Публічно-правовий спір у сфері інтелектуальної власності як предмет юрисдикції адміністративних судів (стр. 8 )

До особливих спорів відносить спори за зверненням суб’єкта владних повноважень (п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС України) [25, с. 53]. Відповідно до висловлюваних у юридичній літературі позицій, призначенням судової діяльності у таких спорах полягає у наданні «упереджувального захисту» правам, свободам та інтересам особи [40, с. 137-138], що полягає у перевірці рішення суб’єкта владних повноважень на предмет законності, а також дотримання інших встановлених вимог. У ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено загальний принцип дії норм права щодо суб’єктів владних повноважень: «дозволено лише те, що прямо передбачено в законі». Отже, при вирішенні особливих спорів у сфері інтелектуальної власності адміністративний суд повинен досліджувати норми права як у сфері компетенції відповідних суб’єктів владних повноважень, так і у сфері основних (нерідко конституційних) прав та свобод осіб, які можуть бути порушені внаслідок реалізації суб’єктом владних повноважень своєї компетенції. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. (далі - Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні») [124], суб’єкт владних повноважень має право на звернення до адміністративного суду щодо припинення випуску видання, яке використовується для закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості і т. п. Реалізація незаконного рішення суб’єкта владних повноважень у такій справі означало б порушення як публічних, так і приватних прав особи. Щодо публічних прав, то має місце порушення права на утримання суб’єкта владних повноважень від незаконних дій. Щодо приватних прав, то порушуються, передусім, права інтелектуальної власності особи щодо такого твору. Слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності є конституційним правом особи.

Слід відмітити, що у випадку особливого спору безпосередньою умовою виникнення публічно-правових спорів є суперечність не просто законодавчих положень. Тут вступають у суперечність між собою фундаментальні права осіб та відповідні зобов’язуючі норми, що зобов’язують суб’єктів владних повноважень звертатись до адміністративного суду для реалізації своїх певних повноважень. Водночас, постає питання: якщо зміст публічно-правового спору розуміється як суперечність між його сторонами, то чи свідчить про наявність такого спору звернення, яке ґрунтується на зобов’язуючій нормі закону? Слід відмітити, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завдання адміністративного судочинства визначено як захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Виходячи з такого формулювання, постає питання: чи відповідає завданням адміністративного судочинства, що зафіксовано у ч. 1 ст. 2 КАС України розгляд таких звернень?

Вказане зумовлює необхідність повернення до розгляду першої категорії публічно-правових спорів – спорів про право. В цій категорії привертає до себе увагу природа суперечності, яка виступає як умова виникнення публічно-правового спору. Таку суперечність, як і в особливих спорах слід кваліфікувати як суперечність прав, свобод, законних інтересів особи та публічних інтересів, що виражаються у реалізації суб’єктом владних повноважень своєї компетенції. У цьому зв’язку слід відмітити, що в юридичній літературі відмічалось про неможливість уникнення конфліктів при функціонуванні виконавчої влади, оскільки державне управління передбачає безпосереднє та оперативне вторгнення до сфери особистих інтересів громадян [60, с. 23].

Втім, як показує практика вирішення публічно-правових спорів адміністративними судами, в переважній більшості випадків незаконні рішення, дії, бездіяльність суб’єкта владних повноважень зумовлені помилковим застосуванням норм матеріального публічного права. Помилки ці у значній більшості випадків зумовлюються саме недоліками законодавства: нечіткістю, суперечністю його положень тощо.

Але з іншого боку слід зважати також на наступне. Зазначені недоліки існують не тільки в межах одного нормативно-правового акту. Нерідко зустрічається суперечність положень різних нормативних актів одного рівня, що регулюють одне й те ж питання. Як приклад таких суперечностей можливим є навести висвітлену іним у своїй монографії «Місцеві державні адміністрації України: становлення, розвиток та функціонування» (2012 р.) суперечність між Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. (далі - Закон «Про місцеві державні адміністрації») [149] та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 000/97-ВР (далі - Закон «Про місцеве самоврядування в Україні») [148]. Дослідник зазначає, що внаслідок цих суперечностей між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування виникають конфлікти у таких сферах, як управління майном комунальної власності, бюджету, сфери регулювання земельних відносин, екологічного, санітарного контролю тощо. Крім того, наводяться приклади неузгодженості діяльності вказаних органів, зокрема функції з підготовки управлінських рішень стосовно забезпечення розвитку території (наприклад, складання проекту бюджету, програм соціально-економічного розвитку, зайнятості і подолання бідності тощо) здійснюються адміністраціями, а рішення щодо їх затвердження ухвалюються відповідними радами. При цьому депутатський корпус (особливо районних рад та міст обласного значення) не має практичних можливостей розглядати усі альтернативні варіанти, а на розгляд сесії виноситься лише той варіант рішення, який органами державної влади вважається найбільш оптимальним [30, с. 474-475]. В теорії права такі суперечності, дістали назву юридичних колізій [188, с. 430]. Іноді суперечності досягають навіть рівня єдиного органу конституційної юрисдикції – Конституційного Суду України, про свідчить значний масив рішень цього суду щодо визнання окремих положень законів, інших нормативно-правових актів України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Тому глибинні умови виникнення публічно-правових спорів відносяться до проблем нормотворчої діяльності. Разом із тим, вивчення таких умов виходить за рамки цього дослідження, тому доцільно обмежити висновки безпосередніми, найближчими умовами виникнення таких спорів, що викладено вище.

