Формування і використання виробничого потенціалу регіону в умовах ринкових перетворень (стр. 4 )

Таблиця 1.3.

Доходи і витрати на лісове господарство (млн. крб.)

№ п/п	Назва показника	Роки
1950	1960	1965
1	Доходи (в т. ч. доходи від лісогосподарської діяльності)	370,5	317,5	307,9
2	Витрати (без капітальних вкладень)	201,2	246,6	443,6

Наведені факти свідчать, що не завжди забезпечується виконання такої функції лісової такси, як відшкодування витрат лісового господарства. Саме тому ілєв [18] вважає, що лісові такси на деревину, яка відпускається заготівельникам, повинні бути ціною на продукцію лісового господарства.

Дискусії щодо інших функцій лісової такси (вилучення диференці-альної ренти, економічної оцінки лісу, стимулювання раціонального викорис-тання деревини) єдиної системи поглядів не виробили [95,с.130-131]. Так, на відміну від методики, закладеної у формулі (1.2.10),   та В. П.Мікловда [13,с.130] пропонують визначати лісову таксу наступним чином:

Т = В п (1 + Р / 100) + Д р , (1.2.10.)

де Т - лісова такса, В п - затрати лісогосподарського виробництва, Р - процент нагромадження по лісогосподарському виробництву, Д р -диференціальна рента.

Найбільш визнаною методикою оцінки лісових ресурсів вважається та, якою офіційно користуються при здійсненні робіт з лісовпорядкування. Згідно цієї методики, запаси деревини оцінюються за формулою:

О з. д. = (З 3 * К - З і ) * М, (1.2.11)

де З 3 - замикаючі витрати на одержання 1 м3 знеособленої деревини, З і – індивідуальні затрати на виробництво 1 м3 деревини, К - коефіцієнт обліку народногосподарської цінності деревини, М - запас деревини на ділянці (в об'єкті оцінки).

Оцінка запасу деревини на ділянці за цією формулою здійснюється по переважаючій породі, а для пристигаючих, спілих і перестійних деревостанів - за складовими порід з наступним додаванням сум. Запаси деревини в підприємствах-лісокористувачах оцінюються за переважаючими породами з наступним сумуванням.

Економічна оцінка 1 га лісових земель розраховується за формулою:

О з = (З 3 * К - З і ) * М п * а, (1.2.12),

де М п - запас на 1 га еталонного дерево стану у віці рубки, а - коефіцієнт, враховуючий знецінення ефектів у часі. Він розраховується за формулою:

1

а= (1 + Р / 1, (1.2.13),

де Т вік рубки, при р - 0,02.

Оцінку ресурсів деревини за її середнім щорічним приростом з врахуванням породного і вікового складу, сортності, сортиментної структури і класів товарності здійснюють Н. Г.Ігнатенко та [59]. Результатний підхід до економічної оцінки природних ресурсів вони застосовували і для розрахунку природно-ресурсного потенціалу України в розрізі областей та мінеральних, водних, земельних, лісових, фауністичних, рекреаційних видів ресурсів. Кількісна характеристика потенціалу лісових ресурсів, наведена в таблиці 1.4., підтверджує високу економічну цінність лісів Карпат порівняно із іншими регіонами.

Таблиця 1.4.

Потенціал лісових ресурсів *

Назва регіону	Площа лісів, усього, тис	Питома вага площі	Запас насаджень, м³/га	% до серед нього по Україні	Оцінка 1 га лісу, крб	Потенціал лісових ресурсів	Питома вага потенціалу
Закарпатська область	660,8	7.2	285	173,8	351	231,7	10,3
Івано-Франків - ська область	596,9	6,5	225	137,2	360	214,9	9,6
Україна	9198,8	100	164	100	245	2249.8	100

*Джерело: [59, с.88]

Загальним недоліком досліджених нами методик оцінки лісових ресурсів є те, що вони не враховують функцію капіталу природних ресурсів. У зв'язку з цим пропонуємо оцінювати лісові ресурси з використанням рентного підходу до економічної оцінки природних ресурсів, який, на нашу думку, найбільш адекватно відображає народногосподарський ефект від використання лісу. Тоді економічна оцінка 1 га лісових земель визначатиметься формулою:

(З3 * К – З і ) * М р + П л

Е 3 = --------------------------------, (1.2.14)

r

де Е 3 - економічна оцінка 1 га лісових земель, 33 - замикаючі затрати на одержання 1 м знеособленої деревини, Зі - індивідуальні затрати на виробництво 1 м деревини, М р - запас на 1 га еталонного дерево стану у віці рубки, П л - прибуток по замикаючих витратах, віднесений на лісовий ресурс, r - норма банківського процента, К - коефіцієнт цінності деревини.

