Трохим зіньківський в ідейно-естетичному контексті доби (стр. 11 )

17.  Кіраль ійська література в рецепції Трохима Зіньківського // Наук. вісн. Ізмаїльського держ. гуманітарного ун-ту. Філологічні науки. – 2002. – Вип.13. – С.103–107.

18.  Кіраль творчість Трохима Зіньківського // Південний архів. Філологічні науки. Зб. наук. пр. – Херсон: Вид-во ХДПУ. – 2002. – Вип. ХІХ. – С.112–120.

19.  Кіраль Зіньківський в оцінці сучасників та історико-літературній і філософській думці ХХ–ХХІ ст. // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. пр. Нац. авіац. ун-ту. – К., 2002. – Вип. 3. – С.99–114.

20.  Кіраль Трохима Зіньківського зі слов’янськими літературами // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. – К., 2002. – Т. 35. – С.238–250.

21.  Кіраль і герой у структурі малої прози Трохима Зіньківського (на матеріалі творів “Сидір Макарович Притика” й “Моншер-козаче” // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. – К., 2002. –Вип. 8. – С.56–69.

22.  Кіраль аксіологія Т. Зіньківського в європейському контексті доби // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. пр. Нац. авіац. ун-ту. – К., 2002. – Вип. 4. – С.56–70.

23.  Кіраль С. С. “Апостол молодої України”: Т. Зіньківський на тлі доби – за матеріалами листування з М. Комаровим та Б. Грінченком // Слово і Час. – 2002. – № 9. – С.49–57.

24.  Кіраль С. С. “Він жив цілковито Україною” (Творча спадщина Трохима Зіньківського в контексті національних змагань доби) // Дивослово. – 2003. – №1. – С.68–73.

25.  Кіраль ій світ Т. Зіньківського-прозаїка (образки, оповідання, повість) // Слово і Час. – 2003. – №1. – С. 29–42.

Тези доповідей, матеріали конференцій:

1.  Кіраль С. С. 130 років від дня народження Т. Зіньківського // Південна зоря, 1991. – 10 серп.

2.  Кіраль й творчість Трохима Зіньківського // Використання спадщини повернутих і забутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи: Тез. респ. міжвуз. наук.-практ. конф. – Рівне, 1991. – С. 113–114.

3.  Кіраль С. С. З історії надмогильного пам’ятника Т. Зіньківському: Дидактико-філол. підготовка студентів для роботи у нац. шк. – Бердянськ, 1993. – С. 9–10.

4.  Кіраль С. С., Токмань творчості Т. Зіньківського у школі // Краєзнавство в системі народної освіти: проблеми, пошуки, перспектива: Матеріали Всеукр. краєзн. наук.-практ. конф., 12 трав. 1994. – Слов’янськ, 1994. – С. 42–43.

5.  Кіраль С. С., Токмань ізація розумової діяльності школярів під час вивчення повістей М. Коцюбинського // Активизация учебной деятельности школьников: Материали Всеукр. науч.-практ. конф.– Кривой Рог, 1995. – С.204–206.

6.  Кіраль С. С., Токмань національної самосвідомості учнів на уроках літератури // Формування національної самосвідомості молоді: Матеріали наук.-практ. конф. – К., 1996. – С.39–40.

7.  Кіраль ія на кн.: Гнідан О., Дем’янівська Л. Володимир Винниченко – життя, діяльність, творчість: Навчальний посібник для студентів-філологів. – К.,1996.– 254 с. // Дивослово. –1998. – №7.– С.56–57.

АНОТАЦІЇ

Кіраль С. С. Трохим Зіньківський в ідейно-естетичному контексті доби. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук, 10.01.01 – українська література, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.

Робота повертає до літератури замовчуваного за радянських часів письменника Трохима Зіньківського (1861–1891). Мислитель, прозаїк, перекладач, критик й публіцист, – він був однією з найприкметніших постатей українського національного відродження другої половини ХІХ ст. Проаналізовано опубліковані окремим виданням та у пресі тексти творів Т. Зіньківського, а також опрацьовано багатий не відомий раніше науці матеріал, знайдений дисертантом в архівних фондах Бердянська, Одеси, Києва, Львова, Петербурга. Особистість Т. Зіньківського представлено в цілісності життєвої долі, мікрокосму його Я та творчої спадщини як явища загальноєвропейської культури.

У дисертації досліджено витоки й еволюцію світогляду Т. Зіньківського, зокрема розробку ним національної ідеї. Белетристичну, передусім прозову, творчість Т. Зіньківського висвітлено в європейському контексті. Розглянуто етико-антропологічні та історіософські аспекти художньої творчості Т. Зіньківського в річищі розвитку українського письменства 70–90-х рр. ХІХ ст. та її значення в жанровому збагаченні української літератури й формуванні національної самосвідомості народу. Визначено місце Т. Зіньківського в літературному процесі, особливості індивідуального стилю письменника, його зв’язки з літературними попередниками й сучасниками; проаналізовано його фольклористичні, публіцистичні і мовознавчі праці. Широко залучено епістолярій як найдостеменніше першоджерело життєпису й творчості митця.

Ключові слова: життєпис, національна ідея, епістолярій, проза, традиції і новаторство, європейський контекст, естетичні принципи, інтелігенція, публіцистичність, психологізм.

Кираль Зинькивский в идейно-эстетическом контексте своего времени. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. Львовский национальный универсистет имени Ивана Франко, Львов, 2003.

