Метаболізм вітамінів і мінеральних речовин (стр. 16 )

Екскреція біофлавоноїдів із сечею незначна, виділяються переважно продукти їх метаболізму.

Вважають, що розщеплення рутину і кверцетину відбува-ється у печінці та нирках. Катаболізм біофлавоноїдів починаєть-ся з розщеплення флорогюцинового ядра, останнє повністю окиснюється до СО2, який виділяється з повітрям, що видихаєть-ся. Інші метаболіти екскретуються з сечею: протокатехова, ванілінова, 3-оксибензойна, фенілкарбонова, 3,4-діоксифеніл-оцтова, гомованілінова та цілий ряд інших кислот.

Поширення у природі та добова потреба

У рослинах біофлавоноїди містяться переважно у вигляді глікозидів. Для нормального всмоктування вітаміну Р глікозиди повинні гідролізувати. Вітамін дуже поширений у продуктах рослинного походження.

Джерела:

· аронія (чорноплідна горобина), смородина, ожина, яблука, перець, свіжі оливи, оливкова олія, цитрусові, шипшина, листя гречки, чаю, алое, насіння льону, часник, червоне вино;

· вітамінна промисловість випускає препарати з Р-вітамінною активністю: катехіни чаю, рутин, кверцетин, гесперидин нарингін та ін.

Добова потреба у вітаміні Р становить від 50 до 100 мг/добу. При нормальному збалансованому харчуванні людина отримує близько 0,5 г біофлавоноїдів на добу. З лікувальною метою вво-дять 100 – 200 мг вітаміну Р на добу (зазвичай у вигляді рутину).

Біологічна роль

Механізм дії біофлавоноїдів вивчений недостатньо. Вони мають капілярозміцнювальний ефект, зменшують їх проник-ність, а також є синергістами вітаміну С. Дія цих речовин на судинну стінку, можливо, здійснюється через ендокринні залози, або шляхом впливу на окремі ферментні системи, а також через участь у тканинному диханні. Відомо, що безпосередньо на капіляри діють гормони кори надниркових залоз, які підсилюють міцність капілярів.

Роль Р-вітамінних речовин:

· запобігають окисненню адреналіну, який стимулює діяль-ність гіпофіза, а останній, у свою чергу, – секрецію кортико-стероїдів;

· адреналін може безпосередньо впливати на судинну систему, справляючи капілярозміцнювальну дію, а флавоноїди поси-люють цю дію гормона;

· біофлавоноїди разом із аскорбіновою кислотою також впливають на діяльність щитоподібної залози, кори надниркових залоз, підшлункової залози;

· біофлавоноїди та аскорбінова кислота регулюють проник-ність судин через гальмування системи гіалуронова кислота - гіалуронідаза. Вітамін С сам по собі також здатний пригнічувати активність гіалуронідази, стабілізуючи основну речовину сполучної тканини;

· біофлавоноїди також інгібують дію гістидиндекарбоксила-зи, сукцинатдегідрогенази, ксантиноксидази, холінацети-лази. Механізм інгібуючої дії цих речовин на вищеназвані ензими полягає у тому, що під час окиснення флавоноїдів утворюються вільні радикали, які можуть впливати на ферментативні процеси;

· Р-вітамінні речовини запобігають окисненню аскорбінової кислоти шляхом інгібування аскорбіноксидази, а тако­ж сприяють відновленню дегідроаскорбінової кислоти в аскорбінову за участі глутатіону та збереженню її тканинних резервів;

· механізм антиокиснювальної дії флавоноїдів полягає також у блокуванні ними каталітичної дії важких металів шляхом зв′язування їх у стабільні комплекси;

· флавоноїди, як і аскорбінова кислота, здатні легко окиснюватися та відновлюватися і відповідно є переносниками водню між субстратами та киснем. У багатьох випадках флавоноїди і вітамін С діють як синергісти. Характер взаємодії цих речовин ґрунтується на здатності флавоноїдів підсилювати біологічну дію аскорбінової кислоти завдяки їх спільній участі в тканинному диханні;

· речовини з Р-вітамінною активністю підсилюють швидкість тканинного дихання, активують цитохромоксидазу в печінці, нирках, мозку тварин;

· разом із аскорбіновою кислотою біофлавоноїди підсилюють активність проліноксидази, що свідчить про можливість участі цих речовин в обміні колагену, який може мати значення у формуванні сполучної тканини.

Основним проявом Р-вітамінної недостатності є зниження резистентності та підвищення проникності капілярів. Крихкість капілярів виявляється при механічному впливі на них, що викликає розрив капілярної стінки і утворення точкових крововиливів – петехій. Петехії також з'являються у результаті фільтрації крові через стінку судин без їх розриву.

