Логіка, конспект лекцій (стр. 1 )

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

єв, іна

ЛОГІКА

конспект лекцій

Одеса, 2014

Рецензенти: , Янушевич І. А.

єв, іна

Логіка. Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей. – Одеса: Наука і техніка, 2014. – 99 с.

У конспекті лекцій з дисципліни «Логіка» у стислій формі розглядаються 18 тем, які передбачені програмою дисципліни «Логіка» для студентів усіх спеціальностей вищих навчальних закладів технічного профілю.

Крім загальних питань, у конспекті є контрольні запитання та завдання для студентів заочної форми навчання, а також навчальна література, яку можна знайти у бібліотеці ОНПУ і яка може бути використана студентами для підготовки до занять.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

єв, іна

ЛОГІКА

конспект лекцій

для студентів усіх спеціальностей

Затверджено

на засіданні вченої ради ГФ

Протокол №1 від

Одеса 2014

ПЕРЕДМОВА

Логіка – це одна з найпривабливіших дисциплін для вивчення, тому що вона стане у нагоді не тільки студентам, але й кожному громадянину, який хоче свідоме приймати рішення без тиску пропаганди та маніпуляцій. Знання логіки допоможе вам перевірити правильність висновків, аргументувати власні думки та відстоювати свою думку. Для побудови демократичної держави надзвичайно важливим є те, щоб кожна людина приймала рішення не навмання, а керуючись знанням законів логіки та чітко усвідомлюючи логічні наслідки своїх рішень та вчинків.

Логіка – це не тільки навчальна дисципліна, це основа мислення, яка повинна понад усе розвинути у людини навички мислення та прийняття рішень. Тому цей навчальний посібник адресований не тільки майбутнім фахівцям, але й спрямований на комплексний розвиток особистості.

Існують певні загальні положення, які надають значення знанням з логіки для освіченої людини:

1. Знання з логіки привчають нас точно мислити, ясно висловлювати власну думку. Логіка сприяє формуванню зв’язаної та зрозумілої мови.

2. Логіка вчить нас робити операції з поняттями та судженнями, що надає нам змогу розрізняти спотворення змісту висловлювань та вірне їхнє використання. Заняття логікою формують звичку аналізувати власні й чужі міркування.

3. Логіка виховує вміння переконувати й обґрунтовувати власні ідеї. Це обов’язкова умова для успішної цілісної людини. Логіка навчає людину вести полеміку, дискутувати з метою встановлення істини. Коректно відстоювати власну думку, спростовувати хибні переконання, знаходити компроміси, розкривати несумлінні прийоми та виверти.

4. Логіка створює звичку думати правильно. Вправи з логіки створюють своєрідний «автоматизм» у навичках формулювання суджень та висновків.

Мета цього конспекту лекцій – зробити вивчення логіки простішим для студентів технічного ВНЗ, пояснити правила логіки на інженерних прикладах та розкрити логічні засади наукових завдань. Опрацювання цього посібника можливо як самостійно, так і за допомогою викладача. Під час самостійної підготовки потрібно зважити на те, що вивчення підручників з логіки не є достатнім для опанування курсу та тим більш для складання заліку. Особливу увагу слід звернути на опанування технікою вирішення логічних завдань та тестів.

ЛЕКЦІЯ 1. ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ ЯК НАУКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Форми мислення: поняття, судження, умовивід.

Характеристика особливостей логічного мислення.

Класична та некласична логіка.

Мета лекції – оволодіти основними теоретичними категоріями та поняттями дисципліни «логіка» (поняття, судження, умовивід, класична та некласична логіка, логічне мислення тощо).

Переважним об'єктом вивчення формальної або класичної логіки виступають так звані форми мислення. Під мисленням при цьому розуміється певний рівень відбиття дійсності, з якою би сферою людської діяльності він не був зв'язаний, якому в подібних випадках протиставляється інший, почуттєвий, рівень пізнання. Формами почуттєвого пізнання (тобто стійкими засобами поведінки) є почуття, відчуття й уявлення. Крім того, у рамках будь-яких людських дій використовуються й проводяться знання, а в більш широкому плані, можна сказати, ідеї (або думки, зміст свідомості), які також мають свої стійкі засоби організації й існування, відносно незалежні від того, про що ці знання, яка реальність у них відображається. По цих ознаках знання досить відчутно різняться між собою, і ця їхня своєрідність відноситься також і до їхньої форми.

