Социология как наука. Роль социологии в обществе (стр. 19 )

• дошкільна освіта і виховання — здійснюються разом із сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їхній повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, потрібних для навчання у школі;

• загальна середня освіта — забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

• позашкільна освіта і виховання — забезпечує творчу самоорганізацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів, орієнтується на динамізм розвитку потреб дітей та їхніх батьків у освітньо-виховних послугах;

• професійно-технічна освіта — забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

• вища освіта — забезпечує фундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку наукових і науково-педагогічних кадрів;

• післядипломна підготовка — забезпечує систематичне поновлення набутих у вузі знань, перепідготовку людей з вищою освітою з метою опанування нових спеціальностей та професій;

• аспірантура і докторантура — забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

• самоосвіта — система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань за системою екстернату.

Багатогранність процесу розвитку людини описується в науковій літературі багатьма категоріями: формування, виховання, адаптація, соціалізація, самовиховання. Кожна з них акцентує увагу на тому чи іншому аспекті цього процесу, виконує певну пояснювальну функцію, що в цілому дає уявлення про його природу, суть, соціальні суперечності, спрямування. Різноманітність механізмів соціального розвитку особи і конкретно входження індивіда в «соціум» через систему освіти, прилучення його до знань, людського досвіду, культури найповніше, на наш погляд, охоплює поняття «соціалізація».

Соціалізація — двосторонній процес взаємодії людини й суспільства. Його основним змістом є освіта, навчання, «передача-засвоєння» знань, соціально-історичного досвіду, культури, норм і зразків поведінки, людського способу буття.

У процесі навчання людина засвоює соціальний досвід у формі знань, розвиває свої задатки та здібності, формує інтереси й нахили. Тут закладаються основи світосприймання молодої людини, розвиваються її здібності, навички суспільної діяльності. Через освіту здійснюється передача інформації про нагромаджені людством цінності матеріальної і духовної культури, забезпечується наступність у розвитку суспільного виробництва. Знання є провідною формою діяльності суб'єкта, його соціалізації. Вони стимулюють розвиток пізнавальних здібностей особистості, закладають основи допитливості, прагнення знань, пізнавальних потреб. Все це зумовлює формування спрямованості індивіда на активну соціальну діяльність, ініціативу й творчість.

80 Соціологія релігії, її предмет та основні поняття.

Соціологія релігії є галуззю соціології й однією з релігієзнавчих наук.

Соціологія релігії – галузь соціології, одна із спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку соціальних спільнот та індивідів.

("84") Соціологія релігії — це наука, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах. За об'єктом дослідження, яким є релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук вирізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження.

Предметне поле соціології релігії продовжує формуватись і представлене в науковій літературі різними підходами та позиціями дослідників.

Предметом вивчення соціології релігії можуть бути соціальні умови, що викликали до життя релігію, а також місце і роль релігії у функціонуванні та розвитку тієї чи іншої соціальної системи. Зазначимо, що, охоплюючи основні елементи змісту предмета цієї науки, таке визначення залишає за рамками предмета соціальні закономірності розвитку та функціонування релігії, її соціальну структуру та взаємодію структурних елементів у контексті функціонування та розвитку суспільства як соціальної системи.

Недостатньо повними виглядають визначення, що обмежують предмет вивчення соціології релігії релігійністю або релігією та релігійністю. Хоча поняття «релігійність» має досить широкий зміст, характеризуючи свідомість та поведінку людей, які вірять у надприродне та поклоняються йому, орієнтація лише на нього звужує предмет дослідження.

Повніше та глибше розкриває зміст і предмет дисципліни «Соціологія релігії». До предмета відносять соціальну детермінованість релігії, соціальні закономірності її виникнення, розвитку та функціонування, соціальну структуру і взаємодію її елементів, місце та роль в соціальній системі, а також вплив релігії на інші елементи соціальної системи і специфіку зворотного впливу системи на релігію.

Соціологія релігії — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає генезис, соціальні функції, місце і роль релігії в суспільстві, її структуру. Релігія розглядається як соціальна підсистема в загальному соціальному контексті, досліджуються взаємозв'язки релігійних груп, спільностей, інститутів з іншими суспільними групами та інститутами. Предметом соціології релігії є також проблеми секуляризації і релігійності. Соціологічний аналіз релігії припускає з'ясування її соціальних, гносеологічних, психологічних коренів.

