Социология как наука. Роль социологии в обществе (стр. 14 )

Для проведення експерименту необхідно створити певні умови. Сукупність умов, в яких відбувається експеримент, має назву експериментальної ситуації. Експериментальна ситуація має гарантувати, що саме досліджуваний у цьому експерименті чинник, а не будь-який інший, є причиною зафіксованих у ході експерименту змін в об'єкті.

Експеримент ґрунтується на розробці певної гіпотетичної моделі розглядуваного явища. На підставі цієї моделі явище описують як систему змінних, серед яких виокремлюють незалежні та залежні змінні. Незалежна змінна - це той новий чинник, що його вводять у діяльність експериментальної групи. Він повинен мата такі якості, як усталеність, самостійність, можливість справляти вплив на стан об'єкта дослідження11. Залежною змінною називають такий чинник, який змінюється під впливом незалежної змінної.

("55") Соціальні експерименти розрізняють: а) за способом введення незалежної змінної; б) за характером логічної структури доведення гіпотези; в) за методом добору контрольної групи; г) за рівнем вимог до ситуації експерименту.

За способом введення незалежної змінної експерименти поділяють на штучні, природні та експерименти екс-пост-факто. Штучним експериментом є такий, при проведенні якого незалежна змінна вводиться штучно. При природному експерименті незалежна змінна з'являється природно й незалежно від експериментатора. Експеримент екс-пост-факто у прямому розумінні власне не проводиться. Передбачуваний причинний зв'язок уже здійснений, дослідження спрямоване на збирання та аналіз даних про події, що відбулися, про умови й передбачувані причини їх виникнення.

У залежності від логічної структури доведення гіпотези виокремлюють паралельний та послідовний експерименти. При паралельному експерименті створюється експериментальна група, на яку впливають незалежною змінною, а відтак порівнюють стан цієї групи з контрольною групою, яка такого впливу не зазнавала. При послідовному експерименті вивчають стан тієї самої групи до й після введення незалежної змінної.

Відбір контрольної групи найчастіше здійснюють або за частотою розподілу ознак, або попарним способом. При частотному розподілі відбір до контрольної групи здійснюють шляхом наближення частот розподілу ознак, які цікавлять дослідника, у контрольній та експериментальній групах. Попарний відбір полягає в тому, що експериментальну й контрольну групу добирають з пар учасників на підставі схожості ознак - один учасник потрапляє до експериментальної групи, а Інший - до контрольної.

За рівнем вимог до ситуації експерименти поділяють на лабораторні, польові та чисті. Польовий експеримент відбувається за природних умов, звичайних для діяльності групи; для лабораторного створюють спеціальні умови. Чистим експеримент називають тоді, коли учасники не знають про його проведення.

Головним дослідницьким документом при проведенні експерименту є його протокол. У ньому зазначають найменування теми експериментального дослідження й час його проведення. Описуються експериментальна й контрольна групи за такими параметрами, як принцип відбору, соціально-демографічний склад групи, рід її професійної діяльності Й функції окремих членів, рівень знань учасників групи про завдання та умови експерименту, їхнє ставлення до експерименту. Відтак аналізується обстановка до введення експериментального чинника.

У протоколі має бути відзначено, які показники виокремленні як незалежні та залежні змінні, а також за допомоги яких процедур фіксуються дані щодо всіх контрольованих змінних. Далі фіксуються початок дії експериментального Чинника та те, як-власне вплинула експериментальна ситуація на поведінку учасників експерименту.

Царина використання експериментального методу в соціологічних дослідженнях останнім часом розширюється, але ефективність його використання безпосередньо пов'язана як з глибиною теоретичних знань про об'єкт експериментування, так і з розвитком методів і технічних засобів проведення експерименту.

56 Проверка процедур измерения на надежность и качество

Следует иметь в виду, что операции повышения надежности первичного измерения, которые мы будем здесь рассматривать, используются лишь на стадии отработки инструмента измерения в процессе пилотажа. После окончательной проверки надежности построенных шкал и сбора данных на объектах исследования акцент контроля их достоверности переносится с первичного измерения на вторичные, т. е. комбинаторные процедуры, и так последовательно вплоть до обоснования достоверности итоговых выводов.

