Директива 2009/136/ЄК Європейського Парламенту та Ради (стр. 2 )

(15) В результаті технологічного та ринкового розвитку, мережі наближаються до технології „Інтернет Протоколу” (ІР), і споживачі все більше можуть вибирати між рядом конкуруючих провайдерів голосових послуг. Тому, Держави-члени повинні мати змогу відокремити обов’язки щодо універсальних послуг стосовно забезпечення фіксованого під’єднання до комунікаційної мережі загального користуваня в фіксованому місці від надання послуг загальнодоступного телефонного зв’язку. Таке відокремлення не повинно зачепити рамки обов’язків щодо універсальних послуг визначених та переглянутих на рівні Спільноти.

(16) Згідно з принципом субсидіарності, обов’язком Держав-членів є вирішення, на основі об’єктивних критеріїв, які підприємства визначаються як постачальники універсальних послуг, де необхідно, приймаючи до уваги можливість та готовність підприємств прийняти всі або частину зобов’язань щодо універсальних послуг. Це не заважає тому, щоб Держави-члени могли включати, в процесі визначення, спеціальні умови основані на ефективності, включаючи, між іншим, географічно згруповані зони чи компоненти, чи встановлюючи мінімальні періоди для визначення.

(17) Національні регуляторні органи повинні бути в змозі контролювати розвиток та рівень роздрібних тарифів для послуг, які потрапляють в рамки зобов’язань щодо універсальних послуг, навіть там де Держава-член ще не визначилась з підприємством, яке надаватиме універсальні послуги. У такому випадку контроль повинен виконуватись таким чином, щоб не створювати додаткового адміністративного навантаження ні на національні регуляторні органи, ні на підприємства, які надають такі послуги.

(18) Надмірні зобов’язання створені для сприяння переходу від правових рамок 1998 року до рамок 2002 року повинні бути анульовані разом з іншими умовами, які перекривають та дублюють ті, що вказані в Директиві 2002/21/ЄС (Рамкова Директива).

(19) Вимога забезпечити мінімальний набір орендованих ліній на роздрібному рівні, які були необхідні для забезпечення довготривалого застосування правових рамок 1998 року в сфері орендованих ліній, яка не була достатньо конкурентоздатна під час вступу в дію рамок 2002р., вже не є необхідною і повинна бути анульована.

(20) Продовження встановлення вибору або попереднього вибору носія безпосередньо в законодавстві Спільноти може заважати технологічному прогресу. Ці заходи можуть накладатись національними регуляторними органами, швидше як результат аналізу ринку проведеного відповідно до процедур вказаних в Директиві 2002/21/ЄС (Рамкова директива) та через зобов’язання встановлені в Статті 12 Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ).

(21) Положення контрактів стосуються не лише споживачів, але й інших кінцевих користувачів, в основному мікро компаній, дрібних та середніх компаній (SMEs), які можуть віддати перевагу контракту орієнтованому на потреби споживача. Щоб уникнути зайвих адміністративних клопотів провайдерам та проблем з визначенням SME, положення контрактів не застосовуються автоматично до інших кінцевих користувачів, а лише за їх запитом. Держави-члени повинні прийняти необхідні міри, щоб проінформувати SME про цю можливість.

(22) Як наслідок технологічного розвитку, інші типи ідентифікаторів можуть використовуватись в майбутньому, в додаток до звичайних форм ідентифікації номерів.

(23) Провайдери електронних комунікаційних послуг, що дозволяють здійснювати дзвінки, повинні забезпечувати, щоб їхні споживачі були належним чином проінформовані про те чи забезпечується доступ до аварійних служб та про будь-які обмеження послуг (наприклад, обмеження надання інформації про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, чи маршрутизацію екстрених викликів). Такі провайдери надають своїм споживачам ясну та прозору інформацію в контракті та в разі будь-яких змін в наданні доступу, наприклад, в інформації про рахунок. Ця інформація повинна включати будь-які обмеження в покритті території, на основі запланованих технічних параметрів роботи служби та доступної інфраструктури. Якщо послуга не надається через комутовану телефонну мережу, інформація повинна включати рівень надійності доступу та інформації про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик порівняно до послуги, що надається через комутовану телефонну мережу, приймаючи до уваги поточну технологію та стандарти якості, а також, будь-які параметри якості послуг визначені Директивою 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги).

(24) Відносно термінального обладнання, контракт споживача повинен визначити будь-які обмеження введені провайдером для використання обладнання, такі як, „блокування SIM” мобільних пристроїв, якщо такі обмеження не заборонені національним законодавством, а також стягнення при розірванні договору, до або в узгоджену дату закінчення дії, включаючи будь-які витрати з метою збереження обладнання.