Соціолог А. Лимаренко, акцентуючи увагу на зв'язках релігії та культури, стверджує, що соціологія вивчає релігію як елемент соціальної системи. Предметом дослідження є відносини релігії та її соціальних функцій, закономірності впливу суспільних відносин на релігію, її зворотний вплив на громадське життя, зв'язки між релігією та іншими елементами культури. Предметом соціологічного аналізу є соціальна структура релігії, зв'язки і відносини між окремими елементами релігії як цілісної системи, релігійна свідомість як фактор регуляції соціальної поведінки, окремі релігійні інститути, організації, спільності (наприклад, сектантська громада і т. ін.). Досліджуючи різні релігійні системи, соціологія прагне виявити загальні істотні властивості, що відрізняють релігію від моралі, мистецтва, інших форм суспільної свідомості.

Основну увагу соціологія релігії зосереджує на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку.

Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом, а тому релігійну поведінку варто розглядати в контексті існуючих соціальних регуляторів, норм, вірувань, очікувань і уподобань людей.

Відносно визначення предмета дослідження існує досить широкий спектр поглядів — від якнайвужчих до якнайширших. Зближуючою їх позицією може слугувати, на нашу думку, визначення предмета релігії виходячи з предмета соціології загалом. Якщо погодитися з тим, що предметом соціології є соціальні відносини, то цілком логічним буде розуміти під предметом спеціальної соціологічної теорії — соціології релігії — специфічний вид соціальних відносин, пов'язаних з релігією як соціальним феноменом.

Отже, предметом соціології релігії є соціально-релігійні взаємовідносини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в соціальній підсистемі «релігія», структури і функції цих відносин, взаємодії з іншими соціальними відносинами.

Релігія як предмет соціологічного аналізу – це сукупність структур, процесі , пов’язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролювання соціальної поведінки. Одна з головних проблем соціології релігії – визначення того, що належить до поняття „релігія”. Об’єктом соціології релігії як наукової дисципліни є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства.

Як галузь соціологічної науки, С. Р. використовує виробленні нею поняття і засоби, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура тощо) і окремих соціальних феноменів (родина, клас, економіка та інше). Особливість релігії як однієї з соціальних підсистем полягає в тому, що на основі аналізу релігійного феномена стало можливим виявити різноманітні загальносоціологічні параметри, визначити підходи і розробити найважливіші засоби, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання.

Релігія – явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, тому необхідні різні підходи і засоби її дослідження багать науками. Центральна тема С. Р. – взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрує свою увагу на соціальному вимірі релігії, її впливі на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися й на історичні данні, але на відміну від історика, його цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не те, що є неповторним у тій чи іншій релігії. С. Р. – емпірична наука, яка ґрунтується на фактах, які можна чітко зафіксувати й описати. Предметом вивчення її є лише доступна спостереженню поведінка людини в широкому сенсі слова, у тому числі її діяльність (вчинки, відмова від дій, твердження або мовчання тощо), а також чинники, охопленні цією діяльністю (середовище проживання, клімат та ін.) За межами соціологічного дослідження залишається об’єкт, на якій спрямована суб’єктивна релігійна поведінка – надприродне, Бог, трансцендентне тощо.

Початок формування С. Р. як наукової дисципліни припадає приблизно на середину ХХ ст. Своїм виникненням вона зобов’язана процесам в європейському суспільстві, започаткованим у епоху Просвітництва й антифеодальними буржуазними революціями. Одним з найважливіших джерел С. Р. була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту французькими енциклопедистами ХVІІІ ст. (Гельвецій, Гольбах, Дідро). Ця критика сприяла пробудженню інтересут до питань, пов’язаних із соціальною обумовленістю релігії та її роллю у житті суспільства. Релігія виділяється із сукупності суспільних інститутів як особливий феномен, щодо якого інші суспільні реалії розглядаються як світські. Історія соціології свідчить, що такі видатні вчені, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський виступили в своїх працях водночас і як засновники соціології, і як основоположники С. Р.(у концепціях соціального і культурного життя багатьох, якщо не більшості, соціологів класичної епохи аналіз релігії посідав центральне місце). Німецький філософ Еммануїл Кант одним із перших обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення : розум має сильніші аргументи, ніж ті, якими володіє церковна доктрина т священне писання.

Аналізуючи релігію, соціологія вдається до універсальних засобів, вироблених і застосовуваних нею в дослідженні будь-яких соціальних явищ : опитування і статистичний аналіз, спостереження й експеримент, крос-культурний порівняльний аналіз, конвент-аналіз, аналіз письмових джерел, історичних документів.

