Попередження та реагування на злочини ненависті (стр. 6 )

У США Антидефамаційна ліга (АДЛ) проводить тренінги та надає матеріали щодо злочинів ненависті та груп ненависті поліції – включаючи військову поліцію – та державним прокурорам у рамках програми «Ресурсна мережа правоохоронних органів». Програма тренінгів включає у себе експертні обговорення злочинів ненависті та ознайомлення з законами про злочини ненависті на національному рівні та в окремих штатах, а також з інформацією про ув’язнення екстремістів, символи та ідеологію ненависті, використання мережі Інтернет екстремістами та кримінальні тенденції. «Тренінг з питань злочинів ненависті для правоохоронців» - це інтерактивна програма АДЛ, що «допомагає визначити злочин ненависті на рівні правоохоронних органів, а також питання, пов’язані з наданням консультацій жертвам злочинів ненависті, та зменшенням напруги у громаді».[14]

Додаткові ресурси

Керівництво з покращення рівня надання підтримки жертвам злочинів, викликаних ненавистю до гомосексуалістів, Національне поліцейське управління Швеції, жовтень 2005 р.

Щорічний звіт з погодження співчуття за 2005 р. (Conciliating Compassion Annual Report FY 2005), Департамент юстиції США, Служба зв’язків із громадою, 2005 р.

Основний навчальний план для патрульних, детективів та командирів (Вашингтон: Департамент юстиції США, 1998 р.).

Федеральний посібник з винесення вироків, Комісія США з винесення вироків, 1998 р.

Керівництво з порушення справи у випадку расистських та релігійних злочинів, Карний суд, 2008 р.

Злочини ненависті: Керівництво для місцевих прокурорів з реагування на злочин ненависті, Національна асоціація окружних прокурорів, Американський дослідницький інститут прокурорів, квітень 2001 р.

Злочин ненависті: Надання якісних послуг. Керівництво доброї практики та тактики. Міністерство внутрішніх справ. Відділ стандартів роботи поліції, Асоціація старших офіцерів поліції, березень 2005 р.

Чи стикались Ви зі злочинами ненависті проти гомосексуалістів? Керівництво з реагування з боку органів кримінальної юстиції на злочини ненависті проти гомосексуалістів та кроки, які Ви можете здійснити, щоб зупинити їх, Поліція Північного Уельсу, Stonewall Cymru, серпень 2008 р.

James E. Kaplan, Margaret P. Moss, Michael L. Lieberman (ред.), Stephen Wessler (ред.) Розслідування злочинів ненависті в Інтернеті, «Партнери проти ненависті», вересень 2003 р.

Програма для працівників правоохоронних органів із подолання злочинів ненависті, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, вересень 2006 р.

Katy Radford, Jennifer Betts, Malcolm Ostermeyer, Malcolm, Охорона громадського порядку, відповідальність та чорношкірі громади й громади меншин у Північній Ірландії (Белфаст: Інститут конфліктних досліджень, 2006 р.)

Katy Radford, Jennifer Betts, Malcolm Ostermeyer, Malcolm, Охорона громадського порядку, відповідальність та лесбійська, геївська та бісексуальна громада у Північній Ірландії (Белфаст: Інститут конфліктних досліджень, 2006 р.)

Програмна директива PD 02/06: Реагування поліції на інциденти, Викликані ненавистю, Поліцейська служба Північної Ірландії, березень 2006 р.

Расистські та релігійні злочини: Політика судового переслідування Карного суду, Королівська прокурорська служба Сполученого Королівства, 2008 р.

Реагування на злочини ненависті: Керівництво для працівника поліції з розслідування та попередження, Міжнародна асоціація начальників поліції, липень 2001 р.

Реагування на злочини ненависті: Керівництво для працівника поліції з розслідування та попередження Поліцейського коледжу Онтаріо. Поліцейський коледж Онтаріо, вересень
2007 р.

Припинення злочинів ненависті проти спільноти ЛГТБ, Поліція Уест Мідленда, 2005 р.

Припинення злочинів на расовому та релігійному ґрунті, Поліція Уест Мідленда, 2005 р.

Роль поліції у підтримці жертв: Національна стратегія, Національне поліцейське управління Швеції, вересень 2003 р.

Глава 4 Збір даних, моніторинг та звітування

Яка офіційна інформація збирається?

Більшість урядів забезпечують збір певних даних щодо кримінальних злочинів, оскільки це є необхідними інструментом забезпечення дотримання законів. При цьому відповідальність за збір даних покладається на поліцію та органи національної безпеки. Інші дані подаються державними прокурорами та судами. У деяких випадках дані щодо злочинів ненависті також збираються у системі освіти, а централізований збір здійснюється за розпорядженням міністерств освіти. Втім, характер даних може змінюватися щодо злочинів, що відстежуються, та категорій упереджень, що враховуються при відстеженні та звітуванні.

