Логіка, конспект лекцій (стр. 10 )

Іноді тезу проголошують без спеціального посилання на те, що дане положення є тезою. Як правило, теза формулюється у вигляді категоричного судження.

А р г у м е н т - це думка, істинність якої уже встановлена раніше, і яка може бути використана для обґрунтування істинності довільного положення.

До аргументів відносять:

1) факти дійсності;

2) закони;

3) аксіоми;

4) дефініції;

5) раніше доведені положення.

Розглянемо кожен із видів аргументів.

Слово "факт"походить від латинського - factum, що означає зроблене, здійснене. В межах науці перш за все використовується таке тлумачення поняття «факт», у якому під фактом розуміється явище або подія, що має місце в дійсності, і які правильно відображені в судженні.

Факт є одним із важливих видів аргументів. Запорукою вагомості факту як аргументу є те, що факт, як правило, відображає дійсний стан справ і відкидати, заперечувати не погоджуватися із фактом, означає йти в супереч дійсності. Факт є фундаментом на якому будуються, формуються людські переконання.

Але факт, як те що наявне в дійсності, у сфері пізнання, (у широкому смислі в сфері інтелектуальної діяльності) стає аргументом, лише тоді коли носій факту, суб'єкт факту озвучує його, проголошує його, пояснює його.

Наприклад, подію затемнення Сонця можна пояснити як явище, що відповідає законам астрономії і як знак різних соціальних катаклізмів (війна, голод, зміни влади тощо). Так само соціальні працівники можуть пояснити відсутність у людини певного місці проживання як схильністю до девіантної поведінки, так ї не сприятливими життєвими обставинами.

Тому один і той самий факт може бути використаний для трактування або тлумачення різних положень. Тобто, факт лише тоді може стати аргументом коли він правильно інтерпретований і ретельно пояснений.

Наступним видом аргументів є закони.

Серед законів розрізняють:

- закони природи (закони астрономії, фізики, математики, хімії і ін);

- закони суспільства (закони соціології, економіки, права, моралі і ін.).

Закони - це положення, які відображають суттєві необхідні та загальні зв'язки і відношення.

Тому дія закону є обов'язковою, неминучою. Закон не знає винятків. Неможливо щоб закон поширювався лише на частину предметів чи явищ, які він описує.

Все це зумовлює те, що закони є фундаментом науки. Тому посилання на закон є глибоко переконливим. Достатньо встановити, що дане положення випливає із певного закону, як одразу із необхідністю визнається істинність цього положення.

У ролі аргументів використовують також аксіоми.

Загальновизнаним є те, що аксіоми це положення, які не потребують доведення. Саме у цьому розумінні будемо вживати цей термін.

Аксіоми як аргументи широкого використовуються в математичних та природничих науках. У гуманітарних науках деякі залежності теж можуть виконувати функцію аргументів.

Маються на увазі такі:

- категоричний імператив І. Канта: "Дій так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також, як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу";

- деонтичний принцип: "Все, що не заборонено, те дозволено";

- презумція невинності: "Будь-хто вважається невинним, доки не доведено протилежне ".

Часто в ролі аргументів використовують дефініції або визначення. Визначення, розкриваючи зміст поняття є квінтесенцією, концентрованим знанням про предмет. Тому посилання на дефініцію є достатнім для визнання істинності тези.

Окрім широкого використання дефініцій як системи ДСТУ в технічних науках, досить широко дефініції використовуються у практиці гуманітаріїв. Наприклад, у практиці соціальних робітників потрібне знання дефініцій як визначень законів та кодексів. У практиці документознавців потрібно знання дефініцій як стандартів оформлення документів.

Нарешті, в ролі аргументів часто виступають раніше доведені положення. Будь-яка наука включає в себе принципи, теорії, наукові судження, які мають логічне обґрунтування і підтверджені практикою. Саме вони й можуть виступати аргументами. Посилання на такі аргументи є достатнім для обґрунтування тези.

