Мой путь (стр. 15 )

Серед творчих шкіл і напрямків в українській музичній культурі з другої половини 60-х років ХХ століття одне з провідних місць займає Донецька організація Спілки композиторів України. Цей музичний колектив композиторів і музикознавців регіону прокладає свій шлях у мистецтві. Поєднуючи творчу роботу з педагогічною, вони, кожний по-своєму, розвивають музично-виразні засоби, збагачують традиції ХХ століття. Їх стиль, що чуйно переломлює ритмоінтонації українського фольклору, багато в чому порівняний з особливостями мелодійного складу музики український і радянських класиків. Композиторам притаманні почуття громадянської відповідальності, оптимізм, розуміння своєї високої соціальної місії у мистецтві, звідси етичні проблеми їх творчості, що оспівує рідний край, країну, силу, моральну красу народу, добро. Творчі знахідки у сфері музичної драматургії, темброво-фактурного колориту, перетворюються в інструментальних, вокальних, симфонічному та оперному жанрах. У підсумку творчого існування з’явилося багато самобутніх і сміливих творів, пов’язаних з народною піснею, що визначило характерні риси музичної мови кожного композитора.

Неможливо уявити культуру Донбасу, його музично-художній потенціал без регіональної Спілки композиторів України.

Донбас: культура і мистецтво. – Донецьк. – 1999. – С. 131-134, 153.

І. Гамова

ПРО ПОЛІФОНІЮ В ТВОРАХ ДОНЕЦЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

У творах донецьких композиторів загальні закономірності сучасної поліфонії виявляються у специфічних, індивідуалізованих формах, властивих творчому методу кожного митця. Для творів О. Рудянського, С. Мамонова, Є. Мілки, О. Скрипника характерна процесуальна роль поліфонії в розгортанні неполіфонічних форм, драматургічне трактування імітаційних і контрастно-тематичних утворень у зразках різних жанрів (опері, симфонії, концерті, квартеті, кантаті).

Загалом твори донецьких композиторів демонструють майстерне володіння мистецтвом контрапункту. Міра поліфонічної насиченості музичної тканини перебуває у безпосередній залежності від загального композиційного задуму, від функції конкретної побудови в музичній формі цілого. Універсальність поліфонічних прийомів і форм виявляється в їх пристосованості до будь-якого звукового матеріалу, як то інтонаційно загострені хроматизовані конструкції, строго організовані серійні ряди, мелос вокальної природи старовинних жанрів або яскраво національний за колоритом тематизм фольклорного типу.

Великою різноманітністю відзначається трактування форм імітаційної поліфонії, які стають необхідним засобом втілення конкретних музичних ідей, а також чинником драматургічного порядку.

Різнобічно виявлені художні можливості імітаційної поліфонії у творах О. Рудянського – авторитетного і визнаного майстра, композитора яскравого обдарування, який має загострене почуття лінеарності і тяжіє до контрапунктичних методів висловлювання. У його творах імітаційна поліфонія виконує композиційні і драматургічні функції. Поліфонізація тканини здійснюється за допомогою імітаційно-канонічного проведення тем при їх повторенні. Так, в репризі першої частини Струнного квартету № 2 «Жовтий степ» чинником динамізації є двоголосний канон теми (у першої скрипки і віолончелі), викладеної в експозиції гомофонно. Аналогічне трактування має триголосний канон у репризі другої частини цього ж квартету. У сцені «Жнива» з балету «Легенда про жовтий степ» (передній розділ) після одноголосного викладу теми друге проведення дано у вигляді двоголосного канону, що фактурно укрупнює її мелодичний рельєф.

Функцію розвитку виконую канонічна імітація в Диптиху для квінтету духових (триголосні канони в другій частині). Принципово важливим чинником є введення імітації в експозиційний виклад тем (початок Пасакалії, перша і друга частини Диптиху). Значне посилення поліфонічності притаманне предкульмінаційним і кульмінаційним побудовам. У Пасакалії для струнного оркестру засобами поліфонії здійснюється процес драматизації основного образу. У канонічному викладі теми басо-остінато перед кульмінацією (зі вступом ріспости в одну чверті і в малу нону) досягається найвища міра нестійкості та емоційного напруження.