Агентство ЄС з фундаментальних прав людини (FRA), колишній Європейський центр із моніторингу проявів расизму та ксенофобії) проводить регулярну оцінку механізмів збору даних щодо злочинів ненависті у країнах-членах ЄС. Незважаючи на визначення оцінки даних щодо «расистського насильства та злочинів», її критерії також стосуються збору даних щодо всіх насильницьких злочинів ненависті.[15]

Навіть у випадках, коли дані щодо національного становища не надаються національними органами влади, НУО інколи можуть їх отримати від органів поліції, окружних або міських прокурорів та/або судів. Так само, НУО можуть отримати інформацію від міської або регіональної прокуратури щодо кількості випадків, що розглядалися за певний період та мали ознаки злочину ненависті. Дуже часто дані, що не оприлюднюються, можна отримати за запитом, особливо якщо НУО підтримують регулярні стосунки з органами поліції та прокуратурами у сфері злочинів ненависті.

Перешкоди для отримання достовірних даних щодо злочинів ненависті

Відчутність доступних даних правоохоронних органів щодо інцидентів та злочинів ненависті можна пояснити низкою факторів. У деяких випадках дані можуть зберігатися у службі безпеки, але не надаватися з міркувань забезпечення громадського порядку та національної безпеки. В інших випадках дані можуть не надаватися просто тому, що поліція не отримала інструкцій щодо збору інформації про такі мотиви, як ненависть та упередження, при отриманні скарг або проведенні розслідувань. Навіть якщо застосовуються закони про злочини ненависті та вимагається подання офіційних даних щодо злочинності, можуть виникати перешкоди для збору таких даних як у правоохоронних органах, так і у громадах, що знаходяться під загрозою.

Перешкоди для здійснення моніторингу та звітування щодо злочинів ненависті можна розділити на дві категорії: фактори, що заважають жертвам повідомити поліції про злочин, та фактори, що призводять до того, що інциденти фіксуються як такі, що не були викликані ненавистю. Ці фактори призводять до неналежного звітування та неналежної реєстрації інцидентів та злочинів ненависті. НУО можуть допомогти вирішити обидві проблеми.

У попередній главі цього Керівництва (Робота з системою кримінальної юстиції) була запропонована низка причин, через які злочини ненависті не завжди реєструються, а також можливі шляхи вирішення цієї проблеми. Щодо проблеми неналежного інформування поліції жертвами злочинів, існує багато причин, чому жертви неохоче повідомляють поліції та органам влади про скоєння злочинів ненависті, зокрема:

• Переконання, що нічого не відбудеться: багатьом жертвам бракує впевненості у тому, що правоохоронці або урядовці здійснять відповідні кроки у відповідь на повідомлення про злочин ненависті відповідно до процедури розгляду звичайних злочинів або злочинів ненависті;

• Недовіра або страх перед поліцією: жертви, які належать до групи, яка історично зазнавала утиснень, насильства та загального браку захисту з боку поліції, можуть не хотіти йти на будь-який контакт із поліцією, включаючи необхідність повідомляти про злочини ненависті. Особи, як вважають, що поліція брала участь у скоєнні злочину ненависті, або що працівники поліції є співучасниками злочину, скоєного іншими, можуть боятися повідомити про злочин ненависті. Іммігранти або біженці, які покинули свою країну внаслідок насильства, що підтримувалося державною, можуть не довіряти поліції у новій країні свого проживання;

• Страх перед помстою: багато жертв бояться, що якщо вони повідомлять про злочин, виконавці злочину помстяться їм, членам їхніх сімей або громаді, до якої вони належать. Крім цього, якщо виконавець злочину ненависті пов'язаний із організацією ненависті, жертви можуть боятися нападу з боку членів цієї або інших організацій;

• Незнання законів про злочини ненависті: багато людей не знають про існування законодавства щодо злочинів ненависті, або як та куди звертатися з повідомленнями про злочини ненависті;

• Сором: деякі жертви відчувають сором та збентеженість після скоєння злочину ненависті, бо вони вважають, що стали жертвами з власної вини, або що їхні друзі, члени сім’ї та/або громада можуть заклеймити їх, вважаючи їх соціально неприйнятними у разі оприлюднення інформації про поводження з ними. Цей фактор може бути присутній також у звичайних злочинах, але відчуття сорому та деградації може бути більш гострим у випадку злочину ненависті, оскільки люди стають жертвами вже внаслідок їхньої ідентифікації. Фактор сорому може бути особливо важливою перешкодою для повідомлення про злочин ненависті, якщо йдеться про напади, що включали в себе сексуальне насильство;

• Заперечення: щоб подолати травму, нанесену внаслідок злочину ненависті, деякі жертви заперечують або зменшують наслідки та серйозність злочину;

• Страх розкрити свою сексуальну орієнтацію: для гомосексуалістів, бісексуалів та транссексуалів повідомлення про злочин ненависті може означати розкриття власної сексуальної орієнтації або гендерної ідентифікації. Жертви злочинів ненависті проти гомосексуалістів у деяких країнах можуть відчувати занепокоєння від того, що їхня сексуальна орієнтація може призвести до подальшої віктимізації або навіть порушення кримінальної справи через гомосексуальні стосунки;

• Страх оприлюднення етнічної, релігійної або політичної приналежності: члени груп етнічних, релігійних або політичних меншин інколи бояться, що оприлюднення їхньої приналежності може призвести до дискримінації або інших негативних наслідків;

• Страх перед арештом та/або депортацією: особи, які не є громадянами країни, де вони стали жертвами, можуть боятися, що навіть будучи жертвами злочину, їхній контакт з поліцією або органами влади може призвести до арешту та/або депортації.