Якщо форми почуттєвого рівня пізнання – це вже названі вище почуття, відчуття й уявлення, то в мисленні є свої форми й вони досить різноманітні. Серед цілого ряду таких, відомих до теперішнього часу форм мислення три є головними – це поняття, судження й умовивід. Вивчення цих трьох взаємозалежних форм становить фундаментальну основу курсу логіки й логічних досліджень взагалі, так само, як елементарна геометрія й арифметика є основою всієї математики, класичної й сучасної.

Розгляд зазначених форм дозволяє логіці формулювати правила й закони правильного мислення, тобто крім опису мислення, вона ще виробляє певні приписання, що стосуються того, як людині необхідно діяти у відомих випадках. Саме це робить дану науку нормативною дисципліною, що зближає її з етикою, правом, граматикою, риторикою й іншими, що мають подібну спрямованість галузями гуманітарних досліджень. Науки ж природні й ряд інших, у тому числі гуманітарних наук, мають переважно описовий характер: їх формулювання не нормують діяльність людей у яких-небудь аспектах, а тільки дають опис того, що є.

Дотримання правил і законів логіки робить мислення строгим, послідовним і, в остаточному підсумку, ефективним. Ці правила роблять мислення зв'язковим і взаємообумовленим, дозволяють крок за кроком просуватися від відомого до невідомого й т. п. Саме такі дії ми звичайно називаємо розумними. Недотримання ж приписань логіки робить мислення хаотичним, «розірваним» і в більшості випадків пошукам, якщо не сказати шкідливим, оскільки, як ми знаємо, за безглуздими висновками можуть випливати відповідні їм вчинки.

Разом з тим бувають такі ситуації в пізнанні, творчості й навіть у звичайному житті, у яких потрібне свідомий відступ від логічних правил і норм, а іноді й просто відвертий розрив з ними. До такого роду алогізмам прибігають тоді, коли потрібні зовсім нові, несподівані, парадоксальні ідеї й розв'язку. Прикладами тут можуть служити, як так звані «божевільні» ідеї, що виникають у періоди зміни фундаментальних концепцій у науці, так і добре всім відомий гумор. Але й тут, у всіх цих випадках, для того щоб робити свідомі відступи від логічних законів, їх необхідно знати.

У цілому ж можна сказати, що дотримання правил і приписань логіки дає максимально досяжну ймовірність того, що отримані висновки будуть відповідати реальному стану справ, будуть надійними й ефективними, а недотримання їх у значній мірі знижує шанси на це.

Отже, основним предметом наукової дисципліни за назвою «формальна (класична) логіка» є форми мислення (або інакше кажучи – форми думки), а також закони й правила коректного оперування ними. Мислення ж з погляду логіки слід розуміти як цілеспрямований процес формування й перетворення думок на основі знань про їхню структуру й організації, а також про стійкі, необхідні і універсальні зв'язкі, що існують між ними.

Некласична, або сучасна, логіка відрізняється від класичної двома основними рисами. По-перше, вона виходить зі значно більш поглибленого й різноманітного уявлення про формальні аспекти мислення й прагне у своїх дослідженнях охопити як можна більше їхнє число. Це всі ті аспекти, які дозволяють одержувати хоч якийсь приріст знання без звертання до змісту мислення, одержувати в якімсь змісті цікаві або, можна сказати, плідні модифікації вихідного знання. Гарні приклади подібного роду перетворень дають комп'ютерні програми, у яких саме й знайшли одне зі своїх стійких застосувань ідеї сучасної логіки.

Наслідком розширення предмета досліджень стало те, що сучасна логіка – це вже не одна теорія, а сукупність різних напрямків, що розробляють власні концепції. У якості прикладів у цьому зв'язку можна назвати – логіку норм, логіку оцінок, логіку розв'язків, логіку часу, розуміння й т. п. Класична логіка із цього погляду може служити гарним зразком систематичного вивчення формальних сторін мислення, однак при цьому не можна не відзначити, що сама номенклатура розглянутих нею сутностей у достатній мері обмежена.

