Социология как наука. Роль социологии в обществе (стр. 1 )

1. Социология как наука. Роль социологии в обществе.

Термін «соціологія» походить від двох понять: социум — це суспільство і логос — слово.

Соціологія є в буквальному розумінні наукою про суспільство. її засновники — європейські вчені XIX ст. — робили спроби пояснити зміни в суспільстві, зумовлені промисловою революцією, розвитком демократичних ідей та інституцій. Французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX ст. уперше запровадив термін «соціологія». Він вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна ґрунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, тобто будуватися на зразок природничих наук. Як фізик або хімік за допомогою спеціальних методів досліджує свою галузь, так і соціолог не просто стверджує, а доводить, спираючись на факти, зібрані з використанням спеціальних методів. Причому доводить, застосовуючи не окремі, довільно взяті із соціальної дійсності факти, а аналізуючи всеосяжний, об'єктивний, емпіричний матеріал.

Соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство. Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому — це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, а й джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки. Групи людей, які утворюють суспільство і які вивчає соціологія, називаються ще соціальними спільнотами. Це численні соціальні утворення, які нерідко налічують тисячі або й мільйони осіб. їх ще можна назвати великими соціальними групами.

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають під час взаємодії великих соціальних груп у суспільстві.

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, груп та індивідів. Кожен з компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство — об'єкт дослідження соціології — розглядається як найскладніша природничо-історична соціальна система. Суспільство як соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер. Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя — економічній, соціальній, політичній, ідеологічній — за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна — функцію матеріального виробництва, соціальна — соціалізації, політична — соціального управління та контролю, ідеологічна — духовного продукування.

Суспільство — найскладніша природничо-історична соціальна система. У найширшому розумінні — це сукупність історично утворених форм спільної діяльності людей, а в найвужчому — історично конкретний тип соціальної системи (наприклад, капіталістичне суспільство), певні форми соціальних відносин і соціальних зв'язків.

Коротко зупинимось на роз'ясненні основних понять, що описують об'єкт соціології, тобто суспільство, як систему.

Соціальна спільнота — реально існуюча сукупність індивідів, що відзначаються відносною цілісністю, спільністю інтересів, близькістю поглядів, вірувань, суб'єктивних уявлень про цілі й засоби виробничої, духовної та інших видів діяльності, які виступають самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії, поведінки. Такі спільноти можуть розрізнятися кількісним складом, тривалістю існування, якістю зв'язків тощо. До найважливіших слід віднести соціальні групи (у тому числі й класи), національні, територіальні і регіональні спільноти, колективи, сім'ї. Функціонування й розвиток соціальної спільноти відбуваються на основі соціальних зв'язків і взаємодії її елементів-індивідів. У соціальних дослідженнях розрізняють такі типи зв'язків: функціональні та розвитку (або генетичні), причинні та структурні тощо.

Під соціальним зв'язком звичайно розуміють низку факторів, що зумовлюють спільну діяльність людей у певний час, у конкретних спільнотах для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються на тривалий період незалежно від персональних якостей окремих особистостей. Це зв'язки індивідів один з одним, а також їхні зв'язки з явищами і процесами навколишнього світу, які складаються в процесі їхньої практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється у змісті й характері діяльності людей, які становлять ту чи іншу соціальну спільноту. Можна виділити зв'язки взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв'язки.

Вихідним моментом для формування соціального зв'язку може бути взаємодія індивідів або груп, які утворюють соціальну спільноту для задоволення тих чи інших потреб.

Соціальні відносини — це відносини між групами людей, що посідають певне соціальне становище у суспільстві, яке зумовлене їхньою участю в економічному, політичному житті, способом життя, доходами, структурою особистого споживання тощо.

Соціальні інститути — це історично утворені, сталі форми організації спільної життєдіяльності людей: виробничо-трудової, споживчої, духовної, сімейно-побутової. До найбільш фундаментальних соціальних інститутів належать власність, держава, право, армія, сім'я, виробничі осередки, освіта, охорона здоров'я, виховання, фізкультура і спорт та ін.

Винятково важливе значення в соціології мають такі поняття, як соціальні потреби та інтереси. Вони реалізуються лише в результаті свідомих дій людей, коли зовнішні спонуки стають мотивом їхньої поведінки. Потреби та інтереси, відповідно до свого значення для суспільства, націй, класів, соціальних груп і особистостей, закріплюються у вигляді соціальних норм і цінностей.

Соціальними нормами (або загальними правилами) називаються встановлені суспільством правила, що зумовлюють сталі форми соціальної взаємодії людей, здійснювані для досягнення поставлених перед організацією цілей. Вони не лише визначають зумовлений спосіб поведінки, схвалений як суспільством у цілому, так і його підсистемами, а й викликають у свідомості індивіда рішучі мотиви на користь цієї поведінки.