Розглянемо третю складову частину доведення - демонстрацію. Розглянуті до цього структурні частини доведення: теза і аргумент за своєю логічною формою належать до суджень. Безпосередньо вони виражаються у реченні і сприймаються нами як щось реальне.

Д е м о н с т р а ц і я - це спосіб, форма зв'язку тези і аргументів.

Тому демонстрація не може бути виражена судженням. Самі по собі теза і аргументи, поза логічним зв'язком ще не є доведенням. Довільне положення лише тоді стає аргументом, коли із нього виводиться теза. Демонстрація як процес виведення тези із аргументів завжди має форму умовиводу.

За способом доведення докази розподіляються на прямі і непрямі.

1. Пряме доведення - доказ, у якому теза обґрунтовується безпосередньо аргументами. Якщо для доказу тези наводяться аргументи, з яких безпосередньо випливає істинність (або хибність) цієї тези, то такий доказ є прямим.

2. Непряме доведення - доказ, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою доказу хибності антитези. Антитеза - судження, яке суперечить тезі.

Непрямі докази поділяються на:1) апагогічні 2) розподільні

1) В апагогічному непрямому доведенні істинності тези доходять завдяки доказу хибності антитези. Доведення відбувається так:

А - теза, яку необхідно довести (аргументи, що прямо обґрунтовують цю тезу відсутні);

не А - судження, що суперечить тезі (антитеза).

Припускаємо, що антитеза - істинна. Якщо буде встановлено, що виведені з антитези наслідки насправді не існують і їхнє існування взагалі немислиме (абсурдне) або вони суперечать раніше доведеним положенням, то цим буде доведена хибність антитези. Довівши хибність антитези, переходимо, відповідно до вимоги одного з законів логіки - виключеного третього (про нього докладніше у наступному розділі), до істинності тези А. Непряме апагогічне доведення називають ще приведенням до абсурду.

Підставою для висновку про хибність антитези також є таблиця істинності імплікації: якщо антецедент (у нашому випадку — антитеза) є істинним, а консеквент (наслідок) — хибним, то імплікація загалом є хибною.

Наприклад, щоб обґрунтувати тезу, згідно з якою один із засновків силогізму, побудованого за схемою другої фігури, повинен бути заперечним, можна вдатися до непрямого апагогічного доведення. Припустимо, що ця вимога (наявність одного заперечного засновку) неправильна. Тоді обидва засновки в цьому силогізмі будуть стверджувальними. Але ж наслідком цього буде нерозподіленість середнього терміна в обох засновках, що суперечить відомому правилу щодо середнього терміна силогізму. Вихід у даному разі єдиний: до складу силогізму другої фігури повинен входити один заперечний засновок, завдяки якому тільки й можна домогтися того, щоб середній термін тут був розподіленим. Оскільки антитеза виявилася хибною, то звідси випливає висновок про істинність тези.

2) У розподільному непрямому доказі теза обґрунтовується шляхом виключення усіх членів розподільного судження (усіх предикатів), окрім одного, що є доказуваною тезою.

Будується розподільний непрямий доказ так.

Необхідно довести тезу S є Р1. Якщо відомо, що S може бути не тільки Р1, а й Р2 і Р3, і потім встановлюємо, що S не є ні Р2, ні Р3, то цим доказується положення про те, що S є Р1.

Запитання для самоперевірки:

1. Що таке доведення? Як воно пов’язане з умовиводом?

2. Які форми доведення вам відомі?

3. Що таке тезис?

4. Які види аргументів прийнято використовувати у логіці?

5. Як розрізнити пряме та непряме доведення?

Основний матеріал запропонованої лекції частково відображено в таких виданнях:

1. ван. Аргументация: анализ, проверка, представление/ Ф. Х.ван Еемерен, Р. Гроотендорст, . – СПб., 2002.

2. Еемерен . Коммуникация. Ошибки/ Ф. Х.ван Еемерен, Р. Гроотендорст. – СПб., 1991.

