного Сосюру, сурмача «червоно-вишневих зір» Малишка...). Він і в передвоєнні роки був співцем революційної, патріотичної мужності радянської людини, він знав цю мужність і вірив у неї. Але війна відкрила йому, поруч з видовищем нечуваного морального падіння ворога, такі глибини й висоти духу народу, які раніш можна було хіба що «теоретично» передбачати, — причому поставали вони в такому вражаючому поєднанні трагіки й героїки, яке буквально обпікало кожну людську душу. Поет на власні очі бачив сотні людей в моменти найгострішого душевного болю, найбільшого напруження сил, справжнього героїзму — і наполегливо шукав гідний вираз усьому цьому в своїх віршах, кореспонденціях, нарисах, публіцистичних творах. Воєнний досвід справді давав йому нове, поглиблене знання про Людину та її можливості. Так само, як і нову висоту вимог до художньої правди, до істинності пізнання і зображення життя в поетичному слові.

Вірші Л. Первомайського в роки війни виходили кількома збірками (об'ємніші з них — «Земля» і «День народження»); пізніше його поезія воєнного часу була зібрана в книзі «Солдатські пісні» (1946). Більшість його віршів, створених у ці роки, об'єднує одна прикметна риса. Для втілення своїх тем, здебільшого жагуче актуальних, він переважно воліє шукати конкретні, інколи глибоко драматичні сюжети, уникаючи оперування риторичними загальниками, чим йому доводилося грішити замолоду. В ліричному переповіданні таких сюжетів він иезмінно піднесений і строгий, пафосний і разом з тим стриманий у вислові цього пафосу, що в цілому створює характерну для Первомайського інтонацію роздумливої. ледь навіть - сумовитої, але ясної і непохитної високості слова і думки. Це поезія, в якій можуть незвично поєднуватись медитація, елегія, сюжетна розповідь, слово присяги чи клятви, бойовий заклик.

Таким був відомий вірш «Земля» — про тугу прощання з ріднею Україною і тверду волю повернутися до неї визволителем і переможцем. Такий і вірш «На Полтавщині», навіяний спогадами про батьківські краї:

Співай про шлях до рідних рубежів

І йди в боях, не кидаючи зброї,

У край, де ти на Полтавщині жив,

На березі ріки Берестової!

Останні два рядки — рефрен, який ирехвдить через увееь твір. На врвкладі обох віршів можна, до речі, бачити, яке значення мав в иветиці Первомайєького систем» рефренів, що ними вів так южече тепер користується. В звучанні його віршів вони —наче провідна музична тема, яка, повторюючись, залишає в свідомості читача глибокий слід не тільки своїм змістам, але в розміреним, жаеййли-внм, везбагвевно взаднвм звучанням.

І учасникам війни, і пізнішим читачам добре запам'яталися, можна гадати, вірші поета на найвагоміші для свого часу теми — про бійців Ленінської партії, що своїм життям і смертю показували приклад іншим («Партквиток»), про гартування серця людини, бійця святим почуттям ненависті до фашистських убивць («День народження»), про незламність духу воїнів, яких не похитнули найтяжчі втрати і жертви, хоч і вони ніколи не зітруться з пам'яті (вірш 1942 року «Сніг летить» з його трагічними рядками: «Сніг летить і летить... Ми ніколи в житті не забудем, Як на мертві обличчя лягає, не танучи, сніг»).

Поет умів знаходити для своїх широких образних узагальнень несподівані й свіжі реальні приводи, що ставали основою ліричного сюжету. Скільки, наприклад, писалося — в різноманітних ракурсах і аспектах — про фатальне змагання життя і смерті на війні, але Первомайський зумів сказати про це по-своєму, і вийшло в психологічному розумінні напрочуд яскраво. В жахливу веремію вічвеіго бомбардування, в «те кляте ревіння, сліпучий вогонь і удари, Що нас притискали обличчям до мертвої глиці», раптом вплітається ледь чутне дзвеніння — то «сурмив наді мною у сурму надії комарик», віщуючи недалекий світанок, сонце, невмируще життя («Переможець»). Так крихітна подробиця пережитого стала пернн»-поштовхом для кристалізації філософськи значної поетичної ідеї.

Звичайно, в своїй щоденній праці на потреби війни він не обминав і віршів одверто публіцистичного характеру,— та й чи міг він, давній співець бойових звитяг, обійтись без того кличного, мобілізуючого слова, яке звучало і в згаданому вже «Партквитку», і в «Матері воїнів», і в вірші «В осінньому полі» з його провідним мотивом — «Я думку про тебе й надію плекаю, Москва!» (писався він у жовтні чи листопаді 1941 р.), і в рвучких строфах, що напучували бійця в довгожданому наступі: «Ти бачив, ти знаєш... Не стій ні хвилини!» («В наступ»).