(25) Не накладаючи ніяких зобов’язань на провайдера щодо прийняття мір зверх тих, що вимагаються згідно законодавства Спільноти, договір замовника повинен визначати види дій, якщо такі потрібні, які провайдер може застосовувати у випадку безпеки та порушення цілісності, виникнення загроз чи слабких місць в захисті.

(26) Для того, щоб вирішити питання, які є в інтересах громадськості, щодо використання послуг зв’язку та сприяння захисту прав та свобод інших, відповідні національні органи повинні мати змогу створювати та розповсюджувати, за допомогою провайдерів, інформацію, що цікавить громадськість, щодо використання таких послуг. Це могло включати інформацію, що цікавить громадськість, щодо порушень авторського права, іншого незаконного використання та розповсюдження шкідливого контенту, а також рекомендації та засоби захисту від ризику персональній безпеці, що може, наприклад, виникнути в результаті розкриття персональних даних при певних обставинах, так само як і ризик приватності та персональних даних, та доступність простого у використанні та конфігуруванні програмного забезпечення або опцій програмного забезпечення, які дозволяють захистити дітей та уразливих осіб. Інформація може координуватись за допомогою процедури взаємодії описаної в Статті 33 (3) Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги). Така інформація, що цікавить громадськість, повинна оновлюватись всякий раз, коли це необхідно, та повинна бути представлена в простому зрозумілому надрукованому чи електронному форматі, як визначено кожною Державою-членом, та на веб-сайтах національних органів державної влади. Національні регуляторні органи повинні мати змогу зобов’язати провайдерів розповсюджувати цю стандартизовану інформацію серед всіх своїх клієнтів таким способом, який узгоджений національними регуляторними органами. Якщо Держава-член вимагає, інформація повинна також бути включена в контракт. Розповсюдження такої інформації не повинно створювати додаткового навантаження підприємствам. Держави-члени повинні вимагати такого розповсюдження, за допомогою засобів, що використовуються підприємствами при зв’язку з абонентами, в повсякденному робочому процесі.

(27) Право абонентів розірвати їх контракти без штрафів стосується модифікації умов контракту, які внесені провайдерами електронних комунікаційних мереж та/або послуг.

(28) Кінцеві користувачі повинні мати змогу вирішувати який контент вони хочуть надсилати та отримувати, та які послуги, застосування, апаратне та програмне забезпечення використовувати для таких цілей, без шкоди потребі захисту цілісності та безпеки мереж та послуг. Конкурентний ринок забезпечить користувачів широким вибором контенту, застосувань та послуг. Національні регуляторні органи повинні сприяти можливості користувачів отримувати доступ та розповсюджувати інформацію і користуватись застосуваннями та послугами, як сказано в Статті 8 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива). Враховуючи зростання важливості електронних комунікацій для споживачів та бізнес структур, користувачі в будь-якому випадку повинні бути добре проінформовані постачальником послуг та/чи мережі про будь-які обмежувальні умови щодо використання послуг електронних комунікацій. Така інформація повинна, на вибір провайдера, визначати тип контенту, застосувань чи послуги, про які йде мова, індивідуальних застосувань чи послуг, чи обох. Залежно від технології яка використовується та типу обмеження, такі обмеження можуть вимагати згоди користувача згідно з Директивою 2002/58/ЄС (Директива про секретність та електронні комунікації).

(29) Директива 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги) не дозволяє та не забороняє умови, що встановлюються провайдерами згідно з національним законом, обмежуючи доступ кінцевих користувачів та/чи використання послуг та застосувань, але зобов’язує надавати інформацію стосовно таких умов. Держави-члени, які бажають прийняти міри стосовно доступу кінцевих користувачів та/або використання послуг та застосувань, повинні поважати основні права громадян, включаючи приватність та належні правові процедури, та будь-які такі міри повинні повністю враховувати політичні цілі визначені на рівні Спільноти, такі, як сприяння розвитку інформаційного співтовариства Спільноти.

(30) Директива 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги) не вимагає, щоб провайдери контролювали інформацію, яка передається по їх мережам, або позивалися проти своїх клієнтів на основі такої інформації, при цьому, провайдери не несуть відповідальність за таку інформацію. Відповідальність за карні дії чи карне переслідування – питання державного права, поважаючи основні права та свободи, включаючи право на належний правовий процес.

(31) При відсутності відповідних правил в законодавстві Спільноти, контент, застосування та послуги вважаються законними або шкідливими відповідно до національного матеріального та процесуального права. Це задача Держав-членів, а не провайдерів електронних комунікаційних мереж та послуг, вирішувати, згідно з належною правовою процедурою, чи є конвент, додатки та послуги законними чи шкідливими. Рамкова директива та Спеціальні директиви без шкоди Директиві 2000/31/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 8 червня 2000р. про певні правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію) [11], в якій, між іншим, міститься правило „простого каналу передачі” для провайдерів посередників.