Формування і використання виробничого потенціалу регіону в умовах ринкових перетворень (стр. 8 )

В Україні вибір моделі приватизації визначався, насамперед, політичними цілями [109,c.31]. Приватизація була зорієнтована на позбавлення держави монополії у виробничому секторі і передачу частини економічної влади недержавному капіталу в найкоротші строки. Така ціль не давала можливості здійснення приватизації шляхом реалізації майна на фондовому ринку і ринку нерухомості із-за відсутності в Україні як відповідної ринкової інфраструктури, так і приватного капіталу. Критеріями успіху приватизації стали не економічні та соціальні наслідки, а темпи і масштаби приватизації. Це негативно позначилося на ефективності використання виробничого потенціалу і зумовило наступні особливості української моделі приватизації.

По-перше, населення прийняло участь у приватизації за приватизаційні майно-ві та компенсіційні сертифікати. По-друге, працівникам підприємств надавались пільги у придбанні акцій своїх підприємств. По-третє, можливість викупу малих підприємств їх працівниками за номінальними цінами або ж через оренду з викупом. На першому етапі (1993–1995 рр.) привласнення державного майна переважала змішана грошово-сертифікатна форма. В Україні за цей період шляхом оренди з викупом було приватизовано близько 10,5 з 14,0 тис. підприємств.

Другий етап приватизації (1996–1999 рр.) відбувався через систему сертифі-катних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати. За цей період було продано понад 13 тис. пакетів акцій 6912 підприємств. Крім того, було запропоновано для продажу за компенсаційні сертифікати ще 7,0 тис. пакетів акцій загальною вартістю 1,6 млрд. грн. Такий механізм приватизації державних промислових підприємств не сприяв появі ефективного власника. Внаслідок цього в 90-х роках минулого століття використання виробничого потенціалу як країни в цілому, так і Закарпаття зокрема, значно погіршилось.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке

На початку приватизації високими темпами змінювались не тільки форми власності, але і організаційно-правові форми господарювання. Кожній галузі економіки області були притаманні певні особливості способів приватизації. Зокрема, в промисловості основним способом приватизації був продаж акцій відкритих акціонерних товариств, а в торгівлі та побутовому обслуговуванні населення - викуп об’єктів товариствами покупців. Найрідше в процесі приватизації застосовувався спосіб викупу об’єктів за альтернативним планом.

Щодо аналізу особливостей впливу зміни форм власності і господарювання в аграрному секторі на використання виробничого потенціалу, то слід відзначити, що в перші роки формування цей вплив мав в основному негативні наслідки.

Так, на першому етапі аграрної реформ (1990 – 1993 рр.), який поклав початок демонополізації власності на землю, на діяльність сільгоспвиробників найбільш істотно вплинула передача громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства. Якщо в 1991 р. сільськогосподарські підприємства області мали 352,7 тис. га сільгоспугідь та 152,1 тис. га ріллі, то в 1993 р. відповідно тільки 268,7 та 125,3 тис. гектарів. Високими темпами зменшення площ сільгоспугідь сільгоспвиробників відбувалось, насамперед, в гірських районах. Зокрема, в Міжгірському та Воловецькому районах в 1995 р. площі сільгоспугідь сільгосппідприємств скоротились відповідно в 1,7 та 2,1 рази.

Дослідження впливу трансформації відносин власності і форм господарювання в аграрному секторі на використання виробничого потенціалу здійснювалось нами як в розрізі видів діяльності, етапів реформування, так і розрізі природно-економічних зон області. Характерно, що у низинному Виноградівському районі площі сільгоспугідь сільськогосподарських підприємств за аналізований період зменшились тільки в 1,2 рази, а у передгірському Хустському - в 1,6 рази. При цьому вилучення у сільгосппідприємств значних площ сільгоспугідь не завжди призводило до адекватного спаду виробництва продукції, а в окремих господарствах гірських районів спостерігалось навіть зростання валової продукції сільсько-господарського виробництва. Це пояснюється в певній мірі і тим, що при підготовці документів на роздержавлення керівники колгоспів робили все, щоб позбутися насамперед найгірших площ сільгоспугідь.

Наші дослідження засвідчують, що на другому етапі трансформації власності аграрного сектору спостерігався перехід сільського господарства області із стану системної кризи в депресивний стан. Основна ланка сільськогосподарського вироб-ництва - колективні сільгосппідприємства - виявляють нездатність в нових ринкових умовах використовувати виробничий потенціал так ефективно, як раніше, в умовах неринкової економіки. Незважаючи на здійснене паювання, селянин за інерцією продовжує діяти по-старому. З його точки зору найважливішою зміною цього етапу трансформації власності став факт пом’якшення контролю з боку держави за збереженням і використанням суспільної власності.

Для селянина цей чинник виявився важливішим, ніж проголошення його формальним власником частини суспільної власності. Тому цілком закономірно, що під впливом діяння індивідуальних економічних інстинктів колективні сільські господарства набувають тенденції до швидкого розпаду.

В процесі трансформації відносин власності та зміни форм господарювання найбільш інтенсивно розпад колективних сільських господарств відбувається в гірських районах, де і зменшення площ сільгоспугідь, і спад виробництва, і зниження рентабельності за темпами перевищує перебіг цих процесів в госпо-дарствах низинних та передгірних районів.