3. Никифоров и теория аргументации/ .– М., Университет РАО, 2003. – 77с.

4. Сычева и теория аргументации/ Січева пособие. - Томск: Изд-во Томского политехнического университета, 20с.

ЛЕКЦІЯ 17. ПРАВИЛА ДОВЕДЕННЯ. ЛОГІЧНІ ПОМИЛКИ ТА ЇХНЯ РОЛЬ У ПІЗНАННІ

Коло у доведенні.

Аргумент до людини.

Аргумент до жалощів.

Аргумент до народу.

Аргумент до палиці.

Аргумент до авторитету

Мета лекції: ознайомити читачів з основними правилами доведення, засвоїти механізми побудови правильного та неправильного доведення, вміти розрізняти помилки у доведенні.

При побудові доказу необхідно виконувати наступні вимоги:

Вимоги до тези

1. Теза повинна мати потребу у доказі.

Тут можуть бути помилки, пов’язані із намаганням розумово довести те, що легко встановлюється власним досвідом. Наприклад, менеджеру потрібно доводити саме таку лінію реклами, а не саме існування реклами – це ясно і без доводів.

2. Теза повинна бути ясною і точною. Помилки цієї вимоги приводять до плутанини у словах, коли вживають не всім зрозумілі поняття: «демократія», «духовність», та ін. Плутанина може бути і внаслідок надмірно широкої тези або надмірно узагальненої тези. Наприклад, неточну тезу висунула компанія-виробник «Растішки». «Растішка допомагає зростати», але відомо, що будь-яка їжа не допоможе зростати, йогурт може тільки укріпляти кісткову систему. Компанія скористалась незнанням властивостей продукту серед споживачів.

3. Теза повинна залишатись самою собою протягом всього доведення. Інакше буде порушений перший закон логіки – закон тотожності. Так виникає помилка «підміни тези». Інша група помилок має назву «загублення тези». Це відбувається під час аргументації, коли людина наводить надмірно аргументів, внаслідок чого забуває про власну тезу. Наприклад, замість доводити корисність продукту, доводиться яскравість його упаковки.

Вимоги до аргументів доведення.

Нагадаємо, що як аргументи в доказі ми можемо використовувати:

· констатацію фактів;

· визначення понять;

· аксіоми, постулати;

· положення, які вже були доведені раніше.

1. Аргументи повинні бути істинними твердженнями, причому їх істинність має бути доведеною. Порушенням цього правила може бути так звана «головна помилка», випадок, коли аргумент доведення не є істиною сам собою. Ще одна помилка це «передування обґрунтуванню». Це коли аргумент ще сам вимагає доведення. Наприклад «Продукт корисний, тому що він виробляється з нано-технологіями». Але спочатку потрібно довести корисність виробництва з нано-технологіями.

2. Істинність аргументів повинна встановлюватись окремо, незалежно від тези, яка має бути доведеною. Помилка отримала назву «Коло у доведенні». Наприклад: Цей товар потрібно купити, тому що він користується попитом. Він користується попитом, тому що ви його купите.

3. Сукупність аргументів не повинна суперечити сама собі.

4. Сукупність аргументів повинна бути достатньою для висновку тези. Одного аргументу може не вистачити для доказу. Надмірна кількість аргументів, випадково зібраних, може знищити все доведення, оскільки серед таких аргументів можуть бути і хибні, необґрунтовані, протиріччі. Помилка: цей товар корисний. тому що у 15% він визвав покращення травлення.

Вимоги до демонстрації.

Це звичайні умови умовиводів. Але найбільш поширена помилка – це помилка під назвою «зі сказаного не слідує» або просто «не слідує». Варіанти:

Аргументи до палиці: «Якщо ви не купите товар, ми розкажемо керівництву, що ви палите на робочому місці».

Аргумент до жалощів: «Якщо ви не купите товар, то нещасному менеджерові з продажів буде нічого їсти».

Аргумент до авторитету: «Сам великий Аристотель користався аналогічним товаром».

