Складне речення (стр. 8 )

— Ану, діти, гратись у гусей та вовка!

Ми вже знаємо, що треба робити: одбігаємо на другий бік вулиці… Баба підіймає високо до очей долоню ребром, мов дивиться кудись далеко, й поважно каже:

— Гуси, додому!

— Чого? — хором питаємо ми, хоч усе дальше нам наперед уже давно відомо.

— Вовк за горою.

— Що він робить?

— Гуску скубе!

— Гиля-гиля! — весело кричимо ми й стрімголов летимо до теплих бабиних колін, а вона, як добра господиня гусей, пригортає кожного з нас до себе (Б. Антоненко-Давидович).

529. Прочитайте текст і зверніть увагу на вживання розділових знаків та великої букви в ремарках.

Софія. Боже, як люблю усякі квітки, а ти любиш?

Гнат (взяв стеблину з віника, умочив у глину і маже Софію). Люблю.

Софія. Ой! Постій же, я тебе щіткою помажу. (Хоче його помазать.)

Гнат ухиляється і вискакує в сіни.

Хіба ти не вернешся. (У двері балака, а за дверима Гнат сміється.) Стривай, стривай, смійся… ти будеш спать, то я тобі всього носа синькою обмажу — от гарний будеш, ха-ха-ха! Ну, йди вже, я не буду тепер мазать, єй-богу, не буду! (І. Карпенко-Карий).

§ 238. Заміна прямої мови непрямою

530. Пряму мову передайте непрямою. Які зміни в прямій мові слід зробити?

1. — А ти надовго приїхав до матері? — спитала тихо, коли піднімалися вони сходами. 2. — У тебе непоганий слух, сестро! — гукнув він і послав їй повітряний поцілунок. 3. — Я напитала собі роботу. В книгарні, — сказала так само спокійно Галя. 4. — Доброго вечора! — сказав він, проходячи в ворота. — Чи у тебе, Маріє, все тут гаразд? 5. — Хочу показати тобі свої володіння, — сказав Хлопець Неонілі. 6. — Я тобі не можу нічого радити, — зашепотіла вона, горнучись до нього. 7. — Скажи мені це вголос, — сказав чи радше наказав їй він (З тв. Вал. Шевчука).

531. І. Прочитайте текст. Розгляньте, як оформлено пряму мову і як передано думки персонажів твору.

У Шахівці на всі потреби життя існували свої формули. От як уже засватається котра дівка і вже всі процедури погоджені і вирішені, то ходить по селі, заквітчана, зарум’янена, красива, весела, з дружкою і, кого зустріне із старших на вулиці, уклоняється низько, маючи барвистими стрічками своїми, і каже: “Просили тато, мама, і я прошу: приходьте на весілля до мене”.

Отож одного разу, вже восени, і Савка наш по обіді, як тільки залишились втрьох, сказав тихо, певне, від хвилювання, ще й затинаючись: “Благословіть мене, тату, і ви, мамо, оженитися… — Після цього настала пауза. І коли вона трохи затягнулася. Савка додав: — З Марією…” Мало так сказав слів. А хотілося все-таки розказати! Про те, яка Марія гарна, як Савка любить її, як без неї жити не може. Хотів, тільки, звісно, ці слова не могли на язик набігти: про таке з батьками не говорять…

Звісно, і Олександр Терентійович, і Дар’я Олександрівна давно вже знали, що Савку пора женити і що він про це сам от-от не сьогодні-завтра скаже, то й були готові до цього. А коли так, то й мали сказати: “Що ж, сину, всьому своя пора приходить. Прийшла і тобі пару брати. Благословляю тебе, сину, одружуйся з Марією, вона ж хороша, роботяща, щира і чесна дитина. Підійди, синку…” Отак мали сказати, тобто мав сказати Олександр Терентійович. І — не сказав.

Важко йому з Савкою розлучатися. Бо, бачите, який це Савка: як два тижні — так і десятка, десять карбованців. А що ж буде, як він, Олександр Терентійович, Савку відділить? Всього в Олександра Терентійовича три десятини землі, тобто шістдесят сажнів, як тоді в нас міряли землю. Синів — чотири… (І. Сенченко).

ІІ. Текст перекажіть. Пряму мову замініть на непряму, а слова героїв, переказані автором, передайте прямою мовою.

§ 239. Інші способи передачі чужого мовлення

532. І. Прочитайте текст. Які способи передачі чужого мовлення тут використано?

Серед інших книг потрапив до Євпраксії і трактат “Про втішення філософією”, написаний християнином Боецієм у темниці, коли він уже був засуджений на смерть. Філософ і невдалий царедворець готського царя Теодоріха. Вже п’ять віків спочиває його тіло в Чельродо, десь у цій кам’янистий землі, між кипарисами й морем. Тіло зазнало мученицької смерті, дух живе й понині. Мучеників було завжди багато, мудреців мало. Ждучи смерті, у темниці, у безнадії, Боецій не закликав ні до багатства, ні до почестей, влади, тілесної краси, насолод. Розкриваючи всю брехливість світу, він закликав утішатися філософією, пізнанням, розумінням будови світу й дії стихій, початку, середини й кінця часу, колобігу років і констеляцій зірок, природи тварин і властивостей звірів, устремлінь вітрів і людських думок, безмежного багатства рослин і нез’ясованої сили коріння. Мудрого не зламає лихо і не зіпсує щастя. Схиляючись перед загальним для всіх законом, що неминуче веде до блага, він сповнює свій обов’язок, бо все, що видається випадковим і позбавленим змісту, насправді підлягає необхідності й доцільності. Часто навіть влада, яка дісталася людям порочним, завдяки їхньому відворотному прикладу, сприяє виховання доброчинства у багатьох. Бо доброчинство, благо присутнє завжди, воно нерозчленоване, досконале й несотворне, воно в тобі самому, воно в лінії твоєї долі, яка здійснює впорядковані зміни буття, відновлює життя всього сущого, даруючи подібне через запліднення сім’ям, через народження і смерть.

