Все, чим живе душа (стр. 1 )

Л. Новиченко

«Все, чим живе душа…»

Сайт «Ирпенская буквица»: http://www. ikt.

Издание: Первомайський : В 7-ми т. Т. 1: Поезії./Упоряд. С. Пархомовського; Передм. Л. Новіченка. –К.: Дніпро, 1985. -533 с.

Книга на сайте: http://ikt. /load/stranica_avtora/leonid_pervomajskij/43

Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»

ВСЕ, ЧИМ ЖИВЕ ДУША...

(Про творчість Л. Первомайського)

Леонід Первомайський належить до тих багатогранне обдарованих і роботящих літераторів, які працювали в усіх родах художнього письменства - поезії, прозі, драматургії, при, цьому не обминаючи своєю увагою і яітературно-художньої критики, і публіцистики, і журналістики загалом. Але найглибшу борозну вій проклав, безперечно, в поезії. (Хоч прозаїк у ньому не без успіху змагався а поетом і на початку, і наприкінці творчого шляху). Його літературна доля була часом більше, часом менше ласкавою до нього,— але загалом це була гідна доля відданого бійця і визнаного майстра радянської літератури, який пройшов у вій тривалий і плідний шлях, а закінчував його на найвищому шпилі творчого піднесення і художньої зрілості

В українській радянській поезії ім'я Л. Первомайського стоїть поруч з іменами найвидатніших її творців, добре видно його і в сузір'ї найбільших поетичних імен усієї багатонаціональної радянської літератури. Без його творів, по-своєму характерних майже для кожного історичного етапу в розвитку нашого суспільства, важко було б уявити українську літературу, її шукання і звершеная на протязі цілого півстоліття —від середина 20-х до початку 70-х років.

Коротко про основні біографічні дані письменника. Леонід Соломонович Первомайський (Ілля Шльомович Гуревич) народився 17 травня 1908 р. в родині ремісннка-палітурника. Було це в містечку Костянтинограді (тепер Красноград) на Полтавщині, де й пройшли його перші літа, повні всього, що посилала доля дитині з трудової сім'ї, а понад усе — громового гулу подій революції і громадянської війни. Грамоті він навчився, як і малий герой одного з його оповідань, дуже рано — з розрізних абеток для шкіл, які виготовлялися в батьковій майстерні. Учився, згідно з обставинами того часу, скрізь потроху і скрізь по-іншому: в початковій шкоді, в міській чоловічій гімназії і в радянській семирічці. Багато й жадібно читав — ця пристрасть залишилась у нього иа все життя, і саме завдяки читанню він, формально більш ні в яких школах не вчившись, самотужки здобув собі ґрунтовну освіту (обізнаність Первомайського з світовою літературою і фольклором часом дивувала навіть спеціалістів).

Враження й переживання дитинства майбутнього письменника досить виразно постають при читанні деяких його ранніх оповідань— таких, як «У палітурні», «З Пісні Пісень (Рапсодія)», «Одна ніч а дитинства Іллюші»; автобіографічність багатьох їхніх мотивів безсумнівна.

З шістнадцяти років майбутній поет почав своє трудове життя: працював на цукроварні, завідував бібліотекою районного Будинку селянина, потім — хатою-читальнею, виконував — уже в Лубнах, куди переїхав 1925 року, - технічні обов'язки в окружкомах партії і комсомолу. З комсомолом зв'язана вся його молодість і мало ле вся творчість ранньої пори («Я спав на роялі в комсомольському клубі, Тому й серце маю музичне»,—кине він жартівливий афоризм). Він рано почав писати, а робота в редакції газети «Червона Лубенщина» прилучила його майже до всіх жанрів газетної прози й поезії. 1926 року виходить його перша — претонесенька! — книжечка «Комса», що складається в двох оповідань (перше — однойменне, друге—«За політику партії»), 3 того ж року він —у Харкові, працює в редакції дитячого журналу «Червові квіти», стає членом об'єднання комсомольських письменників «Молодняк». Літературне ім'я робить собі спершу як прозаїк, до того ж дуже продуктивний (з 1926 по 1928 рік вийшло десять окремих видань його оповідань та повістей), і тільки 1929 року, після розкиданих у пресі поетичних публікацій різної вартості, з'являється перша книжка його віршів — «Терпкі яблука».

В літературу він входить загалом стрімко. Така ж була і його натура — енергійна, запальна, мембранно-чуйна до покликів часу, не позбавлена творчого честолюбства, незмінно прагнуча високостей,— «бо сонце було за горою. А воно мені до смаку», як напише він трохи згодом у «Пролозі до гори».

Бачаться приблизно три періоди в творчому розвитку поета. Перший — це, строго кажучи, період намацування власного творчого шляху, період шукань — уже не зовсім учня, але ще й не майстра. Не учня — тому, що і в своїх ранніх поезіях Первомайський виявляв неабияку віршову вмілість і досить широкий літературний кругозір. Не майстра — тому, що варто порівняти перші його збірки —ті ж «Терпкі яблука», «З фронту» (1930), «Героїчні балади» (1932), «Моя весела молодість» (1932) і навіть дуже хвалений свого часу «Пролог до гори» (1933) з «Новою лірикою» (1937) і особливо «Барвінковим світом» (1940), щоб побачити, де поет виступає справжнім майстром, а де — підмайстром чи, може, півмайстром.

Другий період умовно можна вкласти в рамки двох десятиріч — від другої половини 30-х років до кінця 50-х. Він охоплює і передвоєнні роки, коли поет дійшов «свого зросту і сили», і славну сторінку в творчій біографії Первомайського — його вірші часів Великої Вітчизняної війни, і повоєнне десятиріччя, коли його творчість знала і піднесення, й певні спади.

