Тема роботи: «Цінова політика підприємства» (на прикладі ТОВ «Агротех» м. Оріхів) (стр. 3 )

Певною специфікою володіють ціни на послуги, що представляють види діяльності, при яких не створюється продукт у його матеріально-речовинній формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги враховується не тільки обсяг робіт, але й часовий фактор, істотну роль грає якість. Типовими прикладами тарифів є рівень оплати комунальних і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо й телебаченням.

2). Види цін, що розрізняються ступенем і способами регулювання

По ступені й способу регулювання ціни розділяються на групи:

-  жорсткофіксовані (призначувані);

-  регульовані (змінювані);

-  договірні (контрактні);

-  вільні (ринкові).

Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів, їхній рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення мають монопольне право призначати й змінювати державні ціни, підвищувати або знижувати їх. Система державного ціноутворення широко використалася в Радянському Союзі. Не слід думати, що державні ціни призначалися довільним образом. В основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво й обіг одиниці продукції, до яких додається нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація.

Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту та пропозиції товару. Приміром, при необхідності встановлення більш високої ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава може зменшити податки, що сплачують покупцями, споживачами цієї групи товарів, що приведе до розширення попиту на товар і відповідно до підвищення цін на нього. У такий же спосіб можна сприяти зниженню цін. Іноді регулювання зводиться до обмеження величини цін на певні групи товарів верхньою межею з метою розширення купівельної спроможності споживачів або нижньою межею з метою стимулювання розвитку виробництва.

Однак і той й інший шлях мають ряд істотних недоліків, що й приводить до рідкого використання цього методу. Вся справа в тому, що держава, установлюючи, наприклад, верхню межу ціни, установлює її на більш низькому рівні, чим рівноважний рівень ціни, що приводить до скорочення пропозиції й росту попиту на товар. Підсумком такого встановлення ціни є перевищення попиту над пропозиціями товарів, тобто товарний дефіцит, а отже, природне бажання покупця купити відсутній товар навіть по більш високій ціні, що породжує чорний ринок, на якому ціни будуть вище рівноважних через додаткові витрати продавців, які нелегальним шляхом продають товар (хабара, витрати, пов'язані із придбанням товару). У цьому випадку страждають як покупці, які в умовах нерегульованості цін купували б товар в остаточному підсумку дешевше, так і сама держава, тому що в умовах створеного дефіциту воно займається розподільними функціями, друкуванням талонів, карток, що приводить до додаткових грошових витрат і соціальних колізій. Певна втрата наносить і виробникам - за низькими цінами не вигідно продавати свою продукцію, і вони починають скорочувати виробництво. Аналогічно несприятлива картина складається й при встановленні нижньої межі ціни.

Регулювання цін по величині може також проводитися шляхом затвердження державними органами граничного рівня рентабельності (прибутковості). Що більше відповідає тенденціям впливу на ціни в централізованій економіці. Це означає, що відношення прибутку до собівартості (витратам) або до ціни не повинне перевершувати заданого рівня, скажемо, 50%. Тим самим, якщо, приміром, собівартість одиниці товару склала для продавця 1000 гривень, він не має права продавати його за ціною вище 1500 гривень. Обмеження за рівнем рентабельності звичайно вводяться для підприємств-монополістів. В окремих випадках задається припустимий ступінь відхилення реальної ціни від фіксованої, базисної.

Відзначимо, що твердий вплив державних органів на ціни за допомогою регулювання здійснюється не тільки в централізовано керованої, але й у ринковій економіці. Найчастіше в умовах економіки ринкового типу регулювання поширює сферу своєї дії на товари й послуги, що мають життєво важливе значення для держави й суспільства (земля, стратегічна сировина, паливо, енергія, суспільний транспорт, споживчі товари першої необхідності). На жаль, доводиться спостерігати й регулювання цін з боку мафіозних структур, що підкоряють собі ринок.

Договірні ціни – це ціни, величина яких визначена предваряющим акт купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями й покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, у якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін внаслідок, скажемо, інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.