81 Гендерна соціологія

Слово „стать”, коли воно вживається в повсякденній мові, - неоднозначне, воно водночас має стосунок до категорії людей і до особливостей людської поведінки, як, наприклад, у вислові „статеві зносини”. Ми вживатимемо термін „стать”, коли йтиметься про прикметні фізичні ознаки людського тіла, і термін гендер, у випадку психологічних, соціальних та культурних відмінностей між чоловіками та жінками. Різниця між статтю і тендером має фундаментальний характер, бо багато відмінностей між чоловіками й жінками мають небіологічне походження.

Біологічні дані сприяють нашому розумінню походження тендерних відмінностей, можна обрати й інший напрямок вивчення процесу тендерної соціології, тобто засвоєння гендерних ролей через соціальні чинники, такі як родина й засоби масової комунікації.

Засвоєння гендерних ознак роду немовлятами майже вочевидь відбувається несвідомо. Перш ніж дитина зможе напевно ідентифікувати себе з хлопчиком або дівчинкою, вона одержує безліч довербальних сигналів. Наприклад, дорослі чоловіки та жінки, як правило, обходяться з дітьми по-різному. Косметика, що нею користуються жінки, надає їм іншого запаху, аніж той, який дитина навчається співвідносити з чоловіками.

("85") Гендер – це щось більше, аніж просто навчитися поводитись як дівчинка або хлопчик. Гендерні відмінності – це щось таке, з чим ми щодня живемо. Іншими словами, гендер не просто існує; ми всі, за висловом деяких соціологів, „підтверджуємо свій гендер” у наших повсякденних соціальних взаємодіях з іншими. Гендерні відмінності становлять також важливу частку інших соціальних інституцій, таких як, сім’я, релігія, робота і клас.

Немає сумнівів в тому, що сексуальність має біологічну основу, адже жіноча анатомія відрізняється від чоловічої, та й оргазм обидві статі переживають неоднаково. Існує також біологічний імператив відтворення життя, без якого людський рід давно вмер би. Деякі біологи дають еволюційне пояснення тому фактові, чому чоловіки мають тенденцію бути більш сексуально невибагливими, ніж жінки. Цей аргумент полягає в тому, що чоловіки біологічно схильні запліднити якомога більше жінок, таким чином створюючи ситуацію, коли їхнє сім’я має найбільше шансів вижити. Жінка, яка в даний певний момент має тільки одну яйцеклітину, що може бути запліднена, плекає інший біологічний інтерес – прагне, щоб у неї був постійний партнер, який би опікувався їхніми дітьми і в такий спосіб допоміг їй успішно виконати її біологічну роль у відтворенні людського роду.

У всіх суспільствах більшість людей гетеро сексуальні; вони шукають емоційної наснаги та сексуальної втіхи у взаєминах з іншою статтю. В кожному суспільстві гетеро сексуальність лежить в основі шлюбу та сім’ї. Але існує також чимало сексуальних меншин зі специфічними смаками та нахилами. Прийняті види сексуальної поведінки також дуже відрізняються в різних культурах, і це дає ще одну підставу, що більшість сексуальних реакцій мають не природжений характер, а виникають унаслідок навчання.

82. Місце та роль соціології в маркетингових дослідженнях.

Первинна інформація в сучасних умовах є основним джерелом маркетингових даних. Первинною називається інформація, яка вперше збирається фірмою або спеціалізованою дослідницькою організацією з метою прийняття конкретних управлінських рішень. Опитування – це найбільш поширений метод збору даних в маркетингових дослідженнях, в процесі якого вивчаються погляди респондентів шляхом отримання відповідей на поставленні запитання. Основними перевагами опитування є його універсальність. Він дає можливість виявити знання респондентів з того чи іншого питання, їх думку та мотивацію. Крім того, цей метод вимагає менше затрат, часу і коштів, ніж, наприклад, спостереження, яке потребує значних витрат часу. Збір первинної інформації частіше розпочинається з проведення експертних інтерв’ю. цей метод має ряд переваг. Інтерв’ю з експертами потребує незначних витрат часу, грошових та трудових витрат. Опитування експертів дозволяє визначити суть проблеми, знайти якомого більше варіантів її вирішення, з’ясувати доцільність проведення більш масштабних досліджень.

