Попередження та реагування на злочини ненависті (стр. 3 )

Наслідки для людини

Злочини ненависті та інциденти, викликані ненавистю, часто залишають у жертви страх наступних нападів та ще більшого насильства. Цей страх викликаний відмовою визнавати особистість жертви, що неявно присутня в злочинах ненависті. Крім цього, злочини ненависті посилають сигнал, що жертва не сприймається як частина суспільства, в якому вона живе. Таким чином, ті, хто зазнав нападу, можуть відчувати надзвичайну ізольованість, а також більший та триваліший страх, ніж інші жертви злочинів.

Жертви злочинів ненависті відчувають більш негативні емоції, ніж жертви інших злочинів.[10] Шкідлива та принижуюча відповідь жертвам злочинів ненависті може завдати подальшої шкоди вже травмованим людям. Може мати місце вторинна віктимізація, зокрема, коли представники суспільства, зокрема поліція, працівники соціальних служб, лікарі та судді заперечують або применшують серйозність скоєного злочину. Для багатьох жертв злочинів ненависті вторинна віктимізація призводить до навіть більшого приниження, деградації та ізоляції.

Наслідки для громади

Злочини ненависті так само деструктивно впливають на сім’ю та друзів жертви, а також усіх, хто поділяє із нею ознаки, що стали приводом для упередженого ставлення та ненависті, що викликали напад. Інші члени цієї групи можуть відчувати не лише загрозу майбутніх нападів, а й можуть зазнати такого самого психологічного впливу, якби вони самі стали жертвами. Ці наслідки посилюються, якщо жертви належать до групи, яка була предметом упередженого ставлення протягом кількох поколінь.

Ширші наслідки для суспільства

Якщо злочини ненависті не розслідуються ретельно та не переслідуються у содовому порядку, це може стати сигналом для злочинців, що вони можуть вільно продовжувати свою діяльність, що може заохочувати інших до скоєння схожих злочинів. Безкарність виконавців злочинів ненависті підвищує загальний рівень злочинності. За відсутності захисту від насильства, породженого злочинами ненависті, громади меншин втрачають впевненість у правоохоронних та урядових органах, що робить ці групи ще більш маргіналізованими. У найгірших випадках злочини ненависті можуть призвести до атак з боку жертв, які стають початком спіралі насильства. Моделі злочинів ненависті можуть стати важливим індикатором «тріщин» у суспільстві та раннім попередженням початку соціального або етнічного конфлікту у суспільстві.

Правові питання

Закони проти злочинів ненависті

Законодавство, що регулює питання злочинів ненависті, може набувати різних форм, але загалом виділяють три підходи. Перший: визначення діянь, які вже є злочинами, як окремого класу більш серйозних злочинів («основні злочини») у випадках, коли жертву було обрано внаслідок її приналежності до захищеної групи. Другий підхід полягає у збільшенні покарання, коли звинувачення у суді дорівнює злочину, скоєному не з підстав ненависті, але суд може або зобов’язаний призначити більше покарання з урахуванням мотивів злочину, які вважаються обтяжуючими обставинами.

Третій підхід передбачає розробку національних законів, згідно з якими проводиться збір даних щодо злочинів ненависті без відповідних положень кримінального права, або додатково до положень кримінальних законів.

Закони різних країн проти злочинів ненависті дуже різняться щодо характеристик груп, яких вони стосуються. У регіоні діяльності ОБСЄ законодавство, щодо злочинів ненависті найчастіше стосується злочинів, викликаних упередженим ставленням до людей внаслідок їхньої приналежності до груп із певними «расовими», релігійними, етнічними чи національними ознаками. Все частіше країни-учасниці передбачають у законодавстві щодо злочинів ненависті також такі ознаки, як сексуальна орієнтація, стать та інвалідність жертв.

Аргументи на користь запровадження законів проти злочинів ненависті

Навіть країни, які публічно визнають існування злочинів ненависті, не завжди визнають потребу у внесенні змін для підвищення ефективності національного законодавства.

НУО відіграли основну роль у переконанні законодавців у потребі та важливості законів проти злочинів ненависті у багатьох країнах. Для надання простого, зрозумілого та доступного інструменту з розробки законів проти злочинів ненависті БДІПЛ видало «Закони проти злочинів ненависті: Практичне керівництво». У довіднику розглядаються основні питання, на які законодавці мають дати відповідь, аналізуються можливі наслідки різних відповідей на такі запитання, а також наводяться приклади рішень, знайдених різними країнами при розробці таких законів. Посібник був розроблений для НУО, авторів стратегій та законодавців. Він містить основні аргументи на користь розробки законів проти злочинів ненависті та був перекладений на кілька мов.