Складне канонічне багатоголосся утворюється в хоровому фрагменті фінальної картини опери «Чумацький шлях Тараса», що є кульмінацією музичної драми. Сценічна двоплановість пов’язана з втіленням суб’єктивного і об’єктивного начал: Тарас заглиблений у світ видінь, натовп народу співає українську пісню. Композитор знаходить оригінальний прийом викладу, що відповідає образно-емоційному строю цієї сцени – старовинний пропорційний канон. Імітаційні голоси рухаються в різному часовому вимірі, ніби відбиваючи реальні події і ірреальність суб’єктивних почувань. На канон основної теми (викладеної чвертками у альтів і тенорів, зі вступом ріспости через два такти) накладається імітація у баса в подвійному ритмічному збільшення (половинні), а також канон у ритмічному зменшенні (рух вісімками і партіях перших і других сопрано). Інша, не менш рідкісна форма канонічної імітації – ракоходний канон (із супроводжуючими голосами) використаний в кульмінаційній побудові першої частини Диптиху для квінтету духових (ц. 9-10). Тема проводиться флейтою і гобоєм, ракоход – валторною, при подальшій перестановці у вертикально-рухомому контрапункті тема звучить у фагота, ракоход у кларнета.

Поряд з різноманітними видами імітації і канону, донецькі композитори звертаються до форми фугато, що виконує функції експонування і розвитку тематичного матеріалу. Всі ресурси фугато – поступове накопичення голосів, що імітують тему, ущільнення фактури, розширення звуковисотної сфери, структурна незамкненість – спрямовані на активне розгортання образного змісту, посилення напруженості і динамізацію розівитку.

У творах О. Рудянського хорові фугато виконують функцію образно-тематичного розвитку. У кантаті «Мамаїв курган» (в середньому розділі) фугато, побудоване на матеріалі головної теми, сприяє драматичному розгортанню змісту. У хорі a capella «Вірую» фугато здійснює підготовку кульмінації. Драматургічне його трактування пов’язане зі смисловою спрямованістю цієї частини молитви – від скорботи до радості («і був розп’ятий за нас» початок фугато, «і в Духа Святого, Господа…» кульмінаційна побудова). Яскравий сонорний ефект досягається згущенням мінорного колориту в фугато (при вступі голосів по квартах: фа – сі-бемоль – мі-бемоль – ля-бемоль мінор) і раптовим спалахом мажорного звучання в кульмінації (Ре-бемоль мажор).

Цікаві зразки фугато є також в інструментальних творах О. Рудянського, де вони служать засобом експонування тем (Пасакалія, І і ІІ частини Диптиха).

Широко представлена у творах донецьких композиторів контрастна поліфонія, що трактується як засіб фактурного варіювання (з’єднання теми з супроводжуючими контрапунктами), художнього узагальнення, досягнення образної єдності, цілісності або втілення драматургічного конфлікту (поєднання різних тем).

Рудянського характерне застосування контрастно-поліфонічних сполучень в підсумкових розділах форми (репризних, заключних). Це поєднання головної і побічної тем в репризі фіналу «Шкільного концерту», контрапункт тем Тараса і Забаржади і репризі дуету головних героїв з опери «Чумацький шлях Тараса». У фінальній сцені «Битва за хліб продовжується» з балету «Легенда про жовтий степ» одночасно викладаються чотири головних теми балету: в збільшенні (у валторни і третьої труби) проходить тема підкореної Цілини, на неї накладається тема цілинників (труби), фрагмент теми Жнив (високе дерево), тема Землі (басові голоси).

Варіаційно-поліфонічні форми також широко використовуються в сучасній музиці. Вони представлені пасакалією, чаконою, а також творами з іншим жанровим орієнтиром в назві або без такого. В ХХ столітті ці форми, кровно пов’язані зі своїми історичними прототипами, виявляють свою художню універсальність і невичерпність. Різноманіття драматургічних рішень і жанрова неоднозначність відрізняє пасакалії А. Берга, А. Веберна, П. Хіндеміта, Д. Шостаковича, А. Шнітке, В. Кікти. Традиції пасакалії бахівського типу розвиваються у творчості Б. Брітена, Д. Шостаковича, К. Караєва і знаходять індивідуальне відбиття в Пасакалії для струнного оркестру (1998 – 2000) О. Рудянського.

У центрі уваги – індивідуальна свідомість сучасної людини, болісно складний процес осягнення вищого сенсу буття. Ідеї безперервного духовного становлення відповідає суворо організована варіаційно-поліфонічної форма (з рисами тричастинності). Динаміка образно-емоційного розвитку в цьому творі спрямована від світлого споглядання (експозиція) через поступову драматизацію (розробковий розділ) до утвердження героїко-трагедійного звучання (завершення). Індивідуальне авторське трактування виявляється у збереженні загальних конструктивних принципів, притаманних остінатним формам цього жанру, в поєднанні з нетрадиційними структурами.