Вільні ринкові ціни, як ясно з їхньої назви, звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються під впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції й звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку. Теоретично, в ідеалі ринкові ціни повинні складатися в процесі вільного торгу між покупцями й продавцями. Однак реально не вдається уникнути впливу на процес установлення ринкових цін ряду факторів не тільки економічної, але й психологічної природи, пов'язаних з поводженням, інтересами покупців і продавців. У цьому змісті коректно визначити вільні ринкові або рівноважні ціни як ціну, рівну з одного боку, цінності для споживачів додаткової одиниці блага, що здобуває, і, з іншого боку, витратам виробництва й продажу додаткової одиниці даного блага для продавця.

Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.

3). Інші види цін

Поряд з охарактеризованими вище основними видами цін в економічній практиці застосовується ряд інших груп цін, виділюваних по найрізноманітніших ознаках.

В економічному аналізі, плануванні й статистику, а також у дослідницьких цілях, поряд з поточними, діючими, фактично використаються порівнянні або, як іноді називають, незмінні ціни. Використання таких цін об'єктивно необхідно у зв'язку із природною зміною багатьох цін, процесами інфляції. Приміром, якщо відомо, що родина витрачала на харчування 300 гривень, а потім стала витрачати 600 гривень, це зовсім не свідчить про те, що члени родини стали їсти вдвічі більше й удвічі краще. Можливо, вся справа у дворазовому росту цін на продовольство. Щоб урахувати зміну цін, треба встановити, скільки грошей ішло б на харчування родини в умовах, якби ціни залишалися незмінними. Звідси й прагнення застосовувати при аналізі порівнянні, незмінні ціни, використовуючи індекс цін, тобто коефіцієнт перерахунку, що відображає зміна цін. У міру переходу в зону стрибкоподібного, найчастіше некерованого підйому цін замість або на додаток до індексу цін став частіше застосовуватися показник рівня інфляції, що характеризує, на скільки відсотків збільшуються ціни за певний період. Показник рівня інфляції у відсотках дорівнює процентному індексу росту цін за відповідний період, зменшеному на 100%. Індекс цін є показник росту, а рівень інфляції - приросту цін.

У цих же цілях іноді застосовуються реальні ціни, які являють собою ціну в грошовому вираженні щодо загального рівня цін. У ході прийняття споживчих рішень покупця цікавлять і відносні (порівнянні) ціни, тобто ціна даного товару в порівнянні із ціною деякого іншого родинного товару або того ж товару в іншому регіоні. Із цією метою встановлюється відношення цін. Найчастіше визначається відношення цін взаємозамінних товарів, іменованих субститутами.

В процесі проектування нових видів виробів й об'єктів для виробництва знову освоюваної продукції, товарів, послуг, матеріалів, напівфабрикатів, енергії використаються проектні ціни. З обліком їх наближеного, орієнтовного характеру часто визначається граничний рівень таких нових цін у вигляді лімітних цін.

Стосовно до об'єктів будівельної індустрії на етапі їхнього проектування визначається ціна будівництва об'єкта, обумовлена з урахуванням всіх видів витрат на створення й оснащення. Таку ціну прийнято називати кошторисною вартістю, тому що вона обчислюється на основі кошторисів, у яких просумовано витрати на створення готового будівельного об'єкта. Тому що ТОВ «Агротех» займається ремонтом сільськогосподарської техніки, а також іншими послугами для населення, воно також використовує кошторисну вартість на послуги (див. доповнення).

У більше широкому плані всі види цін, обумовлені за допомогою розрахунків, називають розрахунковими, а ціни, очікувані в майбутньому, - очікуваними.

Ряд цін на товари й послуги фіксується в документальній формі у вигляді прейскурантів, тобто покажчиків цін. Величини цін, представлених у таких документах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант, цінник був основним, іноді первинним документом. У ринковій економіці прейскурант стає довідковим документом.

В ході здійснення планово-управлінських робіт використаються прогнозні й планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Цікаво, що відповідно до економічної теорії, що сповідалася в радянський період української історії, уважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що становили переважну більшість усього цінового арсеналу, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. У дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного керування з боку державних органів ціноутворення. У той же час державні плани економічного й соціального розвитку складалися на певній ціновій базі, що була скоріше прогнозно-аналітичної, чим планової. Безсумнівно, що й в економіці ринкового типу широко використаються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси-проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.