Трохим зіньківський в ідейно-естетичному контексті доби (стр. 1 )

Львівський національний університет

імені Івана Франка

КІРАЛЬ Сидір Степанович

УДК 821.161.2: 929 Зіньківський К43

ТРОХИМ ЗІНЬКІВСЬКИЙ В ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ ДОБИ

10.01.01 ­– українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ –2003

.
Дисертацією є рукопис Роботу виконано на кафедрі української мови, літератури та культури Національного авіаційного університету, Міністерство освіти і науки України.
Науковий консультант –	доктор філологічних наук, професор ГНІДАН Олена Дмитрівна, Національний авіаційний університет, професор кафедри української мови, літератури та культури
Офіційні опоненти:	доктор філологічних наук, професор ПОГРІБНИЙ Анатолій Григорович, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії української літератури та журналістики
	доктор філологічних наук, професор СЕНИК Любомир Тадейович, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, провідний науковий співробітник
	доктор філологічних наук, професор ТКАЧУК Микола Платонович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, професор, завідувач кафедри історії української літератури
Провідна установа –	кафедра української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Захист відбудеться “4” березня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, м. Львів, вул. Університетська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка

Автореферат розіслано “4 ” лютого 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої ради В. Будний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Трохим Зіньківський (1861–1891) – мислитель, прозаїк, перекладач, критик і публіцист – одна з найхарактерніших постатей українського національного відродження другої половини ХІХ ст.

За роки існування України як держави повернуті із забуття сотні письменників, учених, політичних діячів – минулого і недавнього, які своїм доробком неспростовно довели високий європейський рівень культури й інтелекту української нації. Постала необхідність по-новому осмислити літературний процес ХІХ – початку ХХ ст., і, зокрема, роль особистості в подальшому культурному розвою нації.

У кінці ХІХ ст. проблема нації та націоналізму – надважлива для всіх підневільних народів Європи, які виборювали своє право на окремішне існування за межами імперії. “Пробуджені” нації, усвідомивши себе дійовим суб’єктом історії, актуалізують національний феномен як об’єкт суспільно-історичних, наукових, психологічних і художніх студій. Світоглядні зміни стимулюють поступовий перехід літератури на нові шляхи розвитку: відбувається перебудова її естетичної структури, утверджується нова загальноєвропейська система жанрів і стилів, утверджується тематика виразно національно-визвольного характеру. Своє місце в цьому процесі посів і Т. Зіньківський, творчість якого – нечастий в історії культури приклад органічного зростання особистості та її світогляду. Ідеї цього автора багато в чому співзвучні державотвірним процесам нашого сьогодення.

Останнім часом написано низку праць, покликаних заповнити лакуни в історії літератури. Стосуються вони, насамперед, письменників несправедливо замовчуваних, репресованих. Однак панораму літературного процесу необхідно не лише відтворити в усій її повноті, а й ввести до неї постаті, котрі досі не одержали належного поцінування в контексті слов’янських та інших європейських літератур.

В українському літературознавстві ще немає такого монографічного дослідження, в якому повнота матеріалу про Т. Зіньківського поєднувалась би із всебічним аналізом змісту й форми його творів, висвітлено конструктивну роль письменника й мислителя в загальнокультурному процесі – українському та загальноєвропейському. Звідси – актуальність теми реферованої дисертаційної роботи.

На сучасному етапі, коли ведеться розробка нової концепції української історії, культури, літератури, без осмислення творчого доробку Т. Зіньківського уявлення про літературний процес 70–90-х рр. ХІХ ст., про переломну в нашій історії добу і про феноменальні особистості, яких вона породжувала в середовищі інтелігенції, не може бути повним. Нечисленна національно свідома інтелігенція була заанґажована в процеси, що розвивалися в тогочасному суспільстві. Однак в історії, котра зображувалась як хроніка класової боротьби, не показано роль інтелектуальної еліти в національно-визвольному русі.

За нових умов політичного й культурного розвою України повернення імен забутих митців, належне наукове осмислення їхнього творчого доробку є вагомим внеском у духовну самоідентифікацію народу. Саме цим зумовлені вибір досліджуваної проблеми, принципи інтерпретації, структура дисертації, її актуальність та наукова новизна.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане як складова комплексної теми “Нове українське письменство в європейському контексті”, над якою працює колектив кафедри української мови, літератури та культури Національного авіаційного університету.

Об’єкт дослідження – це, насамперед, опубліковані окремим виданням (Львів, 1893, 1896) та в галицькій пресі (1890–1894) всі тексти Т. Зіньківського. До того ж, в архівних фондах Бердянська, Одеси, Києва, Львова, Петербурга тощо виявлено багатий невідомий матеріал, результати вивчення якого залучено дисертантом до реферованої роботи.