Враховуючи, що у всіх трьох наведених вище видів спорів однією з юридичних умов є норми, що визначають компетенцію суб’єктів владних повноважень, а також зміст ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, доцільно при вдосконаленні законодавства в першу чергу звертати увагу на зазначені норми.

Значну практичну цінність представляє вирішення наступного питання: як співвідносяться із поняттям умов виникнення публічно-правового спору конкретні дії (бездіяльність) сторін (наприклад, примусове виконання рішення суб’єкта владних повноважень, що здійснюється в адміністративному порядку)? Адже, окремі такі дії (бездіяльність) можуть зумовити виникнення у особи права на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, що як було показано вище, підлягає відшкодуванню в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що умови виникнення публічно-правового спору у сфері інтелектуальної власності сформульовано з фактичного та юридичного боку, доцільно так же само характеризувати дії (бездіяльність) сторін такого спору. Виходячи з наведених раніше визначень юридичного конфлікту, а також враховуючи встановлене вище співвідношення між ним та публічно-правовим спором, можливим є встановити межі початку юридичного конфлікту та переходу його в іншу стадію – публічно-правового спору. Відповідно до етапів розвитку юридичного конфлікту, що визначені у юридичній конфліктології, межею виникнення юридичного конфлікту слід вважати виникнення в однієї чи обох сторін мотивів юридичного характеру. Моментом же переходу юридичного конфлікту в стадію публічно-правового спору слід вважати звернення однієї з сторін конфлікту до адміністративного суду з метою вирішення цього конфлікту. Виходячи з наведеного, а також враховуючи викладене вище визначення юридичного конфлікту через термін «протиборство», розглядувані фактичні дії (бездіяльність) слід розглядати як невід’ємну складову юридичного конфлікту. Таким чином, з фактичної сторони зазначені дії входять до складу фактичних умов виникнення публічно-правового спору. Виняток складає така дія, як звернення до адміністративного суду. Як вже було встановлено раніше, для судді така дія свідчить про наявність публічно-правового спору і про наявність підстав для відкриття провадження у справі. У науковій літературі з філософії предмет, явище, процес, що з необхідністю, невідворотністю породжує щось, називається причиною. Від причини відрізняється підстава, що по відношенню до свого наслідку розглядається як його логічна умова [207, с. 469]. Враховуючи наведене, таку дію, як звернення до суду слід розглядати як особливу дію, що виникає під час юридичного конфлікту та яка є підставою для перетворення юридичного конфлікту у публічно-правовий спір як предмет юрисдикції адміністративного суду.

Щодо ж рішень, дій, бездіяльності як юридичних умов виникнення публічно-правового спору слід зазначити наступне. Такі рішення, дії, бездіяльність відповідно до наведеного вище визначення юридичного конфлікту, входять до його складу як фактичної умови виникнення публічно-правового спору. Вони є фактичними категоріями.

Таким чином, слід відрізняти фактичні та юридичні умови виникнення публічно-правових спорів у сфері інтелектуальної власності. Під фактичною умовою виникнення публічно-правового спору у сфері інтелектуальної власності як предмету юрисдикції адміністративних судів слід розуміти дійсний або імовірний юридичний конфлікт, що склався між суб’єктом владних повноважень, з одного боку та особою, яка вважає, що відповідними рішеннями, дією або бездіяльністю порушуються або можуть бути порушеними її права інтелектуальної власності. Зазначені факти розкриваються з позиції стадій юридичного конфлікту [18, с. 415]. Юридичною умовою виникнення публічно-правового спору у сфері інтелектуальної власності як предмету адміністративної судової юрисдикції можна вважати наявність прогалин, колізій, неточностей, інших вад правового регулювання, що зумовлюють можливість неоднозначного тлумачення правових норм. Можливим є виділити дві сфери правових норм, в межах яких існують такі умови: норми, що визначають публічні права, свободи та інтереси осіб та норми, що визначають компетенцію суб’єктів публічно-владних повноважень. З точки зору реформування законодавства пріоритетною щодо внесення змін є друга сфера, зважаючи на припис ст. 3 Конституції України.