В основі соціальних норм лежать, передусім, потреби матеріальні. Серед них потреби матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ суспільства. Ці потреби викликають повторюваність соціальних взаємозв'язків і вимагають таких загальних правил, які б давали змогу учасникам відповідних соціальних відносин регулярно й цілком визначеним способом вступати в ці взаємодії. Соціальні норми, таким чином, втілюють у собі певну модель зазначених взаємодій, що дає індивідам змогу передбачати дії інших учасників суспільних відносин і відповідним чином поводитися. Соціальна норма з огляду на це стає мірою поведінки суспільства.

У поведінці втілюються й соціальні цінності. Соціальні цінності — це загальноприйнята в конкретній соціальній системі сукупність взірців, за допомогою яких люди співвідносять і опосередковують свої взаємодії один з одним, систематизуючи соціальний досвід. Соціальною цінністю може володіти будь-який об'єкт (матеріальний чи ідеальний) у разі, якщо він є фокусом прагнень, бажань груп чи окремих осіб. Цей об'єкт відповідно оцінюється і тим самим регулює поведінку. Соціальні цінності індивіда є мірою оцінки вчинків стосовно даної системи цінностей.

Система норм, заборон, настанов відображає потребу будь-якої соціальної структури в регулюванні поведінки індивідів. Соціальні норми й цінності втілюються в реальну поведінку людей лише тоді, коли вони визнані й засвоєні (соціалізовані) групами та індивідами, що означає збіг індивідуальних і суспільних інтересів. Трансформація соціальних норм і цінностей через свідомість індивіда (осмислення) в його реальну дію зумовлює спосіб взаємодії індивіда з іншими індивідами і соціальним оточенням загалом.

("1") Розглянуті категорії і поняття дають можливість підійти до визначення предмета соціології. Адже саме соціальні явища і процеси, виникнення різних форм спільного життя людей, характер людських спільнот, явища і процеси, що в них відбуваються, виникають на основі взаємодії людей. Сили, які об'єднують і руйнують ці спільноти, зміни, що відбуваються в них, особливо соціальні зміни, пов'язані з радикальними перетвореннями в суспільстві. Усе це становить предметну сферу соціології. Вона вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групової взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціональних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність людей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. Усучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. Соціологія може вивчати соціальні відносини. При цьому вони включаються в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Ще може розглядати соціальну спільноту. Соціологія, з цього боку, — це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Або ж вивчає «соціальну структуру». Або ж треба вивчати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Соціологія — це вчення про загальні закономірності розвитку суспільства. Соціологія — це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні цих та інших позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій є таке визначення предмету соціології: «соціологія — це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соцієтальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів».

Одне з найважливіших завдань соціології як науки — постійно виявляти реальну картину стану і характеру змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім'ї, колективу тощо до суспільства в цілому, розкриваючи й оцінюючи складну і мінливу розстановку суспільних сил у процесі соціального й економічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства.

Друга особливість предмета соціології полягає в тому, що він відображає не лише суть і стан соціального явища, а й закономірність перетворення цього стану в нову якість. Так, специфіка предмета соціології визначається і необхідністю, і законами перетворювальної практики в царині соціального буття суспільства. Звідси — розуміння специфіки соціальних знань. Воно не обмежується лише пізнанням та оцінкою реальної ситуації і тих сил, що її визначають.

Визначальною властивістю предмета соціологічного знання є те, що він являє собою всю сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв'язки та відносини в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, то об'єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків і відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціальних системах для цілеспрямованого управління їхньою поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних зв'язків і відносин, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфічних особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей — для розуміння сутності предмета соціології.

Місце і роль соціології у суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології визначають основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична й ідеологічна.

Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень розкривають закономірності и перспективи розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому. Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології.

Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності.

Описова функція соціології передбачає систематизацію, опис, нагромадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розвідок, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реальна картина соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральна чистота і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відрахунку, порівняння для майбутніх поколінь.

Інформаційна функція — це збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації, яку одержують у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона концентрується в пам'яті ЕОМ. її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління суспільством, соціальними процесами і явищами, соціальною діяльністю людей.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням короткострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і відкриття фактора, який вирішальним чином впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого фактора — це складний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові прогнози.

Управлінська функція соціології пов'язана передусім з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об'єктами.

Гуманістична функція соціології полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства.

Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духовному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних кадрів спеціалістів.

2. Специфика социологического познания социальной реальности.

