Складне речення (стр. 2 )

1. Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко). 2. Ті держави здатні ставати великими, у яких великі малі люди (О. Довженко). 3. Я не знайшов іще тієї Книги книг, де передбачені всілякі випадковості (А. Гризун). 4. Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там. 5. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (З тв. Л. Костенко). 6. А тут, де злидні, каліч і плебеї, нещадна ніч лежить на кряжах гір. 7. Вже знаємо, що було й буде. 8. Стомились бути полем бою, полем, що байдуже приймає щедру кров (З тв. Є. Маланюка). 9. Нема такого дерева, щоб на нього птиці не сідали (Ю. Смолич). 10. Друг дорожчий, як його втрачаєм. Серцю навіть ближчий рідний дім, як живем далеко десь від дому (В. Василашко).

485. І. Прочитайте текст. Визначте вид підрядних речень, виділіть у них вказівні і сполучні слова.

Музика, яку чули мої вуха, народжувалась живим світом живих рослин. Усе, що росло на обійсті, на городі, в саду, випромінювало музику, дихало музикою в цю ніч. Хай то буряки чи картопля, кріп чи петрушка, квасоля чи пасльон, калачик чи березка, лобода чи щириця — кожна рослина світилась гармонійними звуками, які викликали в пам’яті старовинний чи сучасний інструмент, духовий чи смичковий. Море звуків, яким насичене вогке повітря, складалось у повільні урочисті ряди хвиль, які не те що злегка перекочувались, а наче зависали над землею й сяяли, як ото сяяло місячне проміння, і в сяянні їхньому чулась неоглядна глибина вічної загадки буття.

Все ще зачудований, я сів у саду під яблунею. Опустивши очі долу, помітив, наче двоє грубих стебел, у яких вгадувались мальви, обнизані широкопелюстковими квітками, здригаються. Ні ногою не зачепив, ні вітер не віяв, то чого б їм здригатись? Приглянувшись пильніше, застеріг, що стебла не просто здригаються, а рухаються в дивній осмисленій злагоді, то відступаючи одне перед одним, то наступаючи, то начебто кружляючи… Так, немов танцюють?! А може, й справді танцюють, бо ж музика й досі живе в повітрі, бо рухи стебел вкладаються в її ритм. Я вщипнув себе за щоку, відчув біль, отже, не сплю, отже, не сниться ніч, не мариться рослинна музика, не ввижається танець мальв, а все відбувається насправді на колишній знахарчиній садибі… (Є. Гуцало).

ІІ. Опишіть музику поля або саду в ранковий чи вечірній час. Підрядні речення підкресліть.

§ 219. Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими

486. Проаналізуйте складнопідрядні речення, визначте вид підрядних речень. Визначте вказівні і сполучні слова.

1. Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися. 2. Буває, що на чолі військової частини стає той, хто повинен би сидіти в оркестрі. 3. Що може бути солодше за те, коли любить тебе і прагне до тебе добра душа? 4. Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватися (З тв. Г. Сковороди). 5. Щастя дурно не дається: тільки той його придбає, хто за нього в бої б’ється. 6. Хто руйнує — по тім зостається руїна. 7. Кому я потьмарив чи болем, чи журбою в його житті дні, роки чи хвилини, — простіть мені за те, що й я тяжкою скорботою платив в страшні години за право тільки жить, не вмерти серед бою! (З тв. Б. Грінченка). 8. Іде [козак] степом, позирає, де та доля спочиває… 9. В кого душа є і серце ще б’ється, — рано вставай на зорі… (З тв. Я. Щоголева).

487. І. Прочитайте тексти. Знайдіть складнопідрядні речення з підрядними підметовими й додатковими, визначте в них головні члени, вказівні слова й сполучники підрядності або сполучні слова.

І. Чи буває життя без любові?

Хто не любив, той майже не жив, а мовби спостерігав чуже життя, дивуючись, чому так багато в ньому незбагненної суєти, всіляких ускладнень у стосунках, нелогічних учинків, осягнути закономірність яких його холодним розумом і мовчазним серцем неможливо, скільки б він не силкувався це робити. Бо ж бачиться йому — і часто тільки в карикатурному зображенні — лиш те, що на поверхні, що зовсім не прояснює суті таких важливих для буття душі речей, важливих саме для того, що поіменовується звичайним людським щастям, яке або подесятеряє сили, або розвіює їх, знекровлює душу, виснажує серце стражданням і довго невигойним болем.

У любові — свої закони, свої абсолютні істини, зрозумілі лише для тих, хто любив чи любить, хто звідав на собі всі тривоги серця, його благородні поривання, самоспалення в ім’я найдорожчої істоти, перемоги над дрібним егоїзмом, розкрилений політ над монотонним, як холодні осінні дощі, буденням (М. Слабошпицький).