Основна тема Пасакалії асоціюється з глибоко особистим началом, за характером це монолог-роздум. Поступове сходження (спочатку в межах діатоніки фригійського мінору) змінюється хроматичними зломами, що вносять внутрішнє напруження, і спуском до початкового тону. Композитор застосовує незвичайну форму експонування теми басо-остінато – триголосне фугато, в якому альт, скрипка, віолончель вносять свої відтінки в інтонування поглиблено-споглядальної теми. Звучання головної тези посилюється у фактурному наповненні контрапунктичною «плоттю». Супроводжуючі тему мелодичні голоси породжені малосекундовою поспівкою (квартолі шістнадцяток), складаючи з нею контрастно-поліфонічні поєднання, створюють імпульс внутрішнього опору, вносять елемент дієвості і відчуття динамічності становлення образу.

У розробковому розділі одним із засобів динамізації розвитку є прийом скорочення теми: відтворюються тільки перша її половина, що асоціюється зі сходженням і подоланням. Іншим засобом наростання драматичного напруження є канони. У початковій фазі розробкового розділу (ц. 5) на басо-остінато накладається експресивний канон І скрипок і альтів, що вносить конфліктне начало: стихії емоційного пориву протистоїть твердість волі та інтелектуальна мужність. У кульмінаційній побудові досягається більш високий рівень драматизації. Основна тема, викладена канонічно, гранично загострена, діагонально стисла (ріспоста вступає в одну чверть і малу нону), її емоційний тонус посилюється збудженою речитацією скрипок.

У кульмінації (ц. 7) інтонація теми, яка перенесена у високий регістр, проривається патетичними вигуками в бентежному звуковому вихорі (перші скрипки). Фактурна щільність, гостра дисонантність вертикалі, складні поліритмічні зіставлення голосів, пульсація і рухливість фонового пласта – все це створює граничне напруження інтонаційного поля.

У заключному розділі Пасакалії настає злам. Урочисто-трагедійне звучання теми (мажорний колорит, ритмоформули похоронного маршу) символізує досягнення вищої гармонії. Звуковий масив організований у стійкі, стрункі конструкції акордової вертикалі.

Загалом, у творах донецьких композиторів поліфонічні прийоми і форми вживаються для втілення художніх ідей і концепцій, виконують різноманітні функції у формотворенні і драматургії творів різних жанрів, відображуючи загальну тенденцію посилення ролі поліфонії в музиці ХХ століття.

Музичне мистецтво Донбасу: Вчора, сьогодні, завтра. – Київ-Донецьк. – 2001. – С. 105-113.

Л. Решетняк

О ПАЛИНДРОМЕ

Существует три разновидности палиндрома: буквенный, словесный и, можно так выразиться, смысловой (прекословный) как вариант словесного, но с противоположным значением. В музыкальных образцах на ракоход можно найти структурные подобия всем трем, но музыке как векторному временному искусству более всего соответствует третий вид палиндрома. В нем исходный текст, взятый в обратной последовательности, придает иной смысл прочитанному, подобно тому, как в производном строении ракоходного контрапункта в результате получается новое музыкальное звучание первоначального соединения. Примерами могут служить произведения украинских композиторов ХХ века.

В Диптихе для квинтета духовых инструментов А. Рудянского ракоходный канон открывает репризу первой части. Восьмитактовая тема в октавном удвоении у флейты и гобоя сочетается с мелодической линией валторны, представляющей ее ракоход. Два остальных голоса контрапунктируют этой паре. Благодаря ритмической инверсии, ракохода образуется сложная полифоническая ткань (цифра 9).

При повторении ракоходного канона происходит вертикальная перестановка темы и ракохода, теперь они проводятся соответственно кларнетом и фаготом (цифра 10). В оперу «Чумацкий шлях Тараса» А. Рудянский тоже ввел два

варианта темы Судьбы – в прямом и возвратном движении.

Восемь очерков о феномене палиндрома в теории и практике музыкального искусства. Монография. – Донецк. – 2002. – С. 100, 104-105.

О. Шуміліна

ОЗЕРО БІЛИХ ЛОТОСІВ

У малому залі Краматорського економіко-гуманітарного інституту (Донецька область) відбулась презентація вокального циклу «Озеро білих лотосів» донецького композитора Олександра Рудянського. Презентація, організована при активній підтримці ректора інституту професора Л. П. Лі та співробітників кафедри китайської мови, була присвячена 10-річчю його заснування.

Автор музики, заслужений діяч мистецтв України, професор завідує кафедрою композиції і сучасних музичних технологій Донецької державної консерваторії імені ’єва. «Озеро білих лотосів» – новий твір композитора, роботу над його партитурою було завершено весною 2001 року.