В целом же достоверность результатов исследования зависит от многих составляющих, начиная с того, насколько обоснована его общая концепция и все компоненты теоретико-методологического раздела программы, а далее — от качества исходных данных, системы их отбора, т. е. соответствия типа выборки (и ее организации) целям исследования, качества анализа данных и, наконец, от глубины интерпретации полученных зависимостей и связей. 4

К сожалению, нет единообразия в толковании термина "надежность" применительно к социологической информации. Главная причина состоит в том, что одни авторы трактуют надежность слишком расширительно как качество всего исследования и, следовательно, его итогов, а другие, напротив, отождествляют надежность с тем или иным особым ее проявлением (например, с. устойчивостью данных, их адекватностью целям исследования и т. д.).

понятие надежности измерения правомерно относить именно к инструменту, с помощью которого производится измерение, но не к самим данным, подлежащим измерению, В отношении данных, как и заключительных выводов из исследования, правильнее говорить, что они достоверны (или относительно достоверны) в том числе и потому, что фиксированы надежным инструментом.

надежности инструмента измерения три составляющие: (1) обоснованность, (2) устойчивость и (3) правильность измерения. Естественно, что и методы контроля на надежность нужно рассматривать в этих трех аспектах.

Обоснованность 6 шкалы заключается в том, что с ее помощью целенаправленно измеряют вполне определенное свойство или признак, не смешивая его с другими.

Чтобы повысить обоснованность измерения, используют ряд технических приемов.

(1) Наиболее простой способ — логические рассуждения на основе опыта и здравого смысла.

(2) Тест по "эталонной гр ynne " - более сильный прием проверки инструмента на обоснованность. Смысл проверки — в сопоставлении данных, полученных путем измерения по шкале, с достоверными сведениями об объекте измерения.

(3) Поиск независимого критерия как разновидность внешнего контроля надежности для измерения того же самого объекта или свойства.

(4) Использование метода судей для отбора пунктов шкалы.

("56") (5) Один из широко используемых приемов внутреннего контроля обоснованности — совмещение нескольких показателей для регистрации определенного одного свойства, или построение индекса. Типы индексов крайне разнообразны. Они широко используются в психологических тестах, в социально-экономических исследованиях. Суть индексной обоснованности в том, что, согласно гипотезе, данному свойству находится множество его проявлений, для каждого из которых формируют отдельную шкалу. Затем измерения по частным шкалам либо суммируются, либо из них образуют логические конструкции,

Вполне справедливо выделяют два существенно разных аспекта обоснованности: теоретический и эмпирический. Первый непосредственно связан с содержательными посылками исследования и предполагает установление значимых связей с широким классом ситуаций, предсказываемых теорией, второй требует доказательства надежной регистрации данных в сравнительно узком секторе, в частном проявлении изучаемых объектов. "Если валидность (синоним обоснованности. — Е. Я.) эмпирическую через измерение обеспечивают, — (включает , — то валидность теоретическую только проверяют, т. е. уточняют область валидности методики, границы интерпретации получаемых материалов" [200. С. 109].

Устойчивость измерения выражается в однозначности информации, которую мы извлекаем с помощью данной процедуры. Нередко устойчивость ошибочно отождествляют с надежностью процедуры в целом. И хотя последняя зависит не только от устойчивости, но также от обоснованности и правильности операций, подобное смешение не случайно: проверка инструмента на устойчивость — важнейшее условие его надежности.

1) Наиболее распространенный прием контроля на устойчивость — повторное измерение. Один и тот же объект измеряется дважды с двух-трехнедельным временным интервалом и с помощью одинаковой процедуры. Шкала считается устойчивой, если совпадения между первой и второй сериями измерений будут достаточно высокими.

В отличие от проверки на устойчивость измерения физических объектов социолог или психолог сталкивается здесь с особой проблемой — влиянием психологической установки человека, возникающей после первого замера. Люди могут намеренно или непроизвольно подгонять данные второго замера к предыдущим. Или же, напротив, интуитивно сопротивляясь повторному эксперименту, они покажут новые результаты.

Чтобы устранить такой дефект, используют контрольную группу. Простейший же способ снять влияние установки первого замера — производить повторный замер спустя достаточное время после первого (например, две недели) и на достаточно большой выборке испытуемых (около 50 человек). Составив таблицу замеров для всех обследуемых, мы далее анализируем, какова общая устойчивость данных и от чего зависят отклонения между двумя замерами.

