Тема роботи: «Цінова політика підприємства» (на прикладі ТОВ «Агротех» м. Оріхів) (стр. 7 )

Аналіз цін і товарів конкурентів є важливим і відповідальним етапом у методиці встановлення цін на товари.

Насамперед на даному етапі ціноутворення виробникові товару необхідно мати дані не тільки про ціни конкурентів, але й глибоке дослідження техніко-економічних характеристик товарів конкурентів. Останнє необхідно для порівняльного аналізу товарів виробника й конкурентів.

Крім того, на даному етапі проводяться дослідження реакції фірми на можливу зміну цін, почата конкурентом. У результаті цього дослідження підприємство повинне бути готове відповісти на нижченаведені питання:

1)  Чому конкурент змінив ціну - для завоювання ринку, використання недовантажених потужностей, компенсування витрат або щоб покласти початок зміні цін у галузі в цілому?

2)  Чи планує конкурент зміна цін на час або назавжди?

3)  Що відбудеться із часток ринку фірми і її доходів, якщо вона не прийме відповідних мір?

4)  Чи збираються вживати відповідних заходів інші підприємства?

5)  Якими можуть бути відповіді конкурента й інших підприємств на кожну з можливих відповідних реакцій?

Крім рішення цих питань, підприємство повинне провести й більше широкий аналіз. Йому варто вивчити проблеми, пов'язані з етапом життєвого циклу свого товару, значення цього товару в рамках своєї товарної номенклатури, вивчити наміри й ресурси конкурента, запропоновану ціну й чутливість ринку з погляду ціннісної значимості товару, динаміку витрат залежно від обсягу виробництва та інші можливості, що відкриваються перед підприємством.

Підприємство не завжди в стані провести аналіз варіантів своїх дій безпосередньо в момент зміни цін конкурентів. Адже конкурент, можливо, готувався до свого кроку досить довго, а відреагувати на цей крок потрібно, як правило, негайно. Тому практично єдиний спосіб скоротити строк ухвалення рішення про відповідну реакцію - передбачати можливі маневри конкурента й завчасно підготувати варіантні міри.

2.5. Вибір методу ціноутворення

Витратний механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною й ціноутворюючими факторами й, з іншого боку - спосіб формування ціни, технологію процесу її зародження й функціонування, зміни в часі. Суть витратного підходу полягає в тому, що величина ціни товару стає в безпосередню залежність від витрат виробництва й обіги, що представляє витрати, витрати в грошовій формі на виробництво й реалізацію одиниці товару.

Звичайно, витратний підхід не забезпечує повного рішення проблеми ціноутворення, тому що по суті справи заміняє завдання визначення ціни товару завданням визначення цін факторів, витрачених на виробництво й продаж товару. Цим полегшується рішення вихідного завдання, тому що ціни факторів установити простіше, ніж ціну товару, до того ж при визначенні цін факторів знову можна застосувати той же витратний підхід, чим створюється ланцюговий спосіб утворення ціни товару.

Ще одна особливість, яку варто мати на увазі, характеризуючи витратний підхід, складається в необхідності встановлення виду витрат, на підставі яких визначається ціна. Найчастіше використаються середні витрати розраховуючи на одиницю товару із усього кількості (партії) вироблених і продаваних товарів. Однак можуть бути застосовані й граничні витрати, під якими розуміється приріст загальних витрат, обумовлений збільшенням виробництва й продажі на одну одиницю. Звичайно граничні витрати нижче середніх. Широко поширене визначення витрат на основі калькуляції, тобто бухгалтерського розрахунку затрат (витрат) по їхніх окремих елементах (див. додаток).

Предпринимательская діяльність, орієнтована на ефективну роботу на ринку, повинна мати певний прибуток. Тому, крім витрат на собівартість продукції, у підприємницькі витрати входять нормальний підприємницький прибуток й, відповідно, нормальна підприємницька рентабельність підприємства й виробів, видів продукції. У підприємницьких витратах прибуток і рентабельність підприємства й виробів ураховуються відповідно до прийнятої стратегії (і тактикою) ціноутворення для того, щоб забезпечити підприємству ту стратегію загального розвитку, що визначило керівництво або збори акціонерів з урахуванням конкурентної кон'юнктури в галузі.

При розрахунку нормального підприємницького прибутку враховуються:

-  витрати, що забезпечують нормальне (прийняте, сформоване в галузі) розширене відтворення, тобто капітальні вкладення в основні фонди й приріст оборотних коштів;

-  витрати на прибутку на науково-дослідні, дослідно-конструкторські й інші роботи, що забезпечують науково-технічний прогрес;

-  витрати на житлове й інше соціальне будівництво;

-  поточні витрати на соціальні потреби, фінансовані із прибутку;

-  витрати по підготовці й перепідготовці кадрів, фінансовані із прибутку;

-  відрахування в централізовані фонди, у тому числі відрахування на зміст апарата й у фонди концерну, асоціації, об'єднання;

-  виплата дивідендів по акціях;

-  відрахування податків, що враховують за рахунок прибутку.

Всі ці витрати, фінансовані за рахунок прибутку, ураховуються при визначенні нормального підприємницького прибутку в розмірі, що зложився в галузі й, отже, можуть бути обґрунтовані при «уторговуванні» цін.