Вокальний цикл написано на вірші давньокитайського поета Бо Цзюй-і (772–846). Вірші, створені 12 століть тому, звучать надзвичайно сучасно, бо в них висвітлюються проблеми, актуальні і для сьогодення.

У музиці панує ліричний, споглядальний настрій, яскраво обмальовані ліричні образи природи. Похмурі, трагічні кольори, що з’являються в останніх номерах циклу, лише на деякий час порушують його загальний емоційний колорит.

Використовуючи особливий інтонаційний склад і оригінальне сполучення інструментів, композитор відтворює атмосферу і специфіку звучання китайської музики. Звичні нам інструменти набувають нових тембрових якостей: альт звучить, як китайській чжен, бандура імітує лютню.

На прем’єрі вокальний цикл «Озеро білих лотосів» було виконано чудовим ансамблем музикантів, випускників та викладачів Донецької державної консерваторії ім. ’єва – Л. Шевцовою (сопрано), лауреатом республіканського конкурсу Л. Шершньовою (флейта), лауреатом Всеукраїнського конкурсу Н. Печерською (альт), І. Лисняк (бандура), лауреатом республіканських конкурсів В. Філатовим (ударні).

Прем’єрні концерти, на яких прозвучав вокальний цикл, пройшли також в Приазовському технічному університеті (м. Маріуполь) і Донецькій державній консерваторії імені ’єва.

«Культура і життя». – Київ. – 2002. – 15 мая.

В. Герланец

НАЙДЕТ ЛИ ДОРОГУ НА СЦЕНУ «ЧУМАЦКИЙ ШЛЯХ ТАРАСА»?

Опера о Кобзаре, созданная более десяти лет назад донецким композитором Александром Рудянским, остается невостребованной, как остаются невостребованными десятки балетных, симфонических, камерных, хоровых произведений современных украинских композиторов. Ни у Министерства культуры и искусств Украины, ни у театров, ни у филармоний и оркестров средств на приобретение новых музыкальных произведений нет, и в ближайшей перспективе не предвидится, так как бюджетные ассигнования на культуру из года в год сокращаются. Не располагают финансовыми средствами Союз композиторов и Музыкальный союз. Ставят и играют в основном классику – благо композиторы минувших веков оставили после себя богатое творческое наследие.

И все-таки без новых творцов, без новых ярких исполнителей искусство, как живой организм, обречено на вырождение и умирание. Речь идет о серьезной музыке, а не о попсе, заполонившей практически все эфирное и сценическое пространство.

Эту тему мы попытались поднять в беседе с заслуженным деятелем искусств Украины, заведующим кафедрой композиции и современных музыкальных технологий Донецкой музыкальной академии имени С. Прокофьева, профессором Александром Рудянским.

– К сожалению, сегодня творчество украинских композиторов действительно оказалось невостребованным. Раньше наша Донецкая организация Союза композиторов имела средства на проведение творческих вечеров, концертов. Мы регулярно встречались с шахтерами, металлургами, тружениками села, исполняя произведения собственного сочинения. Отдельные произведения приобретали Министерство культуры, театры и филармонии. Последнее же десятилетие мы находимся словно в каком-то вакууме. Многие композиторы вообще прекратили писать музыку, так как их произведения совершенно не имеют выхода на слушателей.

– И вы, Александр Николаевич, тоже прекратили?

– Я пишу. Правда, не так активно, как раньше. Одно из моих последних сочинений – вокальный цикл на стихи древнекитайского поэта Бо Цзюй И «Озеро белых лотосов». 19 ноября это произведение прозвучит в филармоническом зале для донецких слушателей. Более десяти лет лежит, так пока что не увидев театральной сцены, моя опера «Чумацкий шлях Тараса» – либретто донецкого поэта Виталия Юречко, который включил туда и стихи Кобзаря.

Все персонажи этой оперы – лица исторические. Ее первое действие проходит в Украине, с момента, когда молодой Тарас Шевченко возвращается после окончания Петербургской академии художеств и встречается в Киеве с членами Кирилло-Мефодьевского братства. Второе действие связано с Казахстаном, где Шевченко отбывал ссылку. В музыкальных темах оперы я использовал украинские и казахские народные мелодии, создавшие нужный эмоциональный колорит и немного облегчающие более сложные музыкальные фрагменты.

– Музыка из «Чумацкого шляха Тараса» где-либо уже звучала?