При повторных измерениях используют различные оценки устойчивости данных, одна из которых — это процент полных совпадений ответов на серию вопросов в двух последовательных пробах методики.

Другим весьма полезным показателем полной устойчивости является мера сдвига, оцененная как среднеарифметическая ошибка различения градаций шкалы. Этот показатель обозначает, какую долю градации данной шкалы (в среднем) все испытуемые как бы не улавливают, т. е. каковы истинные границы различения градаций.

Помимо показателей полной устойчивости шкалы, возможны также показатели ее относительной устойчивости. Они полезны при сравнении разных шкал, например для выбора из нескольких вариантов наиболее правильной и точной шкалы (о чем говорится ниже в этом же разделе) или для того, чтобы сопоставить уровни устойчивости измерения разных свойств, каждое из которых фиксируется шкалами разного типа и разной степени дробности.

Но прежде всего показатели следует соотносить с уровнем реальной стабильности — изменчивости изучаемого объекта, измеряемых свойств.

Случается, что шкала неустойчива потому, что ее пункты произвольно интерпретируются самими исследователями. В особенности это характерно для шкал качественной классификации объектов. В таких (номинальных) шкалах группы объектов классифицируют с помощью описания всех качественных признаков, по которым каждый объект относится к определенному пункту шкалы — классу.

Наконец, третий прием контроля эталона измерения на устойчивость — "расщепление шкалы". Шкала раздваивается на две половины. Если окажется, что измерения по каждой из них совпадают, их можно рассматривать как равноценные шкалы, суммировать данные и впредь пользоваться одновременно обеими половинами, образующими теперь единую и более надежную шкалу, чем каждая из ее составляющих.

Точность и правильность измерения зависят от (а) степени устойчивости измеряемого объекта или свойства, (б) чувствительности эталона измерения (дробности пунктов шкалы), (в) отсутствия система тических ошибок измерения и, конечно, (г) от устойчивости измерения.

Дробность метрики — чувствительность шкалы — прямо связана с точностью измерения. Шкала в 10 делений измеряет точнее, чем в 5 или 3 деления. Но дробность пунктов шкалы нельзя увеличивать беспредельно. Достижение устойчивых данных при максимальной дробности метрики повышает точность измерения.

Правильность и точность измерения можно повысить путем расчета относительной ошибки измерения.

Относительная ошибка позволяет сопоставлять правильность замеров по двум и более шкалам разной чувствительности и таким путем отработать оптимальный инструмент.

57 Предмет і основні категорії соціології політики

Політична соціологія — галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами

Предметом політичної соціології є закони взаємодії всіх структур та сфер життєдіяльності суспільства та політики, соціально-політичні потреби, інтереси, діяльність особистостей, соціальних" груп, етносів, їх організацій, інститутів, рухів

Предмет політичної соціології ще не визначений до кінцяе протиріччя між вченими з приводу питання про закони, поняттєвий апарат.

("57") Предметом вивчення політичної соціології є такі питання:

— яким чином взаємодія соціальних спільностей відбивається на характері і способах функціонування політичних інститутів;

— в якій мірі політичне нормування впливає на усталеність структури;

— як характер процесів інституціалізації спільності

змінює її політичний статус у суспільстві;

— якою є соціальна база того чи іншого політичного

порядку;

— якими мають бути соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого тощо

У працях закордонних вчених зустрічається ряд формулювань предмета науки, що розглядається. Так, Є. Вятр визначає політичну соціологію як соціологічний прояв влади, як таку інтерпретацію загальної соціологічної теорії, де проблемі влади відводиться центральне місце. Як науку, що займається суспільними основами влади в усіх інституціоналізованих секторах суспільства, визначає політичну соціологію Морріс Яновіц. С. Ліпсет розглядає дану науку як дисципліну, яка вивчає взаємовідносини між суспільством і державою, між соціальним устроєм і політичним інститутом.

Соціологія політики націлює на вивчення сутності проблем влади, політичних прав та свобод, з погляду конкретної людини як громадянина, а також соціальних груп, організацій. Саме тому для соціології політики предметом особливої уваги є особистість як предмет політики. Особливий інтерес викликає діяльність держави та партій, установ та організацій, які доповнюють її політичну сутність, діяльність її громадських об'єктів, організацій, які частково виконують політичні функції.