Завершуючи аналіз стану проблем економічної оцінки лісових ресурсів вважа-ємо за необхідне відмітити те, що хоча теоретико-методологічні дослідження з цих питань останнє десятиріччя активізувались, існуюча практика застосування вартіс-них показників в оцінці лісу рухається по нисхідній. Так, якщо в проектах лісовпорядкування 1988 року ще були розділи і таблиці економічної оцінки лісів, то в останніх розроблених проектах лісовпорядкування області і районів вони вже відсутні.

В окремих галузях, наприклад в сільськогосподарському виробництві, оцінку величини виробничого потенціалу підприємства можна визначити як суму фактичних значень складових, зокрема, всіх елементів потенціалу за допомогою одного показника – еквівалента. Економісти-аграрники [85,с.12] з врахуванням ресурсного підходу, запропонували аграрний потенціал вимірювати вартістю відтворених ресурсів, при цьому виробничі фонди враховуються за їхніми відтвореними оцінками, а трудові й природні – за оцінками, відповідно до яких одиниця невідтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів (1988 р.).

В основу теоретично-методологічного підходу при визначенні потенціалу вони поклали теорію сукупності функціональних ресурсів, які у процесі виробництва взаємозамінюються: трудові і земельні ресурси – засобами виробництва. Функціональне призначення цього підходу - встановити оцінку взаємозамінюваності трудових і земельних ресурсів виробничими фондами (1988 р.). За теоретичну і методичну базу порівняння ресурсів на основі їх грошової оцінки приймається здатність виробничих фондів і родючості землі вивільняти живу працю у процесі виробництва. Таким чином, прирівнювання двох складових аграрного ресурсного по­тенціалу (вартості основних виробничих і оборотних фондів та економічної оцінки землі у грошовому вираженні) до оцінки праці (фондового еквіваленту працюючих) дає можливість практично привести до єдиної розмірності суму цих оцінок і розрахувати сукупний показник аграрного ресурсного потенціалу.

В аналізованому підході визначення економічно виправданої величини заміни одного сільськогосподарського працівника (грошова оцінка фондового аналогу трудівника) іншими засобами виробництва застосовано два способи порівняння живої та уречевленої праці: встановлення межі, за якою економічно недоцільним є вивільнення живої праці і заміна її мину­лою, та використання офіційної статистичної інформації про реальні затрати на вивільнення робочої сили.

При першому способі враховувалося співвідношення середньої місячної заробітної плати сільськогосподарського працівника у державному секторі та коефіцієнта ефективності капіталовкладень у но­ву техніку. На основі виведеного нормативного строку окупності нової техніки розраховано (у грошовому вираженні) економічно виправдану величину заміни одного працівника засобами виробництва. При другому способі за основу взято грошову величину реальних затрат на вивільнення робочої сили при впровадженні у виробництво нової техніки за даними статистичних органів. Як зазначають автори, розраховані по­казники за допомогою обох способів, тобто грошова оцінка аналога трудівника, за величиною були ідентичними. Грошова оцінка земельних ресурсів розраховувалась шляхом визначення балів родючості і за окупністю затрат.

Однак, аналізована методика оцінки виробничого потенціалу була орієнтована на центрально-кероване господарство і функціонування його господарського механізму. Дана методика не передбачала можливих варіантів співвідношення складових виробничого ресурсного потенціалу, їх взаємодії і взаємозалежності у процесі виробництва в умовах сучасних трансформаційних перетворень, утвердження різноукладності господарювання в аграрному секторі, зміни форм власності і форм господарювання.

Враховуючи вищевикладене, науковець єл [79,с.29] доповнив згадану методику рядом нових положень, обґрунтувавши взаємодію та взаємозалежність складових аграрного виробничого потенціалу шляхом застосування розрахунково-конструктивного методу. Такі доповнення, на нашу думку, дають можливість враховувати справжню потребу ресурсів в їх оптимальному співвідношенні для виробництва запланова­ної одиниці кінцевої продукції, виходячи з конкретних умов госпо­дарства.

Розрахунково-конструктивний метод передбачає розробку і впровадження у кожному сільськогосподарському підприємстві науково обґрунтованих нормативів витрат на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції. Нормативний метод, спираючись на цілісну систему норм і нормативів, є основою вдосконалення внутрігосподарського планування виробництва та посилення режиму економії. В цілому нормативи виробничих витрат відображають біологічні, технологічні та організаційно-економічні умови виробництва на певному об’єкті. Разом з технолог-гічною збалансованістю виробничих ресурсів нормативи є основою для розрахунків при визначенні виробничого аграрного потенціалу розрахунково-конструктивним методом. Практикою доведено, що використання науково обґрунтованих нормативів забезпечує виробництво сільськогосподарських продуктів з оцінюючими витратами праці та коштів.