Ария Тараса и финал «Заповіт» исполнялись в Киеве с симфоническим оркестром и солистами и получили высокую оценку таких композиторов, как И. Карабиц, Л. Колодуб, А. Билаш. Сольные номера в исполнении солистов нашего оперного театра прозвучали в концертном зале имени С. Прокофьева, по областному радио и телевидению. Наша студентка, лауреат международных конкурсов Анна Усова своей дипломной работой выбрала фрагмент «Розповідь Уляни» из моей оперы. То есть музыка живет, но…

– …поставлена эта историческая опера так и не была.

– Я обращался в областное управление культуры, в театр оперы и балета. Его директор сказал мне буквально следующее: «Бесспорно, эта опера наша, но нужны средства на ее постановку». Думаю, что необходимые для этого средства можно найти Ведь находят же деньги на строительство храмов, возрождая духовность. Но Тарас Шевченко – это тоже духовность, высшее национальное достояние… Может быть, к 190-детию гения украинского народа, которое будет отмечаться в 2004 году, сбудется моя сокровенная мечта, и опера «Чумацкий шлях Тараса» обретет наконец сценическую жизнь.

«Вечерний Донецк». – 2002. – 5 ноября.

В. Герланец

ВПЕРВЫЕ…

Это обладающее воистину магическими свойствами притягивать к себе внимание слово вынесено в название заметки не случайно. Потому что информация, которую оно предваряет, как правило, сенсационна или близка к сенсационности.

Итак, впервые одну из самых престижных наград Академии искусств Украины – Серебряную медаль и диплом получили два дончанина: ведущий актер академического украинского музыкально-драматического театра, заслуженный артист и заведующий кафедрой композиции и современных музыкальных технологий Донецкой музыкальной академии имени С. Прокофьева, заслуженный деятель искусств Украины, профессор Александр Рудянский. Это академическая награда была вручена им за высокий вклад в развитие украинской национальной культуры.

Андрей Романий хорошо известен театральной публике по главным ролям в спектаклях «Поминальная молитва», «Ревизор», «За двумя зайцами», «Бриллиантовый дым», «Энеида» и другим. Что касается Александра Рудянского, то он – автор оперных, симфонических, камерных и вокальных произведений, которые исполняются не только в нашей стране, но и далеко за ее пределами.

Высшей наградой Академии искусств – Золотой медалью в области театрального искусства была отмечена народная артистка Украины и СССР Ада Роговцева, а в области музыкального искусства – известный оперный певец, народный артист Украины и СССР Дмитро Гнатюк. Этими медалями награждаются лишь те, кто ранее уже был удостоен серебряных наград.

К слову, в прошлом году тоже впервые членом-корреспондентом Академии искусств стал дончанин ректор музыкальной академии, народный артист Украины, профессор Вячеслав Воеводин.

«Вечерний Донецк». – 2003. – 30 апреля.

О. Шуміліна

ТОПОЛИНКА МОЯ У ЧЕРВОНІЙ КОСИНЦІ

У листопаді 2003 року в м. Маріуполі (Донецька область) на сцені концертного залу Камерного музичного театру Приазовського державного технічного університету відбулася прем’єра музичних сцен «Тополинка моя у червоній косинці» Олександра Рудянського, створених за однойменною повістю киргизького письменника Чингіза Айтматова. До речі, був показаний скорочений варіант цих сцен.

Дія музичних сцен відбувається в Киргизії, на березі мальовничого озера Іссик-Куль. У музиці передані краса і поетичність природи, сюжетна канва розкриває чистоту і піднесеність людських взаємин – любов, ніжність, сум, зустрічі, розставання.

Драматургія твору побудована на чергуванні різноманітних сольних і ансамблевих музичних номерів – арій, аріозо, пісень, дуетів, тріо з монументальними хоровими сценами і розмовними діалогами. Музична характеристика головних дійових осіб – Аселі, Кадичі та Ілляса заснована на східних інтонаціях, що створює своєрідний національний колорит.

Інтерес О. Рудянського до музики Сходу не випадковий. Композитор довгий час мешкав і працював у Казахстані, вивчав казахський фольклор; працюючи над створенням музичних сцен, побував на Іссик-Кулі. Східна тематика постійно присутня в інших творах О. Рудянського – Увертюрі на казахські теми для симфонічного оркестру, опері «Шлях Тараса», дія якої розгортається в Україні та Казахстані, вокальному циклі «Озеро білих лотосів» на слова давньокитайського поета Бо Цзюй І (переклад Л. Ейдліна).