ІІ. Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу. Пригадую, як ранньої весни, темного, принишклого вечора, поверталися з церкви жінки з запаленими свічками… Варто мені зараз заплющити очі — й зринає перед внутрішнім зором оте рухоме й бліде сузір’я свічок і ледь-ледь освітлювані раптовими спалахами обличчя жінок, зосереджені, врочисті й тихі, і я вловлюю, як пахне мокрою землею, як у носі і в горлі лоскоче духом вербового пуху, недавно одлетілим дощем і ще чимось таким, чого й не можна назвати. Пригадую, як ми, діти, зламували на Івана Купала гільце, прикрашали його стрічками, стружками, паперовими квітами, як ходили з тим гільцем по вулиці, співали пісень тремтячими голосами, а потім, уже пізніше, розламували те гільце, прикривали ним грядку огірків, щоб добре цвіли, щоб добре родили, щоб було не посушливе літо (Є. Гуцало).

ІІ. За мотивами одного з поданих вище текстів складіть власні міркування й запишіть їх. Підрядні підметові і додаткові речення підкресліть.

§ 220. Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними

488. Проаналізуйте складнопідрядні речення, знайдіть у них підрядні присудкові та означальні й визначте різновиди їх.

1. По обіді Василько підійшов до батька, що сидів на лаві та мовчки думав свої невеселі думки. 2. Вона була з тих, що звуть “зачуханими”, тобто покинутими без ніякого догляду. 3. Лихо справді склалось таке, якого ми зроду не сподівалися… 4. Михайлик так і занімів. Острах його обняв такий, що він і слова не міг вимовити. 5. Але вона ішла зовсім не в той бік, куди Михайлик побіг. 6. Навкруги було темно і пуща така, що тільки той, хто добре знав ліс, міг відціль вийти, не загрузнувши в болоті. 7. Опанасові жалко стало хлопця. Він ухопив його й поніс до озерця, що було недалечко в гаю. 8. Уже й не знаю, пані, як вам і розказувати про своє лихо, бо таке воно болюче, що казати важко (З тв. Б. Грінченка). 9. Звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю. Яновський). 10. Моє життя зараз стало таке коротке, що я кроками можу змірять його (М. Коцюбинський). 11. Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу (М. Рильський).

489. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому підрядні присудкові й означальні речення. Визначте вказівні і сполучні слова.

Роса по балках така, що коли треба ноги помити чи ранішній сон розігнати, то біжи мерщій, де спориш та лопухи, там вона така краплиста, що й себе, заспаного, в краплині побачиш… А в степу! Там росичка була тепла, там вона виблискує і в чашечках білої березки, і на стебельцях жита, і червоний горошок світиться нею, і різне польове квіття, що радіє кожною квітинкою, розбризкане всюди по межах серед дозріваючих нив. І ніколи не втратить той вранішній світ для нас своєї росяної світлоносної сили та свіжості, ніде й ніщо не погасить в душі тієї ранкової зорі, що тоді здавалась тобі, малому, такою високою. Як поволі там рухався час, а літо — воно тяглося цілу вічність! Адже і все, що тоді з нами відбувалось, наче відбувалось на іншій планеті. Ніхто там із нас не повинен був зникнути, ми були там немрущі і неминущі, здавалось, завжди ми будемо, і ніколи не знатимемо втрат, і, щасливі своєю дитячою дружбою, завжди будемо такі, які є. Ще не млоїли нас думи, що розвіяні будем по світу і що комусь відведено буде довгі літа, а комусь короткі…

Ми ще там не знали, що чого варте, для нас ще не були цінністю ті вишневі вранішні зорі, і ті прекрасні дощі, які щоліта висіли по наших обріях, і те напоєне сонцем найчистіше повітря, що, розлите океаном від небес до небес, кришталево світиться і мерехтить над нашими тернівщанськими стернями (О. Гончар).

ІІ. Поміркуйте про плинність часу і про ті зміни, які він несе. Свої міркування запишіть, присудкові й означальні підрядні речення підкресліть.

Обставинні підрядні речення

§ 221. Складнопідрядні речення з підрядними способу дії, міри й ступеня

490. Проаналізуйте речення, виділіть у них підрядні речення способу дії, міри й ступеня, схарактеризуйте їх

1. Хто вміє так любить своїх героїв, як наш народ? (Л. Первомайський). 2. Обережно вступай у бій. Але коли вже вступив, поводься так, щоб ворогу було страшно. 3. Дід так страшенно кричав від болю, що листя на дубах шелестіло (З тв. О. Довженка). 4. Він моря так уже боявся, що на богів не покладався і батькові не довіряв (І. Котляревський). 5. Місяць переплигує з хмари на хмару, немов розважається в самотині (І. Цюпа). 6. Чорні хмари, ніби великі хвилі, насуваються одна на одну. 7. Я хоч і поправився трохи, але ще не настільки, щоб зібрати сил на цілий рік. 8. Наскільки вчорашній лист звеселив мене, настільки нинішній засмутив (З тв. М. Коцюбинського). 9. Над чорними очима молодиці металися, мовби хотіли полетіти кудись, розкрилені брови (М. Стельмах). 10. Що темніша ніч, тим яскравіші в ній маяки (О. Гончар).

491. І. Почитайте текст. Знайдіть підрядні речення способу дії, міри й ступеня й визначте їхню роль.

Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснючим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали білі хмарки, як білі лебеді, й неначе гралися й розкошували в темному повітрі. Небо на заході неначе сміялось, намальоване делікатними веселими фарбами…