Формування і використання виробничого потенціалу регіону в умовах ринкових перетворень (стр. 10 )

По-четверте, вважаємо, що синтетичним показником розвитку і використання виробничого потенціалу суспільства є не тільки обсяг виробництва в матеріальній сфері, а також і обсяг надання послуг.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке

показника сталого розвитку.

Основні положення методики з певними доповненнями й уточненнями нами використані у дисертаційному дослідженні для оцінки передумов переходу регіону на модель сталого розвитку. При цьому обов’язковою вимогою, на нашу думку, має стати врахування індексів цін у показниках вартісних оцінок чинників складових виробничого потенціалу, які охоплюються аналізом. Кількість чинників при цьому досить значна і для кожного з них визначаються коефіцієнти їх вагомості у формуванні інтегрального показника розвитку регіонів за більш великими групами чинників. А саме – за чинниками економічного, екологічного та соціального розвитку конкретного регіону і визначаються оцінки, тобто кількісні значення цих чинників. Наступним кроком має бути „згортання” цих оцінок в інтегральну, комплексну оцінку сталого розвитку регіону. На основі викладених методологічних підходів проаналізовано нинішній стан регіону та його готовність до переходу на модель сталого розвитку.

3.2. Інвестиційно - інноваційна спрямованість розвитку виробничого потенціалу в умовах ринкових перетворень

У зростанні показників соціально-економічного розвитку будь-якого регіону, забезпеченні відповідного рівня життя населення, реалізації прогресивних структурних зрушень в економіці окремих територій і держави в цілому, важлива роль належить реалізації чинників інвестиційно-інноваційної діяльності. Як вважає академік В. М.Геєць, широкомасштабна модернізація економіки України та її динамічне зростання можливі за умов наявності сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, і тільки швидкий розвиток насамперед національного капіталу при забезпеченні економічної свободи перетворить Україну в державу привабливу для інвестицій. Вчений наголошує, що проведення цілісної та збалансованої інвестиційної політики України включає декілька критично необхідних компонентів:

- визначення пріоритетних сфер розвитку і пропозиція проектів локомотивного характеру;

- фіксований ріст капіталовкладень із середнім темпом не нижче 15 % на рік при активному включенні в дію фінансових механізмів підтримки економічного зростання;

- структурний інвестиційний маневр на користь секторів, здатних забезпечити конкурентоспроможність української економіки у світовому господарстві;

- інноваційне наповнення інвестицій при визначенні пріоритетних і критичних технологій інноваційного спрямування [42,с.131,134]

Практика господарювання підтверджує, що оздоровлення економіки не можливе сьогодні без активізації інвестування, пошуку надійних і стабільних джерел інвестицій, створення умов для функціонування сприятливого інвести-ційного клімату. Інвестиції відіграють особливу роль у відродженні економіки України. Як було наголошено у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.» - «досягнення мети – стабільного економічного розвитку – потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення» [172,с.9].

В міжнародній практиці економічного аналізу, і зокрема в системі національних рахунків ООН, застосовується термін «реальні інвестиції», які на відміну від фінансових повністю спрямовуються на збільшення виробничого капіталу, тобто в основний капітал і на приріст товарно-матеріальних запасів, а також у нематеріальні активи.

Виділяють наступні види реальних інвестицій:

·  інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відшкодування підприємства;

·  інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу або за рахунок фонду чистого накопичення;

·  валові інвестиції, тобто інвестиції оновлення і розширення разом [110,с.129].

В ринкових умовах господарювання нарощування виробничого потенціалу підприємств і галузей виступає основним резервом стабільного функціонування господарських суб'єктів, запорукою успішного забезпечення розвитку економіки регіону. В Закарпатській області виробничий потенціал народногосподарського комплексу в контексті інвестиційно-інноваційної спрямованості його розвитку слід розглядати і оцінювати з позиції пріоритетності основних видів економічної діяльності: промисловості, агропромислового, лісопромислового і рекреаційно-туристичного комплексів, за видами економічної діяльності. При цьому слід враховувати, що в силу історичних, природно-господарських і економічних факторів область донедавна належала до регіонів з низьким рівнем розвитку продуктивних сил, індустріального розвитку, фактично депресивної території держави. Однак, незважаючи на складні умови, в яких опинилась область в період реформ, в аналізовані роки є певні зрушення в економічному зростанні.