По-друге, некласична логіка прагне до максимальної формалізації результатів своїх досліджень. У цьому випадку формалізація – це один із загальнонаукових методів, широко застосовуваний у сучасній логіці. Звідси й назва – «математична логіка», її ще іноді називають також «символічної», що практично означає те саме. Одним з наслідків цього стало те, що теорії сучасної (некласичної) логіки перетворилися у формальні вирахування, у певний різновид математики, який у принципі може застосовуватися де завгодно й інтерпретуватися на будь-якому матеріалі. Тому область застосування сучасних логічних теорій виходить за рамки аналізу мислення.

Однак усі ці теми ми надалі розглядати не будемо, а зосередимося на викладі основ класичної логіки в тих її аспектах, які прямо пов'язані з удосконаленням інтелектуальних здатностей кожного з нас.

Запитання для самоперевірки:

1. Дайте визначення логічному мисленню.

2. Що таке форми мислення? Чим вони відрізняються від форм чуттєвого пізнання?

3. Поясніть значення терміну «класична логіка».

4. Які модифікації некласичної логіки вам відомі? В чому їхні особливості?

Основний матеріал запропонованої лекції частково відображено в таких виданнях:

1. Бочаров I. Предмет и основные понятия логики // , Маркин логики: учебник. — М.: ИНФРА-М, 1998. — С.9 – 14.

2. Войшвилло / Е. Войшвилло, М. Дегтярев. – М.: Владос-Перс, 2001. – 528с.

3. Гетманова / . – М.:Юристъ, 2002. — 256 с.

4. Гладкий в современную логику/ Гладкий . 2-е, исправ. - М.: Либроком, 20с.

5. Конверский традиционная и современная: Учебное пособие / пер. с укр. . - М.: Идея-Пресс, 20с.; Конверский : Учебник для студентов юридических факультетов. - М.: Идея-Пресс, 20с.

ЛЕКЦІЯ 2. ПОНЯТТЯ І ЙОГО СТРУКТУРА

Визначення поняття.

Структура поняття.

Закон зворотного відношення обсягу й змісту поняття.

Мета лекції – ознайомитися з основними характеристиками поняття, розглянути основні властивості понять та засвоїти закон зворотного відношення обсягу і змісту.

Поняття – одна із трьох форм мислення, що є основним предметом вивчення класичної (формальної) логіки.

Уживання слова «форма» у даному контексті означає, що поняття як думка має деякі стійкі особливості, які відрізняють його від інших форм думки, а саме – судження й умовиводу.

Поняття є формою мислення, що відображає свій предмет у вигляді сукупності ознак. Як і всяка інша думка (судження або умовивід) поняття має свій об'єкт, який у ньому відтворюється. Таким об'єктом може бути як реальне, тобто існуюче в матеріальному світі, явище, подія, процес або річ, так і щось, що існує тільки в сфері духовного: сама думка, почуття, настрій, вистава й т. п. Крім того, таким об'єктом може бути властивість якої-небудь речі або процесу, а також відношення між ними.

Разом з тим поняття як думка (образ чогось) може відноситься не тільки до одного, але й до безлічі, або класу, однорідних об'єктів, кожний з яких відтворюється даним поняттям, причому відтворюється однаковим образом. Наприклад, коли ми уявляємо поняття «дерево», ми маємо у своєму розпорядженні якесь знання (можна сказати, інформацією) стосовно будь-якого дерева, що існує в дійсності зараз або існуючого раніше, або того, яке з'явиться надалі. Така безліч, або інакше клас, об'єктів називається обсягом поняття і являє собою одну з головних характеристик поняття як певного роду думки й специфічної сутності. Якщо ми прагнемо охарактеризувати щось у якості поняття, то одне з головних питань, на яке у цьому випадку необхідно відповісти, це питання про те, який обсяг цього поняття.

Зазначений обсяг у свою чергу характеризується двома аспектами. По-перше, необхідно вказати ту річ (процес, явище, властивість і т. п.), яка відтворюється, або відображається, даним поняттям. У цьому, можна сказати, полягає якісна сторона того або іншого поняття. По-друге, слід сказати, скільки цих об'єктів, тобто охарактеризувати кількісну сторону його.