Політична соціологія, як і будь-яка наука, опирається на систему наукових категорій. Коротко розглянемо основні із них

Поняття «політика» виражає сферу цілеспрямованих відносин між соціальними спільностями щодо реалізації влади і поділу її між соціальними спільностями для здійснення їх корінних інтересів. Основними елементами структури політики є політична свідомість, політичні відносини, політичні організації

Політична свідомість - це система поглядів, почуттів, настроїв, уявлень, інтересів, ідей, ідеалів, цінностей, переконань, що пав 'язані зіставленням соціальних спільностей до політичної влади, її завоюваннями та утриманням

Соціологія ж займається вивченням саме реальної політичної свідомості конкретних соціальних спільностей, суспільства, особи, в конкретний період, що викликає відповідні соціальні дії та взаємодії. Соціологія відстежує реальну свідомість мас, її становище, тенденції до зміни, настрої, переконання, думку соціальних спільностей, індивідів

Політичні відносини - це стійкі політичні зв’язки і взаємодії, що формуються між державами, націями, класами, національними групами, індивідами у формі боротьби, компромісу, що виражають відносини, оцінку, їх характер, спрямування один до одного.

Політичні відносини виявляються безпосередньо через політичну діяльність суб'єктів політики (між індивідами, групами, спільнотами). Політичні відносини суб'єктів політики за цих умов визначають їхнє політичне життя як сукупність духовних, чуттєвих, емоційних форм політичного буття людини та суспільства. Вони характеризують ставлення людей до політики та участь у ній. Однак базою політичного життя служать економічні, ідеологічні, культурні, соціальні, правові, релігійні форми спільного життя людей і відносин

Основними складовими політичних відносин, політичного життя, процесів є антиподи суб'єктів політики - політичні організації, або об'єкти політики.

Сюди відносять сукупність всіх державних і недержавних установ і організацій, що реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними спільностями. Сюди віднесені не тільки органи та установи державного управління, але і політичні партії, громадські організації, різні соціальні об'єднання, рухи.

Найбільш широким поняттям у соціології політики є «політична сфера», яка включає всі явища політичного характеру, простір, де відбуваються політичні процеси, основні складові політичних відносин - індивіди, групи, спільноти, партії, організації, інституції, рухи, об'єднання, установи. Іншими словами, політична сфера - це той простір (соціальний), в межах якого здійснюється політика

Основу політичної сфери становлять політичні відносини, які включають:

("58") систему норм і цінностей, що відіграють роль у статусі різних спільностей та індивідів;

різні соціальні інститути (економічні, релігійні);

діяльність організацій (соціальних інститутів та установ, які контролюють соціально-політичні та правові норми);

соціальні зв'язки між спільностями та індивідами, які безпосередньо торкаються інтересів суспільства та держави.

58 Економічна соціологія як наука: предмет та історічні етапи становлення

Сфера економічного життя є однією із найважливіших у розвитку суспільства (поряд із сферою культури та політики). Саме вона, як і культурна, політична та інші сфери, віддзеркалює рівень, особливості розвитку цивілізації того чі іншого суспільства в ту чи іншу епоху

Усвідомлення всіх реальних процесів та явищ безпосередньо впливає на вдосконалення економічного життя. Це дозволяє зробити висновок, що, поряд із системою економічних дисциплін, економічна соціологія здатна охопити вивчення соціальної сфери економіки, всі елементи сфери економічного життя, здатна відобразити глобальні і приватні проблеми життя людей. В цілому ж економічна соціологія представляє сьогодні суму теоретичних і прикладних знань. Це - система наукових знань про поведінку людей як представників великих соціальних груп у різних сферах економічного життя суспільства: виробництва, обміну, розподілу та споживання. Вона націлена вивчати багатоманітність форм економічної поведінки, діяльності індивідів, соціальних груп, економічних інститутів у найближчій та довгостроковій перспективі

Економічна соціологія належить до міждисциплінарних наук. Вона інтегрує соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльності людей. Економічна соціологія досліджує закономірності економічного житгя через призму соціологічних категорій, тому більшість вчених схильна під економічною соціологією розуміти соціологічний підхід у вивченні економічних явищ.