Аргумент до народу: «Ми розуміємо ваші потреби, ми з простих людей. Купуйте наш товар».

Аргумент до людини: «Ви така гарна, вишукана жінка. Ви повинні купити наш вишуканий товар».

Завдання для самоперевірки:

1. Які вам відомі правила стосовно тезису доведення?

2. Що таке «коло у доказі»? Наведіть приклади.

3. Які «заборонені аргументи» вам відомі? Наведіть приклади.

4. Як впізнати «підміну тези»? Наведіть приклади.

Основний матеріал запропонованої лекції частково відображено в таких виданнях:

1. Вольфенгаген . Конспект лекций: техника рассуждений. 2-е изд., дополн. и перераб. — М: АО «Центр ЮрИнфоР», 2004. — 229 с. ISBN -3.

2. Доказательства и опровержения. Как доказываются теоремы. – М., 1967.

3. Поварнин С. И. Спор: О теории и практике спора [Електроний ресурс] Режим доступу: http://khazarzar.skeptik.net/books/povarnin.htm

ЛЕКЦІЯ 18. ЗАКОНИ ЛОГІКИ

Закон тотожності.

Завон не протиріччя.

Закон виключного третього.

Закон достатнього обґрунтування.

Мета лекції – підсумовування основ логіки, виявлення головних принципів побудови логічного мислення, засвоєння головних законів логіки.

Вивчення логічної теорії має сенс закінчувати найбільш глобальною темою - чотирма основними законами логіки. Взагалі в логіці встановлюється досить багато всіляких законів, але більшість із них ставиться до окремих форм мислення, а ці, чотири, мають найбільшу сферу додатка, тому виділяються в окрему рубрику. Ці закони, або їх ще називають принципами, оскільки вони нормують певну область людської діяльності, що випливають: закон тотожності, закон протиріччя, закон виключення третього й закон достатньої підстави. Перші три з них були сформульовані давньогрецьким філософом Аристотелем, четвертий – німецьким філософом і математиком Г. Лейбніцем, у першій половині ХVІІІ століття.

1. Закон тотожності говорить: усяка думка, у якій би формі вона не виражалася, у процесі єдиного міркування не повинна мінятися, але повинна бути рівна у всіх значеннєвих відносинах сама собі. Символічно, у вигляді формули, ця вимога звичайна записується так: А = А, символ «А» тут позначає будь-яку думку.

Щодо практики цей закон зокрема означає, що в процесі міркування слід використовувати строго й однозначно встановлені значеннєві значення вживаних слів і виражень і, тим більше, використовуваних символів.

Наприклад, у даному навчальному посібнику ми розглядаємо логіку як особливу наукову дисципліну. Але є інше значення слова «логіка», у якому це слово (термін) позначає будь-який порядок, послідовність якихось етапів або дій. У цьому плані ми вживаємо такі комбінації слів, як «логіка справи», «логіка процесу», «логіка дослідження», «логіка викладу» і т. п. Якщо ми прагнемо або нам потрібно в даному тексті використовувати це друге значення слова «логіка», те необхідно таке вживання спеціальне обмовити й надалі строго розрізняти і якось позначати, коли ми маємо на увазі одне значення цього слова, а коли інше.

У цьому випадку порушення закону тотожності не буде, а якщо ми їх будемо змішувати в процесі розмови або, скажемо, дискусії, те це вже буде логічною помилкою.

Незважаючи на умовну простоту цього закону, на практиці він досить часто порушується, і це може мати досить серйозні наслідки. Так, наприклад, при складанні договорів, у тому числі міжнародних, як це нерідко трапляється, після їхнього підписання й усіляких попередніх доробок і погоджень раптом виявляється, що сторони по-різному розуміють ті або інші терміни або формулювання. Ці несподівані розбіжності в думках, що блокують виконання договору, і зв'язані саме з порушенням вимог, що випливають із логічного закону тотожності.