А що ж лишається людині? Пізнавати, вдосконалюватися в цьому, жадати й відкладати, тобто здійснювати вибір між добром і злом. Тоді, може, те, що говорить їй абат Бодо: “Ліпше більше любити й менше розуміти, ніж розуміти багато й зовсім не любити”? Але ж навіть Бог закликав людину до мислення, до напруження думки. У Євангелії розповідається, як Бог дав двом рабам по таланту і похвалив того, хто свій талант зумів подвоїти, засудивши того, який не зумів цього зробити. Все повинно підкорятися зусиллям розуму, навіть випадок, казус, який стається теж, як стверджував ще Стагірит, коли щось влаштовується задля якогось визначеного наслідку, але з якихось причин виходить щось інакше. Життя — це пізнання світу, інакше людині не треба було й народжуватися.

А коли тебе замкнено в камінь — яке тут пізнання? Боецій закликає втішатися філософією, абат Бодо нагадує про прекрасну можливість самоочищення (П. Загребельний).

ІІ. Відновіть чуже мовлення в його початковому вигляді. Відновлений текст запишіть у вигляді окремих сентенцій.

§ 240. Цитати

533. Розгляньте уривок з наукової статті і з’ясуйте, як оформлено посилання на використану літературу (як позначено прізвище й ініціали автора; основну й додаткову назву його твору; назву журналу, збірника, де вміщено цей твір; місце, видавництво й рік видання; том, сторінку, на які робиться посилання, тощо), при цьому зверніть увагу й на скорочення, на вживання тире, двокрапки, двох косих ліній.

В історії української літератури досить сильною є тенденція символізації постаті того чи того письменника (назавжди в її анналах Шевченко буде Великим Кобзарем, Леся Українка — дочкою Прометея, Іван Франко — Великим Каменярем). Не оминула ця доля й імені Євгена Маланюка, який був каталізатором формування української еміграційної поезії в іпостасі “празької школи”, про яку дослідники дедалі частіше говорять як про “школу Маланюка”1…

І. Фрізер говорить про Маланюка як про “незламно сильного, залізно гордого та цілком відданого ідеалам” поета і як “людину, що усвідомлює свою самотність перед величчю Всесвіту” 2; Богдан Бойчук осмислює Маланюка-особистість як “трибуна” і як “людину легко-богемського покрою, щось на кшталт інтелектуалів паризького Латинського кварталу” 3…

…Мистецтво уявляється мислителю “монархією”, “монархом” якої є “Геній”; воно (мистецтво) є “колективним генієм людства”, де думки, прагнення та ідеї людності є визначальними і створюють “євангелію цих релігій”; висока художність творів розуміється як “божественність” 4. Поетичне слово у концепції Євгена Маланюка набуває символічно-алюзійного порівняння з біблійною притчею про зерна і колосся, а сам митець схожий на деміурга, що наповнює свій твір “диханням життя”, без якого той залишається “бездумним зліпком глини” 5 (О. Кухар).

————————

1 Див.: Олійник- Літературно-ідеологічні напрямки в Західній Україні (1919—1930 роки). — К., 1999. — С. 103.

2 Фрізер І. Вступна стаття // Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході: У 2 т. — Мюнхен, 1969. — Т. 1. — С. 36.

3 Див.: Два штрихи // Сучасність. — 1980. — Ч. 1. — С. 65.

4 Див.: Маланюк Є. Думки про мистецтво // Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1997. — С. 75.

5 Маланюк Є. Поезія і вірші // Книга спостережень. — Торонто, 1968. — Т. 1. — С. 153.

534. ІІ. Складіть рецензію на якусь статтю (наприклад, із газети “Літературна Україна”), використовуючи цитати в різному оформленні. Рецензію запишіть, цитати підкресліть.

535. І. Прочитайте тексти. Простежте, як оформлюються цитати в тексті і сформулюйте правила. Приклади випишіть.

І. Російська імперія, а за нею і Радянський Союз стирали в нашій національній пам’яті цілі шари історії, цілі століття й тисячоліття. Наша історична пам’ять і досі закодована…

А тим часом, пише В. Пепа, уже “стільки досліджень накопичено, що все криком кричить: Трипільська культура — заспів українського роду, прямий спадкоємець Трипільської культури — український народ. Із Трипільської культури — ті й ті первоцвіти духовності, світогляду, вірувань, звичаїв, характерних особливостей українського народу”.

Хочу навести приклад зі своєї письменницької практики. Ось читаю у статті Є. Маланюка “До справжнього Шевченка”: ще в 1827 році один з іноземних мандрівників постеріг, як на українському весіллі барвінком і рутою обвивали предківський меч. Його несли поперед молодят до церкви і з церкви. Читаючи це, я раптом пригадав, як у 80-х роках, збираючи матеріал для роману “Довгі присмерки”, я розмовляв зі старим учителем із Великого Хутора Драбівського району на Черкащині . Він розповідав про цей звичай у їхньому селі. Там ще в середині ХХ століття носили на весіллі уквітчаний ефес старої шаблі. А називали його… “меч”. Казали: “Нести меча”. “А в VІ віці до Р. Х., — пише Є. Маланюк, — туземці України, що їх Геродот називає скитами [скорше скитами-орачами. — В. З.], мали … культ Меча, який був ідолом”.