Сьогодні економічна соціологія розглядається переважно як комплекс проблем, що мають чітко виражений соціально-економічний та системний характер {«соціологія праці», «соціологія управління», «психологія та економіка праці», «соціологія міста», «соціологія села», «соціальна структура», «соціологія ринку», «соціологія підприємництва» та ін., в котрих економічний зміст має домінуюче значення. Тому весь спектр проблем економічного життя можна охопити одним поняттям «економічна соціологія»

Коротко розглянемо основні джерела та етапи розвитку економічної соціології.

Однією з перших комплексних теорій, що пояснювала суть і структуру економіки та її взаємодію з іншими сферами суспільного життя, була теорія економічного лібералізму англійського економіста А. Сміта, в котрій всебічно було проаналізовано капіталізм як економічну підсистему суспільства. Економіка, стверджував А. Сміт, не існує поза суспільством, оскільки її стан зумовлений впливом держави, свободи підприємництва, конкуренції. Не залишив поза увагою систему «еконо-міка-суспільство» й інший англійський економіст Д. Рікардо. У своїх працях він окреслив основні умови гармонії інтересів праці та капіталу. Англійський економіст, філософ Т. Мальтус показав взаємозв'язок між виробництвом, споживанням та динамікою народонаселення. Це перший етап розвитку економічної соціології

Другий етап розвитку наукових уявлень про економічну сферу суспільного життя був пов'язаний із появою перших протиріч між капіталістичною економікою та суспільством, з кризами і антагонізмом праці і капіталу, безробіттям тощо.

Німецька економічна соціологія, щодо наукового методу, була історично-поівняльною з акцентуацією на культурологічному аспекті (М. Вебер, И. Шумпетер, В. Зомбарт, Г. Зіммель). Економічна інтерпретація історії К. Маркса справила суттєвий вплив на формування економічної соціології. Всі вони заклали фундамент соціологічного підходу у вивченні загальної економічної теорії

Наукова творчість М. Вебера («Економіка та суспільство», «Загальна економічна історія», «Протестантська етика й дух капіталізму») заклала теоретичний фундамент економічної соціології. Об'єднавши наукові методи історії та аналітичної економіки, він подав нову дисципліну як пояснювальну, ключовими проблемами котрої виступали: роль влади у функціонуванні економічної системи; визначення неекономічних причин виникнення капіталізму тощо

М. Вебер надав економічному життю «духовності», а поняттям економічної свідомості, економічної етики, економічної поведінки статусу категорій економічної соціології, розглядаючи їх через призму саме культурного аспекту.

.Видатним представником соціоаналітичного (історико-соціологіч-ного) напряму в дослідженні економічної сфери суспільного житгя, зокрема феномену підприємництва, був німецький соціолог, історик, економіст В. Зомбарт. Його цікавив суб'єктивний аспект економічного реалізму: установки, нахили людей до раціональної економічної поведінки.

Величезний інтерес до економічної соціології виявив один із най-відоміших економістів-соціологів Й. Шумпетер. Він чимало зробив для її інституалізації, назвавши соціологічною економікою, структу-рував її на кілька важливих галузей наукового знання: економічна теорія, економічна історія, економічна соціологія та економічна статистика. Шумпетер увійшов в історію економічної соціології також завдяки своєму баченню підприємства в центрі структурної логічної системи, яка відображала капіталістичну економіку в цілому

Інший німецький соціолог - Г. Зіммель добре знаний в даному науковому напрямі своїм аналізом ролі довіри в економіці та трактатом про соціологію грошей (праця «Філософія грошей»)

Величезний внесок у формування економічної соціології зробив К. Маркс, який першим здійснив спробу соціологічної перебудови теоретичної економіки. Він розглядав елементи економічної системи - виробництво, розподіл, нагромадження капіталу - як соціальні процеси. Предметом його аналізу були: експлуатація праці і деградація особистості робітника, абсолютне і відносне зубожіння більшості суспільства. Маркс вперше застосував системний аналіз до суспільства згідно з яким будь-яке суспільство належить до певної історично сформованої суспільно-економічної формації, де всі підсистеми (економічне, політичне, культурне життя і т. ін.) взаємодіють одна з одною і розвиваються на основі економічного базису. Теорія Маркса була найбільш адекватним описом і аналізом капіталістичної економічної системи (на перший період), здійсненим у соціологічному плані