Для висвітлення українського літературного контексту використано літературно-критичні дискусії про українську справу, листування Т. Зіньківського з Б. Грінченком, О. Кониським, М. Комаровим, В. Кравченком, В. Лукичем, Г. Сервичківською та з редакціями галицьких часописів “Правда”, “Зоря”; залучено праці тогочасних українських, російських та західноєвропейських письменників і вчених.

Хронологічно дисертаційне дослідження обмежене 70–90-ми роками ХІХ ст. – добою формування світогляду письменника та становлення його як поета, прозаїка, публіциста, перекладача, фольклориста, мовознавця, громадського діяча.

Предмет дисертаційного дослідження – особистість Т. Зіньківського в цілісності життєвої долі, мікрокосму його Я та творча спадщина письменника як явище загальноєвропейської культури.

Мета дослідження – представити постать Т. Зіньківського в системних характеристиках біографії, особистості, художньої й публіцистичної спадщини й у діалогічних зв’язках із добою, відтак повернути ім’я письменника із забуття. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

-  з’ясувати ступінь вивчення досліджуваної проблеми;

-  окреслити витоки й еволюцію світогляду Т. Зіньківського;

-  використати листи письменника й до нього як найдостеменніші першоджерела життєпису, найповніше самовиявлення його особистості, способу її мислення, оцінки історичних подій, як документальні свідчення розвитку літературного процесу загалом і тодішньої громадсько-суспільної думки;

-  показати зв’язки письменника з літературними попередниками й сучасниками, їхній вплив на нього, окреслити націокультурний контекст творчості Т. Зіньківського (70–90-і рр. ХІХ ст.);

-  проаналізувати художній здобуток письменника в європейському контексті, визначити типологічну спорідненість та контактні зв’язки;

-  здійснити синтетично-аналітичне дослідження доробку письменника на тлі розвитку українського письменства останньої чверті ХІХ ст., комплексне дослідження його творів як оригінального вияву образного мислення тієї доби;

-  висвітлити особливості етико-антропологічного та історіософського синтезу художньої творчості Т. Зіньківського в контексті розвитку українського письменства 70–90-х рр. ХІХ ст. та її значення в жанровому збагаченні української літератури й формуванні національної самосвідомості народу.

-  схарактеризувати риси індивідуального стилю автора;

-  визначити місце Т. Зіньківського в літературному процесі.

Предмет дослідження зумовив його наукову методологію: застосування різних методів, методологічних принципів і підходів. Це, передусім, системно-комплексний погляд на внесок Т. Зіньківського в літературно-культурний процес, методологію дослідження якого конкретизував І. Франко у статті “З останніх десятиліть ХІХ в.”: “показати, як разом із літературною творчістю розвивалась у нас і мова – і ще щось далеко більше; розвивався рівень нашої цивілізації, сила нашого національного почуття”[1]. Зіньківського – симбіоз названих І. Франком процесуальних чинників, отож потребує комплексного аналізу. Водночас особа автора не повинна “розчинитися” при розгляді закономірностей літературного й суспільного розвитку. Той же І. Франко підкреслював важливість вивчення біографії письменника, життя якого навіть невдало розказане, “збагачує скарбницю людського духу”[2].

Інтерпретація художніх творів вимагала докладного аналітичного прочитання (close-reading). Висвітлення позатекстової дійсності, зумовленість нею творчості письменника – це параметри культурно-історичної школи, збагаченої історико-порівняльним методом з метою виявлення національної специфіки. Класичну методику доповнено сучасними підходами компаративістики – інтертекстуалізм і типологічні зіставлення допомагають виявляти подібності в процесі загальноєвропейського художнього розвитку. Деякі методологічні моменти, співзвучні розумінням літературного процесу та ролі в ньому творчої особистості, актуальності наукових завдань сучасного літературознавства, розроблялися у працях таких українських дослідників, як О. Білецький, В. Брюховецький, П. Волинський, Г. В’язовський, О. Гнідан, В. Горський, Р. Гром’як, Т. Гундорова, І. Дончик, О. Забужко, В. Здоровега, М. Ільницького, Б. Криса, О. Куца, В. Матвіїшин, Б. Мельничука, Л. Міщенко, Д. Наливайко, А. Погрібний, О. Пріцак, Т. Салига, Л. Сеник, Г. Сивокінь, В. Смілянська, М. Ткачук, В. Фащенко, П. Федченко, Д. Чижевський, Ю. Шевельов (Шерех), Н. Шумило, М. Яценко, зарубіжних учених М. Бахтіна, М. Гайде??ера В. Жаботинського, Х. Ортеги-і-Гассета, Г. Поспєлова, Ентоні Сміта, Рабіндраната Тагора, Л. Тимофєєва та ін.