Поширеним методом опитування експертів є формування так званих "фокус-груп. Цей метод широко використовується всіма організаціями в проведенні маркетингових досліджень. Фокус-група, як правило, включає 6—12 експертів чи споживачів; які збираються в одному місці для обговорення проблеми, що досліджується. Деякі консалтингові фірми для проведення дискусій в фокус-групах мають спеціально обладнані приміщення з відповідною аудіо-і відеоапаратурою, а також кімнатою, з якої можна спостерігати за ходом дискусії. Метою роботи фокус-груп є не кількісне вимірювання, а якісна оцінка відношення експертів до об'єкту, що вивчається. Це може бути спостереження за реакцією на представлений товар, чи рекламу, емоційне сприйняття, аналіз підсвідомих методів. Коли фокус-група сформована, тоді дослідник доповідає предмет та цілі обговорення.

У маркетингових дослідженнях широко використовується такий метод збору первинної інформації, як спостереження. Основною його перевагою є те, що дослідник спостерігає за поведінкою респондентів і не залежить від їх здібностей давати оцінку своїй поведінці. Це запобігає помилкам, пов'язаним з нерозумінням запитань, факторами відмов. Таким чином з'являється можливість збирати більi неупереджену, достовірну інформацію.

Первинна маркетингова інформація збирається під час так званих польових операцій. Вони являють собою такий етап збору маркетингової інформації, в ході якого дослідник безпосередньо спілкується з респондентами, здійснює збір інформації і передає її для подальшої обробки. Всі попередні етапи маркетингових досліджень, які передують збору інформації, можуть бути марними, якщо управління процесом збору інформації погано організоване. Цей процес — джерело багатьох ймовірних" помилок. Експеримент є одним із потужних методів збору маркетингової інформації, що використовується в ході проведення маркетингових досліджень причинно-наслідкового типу. Це єдиний метод збору первинної маркетингової інформації у випадках, коли необхідно дослідити і заміряти вплив одного фактора на інший. Характерною рисою експерименту є те, що з його допомогою штучно створюється ситуація, яка керується дослідником. Експеримент дає змогу зібрати найбільш достовірну інформацію, якщо дослідник має змогу чітко контролювати вплив цих факторів. Експеримент може бути лабораторний або польовий. Наприклад, потрібно провести заміри еластичності попиту 4 різних продуктів. При польовому експерименті, продукт в 16 різних магазинів і ціна змінюється в залежності від встановленого плану. Обсяги збуту при різних варіантах ціни фіксуються.

Анкета являє собою засіб отримання інформації від респондентів. Основною функцією анкетування є збір інформації-щодо поведінки респондентів і їх поглядів. Розробка анкети балансує на межі науковості і таланту. Методологічно правильно складена анкета дозволяє досліднику отримати достовірну інформацію. Анкета, яка розроблена не професійно,, є основним джерелом помилок в отриманні достовірних результатів маркетингових досліджень

83

84 Качественные методы в социологии

Качественную парадигму называют иногда гуманистической социологией, а также интерпретативной или понимающей – в соответствии с теоретическими концепциями, лежащими в основе данного направления.

В отличии от структурализма, где социальные структуры представляются как довлеющие над индивидом, что и обеспечивает соц-ый порядок в обществе, здесь индивиды понимаются как агенты соц-го действия (Г. Зиммель, Дж. Мид, М. Вебер). Они не являются продуктами соц-го мира, но скорее думающими, чувствующими, действующими субъектами, к-ые творчески участвуют в создании мира вокруг себя, придают свой смысл и значение как собственному поведению, так и пов-ию других. Большие соц-ые системы при таком подходе рассматриваются как возникающие из сложного процесса взаимодействий, в к-ом общие «смыслы и значения» устанавливаются и разделяются всеми участниками соц-го взаимодействия. Напр., всем понятно, что означает одно слово «да» произнесенное во время обряда бракосочетания. Оно символически структурирует все действия и имеет одинаковое значение для всех участников обряда. Поэтому качественную социологию называют также субъективной социологией. Социолог-качественник выясняет, какие значения придает субъект своему действию (М. Вебер).эти субъективные значения интерпретируются исследователем и выстраиваются в опред-ой логич-ой последовательности для конструирования типических моделей человеческого поведения.

Ее можно назвать также микросоциологией или «фрагментарной» социологией, т. к. при таком подходе внимание концентрируется на микроанализе конкретных взаимодействий (интеракций). Зиммель считал, что глобальные соц-ые теории в социологии невозможны. В своем анализе он опирался на «микроосновы» челов-го опыта, в первую очередь – его культурную составляющую, благодаря чему возможно, с одной стороны, понимание индив-го опыта реальной жизни, с другой – видение общества как целого мозаичного полотна, сотканного из множества «фрагментов».