Поряд із представником німецької школи вагомий внесок у розвиток економічної соціологічної думки зробив відомий французький соціолог Е. Дюркгейм. Він одним із перших започаткував підрозділ економічної соціології і став автором її першої програми. Відомою працею Дюркгейма, з огляду економічної соціології, є «Розподіл праці в суспільстві», в якій він обгрунтував помилковість тлумачення розподілу праці виключно з економічних наукових позицій. На його думку, цей процес несе в собі з'єднувальну силу, елемент «живої тканини» солідарності, життєвої умови існування сучасного суспільства. Вагомими є також дослідження Дюркгеймом економічних інституцій, а саме — власності та обліку, вивчення проблем споживання, грошей та винагороди.

("59") Неабиякий інтерес до формування економічної соціологічної думки виявили і наші співвітчизники М. Туган-Барановський, М. Ковалевсь-кий, М. Бердяєв, М. Булгаков та інші, праці яких торкалися проблем взаємодії економічної та соціальної сфер. М. Туган-Барановський у своїх дослідженнях обгрунтував роль господарства в соціальному житті. У роботі «Про встановлення соціалістичного ладу і про експлуатацію праці» він розглянув роль соціальних потреб у стимулюванні господарської діяльності. Головною метою виробництва та важливою виробничою силою він вважав людину з її потребами (соціальний фактор виробництва), одночасно велику увагу приділяв кооперативам, підкреслюючи їх некапіталістичний характер. Багато в чому його погляди виявилися ілюзорними та суперечливими. Цілком оригінальні для свого часу, вони випередили більшість теорій про роль людини на Заході

Суб'єктом економічної діяльності, на думку С. Булгакова, є «економічна людина»(ecomonic man) - це центральне поняття економічної науки. Економічна людина є конкретний духовний тип з усією складністю та багатоманітністю психологічної мотивації. Його перу належить лише одна наукова книга «Філософія господарства» і, щоправда, значна кількість статей з проблем марксизму, соціалізму, християнської філософії. С. Булгаков, зокрема, прагнув синтезувати комплекс соціальних наук - політекономію, філософію, соціологію, висуваючи завдання: зрозуміти світ як об'єкт трудового господарського впливу, а сама філософія господарства є, на його думку, філософія об'єктивної дії

Певну роль у формуванні економічної соціології відіграв російський економіст-соціолог М. Кондратьєв (учень та послідовник М. Туган-Барановського). У своїх теоретичних оглядах він доводив економічну безперспективність як великих капіталістичних, так і дрібних трудових селянських господарств, виступав за розвиток кооперації, але вважав, що створювати кооперативи слід суворо добровільно і в певній послідовності, підкреслюючи, що виробничий кооператив є найбільш розвинутою формою ведення господарства.

Наступний етап, суттю якого є визначення та інтерпретація економічної соціології у західному науковому світі, пов'язаний з іменами Т. Парсонса, Н. Смелзера, Е. Мейо, К. Полоньї. Проте, паралельно із економіко-соціологічним напрямом розвивався і управлінський напрям у рамках даного знання, який тісно переплітався з напрямами економічної соціології, соціологією праці, управління та підприємництва зокрема

Що стосується управлінських підходів у системі економічної соціологічної теорії, то слід відзначити вагомий внесок Г. Файоля, О. Шелдона, Р. Тейлора, М. Фоллета, Ч. Бернарда, Г. Саймона, Д. Мак-грєгора, Дж. Коттера та ін. Традиції американської школи економічної соціології характеризувалися, перш за все, формальним встановленням та відокремленням даної дисципліни від загальної економічної науки (на противагу економістам). Економічна соціологія досить важко здобувала своє визначення як самостійна галузева соціологія. З цього приводу між соціологами та економістами точилася боротьба.

Основним результатом нового концептуального підходу Т. Парсонса і Н. Смелзера до проблем економічної соціології був структурно-функціональний підхід. Проаналізувавши зв'язки між економікою та суспільством, вони визнали економіку як підсистему соціальної системи з виконанням її первинної функції- пристосування суспільства до навколишнього середовища. Надалі Смелзср досліджував взаємодію економіки та культурних факторів, політичних змінних (процесів, явищ, етнічних відносин, відносин соціальної структури). Його основний внесок - розробка концепції соціологічного аналізу економічних процесів (виробництва, розподілу і обміну, споживання, економічного зростання тощо).