За даними аналітичного центру «Інститут реформ», починаючи з 2003 і 2004 рр. Закарпатська область була найдинамічнішим регіоном України по зростанню індексів промислової і сільськогосподарської продукції. За підсумками господарю-вання у 2005 р. обсяг виробництва промислової продукції зріс на 7,7 % (в Україні - 3,1 %), обсяг продукції сільського господарства - на 1,5 % (в Україні на рівні попереднього року). В області отримано доходів місцевих бюджетів (без трансфертів), на 47,9 % більше, ніж у 2004 р. (в Україні - на 33,2 %), абсолютний приріст доходів місцевих бюджетів на одну особу склав 118,8 грн. Фінансовий результат діяльності суб'єктів господарювання у 2005 р. в 1,6 рази більший поперед-нього року. В області найменша кількість збиткових підприємств. На розвиток виробництва та зміцнення фінансового стану підприємств агропромислового комплексу за всіма програмами надійшло 16,1 млн. грн, отримано 60,7 млн, грн. пільгових кредитів [166,с.5].

Важливість активізації інвестиційно-інноваційної спрямованості розвитку економіки Закарпатської області зростає у зв’язку з необхідністю реалізації розроб-леної і затвердженої рішенням сесії обласної ради (грудень,2006 р.)«Стратегії економічного та соціального розвитку Закарпатської області до 2015 року» [166].

Слід зазначити, що Закарпаття - економічно самодостатній, екологічно чистий, рекреаційно-туристичний, центральноєвропейський прикордонний регіон України із збереженими та примноженими: унікальною природою, самобутньою культурою та історико-архітектурною спадщиною, з високою освіченістю та духовністю громадян і відродженими традиціями самоврядності громад. Край, в якому забезпечуються і підтримуються сталий розвиток, рівні можливості для всіх мешканців та безпека їх життєдіяльності, міжнаціональна злагода, гармонія між містом і селом, розвиток підприємництва та дружні і взаємовигідні зв’язки з сусідніми областями і країнами.

Ставиться завдання забезпечення добробуту та високої якості життя теперіш-нього та майбутнього поколінь в умовах розвитку конкурентноспроможної та інноваційної економіки регіону на засадах збереження унікальних культурно-етнічних традицій та природних особливостей краю. Серед визначених основних стратегічних цілей розвитку області, як регіону розвитку соціально-орієнтованої економіки, регіону культури, рекреації та туризму, регіону транскордонної співпраці та транзитного потенціалу, важливе місце належить стратегічній цілі - регіон інтенсифікації інноваційного розвитку.

За останні три роки економіка Закарпатської області перейшла від тривалого спаду до певного економічного зростання. В економічній сфері відбулися структурні і якісні зміни, утверджуються нові форми власності і господарювання, зроблені акценти на стимулювання залучення інвестицій, ефективне використання власного природно-ресурсного потенціалу, створення конкурентного середовища через сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, що дозволило досягнути певної стабілізації в економіці краю. Узагальнюючий показник - валова додана вартість, що характеризує рівень розвитку економіки на регіональному рівні, у 2005 р. становив 6215 млн. грн., що у 2,9 рази більше показника 2000 р.. Разом з тим, за показником валового регіонального продукту в розрахунку на одну особу, який у 2005 р. становив 5373 грн., область суттєво відставала від загальнодержавного показника (9372 грн.), і займала 23 місце серед 25 адміністративно-територіальних одиниць країни [158,с.577].

Основні показники функціонування господарського комплексу Закарпатської області у 2006 р. свідчать про збереження позитивних тенденцій економічного і соціального розвитку. У промисловості обсяги виробництва зросли проти 2005 р. на 27,2 %, що у 3,5 рази більше минулорічного приросту (7,7 %). Збільшення промис-лового виробництва досягнуто в 11 із 18 адміністративно-територіальних одиниць області. Обсяг валової продукції сільського господарства у всіх категоріях господарств за 2006 р. зріс порівняно з 2005 р. на 2,2 %. Збільшилось поголів’я великої рогатої худоби на 0,8 %, свиней – на 3,1 %, овець і кіз – на 1,8 %, птиці – на 4,5 %.

Обсяг роздрібної торгівлі, включаючи продаж товарів на ринках та підприєм-цями – фізичними особами, склав 4907,0 млн. грн., або на 7,2 % більше проти показника попереднього року. За аналізований період на 28,4 % зріс зовнішньо-торгівельний обіг. Зовнішньоекономічна торгівельна діяльність здійснювалася з партнерами 87 країн світу. Значно зросли надходження податків і зборів до бюджетів усіх рівнів (на 31,1 %), поліпшилися фінансові результати суб’єктів господарювання [56,с.13].

Вищенаведені показники стали можливими завдяки нарощуванню виробни-чого потенціалу суб'єктів господарювання області, кращого використання наявних та потенційних можливостей і факторів виробництва, раціонального використання ресурсів. В економіці Закарпаття відбулися структурні і якісні зміни, незворотним став процес утвердження ефективних форм власності, насамперед приватної. За даними статистики станом на 1.01.2007 р. із 17810 господарських суб'єктів області, зареєстрованих згідно єдиного державного реєстру, 11399 одиниць, або 64,0 % приватної форми власності, і 876 та 2411, відповідно 4,9 і 13,5 % державної та комунальної форм власності [55,с.346].