У цілому типові й найпоширеніші порушення закону тотожності зводяться до двом основним випадкам: 1) коли одне слово або вираження в рамках одного міркування вживається в різних змістах і 2) коли, навпаки, різні слова або вираження вживаються в тому самому змісті, а сприймаються й уважаються різними.

Приклади порушення закону тотожності найчастіше пов’язані зі свідомим бажанням видати одне за інше. Наприклад: «Кредит брала наша фірма, коли ми ще назвались «Альфа». Зараз наша фірма називається «Бета», тому ми не повинні повертати кредит».

2. Закон протиріччя. Цей логічний закон виражає заборону на висловлення по своєму змісту несумісних між собою суджень про один і той самий предмет, якщо цей предмет, або об'єкт, розглядається в тому самому змісті, в одному ж відношенні й у те саме час. Тут працює принцип єдності змісту, відносини й часу.

Закон протиріччя затверджує, що, якщо цей принцип єдності розгляду предмета виконується, то про нього не можна одночасно, наприклад, щось затверджувати й відразу це ж заперечувати, або затверджувати щось таке, що логічно ( за змістом) несумісне з першим твердженням.

Наприклад, візьмемо просте судження «Людина стоїть», можна далі затверджувати, що ця людина не тільки стоїть, але й, скажемо, аплодує. Однак про нього не можна сказати «Людина стоїть й сидить» або «не стоїть». Властивості, приписувані людині в останньому випадку, несумісні між собою, тому в судженні допущена логічна помилка, пов'язана з порушенням закону протиріччя, – у те саме час людей може або стояти, або сидіти (не стояти).

3. Закон виключеного третього. Цей логічний закон говорить, що якщо існують два судження, в одному з яких щось затверджується, а в другому те

же саме заперечується, то ці судження одночасно, обоє, не можуть бути істинними або одночасно хибними, обов'язково одне з них повинне бути істинним, а інше хибним. Яке саме з них повинне бути істинним, а яке хибним, закон не вказує, він виражає тільки співвідношення між ними.

Істинність і хибність при цьому у логіці розуміються винятково формально, це просто якісь властивості, або характеристики, які можуть мати або не мати ті або інші судження. А судження – це думки, виражені в певній формі. До цього можна додати, що «істина» і «хиба» – властивості суджень, які вони не можуть мати одночасно. Тому сам закон виключеного третього можна проілюструвати прикладом: кожне судження, згідно з логікою, може бути істинним або не істинним, але одночасно й тем і іншим – ні.

4. Закон достатньої підстави має характер не стільки закону в загальновживаному розумінні цього слова, скільки скоріше методологічної вимоги, або установки, нормативу. Він говорить про те, що всяка думка, для того, щоб бути достовірною, повинна мати достатню підставу. На практиці це означає, що всяка висловлена думка або твердження повинне бути аргументоване й мати докази. При цьому обґрунтування вимагає не тільки істинність якого-небудь твердження, але і його хибність.

Закон цей певною мірою невизначений, оскільки в ньому не конкретизується поняття достатності. Виражається лише сама загальна вимога, що полягає в наявності певного компонента в нашому мисленні. Але ця вимога істотна, оскільки воно говорить про певну структуру, характерну для правильного мислення. Не можна щось затверджувати голослівно, тобто тільки затверджувати або заперечувати щось, але необхідно це обґрунтувати, причому обґрунтувати досить вагомо й переконливо.

Що ж стосується самого заходу обґрунтованості, те це питання вже виходить за рамки логіки й ставиться до сфери практики, а також іншої наукової дисципліни – методології. Практично в кожній сфері спеціалізованої людської діяльності є свої «типові» моделі обґрунтування. У науці вони одні, причому в різних науках помітно одмінні, у юриспруденції – інші і т. д. Але скрізь вони їсти і є відповідні нормативи, що конкретизують вимоги достатності обґрунтування. Логічна модель обґрунтування розглядалась нами у розділі «доведення».

Запитання для самоперевірки:

1. Сформулюйте основні закони логіки.