Розробка цікавих і корисних підходів щодо сучасних трансформаційних процесів посттоталітарних суспільств, пов'язаних з переходом до ринкової економіки, належить американському антропологові К. Полоньї. Предметом його наукового пошуку було дослідження суспільств з ринковими економічними відносинами, еволюція ринкової ментальності і т. ін. ^

З 50-60-х років західна соціологічна думка активно розробляє концепцію індустріального та иостіндустріального суспільств. Основними представниками її були Р. Арон, Д. Белл, А. Тофлер, Дж. Гел-брейт та ін. Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що сучасний стан економічної системи докорінно відрізняється від традиційного капіталістичного стану. Видозмінення форм власності і відокремлення від функції влади, а також структурні зміни в економічній сфері є джерелом нових якісних змін у стані суспільства, його мобільності та трансформації. Сучасна економічна соціологія постійно наповнюється і синтезується завдяки різним підходам вивчення і осмислення як на макро -, так і на мікро соціологічному рівні в соціально-економічному та інших розрізах суспільного життя.

59 Сімя як обєкт соціального аналізу. Соціальні функції сімї. Определения семьи.

определяет семью как основанное на браке и кровном родстве объединения людей, связанное общностью быта и взаимной ответственностью. По существу семья представляет систему отношений между мужем и женой, родителями и детьми, имеющую исторически определенную организацию. Ее основные признаки: а) брачные или кровно родственные связи между всеми ее членами; б) совместное проживание в одном помещении; в) общий семейный бюджет. Юридическая сторона, юридическое оформление здесь не выступает непременным условием. И другие признаки не так уж четки: сколько времени надо прожить совместно, какую часть от личного бюджета каждого из членов семьи включает весь семейный бюджет и т. д. Брак – это исторически обусловленная, санкционированная и регулируемая обществом форма отношений между полами, между мужчиной и женщиной, устанавливающая их права и обязанности по отношению друг к другу их детям, своему потомству, родителям. Иными словами брак – это традиционное средство формирования семьи и общественного контроля. Семья как социальный институт проходит ряд этапов, последовательность которых складывается в семейный цикл или жизненный цикл семьи. Исследователи выделяют различное количество фаз этого цикла, но главными среди них являются следующие: 1) вступление в брак – образование семьи; 2) начало деторождения – рождение первого ребенка; 3) окончание деторождения – рождение последнего ребенка; 4) “пустое гнездо” – вступление в брак и выделение из семьи последнего ребенка; 5) прекращение существования семьи – смерть одного из супругов. На каждом этапе семья обладает специфическими социальными и экономическими характеристиками. В Украине насчитывается свыше 20 млн. семей. Каждый год образуется более 300-400 тыс. супружеских пар. Отчетливо видна тенденция к омоложению браков. В современных условиях семью характеризует, во-первых, социально-классовый признак – семья рабочего, работника сельско-хозяйственного производства, представителя интеллектуального труда и т. п.; во-вторых, городская, сельская (по типу населения); в-третьих, однонациональная, межнациональная (по национальному признаку); в-четвертых, по времени существования (семья молодоженов, молодая семья, семья, ждущая ребенка, семья среднего супружеского возраста, семья старшего супружеского возраста, пожилые супружеские семьи и т. п.); по количеству членов семьи (бездетные семьи, малодетные семьи, многодетные семьи и т. п.) А также неполные семьи (в которой представлен лишь один родитель с детьми); отдельные, простые (или нуклеарные – от слова нуклеа – ядро); семьи – супруги с детьми или без детей, живущие отдельно от родителей и других родственников, они обладают полной самостоятельностью и поэтому организуют свою жизнь так как им того хочется (чаще – как сложится); сложные семьи (расширенные) – состоящие из представителей нескольких поколений; большие семьи – состоящие из трех и более супружеских пар. Одним из типов семьи есть семья, в которой руководство осуществляется одним из супругов – авторитарная или совместно равноправно – эгалитарная. Социальные функции семьи: Функции семьи – это способы проявления ее активности; жизнедеятельности всей семьи и отдельных ее членов. Во всех обществах семья выполняла основные функции: - воспроизводства населения (физическое и духовно-нравственное воспроизводство человека в семье); - воспитательная