Качеств-ую методологию часто называют интерпретативной или понимающей, т. к. здесь социолог рассматривает действия соц-ых агентов как мотивированные, имеющие смысл и ориентированные на других. Эти действия подлежат анализу именно посредством проникновения в те смыслы и значения, к-ые им придают сами люди, т. е. путем понимания и интерпретации соц-ых действий (М. Вебер, Г. Зиммель).

Символический интеракционизм (Мид, Хабермас) привнес в качеств-ую социологию представление о языке, как ключевой основе для интерпретации смыслов соц-ых коммуникаций. Согласно этому подходу, интеракции в обществе обеспечиваются посредством языка, через обмен жестами, символами. Челов-ое действие не может быть понято лишь на основе фиксации его внешних проявлений, для этого необходимо познание внутреннего символического смысла, воплощенного в языке, понятном участникам взаимодействия.

В феноменологической традиции эти идеи развиты вплоть до представления о том, что понять мотивы поведения человека можно лишь исходя из представления о его биографической ситуации, по словам А. Шюца, его «жизненном мире». Люди субъективно конструируют соц-ую реальность, привнося в каждую соц-ую ситуацию свои мотивы и модели поведения (Бергер, Лукман) и, когда такие ситуации повторяются, применяют те же мотивы и модели пов-я, типизируя их. Так внутренний мир субъекта становится достоянием других, типизируется и «институционализируется».

Этнометодология опирается на исследование смыслов (значения) поведения путем эмпирического наблюдения за рутинной каждодневной практикой людей. обычные люди считаются здесь экспертами, более компетентными в своем каждодневном опыте, чем кто-либо из профессиональных социологов. И это используется как источник познания повседневной практики отдельных социальных групп. Данный аспект анализа называют также фольклорной социологией (Гарфинкель).

Содержание и последовательность операций в количественном и качественном исследованиях

Количественные методы	Качественные методы
Гипотезы:
Гипотезы формулируются в программе до начала сбора данных. В процессе изучения осуществляется их проверка.	Значения фактов, явлений осмысливаются после "погружения" исследователя в поле. Гипотезы формулируются на заключительном этапе анализа.
Концепции:
Формулируются из теорий и переводятся на язык операций с данными.	Концепции - результат последовательного обобщения терминологических "гнезд" (таксонов) живого языка, тем, понятий.
Измерительные процедуры:
Инструменты измерения разрабатываются и проверяются в пилотаже, обычно формализируются.	Измерительные инструменты формулируются в результате полевого исследования; часто являются специфическими, отражают индивидуальный исследовательский подход.
Представление данных:
Представлены в виде статистических распределений, шкальных показателей, результатов измерения взаимосвязей.	Представлены в виде высказываний, фрагментов документов, наблюдений, транскриптов.
Теории:
Гипотетико-дедуктивные, казуальные (причинные).	Могут быть как казуальными, так и интерпретативными, преимущественно индуктивные.
Процедуры:
Стандартизированы, предполагается их повторение другими исследователями.	Процедуры дублируются редко.
Анализ:
Осуществляется статистическими методами.	Производится путем выделения тем или обобщения идей из собранных свидетельств: организация данных нацелена на получение целостной картины.

("86") Что можно заключить на основании такого сравнения?

1. И тот, и другой тип исследований схожи научными категориями: концепции,
гипотезы, измерительные процедуры, использование теоретического анализа данных. Обе
стратегии предполагают научно-обобщенные формы представления данных. Значит, проводя
качественное исследование, необходимо умение работать с научными понятиями и
концепциями; быть знакомым с теориями. Однако, как мы убедились, категориальный
аппарат гуманистической социологии существенно отличается от позитивистской.
Следовательно, исследователь-<качественник> должен быть хорошо подготовленным
теоретически именно в рамках данной традиции.

2. Порядок операций в качественном исследовании существенно отличается: гипотезы
выдвигаются <на выходе>; концепции и понятия на начальном этапе формулируются в самом
общем виде и становятся более определенными лишь в результате послеполевого
обобщения; измерительные инструменты разрабатываются по итогам полевого этапа. Это
означает, что в отличие от количественного качественное исследование на начальном этапе
носит открытый характер и конструируется в четкие концепции только на
заключительном. Следовательно, приступая к исследованию, нужно быть готовым к
самостоятельной аналитической работе в процессе самого исследования.

В качественной стратегии форма представления данных и их подача носят описательный характер, а это предполагает готовность и умение работать с пространными текстовыми материалами.