Підвищення проникності капілярів – це порушення структури капілярної стінки, у результаті чого вона стає проникною для більших, ніж у нормі, молекул, наприклад, білків і еритроцитів.

У тяжких випадках розвивається цинга, що зумовлено недостатністю як вітаміну С, так і біофлавоноїдів.

Основною причиною гіповітамінозу є незбалансоване харчування. Р-вітамінні речовини нетоксичні. Випадки гіпервітамінозу не описані.

Речовини з Р-вітамінною активністю використовуються для профілактики і лікування гіпо - та авітамінозів Р, цинги, ревматизму, опіків, захворювань, що супроводжуються підвищенням проникності капілярів, променевої хвороби, алергічних захворювань та ін.

5. Вітаміноподібні речовини

Вітаміноподібні речовини – це група сполук, які за своєю дією близькі до вітамінів. Як і вітаміни, вітаміноподібні речовини є незамінними компонентами для нормального перебігу метаболічних процесів в організмі. Вони необхідні у мінімальній кількості, але на відміну від вітамінів багато з них можуть синтезуватися у самому організмі. Більшість вітаміноподібних речовин відрізняються складною хімічною структурою, тому вони можуть використовуватися виключно у природній формі. Для вітаміноподібних речовин притаманні властивості як вітамінів, так і невітамінів, тому їх називають квазівітамінами. Вітаміноподібні речовини значно підсилюють профілактичну активність вітамінів та мікроелементів. Дефіцит цих речовин не призводить до явно виражених порушень в організмі, але він не може не позначитися на самопочутті.

До квазівітамінів відносять:

· параамінобензойну кислоту (Вітамін В10);

· пангамову кислоту (Вітамін В15);

· метилметіонін сульфоній хлорид (Вітамін U);

· інозит (Вітамін В8);

· коензим Q;

· піролохінолінхінон ( РQQ) (Вітамін В14);

· ліпоєву кислоту (Вітамін N);

· холін (Вітамін В4);

· карнітин (Вітамін В11);

· оротову кислоту (Вітамін В13).

5.1. Параамінобензойна кислота (ПАБК)

Вітамін В10

Відкриття та вивчення ПАБК як фактора росту мікроорганізмів пов’язане з відкриттям та використанням у медицині сульфаніламідних препаратів.

Хімічна структура та властивості

· параамінобензойна кислота – це кристалічна речовина, яка погано розчиняється у воді та добре у спиртах та ефірах;

· ПАБК – хімічно стійка речовина, не руйнується при автоклавуванні, кип’ятінні у кислотах та лугах;

Біосинтез і метаболізм

· В організмі параамінобензойна кислота може синтезуватися мік-рофлорою кишечника. Вона сприяє розмноженню корисної мікрофлори у кишечнику.

· Частина ПАБК всмоктується у тонкому кишечнику, а інша використовується мікроорганізмами.

· Вітамін В10 потрапляє у кров і тканини у вигляді складової частини фолієвої кислоти або як окрема сполука.

Параамінобензойна кислота значно поширена у продуктах рослинного та тваринного походження. Потреба організму у вітаміні повністю задовольняється за рахунок харчування.

Джерела:

· продукти рослинного похо­дження: рис, картопля, морква, горіхи, хліб з борошна грубого помолу, шпинат, пивні дріжджі;

· продукти тваринного похо­дження: печінка, нирки, м′ясо, молочні продукти, яєчний жовток, риба;

· при повноцінному харчуванні мікроорганізми у кишечнику людини здатні синтезувати таку кількість вітаміну, яка повністю задовольняє потреби організму.

Добова потреба у вітаміні В10 залежить від забезпечення організму вітаміном В9. Для дорослої людини добова потреба становить 100 мг/добу. Терапевтична доза дорівнює 2 – 4 г/добу. Потреба у ПАБК підвищується на фоні дефіциту фолієвої кислоти і навпаки. При достатньому забезпеченні організму фолієвою кислотою знижується потреба у ПАБК.

Біологічна роль

Коферментні функції ПАБК не встановлені, але вітамінні властивості її пов’язані з тим, що вона є компонентом фолієвої кислоти і тим самим бере участь у багатьох процесах обміну.

· Вітамін В10 необхідний для нормального процесу пігментації волосся, шкіри. ПАБК активує тирозиназу, яка є ключовим ензимом в утворенні меланінів шкіри, захищаючи шкіру від впливу УФ-випромінення.

· ПАБК активує синтез фолієвої кислоти, а остання, у свою чергу, утворення пантотенової кислоти, є її синергістом.