У виконанні музичних сцен «Тополинка моя у червоній косинці» взяли участь молоді музиканти, випускники Донецької державної музичної академії ім. С. Прокоф’єва: лауреат Всеукраїнського конкурсу, солістка Донецької філармонії Тетяна Плеханова (сопрано), Любов Швецова (сопрано), соліст Донецького академічного театру опери та балету імені А. Солов’яненка Олександр Левчишин (тенор), дипломант міжнародного конкурсу, лауреат премії ім. С. Прокоф’єва, доцент Жанна Скобцова (фортепіано), аспірантка Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського Наталя Сєдих (фортепіано).

«Культура і життя». – Київ. – 2003. – 24 грудня.

С. Савари

ВСТРЕЧИ С МУЗЫКОЙ И МУЗЫКАНТАМИ

В последнюю субботу сентября очередной сезон начинает музыкально-литературная гостиная Дома работников культуры. Новое помещение рядом с театром оперы и балета украшено прекрасным концертным залом с окнами смотрящими на золотого певца, прославленного нашего земляка Анатолия Соловьяненко.

Замечательным свойством гостиной, собирающей любителей музыки всех возрастов, является то, что здесь можно услышать истории жизни и творчества композиторов и исполнителей разных веков и стран, открыть для себя музыкальные страницы малоизвестных сочинений, получить полное представление о достижениях авторов давно минувших лет и наших современниках. Разнообразие исполнителей поражает – и это также одно из достижений гостиной. Поют, играют лучшие артисты Донецка, перспективные учащиеся музыкальных школ, училища, музыкальной академии имени С. Прокофьева и ее школы для одаренных детей.

В субботу 25 сентября в 14 часов героем первой встречи сезона будет автор нескольких опер и балетов, лауреат песенных конкурсов, заслуженный деятель искусств Украины, профессор Александр Николаевич Рудянский. Ученик прославленного Арама Хачатуряна, много лет своего творчества отдавший экзотическому Казахстану, он как губка аккумулирует в себе неподражаемые народные напевы и на их основе создает подлинные шедевры. Такова опера «Шлях Тараса», эффектное Концертино для виолончели и симфонического оркестра и музыкальная композиция «Тополек мой в красной косынке» по мотивам повести киргизского писателя Чингиза Айтматова. Сольные партии исполнят артисты областной филармонии, а поэтические тексты прозвучат в исполнении артистов музыкально-драматического театра.

Мне как одному из постоянных ведущих музыкально-литературной гостиной оказана честь представить своего прославленного коллегу, а в грядущих заседаниях гостиной познакомить дончан с творчеством других музыкантов нашего края, «воскресить» жизнь и творчество деятелей музыкальной культуры ХIХ и ХХ веков: Антона Рубинштейна и Дмитрия Кабалевского, великих артистов и педагогов.

«Вечерний Донецк». – 2004. – 22 сентября.

Т. Савченко

МАСТЕРСТВО И ТАЛАНТ

Карагандинские любители хорового пения имеют счастливую возможность слушать выступления профессионального хора дирижерско-хорового отделения Карагандинского колледжа искусств имени Таттимбета под управлением заслуженного работника культуры республики Казахстан, почетного работника образования Владимира Федоровича Пилипенко. Отчетный концерт этого года еще раз убедил в том, что талант В. Пилипенко не потерял своего блеска. Включенные в программу хоровые произведения мелодичны, эмоционально многоплановы.

Амплитуда эмоционального выражения – от мощного крещендо до угасающего пианиссимо. Все подвластно хору под руководством мастера. Удивительное состояние слушателя, на которого льется гармония звуков, создаваемая голосами нескольких десятков исполнителей. Звучание хора подобно звучанию органа. Многоголосие, выливающееся в унисон, – такой результат достигается долгой, терпеливой работой, в результате которой должны совпасть мастерство и вдохновение. Дирижер и хор едины и неслиянны.

Особая и важная составляющая хорового концерта – программа. Как всегда, в работе этого мастера она тщательно продумана. В ней есть своя драматургия. Включенные в нее хоровые произведения не часто исполняются в концертах. А потому перед составителем программы стоит задача увлечь слушателя. И это В. Пилипенко удается. В программу концерта включены хоровые произведения разных стран и народов, известных и малоизвестных композиторов. Здесь Сен-Санс, Гуно, Дворжак, Гершвин, Чесноков, Свиридов, Пуленк, Тулебаев, Рудянский.

Слова нескольких произведений написаны самим В. Пилипенко. «Песня о Казахстане» и «Каркаралы» звучат особенно торжественно. Рудянскому, который написал музыку на слова В. Пилипенко, удалось создать музыкальный образ страны с неохватными степными просторами, в которых рождается музыка ветра, трав и неба. В песне «Каркаралы» ненавязчиво звучит национальная музыкальная тема. Украинскому композитору, который не впервые обращается к казахстанскому материалу, удалось передать в песне казахский национальный колорит. Безусловно, в том, что В. Пилипенко пригласил к сотрудничеству украинского композитора, проявляется широта его натуры.