Крім обсягу, у поняття є ще одна характеристика, не менш важлива, ніж перша. Ця характеристика називається змістом поняття. Остання являє собою сукупність ознак, що характеризують об'єкти, які становлять обсяг поняття.

Що ж таке ознака? Кожний об'єкт, що відноситься до обсягу того або іншого поняття, є фрагментом дійсності й існує незалежно від того, чи знаємо ми про нього що-небудь чи ні, отже він має певні властивості.

Властивості – це якості або характеристики об'єкта, які можуть бути сприйняті нашими органами почуттів або проявлятися у взаємодії з іншими об'єктами й т. п. Усякий реальний об'єкт має в принципі нескінченне число властивостей, і дати їхній повний опис неможливо, хоча людське пізнання в цілому й рухається в цьому напрямку.

Ознака, що входить до складу змісту якого-небудь поняття, завжди є знання про якусь властивість відповідного об'єкта. При цьому знання про властивість необхідно ретельно відрізняти від самої властивості, точно також як усяку думку, скажемо поняття, від того, про що вона.

Разом з тим не всяке знання про властивості або відносини об'єкта з іншими об'єктами може виступати в якості логічно значимої ознаки, що характеризує зміст поняття. Із усіх можливих знань такого роду до змісту понять відносять тільки ті ознаки, які відрізняються характеристиками – загальних, істотних і відмітних. Інші знання про властивості речей не входять, як правило, до складу змісту понять, у логічно правильному мисленні від них відволікаються, не розглядають. Цим засобом, називаним у логіці й теорії пізнання абстрагуванням, досягається спрощення, що дозволяє виявити суть справи й зробити завдяки цьому мислення (у нашому випадку поняття) більш зручним для здійснення логічних операцій.

Загальною є ознака, яка відтворює властивість, притаманну кожному з об'єктів, що входять в обсяг відповідного поняття. Так, наприклад, ми знаємо, що всі птахи мають крила. Наявність крил є загальною ознакою для всіх об'єктів, що становлять обсяг поняття «птах». Те ж саме можна сказати про дзьоб, пазурі, оперення й т. п. При цьому ми завжди повинні пам'ятати, що поняття «птах» є думкою про птаха, а не сам птах, не жива, реальна істота.

Істотність ознаки визначається трохи складніше. До питання про істотність можна підходити із двох основних точок зору. Перша з них полягає в тому, що ми виходимо з припущення, що кожна річ має якусь свою визначеність або якість, за рамки якої вона вийти не може. Якщо це відбувається в результаті якихось процесів, то дана річ стає чимсь іншим, втрачає свою визначеність і, відповідно, з обсягу одного поняття переходить в обсяг іншого поняття. Так, наприклад, якщо до домофону додати властивість відео-зображення, то це вже буде відеофон. Ця позиція розглядає властивості речей у відношенні до самих цих же речей, відволікаючись у максимальному ступені від інтересів і суб'єктивних оцінок тих, хто створює або користується готовими поняттями. Така позиція наукового дослідження, але вона певною мірою присутня і в нашому життєвому, здоровому міркуванні. Дану позицію у визначенні істотності того або іншої ознаки можна назвати об'єктивістською.

Друга точка зору відрізняється тим, що істотність тої або іншої властивості речі обумовлюється відношенням даної властивості до чогось іншого, а не до самої цієї речі. У багатьох випадках таким іншим виступають потреби й інтереси людей або навіть суб'єктивні оцінки тієї людини, яка формує й уживає ті або інші поняття. Так, ми знаємо, що рослини бувають їстівними й неїстівними. Для нас, споживачів, ця властивість рослин життєво важлива, тому ми вважаємо засноване на ньому розрізнення істотним. Точно також, тепло, яке дає Сонце, для нас суттєво, оскільки воно – умова життя на Землі. У зв'язку із цим у зміст відповідного поняття можна включити ознаку «джерело тепла на Землі», хоча для самого Сонця, якщо на нього дивитися із зазначеної вище першої точки зору, це зовсім не суттєво.