функция – социализация молодого поколения, поддержания культурного воспроизводства общества; - хозяйственно-бытовая функция – поддержание физического здоровья членов общества, уход за детьми и престарелыми членами семьи; - экономическая – получение материальных средств одних членов семьи для других, экономическая поддержка несовершеннолетних и нетрудоспособных членов общества; - сфера первичного социального контроля – моральная регламентация поведения членов семьи в различных сферах жизнедеятельности, а также регламентация ответственности и обязательств в отношениях между супругами, родителями и детьми представителями старшего и среднего поколений; - духовного общения – развитие личностей членов семьи, духовное взаимообогащение; - социально-статусная – предоставление определенного статуса членам семьи, воспроизводство социальной структуры; досуговая – организация рационального досуга, взаимообогащение интересов; - эмоциональная – получение психлогической защиты, эмоциональной поддержки, эмоциональная стабилизация индивидов и их психологическая терапия. Классическим примером простого социального института является институт семьи. определяет семью как основанное на браке и кровном родстве объединение людей, связанное общностью быта и взаимной ответственностью. Первоначальную основу семейных отношений составляет брак. Брак – это исторически меняющаяся социальная форма отношений между женщиной и мужчиной, посредством которой общество упорядочивает и санкционирует их половую жизнь и устанавливает их супружеские и родственные права и обязанности. Но семья, как правило, представляет более сложную систему отношений, чем брак, поскольку она может объединять не только супругов, но и их детей, а также других родственников. Поэтому семью следует рассматривать не просто как брачную группу, но как социальный институт, то есть систему связей, взаимодействий и отношений индивидов, выполняющих функции воспроизводства человеческого рода и регулирующих все связи, взаимодействия и отношения на основе определенных ценностей и норм, подтвержденных обширному социальному контролю через систему позитивных и негативных санкций. В социологии семьи приняты такие общие принципы выделения типов семейной организации. В зависимости от формы брака выделяются моногамная и полигамная семьи. Моногамная семья предусматривает существование брачной пары – мужа и жены, полигамная – или муж, или жена имеет право иметь несколько жен или мужей. В зависимости от структуры родственных связей выделяются простой, нуклеарный, или сложный, расширенный тип семьи. Нуклеарная семья представляет собой супружескую пару с детьми, не состоящими в браке. Если некоторые из детей в семье состоят в браке, то образуется расширенная, или сложная семья, включающая в себя два или более поколений. Семя как социальный институт возникла с формированием общества. Процесс формирования и функционирования семьи обусловлен ценностно - нормативными регуляторами. Для понимания семьи как социального института большое значение имеет анализ ролевых отношений в семье. Семейная роль – один из видов социальных ролей человека в обществе. Семейные роли определяются местом и функциями индивида в семейной группе и подразделяем ости в первую очередь на супружеские (жена, муж), родительские (мать, отец), детские (сын, дочь, брат, сестра), межпоколенные и внутрипоколенные (дед, бабка, старший, младший) и т. д. Социологи отмечают, что ролевой конфликт чаще всего проявляется как: 1) конфликт ролевых образцов, что связано с неправильным их формированием у одного или нескольких членов семьи; 2) межролевой конфликт, при котором противоречие заложено в противоположности ролевых ожиданий, исходящих из разных ролей. Такого рода конфликты наблюдаются часто в многопоколенных семьях, где супруги второго поколения одновременно являются и детьми и родителями и должны соответственно сочетать противоположные роли; 3) внутриролевой конфликт, при котором одна роль включает в себя противоречивые требования. Особое место среди предпосылок ролевого конфликта занимают трудности с психологическим освоением роли, связанные с такими особенностями личностей супругов, как недостаточная моральная и эмоциональная зрелость, неподготовленность к исполнению супружеских и, в особенности, родительских ролей. В современном обществе наблюдается процесс ослабления семьи как социального института, изменение ее социальных функций, неролевых семейных отношений. Семья утрачивает свои ведущие позиции в социализации индивидов, в организации досуга и в других важнейших функциях.