Прибуток і рентабельність ураховуються в економічні (підприємницьких) витратах звичайно в розмірі, прийнятому в даній галузі виробництва. При цьому прибуток, що включає в підприємницькі витрати видів продукції, виробів, може бути визначена з урахуванням специфіки виробництва по різних моделях ціни, тобто пропорційно:

А) собівартості продукції, робіт, послуг;

Б) собівартості обробки або нормативної вартості обробки;

В) оплаті праці, включеної в собівартість;

Г) фондоємкості, капіталоемкості виробів.

У підприємницьких витратах ураховуються податок на додану вартість (ПДВ), якщо він додається до ціни, тобто нараховується понад ціну підприємства, а також акцизи. ПДВ входить у витрати підприємства й повинен бути відбитий у його витратах, тому що підприємство вносить його суму в бюджет, і, отже, вона повинна враховуватися при калькулюванні всіх витрат.

Акциз необхідно враховувати у витратах, якщо підприємство відраховує в бюджет акцизний податок. У цьому випадку ціна пропозиції визначається з урахуванням цього податку. Якщо ж акцизний податок сплачується збутовою базою або якоюсь іншою посередницькою організацією, то підприємство у своїх витратах може не враховувати акцизний податок, але при цьому повинне передбачити його при кінцевій реалізації своєї продукції.

Мита, тарифи й збори враховуються в підприємницьких витратах товарів, що відпускають на експорт.

Альтернативні (вмененные) витрати також ураховуються при розрахунку підприємницьких витрат. Під альтернативними (вмененными) витратами розуміються виражені в грошовій формі втрати, або упущені можливості, які виникають у результаті відмови від яких-небудь інших альтернативних рішень. Ці витрати іноді називають неявними витратами. Це - альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам підприємства (або перебувають у власності підприємства як юридичної особи), які недоотримані в обсяг на явні (грошові) платежі.

Приклад 1. Підприємство має у своєму розпорядженні суму 10 млн. грн. Приймається рішення повністю вкласти їх у виробництво. При цьому розрахунки показують, що буде зроблено продукції на суму 11 млн. грн., тобто річний прибуток складе 1 млн. грн., або 10% до складеного капітали.

Тим часом, якби підприємство вклало ці кошти на депозитний рахунок у банку під 12% річних, то воно одержало б за рахунок нарахованих відсотків 1,2 млн. грн. Виходить, за підсумками року прибуток підприємства по першому варіанті - 1 млн. грн., а по другому - 1,2 млн. грн.

Отже, при розрахунку альтернативних (вмененных) витрат підприємству необхідно врахувати 0,2 млн. грн. «упущені вигоди».

У цілому в економіці більша частина витрат (виробничих витрат) доводиться на працю, тому основної складової ціни будь-якого продукту будуть виступати витрати, пов'язані з оплатою праці, затрачуваного на виробництво як товару, так і матеріалів, з яких він провадиться (див. додаток). Середні витрати на працю розраховуючи на одиницю продукції являють собою число робочих годин А, необхідних для виробництва одиниці продукції, помножене на погодинну заробітну плату W, тобто A*W. Інакше кажучи, при розгляді витрат на оплату праці завжди розглядаються два фактори – продуктивність праці А и заробітна плата W.

Нпро крім витрат на оплату праці будь-який підприємець несе витрати (витрати), пов'язані із залученням основного капіталу, і, отже, ціна повинна включати й ці витрати, інакше підприємець не зможе відшкодувати їх і зазнає збитків. Щоб відшкодувати витрати на капітал, підприємець установлює фіксований коефіцієнт N стосовно витрат на оплату праці (наприклад витрати на оплату праці склали 10000 одиниць, у той час як витрати на капітал склали 2500, то коефіцієнт витрат капіталу N складе 25%, або 0,25) і визначає витрати на капітал як N * A * W. Т. о., рівняння ціни P для підприємця буде виглядати в такий спосіб:

 

За інших рівних умов ціна тим вище, чим вище грошова заробітна плата (потреба в праці), тобто чим нижче продуктивність праці й чим вище капітальні витрати.

При розрахунку альтернативних підприємницьких витрат підприємство керується власними вигодами (втратами) у підприємницькій діяльності. Тому для їхнього визначення немає строгих загальноприйнятих методик, переліку статей витрат, втрат, які регламентувалися б якимись нормативними актами. Це справа підприємства. Назвемо лише деякі витрати й втрати, які звичайно враховуються в альтернативних витратах у практиці іноземних фірм.

Амортизація відображається в бухгалтерській звітності відповідно до діючих правил і нормами амортизаційних відрахувань, вимогами податкового законодавства. Тим часом відомо, що фактичне зношування основних фондів не завжди точно відображається в амортизаційних відрахуваннях. Має місце недоамортизація й переамортизація машин, приладів, устаткування, транспортних засобів, будинків і споруджень. Фактичні капітальні вкладення відрізняються від сум амортизації. Особливо великий розрив між ними виникає під впливом інфляції. Тому в розрахунках альтернативних, неявних витрат доцільно враховувати фактичні, реальні, а не нормативні витрати, пов'язані з відтворенням основних фондів.