Законодавство проти злочинів ненависті є важливим з кількох точок зору:

• Воно є символічним сигналом для жертв, злочинців та суспільства загалом, що злочини ненависті сприймаються серйозно;

• Законодавчий процес сприяє обговоренню питання, що підвищує обізнаність громадськості щодо злочинів ненависті;

• Воно вимагає від правоохоронних органів враховувати мотиви, зосереджуючи таким чином їхні зусилля у цьому напрямку;

• Воно надає жертвам можливість побачити, чи закони виконуються належним чином, та оскаржити свою справу у відповідних органах, якщо це не так;

• Воно сприяє збору більш точних даних щодо злочинів ненависті.

У Хорватії лобіювання прийняття законодавства щодо злочинів ненависті з боку правозахисних та антидискримінаційних органів досягло успіху, коли у червні 2006 року парламент Хорватії запровадив положення щодо злочинів ненависті у кримінальний кодекс. Нове положення визначає злочин ненависті як «будь-яке карне діяння, … що було скоєне з підстав ненависті по відношенню до особи внаслідок її расової приналежності, кольору шкіри, статі, сексуальної орієнтації, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового статусу, народження, совіти, віку, стану здоров’я чи інших ознак».[11] Жіноча мережа Хорватії – коаліція, до складу якої входить понад 50 жіночих та феміністських організацій, – була серед лобістів прийняття закону.

Додаткові ресурси

Barbara Perry (ред.) Злочини, породжені ненавистю та упередженнями: Хрестоматія (Нью Йорк, NY: Routledge, 2003 р.).

Закони проти злочинів ненависті: Практичне керівництво (Варшава: Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, 2009 р.)

Глава 2 Визнання злочинів ненависті

Найбільшим недоліком при розслідувані злочинів ненависті є відмова або неспроможність правоохоронних органів ідентифікувати карне діяння як злочин ненависті. Таким чином, працівники поліції та НУО, які отримали скаргу або проводять бесіду із жертвами, повинні знати певні критерії, за допомогою яких вони можуть визначити, чи мають вони справу зі злочином ненависті.

Ознаки злочину ненависті – це об’єктивні фактори, що сигналізують про те, що справа може мати відношення до злочину ненависті. У разі присутності таких ознак, інцидент має бути оформлений як можливий злочин ненависті, що тягне подальше розслідування мотивів злочину. Існування таких ознак не є доказом того, що інцидент був злочином ненависті. Наявність такого мотиву як ненависть є доведеною лише після проведення повного ретельного розслідування, а результати розслідування мають бути підтверджені у суді.

Ознаки злочину ненависті можуть бути корисними для НУО, скільки вони становлять об’єктивну фактичну основу для представлення фактів у поліції та інших органах влади щодо розгляду інциденту як можливого злочину ненависті.

Ознаки злочину ненависті

Національні експерти та правоохоронці розробили норми, за якими визначають злочини ненависті, включаючи детальні переліки ознак злочину ненависті. Такі переліки можуть відрізнятися, втім, основні норми наводяться нижче.

Сприйняття з боку жертви та свідків

Сприйняття жертвою/жертвами є основним показником мотивів, викликаних упередженим ставленням. Таке сприйняття базується на власному досвіді жертви щодо упереджень, обставин нападу, ідентифікації нападників та багатьох інших факторів. Інколи, сприйняття з боку свідків також може додати істотних ознак справжніх мотивів злочинця.

У деяких країнах-членах ОБСЄ, зокрема у Канаді та Сполученому Королівстві, будь-який злочин, щодо якого жертва, свідки чи працівник поліції вважають, що він був викликаний ненавистю, має бути зареєстрований та розслідуватися як потенційний злочин ненависті.

Поведінка нападника

Виконавці злочинів ненависті часто висловлюють свої упередження до чи після або в процесі своїх дій. Ключові ознаки у більшості випадків злочинів ненависті складаються зі слів або символів, що їх використовують самі злочинці. Ті, хто скоюють злочини ненависті, як правило, хочуть дати сигнал своїм жертвам та іншим, тож такі сигнали – від епітетів, які вони вигукують, до написів та малюнків на стінах – становлять вагомі докази їхніх мотивів.

Характеристики жертви та злочинця

Незважаючи на те, що злочини ненависті часто розуміють як такі, що передбачають напади на представників меншин, це не завжди так. У залежності від місцевих обставин, деякі злочини ненависті – це напади представників однієї меншини на представників іншої, а інколи – представників більшості на представників іншої більшості – це зазвичай трапляється у місцях, де представники меншості на великій території складають місцеву більшість. Деякі обставини, що вказують на можливий випадок злочину ненависті:

• «Раса», релігія, етнічна/національна приналежність, стан здоров’я, стать чи сексуальна орієнтація жертви відрізняється від ознак злочинця;

• Жертва є членом групи, яка за чисельністю є набагато меншою, ніж інша група у місцевості, де відбувся інцидент;

• Жертва належить до громади, сконцентрованої на конкретних територіях, та була атакована, коли залишила таку територію;

• Інцидент відбувся під час вторгнення представників більшості на територію, де переважно мешкають представники меншин (модель, що відображає історичну практику погромів, під час яких напади здійснювалися на представників меншості, місце проживання яких, як правило, обмежувалося окремими кварталами житлових районів);