То, что не следует из схемы, но также является отличительной чертой качественного исследования в сравнении с количественным: нет четкого разграничения этапов исследования. Например, анализ и полевые наблюдения часто осуществляются одновременно. Исследователь должен быть готов одновременно и наблюдать и анализировать увиденное, а затем терпеливо неоднократно возвращаться к тексту, корректируя первоначальный анализ.

Разновидности каечественных исследований.

Исследование отдельной общности, - кейс-стади – традиц-ое поле изучения уникального объекта в совокупности его взаимодействий. Таким объектом может быть замкнутая общность, труднодоступная для анализа другими методами: «дно» общества (преступные группы, бомжи, нищие), соц-ые элиты, религиозные секты, производств-ые коллективы. Обычно объектом анализа является один случай. При сравнении его с другими их число не должно превышать трех-четырех случаев. В дневнике наблюдений регистрируются как обычные (повседневные) так и экстремальные ситуации в жизнедеятельности объекта наблюдения по временным единицам. Все факты, комментарии, идеи обсуждаются в группе исследователей. Источниками информации являются включенные наблюдения, фотографии, фокус-интервью или экспертные интервью, производств-ые характеристики, видеоматериалы. Предметом изучения могут быть и соц.-психологические особенности личности, представляющей самостоятельный интерес как «клинический» случай. Специфика кейс-стади состоит в глубинном изучении своеобразия объекта, выводы о результатах обычно носят сугубо локальный, прикладной характер и направлены на выработку рекомендаций по разрешению конфликтов или более успешному функционированию общности. Этнографические исследования как правило имеют описательный характер и представляют собой многосторонний анализ каждодневной практики опред-ой общности с точки зрения ее культуры, отличающейся по стилю и образчам поведения от культуры основной массы населения. Исторические исследования, или устная история, обычно описывают субъективный опыт переживания опред-ых историч-их событий. Интерес социолога может быть направлен на изучение локальных или общезначимых историч-их событий (история движений, организаций: населенного пункта). Особенность данного направления – отношение к информанту как очевидцу истор-их событий. Поэтому с точки зрения методики здесь на первом плане – проблемы его правдивости, адекватности воспоминаний, возможности его памяти. Для этого необходим – глубокий анализ социально-истор-го контекста. Обычные источники информации: мемуары, дневники, письма, интервью, имеющиеся официальные истор-ие свидетельства. История жизни человека от детства к взрослению и старению явл-ся одним из самых распространенных направлений. Метод получения инф-ии – биографическое интервью представляет собой жизненное повествование как свого рода «сценическое представление» о себе и своей жизни. Интерес исследователя может быть направлен на сам способ построения рассказа о жизни, путь «конструирования» биографии для выявления соц-ой идентификации респондента. Индив-ая история жизни может стать основной и при изучении способов «проживания» жизненных событий: индив-ых кризисов, поворотных моментов биограф-го пути, соц.-исторической ситуации. Сравнительный анализ большого числа аналогичных случаев основа для описания соц-ой проблемы, к-ая вырисовывается за сходными обстоятельствами и действиями, за общей соц-ой практикой людей. такой методологичнский подход позволяет типологизировать жизненные стратегии в сходных ситуациях, конструировать образцы (нормативные модели) поведения или типы культурных ориентаций, стилей жизни. Источники инф-ии – совокупность биограф-их интервью, офиц-ые и личные документы, соц-ая статистика, архивы, данные опросов обществ-го мнения, описывающие соц-ый контекст коллективной практики. Групповая дискуссия, или метод «фокус-группы», - способ выявить различие в понимании некоторой проблемы, события, явлений жизни опред-ми группами людей. дискуссию ведет модератор, т. е. сам исследователь или сотрудник исследов-го коллектива. Он предлагает тему и стимулирует участников к спору, высказыванию своих мнений, отличных от уже предложенных. Вопросы модератора тщательно обдумываются и следуют программным целям. Модератор изобретательно направляют дискуссию, а ее содержание, как и поведение участников, подлежат качественному анализу и в смысле аргументации, и с точки зрения лексики, интонаций, всех доступных свидетельств, к-ые позволяют проникнуть в смысл высказываний, именно тот смысл, какой вкладывают в суждения сами участники. Состав группы определяется целью и задачами исследования. Численность групп до 15 человек. Дискуссия записывается на аудиопленку, но часто – на видеокассету с тем, чтобы впоследствие тщательно проанализировать ее содержание и осмыслить его соответственно задачам исследования.

preview_end()