Формування і використання виробничого потенціалу регіону в умовах ринкових перетворень (стр. 3 )

На основі узагальнення науково-теоретичних підходів і власних досліджень щодо сутності категорії «виробничий потенціал» подано авторське визначення, за яким «виробничий потенціал» - це здатність ресурсів до виробництва продукції та послуг за видами економічної діяльності в процесі раціонального і сталого їх використання. Виробничий потенціал підприємства при цьому є матеріальною передумовою прискорення науково-технічного прогресу.

Виробничий потенціал підприємств також безпосередньо пов'язаний з темпами соціально-економічного розвитку регіону, країни. Поліпшення його використання сприяє росту виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного споживання при одних і тих же витратах суспільної праці. Погіршення ж використання виробничого потенціалу збільшує одночасні вкладення та поточні витрати на кожну гривню приросту національного доходу, оскільки для забезпечення стабільних темпів зростання економіки виникає необхідність відволікати все зростаючу частку національного доходу на нарощування виробничого потенціалу для компенсації зниження його віддачі. Таким чином, зниження рівня використання виробничого потенціалу безпосередньо зменшує можливості соціально-економічного розвитку суспільства.

Системний підхід до вивчення сутності, ролі і місця виробничого потенціалу в суспільному виробництві потребує аналізу сучасних тенденцій розвитку вироб-ництва, дослідження динаміки змін у структурі виробничого потенціалу як у розрізі окремих підприємств, галузей, регіонів, так і в цілому по Україні.

В процесі дослідження засад формування, функціонування і управління використанням виробничого потенціалу важливим є, в першу чергу, визначення сутності потенціалу підприємства і його структурної побудови. З метою визначення змісту потенціалу будь-якого підприємства враховують макро - і мікроструктуру досліджуваного об’єкта або процесу. Особливу увагу у визначенні структури потенціалу підприємства науковці – дослідники приділяють таким його складовим, як засоби праці, робоча сила, предмети праці і природні ресурси.

Однак, при визначенні величини і структури потенціалу підприємства, повноти його характеристики, практика господарювання підтверджує доцільність включення у його складові наступні елементи: використовуваної енергії, описів систем збереження, обробки і використання інформації, досвіду господарювання.

Безперечно, що основою успішного функціонування і розвитку підприємства є раціональне відтворювальне використання наявного виробничого потенціалу. Трактуючи сутність останнього, виробничий потенціал – це наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). У практичному вимірі, виробничий потенціал слід сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. До складу виробничого потенціалу відносять:

-  потенціал землі та природно-кліматичні умови;

-  потенціал основних засобів (засоби праці);

-  потенціал оборотних засобів (предмети праці);

-  потенціал нематеріальних активів;

-  потенціал технологічного персоналу (робоча сила).

Разом з тим, наукові дослідження підтверджують, що виробничий потенціал як економічну категорію слід розглядати в контексті визначення продуктивних сил, оскільки «…єдністю продуктивних сил і відносин економічної власності (виробничих відносин) визначається суспільний спосіб виробництва, а загальна для всіх суспільно-економічних формацій структура продуктивних сил складається з трьох основних елементів: людей, засобів виробництва і використовуваних людьми сил природи» [45,с.116].

Структурно-логічна схема формування потенціалу підприємства в системі продуктивних сил відображена на рис.1.1.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке

До того ж, аналіз стану інтенсивності дослідження ролі і місця різних елементів виробничого-потенціалу у підвищенні ефективності виробництва засвідчує, що найменш вивченою складовою виробничого потенціалу є саме лісовий ресурс. Тому проблеми оцінки лісових ресурсів заслуговують більш детального вивчення, адже визначення ефективності потенціалу підприємств, які використовують лісові ресурси, неможливе без здійснення їх економічної оцінки.

Дослідження теорії і практики економічної оцінки лісових ресурсів для України також актуальне, але менш вагоме, ніж земельних ресурсів, якщо врахувати, що потенціал земельних ресурсів України складає біля половини всього природно-ресурсного потенціалу держави, а потенціал лісових ресурсів - тільки біля 2 % [13,с.94].

Теоретико-методологічні дослідження оцінки лісових ресурсів, як і вище наведених земельних, останні роки значно активізувались.

Однак проблеми економічної оцінки лісових ресурсів, особливо з позицій порівняльної ефективності їх використання, висвітлені в літературі значно менше, ніж земельних та матеріально-сировинних [95,с.128]. Це пояснюється не тільки переважанням тривалий час в лісовому господарстві натуралістичних і технічних підходів до вирішення питання вибору об'єктів експлуатації, але і меншою амплітудою коливань в розмірах виробничих затрат, викликаних різницею природних властивостей лісів.

Менше використання в лісовому господарстві порівняно з іншими галузями системи економічних показників і важелів, побудованих на дії закону вартості, відмічають і інші автори. З особливостями використання лісових ресурсів та формами організації лісового господарства, які склалися історично, пов'язаний в значній мірі і дещо ізольований розвиток економічної думки в лісовому господ-дарстві та лісовій промисловості. В силу певних об'єктивних і суб'єктивних причин проблеми економічної оцінки ресурсів, які в радянські часи більш глибоко розроб-лялись економістами, були галузі пов'язані з лісовим господарством.