Трохим Зинькивский (1861–1891) – мыслитель, прозаик, переводчик, критик и публицист, один из ведущих репрезентантов украинского национального возрождения второй половины ХІХ ст.

Объектом данного диссертационного исследования является личность Т. Зинькивского в целостности жизненной судьбы, микрокосмоса его Я, творческого наследия как феномена общеевропейской культуры. Писатель представлен в системных характеристиках биографии, личности, творчества и в диалогических связях со своим временем.

Во вступлении обоснованы актуальность и научная новизна диссертационного исследования, представлены теоретико-методологические принципы и методы работы, сформулированы её цель и задачи.

В первом разделе раскрыты исторические и историко-литературные предпосылки становления писателя, мировоззренческие, этические и эстетические основы этого процесса. В главе “Т. Зинькивский в оценке современников, историко-литературной и философской мысли ХХ ст.” показан широкий диапазон критических оценок многоаспектной творческой деятельности писателя. Особое внимание уделено заслугам Б. Гринченко, который в сложных условиях сумел опубликовать произведения Т. Зинькивского в двух томах, и сопроводил издание своим солидным предисловием – жизнеописанием литератора. В диссертации исследуются опубликованные в ХІХ и ХХ столетиях тексты Зинькивского, а также те, которые найдены в архивах. В главе “Национально-политические и онтические источники мировоззрения Т. Зинькивского” прослежена эволюция эстетического мировосприятия писателя, а также его связи с развитием общественного сознания украинской интеллигенции; определяется влияние на писателя атмосферы национально-общественной жизни Одессы, Харькова, Киева, Петербурга; личного общения с Л. Смоленским, Б. Гринченко, М. Комаровым, с ведущими членами Старой Громады – В. Антоновичем, М. Беренштамом, А. Конисским, Н. Лысенко, М. Старицким, Д. Мордовцем, Еленой Пчилкой. Раскрыта поликонтекстность общедемократического и национально-украинского самоутверждения личности писателя. В третьей главе “Идейный концепт творчества Т. Зинькивского в Петербурге (на материале переписки)” исследован период жизни литератора в северной столице, его учёба в Военно-юридической академии, освоение иностранных языков, лектура, общение с петербургскими украинцами, проанализировано становление национальной идеи как доминанты художественного, научного и литературно-критического творчества писателя, обрисована индивидуальность автора – его личность, мировоззрение, творчество, индивидуальный стиль.

Во втором разделе “ Зинькивского в европейском контексте философских и эстетических исканий его времени” исследованы соотношения творческого своеобразия писателя с общеевропейским литературным и культурологическим процессом. В первой главе “Творческая аксиология Т. Зинькивского в западноевропейском контексте” изучены межлитературные связи писателя таких типов, как внешнеконтактные, генетические и историко-типологические аналогии, сближения, совпадения. Акцентируется творческое использование украинским автором традиций мировой культуры, а также его контактные связи с отдельными зарубежными писателями. Объектом критической аксиологии Т. Зинькивского были польские и чешские писатели, особенности интерпретации Т. Зинькивским их произведений освещены диссертантом во второй главе.

В третьем разделе “Жанрово-стилистические особенности творчества Т. Зинькивского в эстетическом контексте его времени” проанализированы басни, сказки, повесть и произведения малых эпических форм. Зинькивского органично соединила реализм и романтическую мечту, насыщенность изложения конкретными, иногда документальными фактами и художественную обобщённость образов; оригинальность отображения и связь с фольклорными и другими национально-историческими источниками.

В рамках раздела рассмотрены басни писателя, сборник сказок, переводы произведений для детей (глава “Т. Зинькивский баснописец и сказочник: система, контекст”), а также интерпретированы такие епические произведения писателя, как “Сон”, “Моншер-козаче”, “Сидор Макарович Притыка”, “Историческая сказка”, “Куда идти?” (глава “ Зинькивского: традиции и новаторство”). “Куда идти?” Т. Зинькивского – оригинальный рождественский рассказ, который характеризуется новеллистическим, частично легендарно-сказочным материалом, высокой патриотической идеей, пульсацией горячих размышлений героя в новаторской форме пафосной публицистики. Анализируются и другие талантливые произведения писателя.

В четвёртом разделе “Фольклористические, публицистические и философские работы Т. Зинькивского в контексте национальной борьбы последней четверти ХІХ ст.” рассмотрена одна из малоизученных страниц деятельности Т. Зинькивского – фольклориста, языковеда, публициста – в связи с общественно-политическими и культурными процессами того времени. В главе “Фольклористическое наследие Т. Зинькивского в контексте актуальных задач украинского народоведения” восстановлена линия эволюции автора – от собирания и записывания фольклора (одесский период), пробных характеристик народнопоэтических произведений с точки зрения их общественной значимости и социальной проблематики до толкования фольклора как проявления национального духа и исторической памяти народа, его моральных норм. Следующая глава “Концепция национального вопроса в публицистике Т. Зинькивского” содержит анализ текстов, которые противостояли репрессивным действиям властей по отношению к украинству и были направлены на защиту национальных интересов Украины в условиях имперской России. В главе “Язык и нация в системе культурологических взглядов Т. Зинькивского” предложен анализ ответов писателя на комплекс вопросов о сохранении и развитии украинского языка на фоне национально-речевых процессов, характерных для Украины конца ХІХ ст.