І е підстави окремо виділити час від початку 60-х років до кінця життя поетового (помер 1973 р.), коли були створені роман «Дикий мед» і книги віршів «Спомин про блискавку», «Уроки поезії», «Древо пізнання», «Вчора і Завтра» (опублікована посмертно, в 1974 р.),—час досягнутого творчого синтезу, час нового плідного заглиблення поета в життя і — через власну душу — в душі своїх сучасників.

1

Він належав до одного з перших поколінь радянських поетів, яке духовно сформувалося уже в революційну епоху. Найбільш активні в. громадянському розумінні представники його заявили про себе в літературі як поети комсомолу. «Молодняківцем», поруч з П. Усенком, О. Влизьком,, Т. Масенком та ін., був і Л. Первомайський — не тільки, звісно, за літературним паспортом, а за справді комсомольським, оптимістичним і бойовим духом його поезії. «Мя молода невмируща сила, Нам до старого нема вороття»,— як писалося в одному з найбільш ранніх його віршів.

Стилістично він, правда, вже й тоді визначався серед ровесників і побратимів більшим розмаїттям виражальних засобів, різних технологічних «прийомів», що засвідчувало, поза всім, близьке знайомство з новітніми течіями тогочасної поезії. Те ж саме, до речі, можна сказати і про О. Близька, тільки що автор книжки «Живу, працюю» більше задивлявся на українських «ліфівців» (а разом з ними й на Гейне, Тичину, почасти навіть на Кіплінга), а Первомайський — на конструктивістів, головним чином І. Сельвін-ського, під впливом якого в'ін, лірик з ліриків, навіть написав 1929 року відчайдушно-ліквідаторський вірш «Смерть лірики». Пізніше поет скаже, що гасла конструктивізму були «чи не найбільшою загрозою його творчому майбутньому».

Тематична карта його першої збірки — програмний вірш про поезію і рідну землю («Краси твоєї ні за Америки, Ні за Австралії я не віддам»), звеличення зовсім ще свіжої в пам'яті боротьби з ворогами революції, ліричні записи, навіяні подорожжю до Туреччини, мозаїка інтимних переживань, емоційних спалахів душі (до віршів останнього типу можна віднести «Стрічні поїзди», «З гори без тормоза», верліброву «Ностальгію» — речі, досить рідкісні в тодішній молодій поезій за своєю психологічно-наетроєвою тонкістю). Щоправда, в усьому цьому було ще чимало художньої еклектики.

Майже одночасно з першою збіркою віршів вийшла поема Л. Первомайського «Трипільська трагедія». Прихильно зустрінута спочатку, вона, проте, пізніше, через двадцять років після своєї появи, зазвала необгрунтоване гострих закидів. Сьогодні їх із спокійним серцем можна відкинути, тверезо оцінюючи, одначе, поруч з позитивними якостями і слабкості та недоліки першого ліро-епічного твору поета. В поемі — в її ліричних партіях передусім — оживав й хвилює дух революційної героїки комсомолу, її сторінки передають і гострий біль за полеглих борців, і віру в кінцеве торжество їхньої справи («Ми вмирати вміли в бою, Ми збудуємо долю свою»). Саме ця лірична мелодія (що частково відлунює, до речі, в багатій, мінливій ритміці всього твору) і обумовлює незаперечну емоційну привабливість поеми, відчутну і в наші часи. Але, звичайно, епосу, хай би й ліричного, у цій мозаїці слабко з'єднаних між собою епізодів, реплік, сценок, у цій строкатій мішанині мовних тональностей — від високої до надмірно «приземленої» («Треба їм прочистити мозга, мозги,— Мо'. вони не всі вороги? Сперли, мабуть, з глузду вони...»),—ще не було, і навіть окремі виразні фрагменти не створювали переконливого загального образу події, як і образів її учасників.

Бракувало поемі й точності в розстановці деяких істотних акцентів: мається на увазі нечіткість уявлень про тодішнє село, трактування його як соціальне недифереяційоваиої власницької стихії, суцільної «чортової дичавини». Відгомони таких мотивів у Первомайського, справді, траплялися й пізніше (скажімо, у вірші 1932 року «З фронту» образ села мимохідь «покривається» епітетами — «куркульські нори ведмежі», а поширений тоді вислів «фронт колективізації» розкодовується мало не як справжній воєнний фронт: «Приїхав з фронту товариш. В шинелі. Люлька в зубах. Вогонь великих пожарищ Світився в його очах»), їх, разом з випадками, коли під виливом «вульгарної соціології» бездумно-роз-машисто перекреслювалось усе минуле України (вірш «УРСР» та ін.), можна віднести до вразливих крайнощів в осмисленні дійсності молодим Первомайським. На честь поета, з літами вони долалися, важливі істини усвідомлювалися глибше й правдивіше.

Часи першої — початку другої п'ятирічки для Первомайеького, як і для переважної більшості радянських поетів,— часи «штурмові». Крім перебування на будовах і в колгоспах за відрядженнями редакцій, він у 1932 р. за дорученням комсомолу півроку «верхи і вішки» мандрує по горах Паміру,— все це давало рясний матеріал для поезії.

Перечитуючи вірші з книжок «З фронту», «Героїчні балади», «Моя весела молодість» та ін., ясно відчуваєш домінуючий над усім мотив непохитної волі — волі до праці і боротьби, до подолання будь-яких труднощів і перешкод. Це була поезія, справді наснажена духом свого «реконструктивного» часу, поезія бойова, ідейно насичена (хоч інколи й «перенасичена», коли тенденція брала верх над художністю, над життєво вмотивованим образом і природністю ліричного переживання).