Тут, однак, слід мати на увазі, що інша точка зору піддається деякого роду розширенню. Це відбувається, якщо при визначенні істотності або не істотності того або іншої властивості речі (і відповідно ознаки) враховуються функціональні й інші зв'язки між речами й процесами, що існують у світі. На цій базі в європейській культурі середніх століть зложився досить потужний напрямок досліджень, що йде від богослов'я, у якому сутність кожної речі, що існує у світі, намагалися визначити з погляду її «корисності» для інших речей.

Ці дві позиції, або точки зору, у визначенні істотності властивостей речей і відповідних їм ознак, одна з яких названа нами об'єктивістською, а іншу можна назвати практичної або більш широко – функціональною, звичайно не суперечать один одному в процесах установлення змісту понять. При цьому одна й теж властивість речі може бути істотною чи ні з погляду обох позицій. Але якщо це не так, і думки із цього приводу розходяться, то відповідна ознака однаково може бути включеною у зміст поняття. Адже зміст визначається як сукупність, а сукупність може бути розширена або звужена вже залежно від інших, ситуативних міркувань тих, хто формує поняття.

Відмітними називають ознаки, що виконують у процесах пізнання дуже важливу функцію. Вони дозволяють конструктивно, досить швидко й по можливості з невеликими витратами зусиль вирішувати проблему ідентифікації (розпізнавання) об'єктів, що відносяться до обсягу того або іншого поняття. Знайти такі ознаки далеко не завжди виявляється легким завданням, але вони – необхідний елемент пізнання. Бажано, щоб така ознака була одна, але, якщо не вдається знайти єдину ознаку, вдаються до використання комплексу ознак. Разом вони дозволяють вирішувати проблему віднесення того або іншого об'єкта до певного класу (або безлічі) і підведення його, таким чином, під відповідне поняття. Так, наприклад, постановка медичного діагнозу завжди пов'язана з розв'язанням подібного роду логічного завдання – необхідно, опираючись на одну ознаку або їх сукупність, розпізнати захворювання, тобто, підвести якусь подію під вже наявне поняття. У медицині подібні поняття – це «грип», «нежить», «гастрит» і т. п. В інших сферах людської діяльності ці поняття інші, але завдання вирішуються аналогічні.

У деяких галузях людської практики, особливо там, де регулюються соціальні відносини й потрібно приймати конкретні рішення (тобто правові відносини, соціальна робота, документознавство), відмітні ознаки вводяться певною мірою штучно й виявляються своєрідними угодами між людьми. Так, поняття «малозабезпеченість» у юридичному трактуванні включає ознаку, що вказує розмір доходу на члена сім'ї в грошовому вираженні. Ця ознака дозволяє щодо будь-якої людини розв'язати проблему, чи попадає він у категорію малозабезпечених громадян чи ні й чи може він користуватися відповідними правами. На цьому прикладі добре відчутно, що відмітна ознака в цьому випадку в достатній мері штучна (не відповідає, зокрема, нашим уявленням про справедливість і т. п.), тому що людей, чий дохід на 10 копійок більше встановленої суми, вже позбавляють певних можливостей на соціальний захист.

Разом з тим наведені приклади показують, що наявність у змісті понять відмітних ознак, є щонайменше однією з умов їх логічної точності, строгості й обумовлює можливість їх ефективного застосування. Коли ж таких ознак у складі понять немає або вони мають «дефекти», то в певних ситуаціях їх використання виникають утруднення, що часом видадуться нерозв'язними. Подібного роду ситуації були помічені ще в стародавності й одержали назву парадоксів. Найвідоміші парадокси «купа»(одна піщинка ще не створює кучу, також дві, три і так далі. Додавання одної піщинки (n+1) також не створює кучу. Але тоді ніяка кількість піщинок не створює кучу),«лисий»(втрата одного волоса не робить людину лисою – і так далі), «брехун» (чи бреше людина, коли говорить, що вона бреше?) і т. п. У цілому такі утруднення можна кваліфікувати як проблеми, що виникають у зв'язку з недостатньо строгим (або неповним) визначенням понять. Вихід з них пов'язаний з усуненням відповідних недоліків.