Крім того, на нашу думку, в умовах переходу до ринкової економіки інтенсив-ність розробки у вітчизняній науці проблем економічної оцінки лісів дещо відстає від масштабів цієї роботи щодо земельних ресурсів ще з однієї причини: різними є темпи і обсяги впровадження на сучасному етапі засад приватної власності на природні ресурси в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві України.

У спеціальній літературі висвітлені різні методики економічної оцінки лісових ресурсів. Значний вклад у розв'язання цієї складної проблеми внесли такі вчені, як [8], ін [17], ілєв [18],   [32], Н. М.Єльчев [51], Л. І.Ільйов [60],  [67], А. А.Мінц [95], -єв [98] та інші дослідники. Значну увагу проблемам економічної оцінки, ціни природних лісових ресурсів приділяють у своїх наукових працях В. П.Мікловда, [13], [93;94], О. І.Фурдичко [181], Є. І.Сенько [147].

Зокрема,  [8] оцінює запас деревини за допомогою ціни знеособленого кубічного метра приросту деревини.

ін [17] вважає, що економічна оцінка природних ресурсів склада-ється з витрат на освоєння і відтворення природних ресурсів та диференціальної ренти. Він стверджує, що "якщо обмежитися при економічній оцінці ресурсів тільки диференціальною рентою, то це, по-перше, призведе до її зниження і, по-друге, затрати на освоєння і відтворення лісових ресурсів не будуть відшкодовуватись підприємствами, які експлуатують ці ресурси" [17,с.33]. Визначаючи диференціальну ренту як різницю замикаючих та індивідуальних затрат на заготівлю деревини, ін пропонує оцінку стиглого лісу, який передається в рубку, здійснювати за формулою:

R 1 = [C 1 + (Z 3 - C 3) ] * M (1.2.7.),

де R 1 - оцінка даної ділянки лісу,

C 1 - затрати лісового господарства на 1 м3 стиглого лісу,

Z 3 - замикаючі (регулюючі) затрати на заготівлю 1 м деревини,

C 3 - індивідуальні затрати на заготівлю 1 м3 деревини на оцінюваній ділянці,

М - ліквідний запас деревини на 1 га.

Ще один методичний підхід, який, на думку О. І.Фурдичко, може бути використаний при оцінці деревних запасів, можна відобразити наступною формулою [181,с.70]:

R д = ( Р 3 - КР і ) * Q ф (1.2.8.),

де R д - оцінка наявного запасу деревини,

Р 3, - замикаючі затрати на 1 м~ знеособленої деревини,

Р і - індивідуальні затрати на 1 м3 знеособленої деревини,

К - коефіцієнт який враховує якість запасу деревини насадження, яке оцінюється,

Q ф - фактичний запас деревини на 1 га, м³

Аналіз наведених методичних підходів до оцінки деревних запасів необхідно доповнити дослідженням зміни теорії і практики застосування лісових такс як важливої складової розвитку теоретико-методологічних засад економічної оцінки природних ресурсів.

Ціна лісу на корені, так звана лісова такса, або коренева плата, ще в дореволюційній Росії складалась із диференціальної і абсолютної ренти та затрат на утримання, охорону і відновлення лісових ресурсів [17,с.48]. Практично величина лісової такси визначалась при продажі лісу на торгах. Створені на цій основі лісові такси діяли до 1930 року, а в 1930 році вони були відмінені для основних лісозаготівельників і збереглись тільки при відпуску лісу населенню і само заготівельникам.

При відновленні лісових такс в 1949 р. в їх основу було покладено принцип відшкодування затрат лісового господарства, і середня величина лісових такс визначалася за формулою:

Т = С к / М + ( Д макс - Д ), (1.2.9.)

де Т - повна такса, Ск - коренева вартість лісу або сума затрат на лісове господарство з необхідними нагромадженнями, М - обсяг деревини в розрахунковій лісосіці, Дмакс - максимальна сума транспортних витрат для граничної відстані вивезення деревини, Д - сума транспортних витрат для вивезення деревини з даної дільниці.

В 1950 р. лісові такси були знижені на 53% і значно підвищені в 1967 році. Як видно із таблиці 1.3., після зниження лісових такс в 1950 р. доходи лісового господарства значно перевищували витрати, і це дозволяло беззбитково здійснювати заходи щодо освоєння та відновлення лісових ресурсів. Становище істотно змінилось в 1965 році, коли доходи від відпуску лісу на 1 м3 заготовленої деревини склали 0,68 крб., в т. ч. попенна плата склала 0,57 крб/м3, а витрати лісового господарства на 1 м заготовленої деревини досягли 1,17 крб. У зв'язку з цим з 1 січня 1967 р. лісові такси підвищили до 1,2 крб за 1 м3 деревини.