Старомодное слово «патриот» в связи с Владимиром Федоровичем Пилипенко звучит остро современно. И в концерте это очевидно: программу открывают песни о Караганде, Казахстане и Каркаралинске, а завершает хор из «Патетической оратории» Г. Свиридова на слова В. Маяковского. Есть в программе и тончайшая лирика («Листья» П. Чеснокова – Ф. Тютчева), и философия («Мы анализируем сонатину» М. Клементи – Б. Кутавичуса). Поиски такого редко исполняемого материала – предмет особой заботы и гордости Владимира Федоровича.

Исключительный сюжет видится в том, что концерт начинается произведениями, музыку к которым написал украинский композитор А. Рудянский, сумевший открыть для себя красоту далекого Казахстана, и завершается произведениями, созданными казахстанским композитором М. Тулебаевым. Так возникает некая кольцевая композиция концерта. Но внутри него своя музыкальная интрига, которая создается постоянной сменой эмоций: восторг, задумчивость, радость, умиротворение. Хор тонко и точно чувствует и передает все многообразие интонаций и ритма. Богатая музыкальная палитра захватывает слушателя, владеет его душой, слухом, не давая возможности отвлечься или остаться наедине с собой.

Таким образом, в хоровое действо В. Пилипенко включает весь зал, что входит в задачу руководителя и дирижера. В концерте есть своя философия, которую призван постичь вдумчивый слушатель. К сожалению, результат филигранного искусства, которым владеет Владимир Федорович и который блестяще демонстрирует, недолговечен. Многомесячный нелегкий труд большого коллектива (в хоре 50 исполнителей) в соединении с многими составляющими – и лишь одно концертное выступление. Нужны особые шаги, которые бы позволили сохранить для истории труд замечательного мастера, заслуженного работника культуры и образования Владимира Федоровича Пилипенко.

«Индустриальная Караганда». – 2004. – 25 сентября.

Е. Куцева

ПРИЗНАНИЕ МОЛОДЫХ КОМПОЗИТОРОВ

В рамках IХ международного форума «Музыка молодых» в Киеве прошел конкурс студентов-композиторов «Gradus ad Parnassum» на лучшее произведение.

В музыкальном турнире приняли участие студенты учебных заведений Киева, Донецка, Львова, Одессы, Харькова, представившие на суд жюри и зрителей свои оригинальные и глубокие произведения, созвучные нашему времени. Среди тех, кто завоевал признание, были и молодые композиторы Донецкой музыкальной академии имени Сергея Прокофьева. Лауреатом конкурса (III премия) стала Екатерина Леоненко (класс профессора А. Рудянского), а дипломантами – Иван Андрианов (класс профессора А. Некрасова) и Кирилл Остапенко (также ученик А. Рудянского).

«Донбасс». – Донецк. – 2005. – 21 апреля.

Л. Смирнова

РАСЦВЕЛА ЗИМОЙ … СМОРОДИНА

За 50 лет в творчестве донецкий композитор, заслуженный деятель искусств Украины, профессор Александр Рудянский сочинил сто песен с небольшим. В общем, по две в год. Много это или мало? В нашей стране и за её пределами есть немало композиторов, которые штампуют по десятку песен однодневок за сезон! Естественно, соответствующего качества … Поэтому не случайно очаровательная Людмила Шмарикова, ведущая этого вечера, посвященного 70-летию со дня рождения и 50-летию его творческой деятельности, особый акцент сделала на качестве песен юбиляра, их красоте, мелодике, особой музыкальной гармонии.

Да и среди авторов стихов (безликими «текстами песен» их не назовёшь) значатся все известные нашим читателям имена – Муса Джалиль, Виктор Шутов, Станислав Жуковский, Майя Литинская, Юрий Мальцев … Много лет, со времен своей жизни в Казахстане, Александр Рудянский плодотворно сотрудничает с известным тамошним поэтом Владимиром Прохоровским (он, кстати, приехал на праздник друга). И композитор, и поэт горды тем, что часто первым и основным исполнителем их песен был замечательный певец народный артист СССР Ермек Серкебаев. В Донецке его эстафету подхватили народные артисты , Геннадий Каликин, Валентин Землянский и другие известные исполнители.