Зазначені вище характеристики (або властивості) ознак, що входять до складу змісту понять (загальність, істотність й відмітність) перебувають у певних відносинах один з одним. Так, загальні ознаки, що не є одночасно істотними або відмітними, як правило, не включаються в зміст понять. У той же час істотні й відмітні ознаки завжди повинні бути загальними. У свою чергу відмітні ознаки можуть бути одночасно як істотними так і несуттєвими. Істотним же ознакам далеко не обов'язково виступати в ролі відмітних, хоча й це для них не виключається.

Зміст поняття й обсяг поняття становлять основні компоненти (або частини) того, що прийнято називати структурою поняття. Це означає, зокрема, що, якщо ми прагнемо охарактеризувати те або інше поняття з логічної точки зору, то нам необхідно насамперед описати (назвати основні властивості) кожного із цих компонентів. При цьому, даючи такий опис, потрібно в першу чергу зосередити увагу на логічно значимих аспектах обсягу й змісту відповідного поняття, а також на тому, як ці компоненти співвідносяться один з одним.

Між основними складовими структури поняття, тобто обсягом і змістом, існує стійка залежність. Суть цієї залежності в наступному. Як нам уже відомо, зміст поняття являє собою сукупність, тобто безліч, ознак. Ця сукупність може бути більшою або меншою. До складу змісту поняття можна додавати якісь ознаки, а можна й виключати. Таким чином, зміст поняття змінюється (у плані кількості ознак) у більшу або меншу сторону. Але, якщо міняється зміст, те, що в цей час відбувається з обсягом відповідного поняття? Обсяг поняття при цьому також міняється в кількісному відношенні, але у зворотну сторону. Між ними існує такий зв'язок – якщо кількість ознак у складі змісту поняття збільшується, то його обсяг автоматично зменшується (або принаймні не зростає) і навпаки, якщо кількість ознак, що утворюють зміст поняття, зменшується, то його обсяг збільшується.

Ця залежність у логіці виражається у вигляді закону, називаного законом зворотного відношення обсягу й змісту поняття. Цей закон діє тільки в рамках понять і не поширюється на інші форми мислення.

Наприклад, у понятті «людина» мислиться деякий набір ознак, властивих будь-якій людині, або, як говорять у філософії, «людині взагалі». Ми їх тут називати не будемо, вони інтуїтивно зрозумілі. Це поняття має певний обсяг – у нього входять усі люди, що реально існують або існуючі колись і навіть ті, які будуть існувати в майбутньому. Ми можемо побільшати зміст цього поняття, додавши до нього один (або більш) ознак, наприклад, «молодий». Вийде «юнак». У результаті цього обсяг поняття помітно зменшається – у нього тепер входять не всі люди, а тільки молоді. Якщо ж ми, навпаки, виключимо зі складу змісту поняття «людей» одну або кілька ознак, то можемо одержати поняття, обсяг якого включає не тільки людей, але й інших живих істот, тобто його обсяг значно зросте. Цим новим поняттям може бути «жива істота», «ссавець» і т. п.

У висновку ми можемо повернутися до питання про визначення поняття й дати його інший, більш повний і логічно строгий варіант. Поняття є форма мислення, що відображає свій об'єкт у вигляді сукупності загальних, істотних і відмітних ознак.

У цім визначенні поняття можна виділити три головні елементи. Перший – говорить про те, що відповідний об'єкт є форма мислення. Ця ознака є загальною й істотною, але не відмітною, оскільки, крім понять, є й інші форми мислення. Друга ознака, «що відображає свій об'єкт у вигляді сукупності… ознак», - є відмітною: вона дозволяє точно відмежувати поняття від інших форм мислення, а саме, судження й умовиводу. Відмітні ознаки називаються також у логіці специфічними. Третій елемент, що вказує на характер ознак, які повинні включатися до складу змісту, дозволяє відрізнити поняття від думок, схожих з поняттям, але які в повному розумінні слова ними не являються. Або, говорячи інакше, він задає ті вимоги, які дають можливість відрізнити логічно правильні, досконалі поняття від недосконалих, уживання яких може приводити до помилок у пізнанні.

Запитання для самоперевірки:

1. Дайте визначення загальним відзнакам поняття.

2. Що таке істотні властивості поняття?