· Вітамін бере участь у еритропоезі, метаболізмі білків, ліпідів, амінокислот, нуклеотидів.

· Встановлено, що вітамін В10 стимулює утворення в організмі інтерферону, який збільшує стійкість організму до інфекцій-них захворювань.

· ПАБК має лактогенний ефект – прияє виробленню молока у жінок, які вигодовують немовлят.

· ПАБК знижує активність адреналіну, тироксину, має анти-гістамінний ефект.

Недостатність вітаміну В10 супроводжується:

· виникненням захворювань шкіри, підвищенням чутливості до ультрафіолетового опромінення;

· погіршенням стану волосся;

· підвищеною стомлюваністю, дратівливістю, головними болями, нервовими розладами;

· порушеннями з боку органів травлення, дистрофією м'язової тканини, анемією.

· Токсичні прояви після приймання великих доз невідомі.

Антивітаміни ПАБК

У медицині широко використовують структурні аналоги па-раамінобензойної кислоти – сульфаніламідні препарати, які мА-ють антибактеріальні властивості. Сульфаніламідні препарати, як структурні аналоги ПАБК, можуть конкурентно заміщувати її у ферментних системах мікроорганізмів, що призводить до зупинення росту і розмноження останніх.

Застосування ПАБК

Вітамін В10 у вигляді ефірів використовується у медицині як місцевий анестетик. ПАБК входить до складу полівітамінних комплексів, у вигляді мазей застосовується для захисту шкіри від сонячних опіків, лікування екземи, вітиліго (захворювання, при якому через відсутність пігменту виникає нерівномірна пігментація шкіри людини). Вітамін широко використовується у косметологічній практиці через його позитивний вплив на стан шкіри – попереджує її старіння та в'янення, підвищує тонус.

5.2. Пангамова кислота (Вітамін В15)

Пангамову кислоту вперше було виділено з екстрактів печінки бика, а потім з насіння багатьох рослин, звідси назва (від грец. pan – всюди, gami – насінння).

Хімічна структура та властивості

· За хімічною структурою пангамова кислота є ефіром D-глю-конової кислоти та диметилгліцину.

ОН Н ОН ОН СН3

│ │ │ │ │

НООС – С – С – С – С - СН2 – О – СО – СН2 – N

│ │ │ │ │

Н НО Н Н СН3

· Водорозчинна речовина з вітамінною активністю. Руйнуєть-ся у воді та під дією світла.

Вітамін широко поширений у продуктах харчування.

Джерела:

· продукти рослинного похо­дження: насіння злакових і ядра кісточкових плодів: насіння гарбуза, кунжуту, соняшника, коричневий рис, диня, кавун, кісточки абрикосів, горіхи, мигдаль;

· джерелами вітаміну В15 також є пивні дріжджі;

· продукти тваринного похо­дження: печінка, кров.

Добова потреба у пангамовій кислоті точно не встановлена, орієнтовно для дорослої людини вона становить 1 – 2 мг/добу.

Біологічна роль вітаміну В15

· Бере участь у процесах метилювання як донор вільних метильних груп;

· нормалізує ліпідний обмін, знижує рівень холестеролу;

· бере участь у процесах окиснення, підвищує утилізацію кисню тканинами, усуває гіпоксію, підвищує відновлю-вальні процеси, зокрема у міокарді;

· поліпшує енергетичні процеси у м′язах, підвищує в них вміст креатинфосфату та глікогену у м′язах і печінці;

· знижує ризик розвитку захворювань печінки, стимулює роботу надниркових залоз;

· має протизапальні, антигіалуронідазні властивості, судино-розширювальний і гангліоблокувальний ефекти.

Прояви вітамінної недостатності та застосування

Випадки гіповітамінозу чи гіпервітамінозу В15 у людини не описані, хоча препарати пангамової кислоти використовують у медичній практиці під час лікування гострих і хронічних інтоксикацій, атеросклерозу, ревматизму, хронічних захворю-вань легень, шкіри, деяких захворювань серця, при жировому переродженні печінки, хронічному алкоголізмі.

5.3. Вітамін U

Вітамін U ( S-метилметіонін, противиразковий фактор), від (лат. ulcus – виразка).

Хімічна структура та властивості

· Уперше вітамін виділений з соку овочів, печінки, молока. У наш час вітамін отримують з капустяного соку у кристаліч-ному вигляді, а також він синтезований хімічним шляхом. За своєю структурою вітамін U – це S-метил-метіонін.

СН3

│

НООС - СН – СН2 – СН2 – S+ Cl-