… А когда Александр Рудянский учился в знаменитой Гнесинке (в классе у самого Арама Хачатуряна), то занял первое место в вузе среди «песенников», опередив, к примеру, Евгения Птичкина. Но не только на песни горазд наш земляк. Он автор оперы «Шлях Тараса», мюзикла «Тополек мой в красной косынке» (по Чингизу Айтматову), концертов, симфоний и других крупных музыкальных произведений.

Да, интересных историй и фактов в биографии юбиляра немало. Как немало и красивых песен. На вечере, получившем название «Цветет смородина» и организованном музыкальной академией имени Прокофьева, Донецкой организацией Национального союза композиторов Украины и областным отделением Всеукраинского музыкального союза, их исполняла уже перспективная молодежь: Татьяна Плеханова, Дмитрий Колеушко, Роман Червинко, вокальный ансамбль «Мрия». В унисон с молодыми звучали голоса заслуженных артистов Украины Анатолия Юхнова и Людмилы Бородицкой.

Мы услышали, как поет шахтерская душа и цветет душистая смородина, как течет сквозь годы речка детства, а «мелодия вальса струится сквозь снег» … В честь юбиляра, прозванного коллегами «Золотым терриконом» все участники вечера исполнили его символическую «Песню о дружбе» на русском и украинском языках. И это был достойный финал праздника, созданного из чудесных мелодий. А продолжение обязательно будет. В новых песнях …

«Вечерний Донецк», - 2006. – 28 февраля

Е. Мартыненко

ПОЭЗИЯ ДУШИ

Вы – юбиляр с головой серебристой.

Слава и честь Вам! Но вот,

Кто бы подумал, - всему основаньем

Лишь семь божественных нот.

А. Гудзенко

Славный 70-летний юбилей отметил в прошлом году Александр Николаевич Рудянский – современный донецкий композитор, заслуженный деятель искусств Украины, профессор, заведующий кафедры композиции и современных музыкальных технологий Донецкой государственной музыкальной академии имени , член Национального Союза композиторов Украины и Национального Всеукраинского музыкального союза.

Творческое наследие А. Рудянского раскрывает все грани его удивительного и многостороннего таланта. Александр Николаевич является автором опер «Данко» и «Шлях Тараса», балетов «Пике в бессмертие» и «Легенда о желтой степи» («Целина»), многочисленных симфонических произведений, среди которых Увертюра на казахские темы, Героическая поэма и симфоническая поэма для хора и оркестра «Донбасс» на слова В. Ревы. В годы жизни в Казахстане обусловили важную роль восточной темы в творчестве композитора, которая нашла воплощение в камерной кантате «Песни акынов», сюите «Казахские эскизы», «Осетинском напеве» для фортепиано. Особой популярностью всегда пользовались песни А. Рудянского, которых у него более ста.

Александр Николаевич Рудянский – ученик Арама Ильича Хачатуряна, со студенческих лет впитавший ту атмосферу непринужденности и свободного творческого общения, которая царила в классе великого мастера. Сегодня он не только выдающийся композитор, но и талантливый педагог. Чуткой поддержкой и творческой свободой окружает он своих воспитанников, среди которых уже зазвучавшие имена М. Чембержи, Н. Попова, А. Хазовой, О. Березняк, Д. Савенко и других.

Художественное наследие Александра Николаевича обогатилось еще и литературными произведениями автора, выступившего в качестве талантливого мемуариста в автобиографической повести «Семь божественніх нот» и документальной монографии «Музыкальная летопись».

Последние опусы композитора отмечены одной из тенденций современного искусства – обращение к духовной музыке: Три молитвы для детского хора и фортепиано – «Отче наш», «Покров пресвятой Богородицы», «Христе мой», а также «Вiрую» для смешанного хора.

Творческое вдохновение для А. Рудянского является определяющим в процессе сочинения. Замысел вокального цикла «Озеро белых лотосов», как рассказывает композитор, почти сорок лет дожидался своего воплощения. Еще в 60-е годы Александр Николаевич, гуляя по Москве и остановившись у обычного лоточка с книгами, заинтересовался поэтическим сборником китайского поэта VIII века Бо Но только в феврале 2001 года были написаны всего за один месяц и увидели свет двадцать номеров тончайшей, волшебной музыки «Озера белых лотосов», искренней поэзии души. На сегодняшний день этот цикл – одно из наиболее известных и исполняемых произведений А. Рудянского.

Иного рода события являлись предтечей создания одного из последних опусов – Симфонического триптиха для струнного оркестра «Памяти детей Беслана». Как истинный художник современности, чутко ощущающий социально-политические кризисы времени, композитор откликнулся на трагедию в Беслане драматическим сочинением.