Дещо повільніше зменшення обсягів виробництва в порівнянні з гірськими районами відбувається в передгірському Хустському районі і найповільніше спад виробництва на другому етапі трансформації відносин власності проходить в господарствах низинного Виноградівського району.

Глибина кризових явищ найбільш дала себе взнаки у тваринництві сільгосп-підприємств низинної і передгірської природно-економічних зон області та у рослинництві сільськогосподарських підприємств гірської зони. Помітна тенденція до зниження здатності протистояти кризовим явищам і ефективно використовувати виробничий потенціал в напрямі від економічно сильних низинних сільгосп-підприємств до слабших гірських. Уже в кінці другого етапу трансформації відносин власності в аграрному секторі суспільний сектор сільськогосподарського виробництва гірських районів області практично припинив існування. Ця тенденція в діяльності сільгосппідприємств до зниження здатності протистояти кризовим явищам, на наш погляд, є наслідком їх функціонування в різних природно-економічних зонах, різної в кількості і якості такої складової їх виробничого потенціалу, як земельні ресурси, що припадають на одне господарство, та наслідком різниці у масштабах виробництва, його спеціалізації і, зокрема, різниці в структурі виробничого потенціалу.

На третьому етапі трансформації відносин власності аграрного сектору в результаті реструктуризації КСП відбулися істотні зміни в організаційно-правовій структурі сільськогосподарського виробництва області. Вперше за 10 років кризи з’явились ознаки призупинення спаду в суспільному секторі сільськогосподарського виробництва. В 2000 р. вперше сільгосппідприємства області виготовили продукції рослинництва більше попереднього року, а в 2001 р. припинили спад обсягів виробництва валової продукції.

Аналіз фінансових результатів приватизованих суб’єктів підприємницької діяльності, як виробничого потенціалу, свідчить, що на початку третього етапу приватизації прибутково спрацювали тільки суб’єкти приватної власності, тобто приватизація почала давати позитивні результати, які все помітніше почали проявлятися з 2000-го р. на завершальному четвертому етапі приватизації.

Комплексне дослідження впливу зміни форм власності і господарювання на використання земельних, лісових та мінеральних ресурсів області показало, що істотний вплив на ефективність їх використання має діючий механізм вилучення диференціальної ренти. Адже нині значна частина ренти не потрапляє в бюджет держави через недосконалість чинного законодавства щодо економічних засад природокористування.

Наведений аналіз впливу різних форм власності і форм господарювання на використання виробничого потенціалу засвідчив, що приватизація як фактор підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання на початкових етапах її здійснення не дала очікуваних результатів. Основними причинами цього стали недосконалість моделі приватизації та незадовільна її реалізація, відсутність ефективних власників, здатних фінансово і організаційно реструктуризувати приватизовані підприємства, невідпрацьованість механізму реальної післяпривати-заційної підтримки. І тільки на завершальному етапі приватизації почали проявлятися економічні та соціальні переваги застосування нових форм власності і господарювання.

Висновки до 2 розділу

1. Дослідження стану використання виробничого потенціалу Закарпатської області в умовах переходу до ринкової економіки свідчить, що зовнішні і внутрішні фактори формування і розвитку виробничого потенціалу на початку 90-х років двадцятого століття як в Україні, так і в області різко змінились у зв'язку з демонтажем адміністративно-командної системи, реформуванням відносин влас-ності і докорінної перебудови економічних функцій держави. Дослідження причин спаду обсягів виробництва в Закарпатській області виявило наявність загальних закономірностей цього процесу, притаманних як всій економіці країни, так і особливостям специфіки регіону, в тому числі і його виробничого потенціалу. До особливостей розвитку структури виробничого потенціалу відноситься тенден-ція до збільшення частки галузей, орієнтованих на використання сировинних ресурсів області, насамперед лісу. Важливим підсумком подальшого реформування економіки стало, насамперед, подолання тривалого руйнівного спаду виробництва і вихід на траєкторію економічного зростання.

2. Вдосконалення управління виробничим потенціалом потребує аналізу і оцінки сучасного стану його використання, впливу різних форм власності і господарювання на формування та розвиток основних елементів виробничого потенціалу. Дослідження засвідчують, що в останні сім років (2006 в % до 2000 р.) вартість основних засобів області за видами економічної діяльності зросла на 88,3 %, в тому числі у будівництві - у 4,2 рази, у переробній промисловості – на 50,6 %, в лісовому господарстві – на 59,5 %, а в сільському господарстві зменшилася на 7,7 %. В той же час, вартість основних засобів сільського господарства майже не оновлюється і не зростає. За аналізований період показники валового випуску та валової доданої вартості (у фактичних цінах) в цілому підвищилися відповідно з 0,48 та 0,23 до 0,80 та 0,36 грн. в розрахунку на кожну гривню вартості використаних основних засобів. При цьому темпи зростання віддачі основних засобів найвищі в переробній промисловості та галузях оптової і роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуги з ремонту, в яких віддача підвищилася відповідно у 3,3 та 3,2 рази.