("2") Итак, в социологии имеются три этажа уровней познания, понимания общества. Но за прошедшее время социология превратилась в очень сложную структуру, которая напоминает большое ветвистое дерево, где сложилось множество прикладных или отраслевых ветвей социологического познания. В организационной структуре социологии как науки существует три независимых уровня:

а) уровень фундаментальных исследований, задачей которого является приращение научного знания путем построения теорий, раскрывающих универсальные закономерности и принципы;

б) уровень прикладных исследований, в которых ставится задача изучения актуальных проблем на основе существующих фундаментальных знаний, имеющих практическую ценность;

в) социальная инженерия — уровень практического внедрения научных знаний.

Специфика социологических методов познания обусловлена спецификой объекта исследований — общества. По вопросу специфики общества как объекта познания существует два основных теоретических направления: 1)позитивистской ориентации и 2)антипозитивистской ориентации с множественными разветвлениями в каждом направлении.

Представители первого направления (от О. Конта до современных позитивистов) стремились подвести общество под общенаучный знаменатель, т. е. стремились представить его как часть объективной (природной) действительности, изучаемой на основе общенаучных методов. И социология представлялась им одной из научных дисциплин, которая должна как и все естественные науки раскрывать законы, объясняющие устройство и изменение общества.

Представители второго направления (от Дильтея до современных антипозитивистов) стремились общество как бы вынести за рамки природной действительности, наделяя его сугубо специфическими признаками, требующими при изучении каких-то особых методов познания.

3. Структура социологических знаний.

Структура любой науки всегда обусловлена теми задачами, которые она ставит и теми функциями, которые она выполняет в обществе. Социология не исключение. Ее структура обусловлена, во-первых, тем, что социология решает научные проблемы, связанные с формированием знания о социальной действительности, описанием, объяснением и пониманием процессов социального развития, разработкой социологических концепций, методологии и методов, приемов социологического исследования, анализа.

Теории и концепции, разработанные в сфере формирования знаний о социальной действительности, и образуют теоретическую, фундаментальную социологию. Во-вторых, социология изучает проблемы, связанные с преобразованием социальной действительности, анализом путей и средств планомерного, целенаправленного воздействия на социальные процессы.

Следовательно, теоретическая и прикладная социология различаются не по объекту и методу исследования, а по той цели, которую они ставят, решают ли научные или практические проблемы. Социологические знания — единство теории и. практики.

Теоретические исследования объясняют социальную реальность на уровне общих и специфических тенденций ее функционирования и развития. Ориентирует на выявление механизмов действий законов, форм их проявления. Эмпирические социологические исследования связаны с конкретной развернутой информацией относительно тех или иных явлений и процессов, опираются в отличие от теоретических исследований, проводимых с помощью общенаучных методов, на статистический анализ, методы конкретных социологических исследований (опросы, социологические наблюдения, изучение бюджета времени и т. п.).

Между теоретическим и эмпирическим знанием нет абсолютной грани. Теоретические знания — знания универсальные, эмпирические фактофиксирующие. Теоретические знания опираются на эмпирическое, не существенное преобладание эмпирических компонентов исследования над теоретическими компонентами не есть показатель высокого уровня развития науки. Законом развития науки всегда остается преобладание знания теоретического над знанием эмпирическим. Теоретические знания определяют в конечном итоге, прогресс любой науки, а, следовательно, и социологии.

Эмпирические исследования подразделяются на фундаментальные и прикладные. Фундаментальные социологические исследования ставят цели развития и совершенствования научных представлений об изучаемом предмете. Прикладные исследования посвящаются разрешению какой-либо конкретной социологической проблемы.

На основе теоретического и эмпирического изучения различных социальных систем социология может давать ценные практические рекомендации и обоснованные прогнозы. Теоретическая и прикладная социология, базируясь на конкретных социологических исследованиях, не противостоят одна другой, а составляют единство, взаимное обогащение. Теоретическая социология — совокупность многообразных концепций, разрабатывающих аспекты социального развития общества и дающие им интерпретацию. Теоретическая социология — это множество возможных течений, школ, направлений со своих методологический позиций объясняющих специфику развития общества.

Специальные же социологические теории — это отдельные сферы социологического знания, которые имеют предметом исследования относительно самостоятельные, специфические подсистемы общественного целого и социальных процессов. Изучая те или иные основные закономерности развития общества теоретическая социология может и не формулировать то, каким образом в тех или иных условиях развиваются различные социальные общности, социальные институты и социальные процессы. Именно, поэтому-то в структуре социологии огромное значение имеет ее средний уровень, то есть относительно самостоятельные теоретические подсистемы. Относительно самостоятельные теоретические подсистемы призваны, во-первых, установить объективные взаимосвязи предметной сферы (труд, семья, социальные группы, слои и т. п.) с целостностью общественной системы; во-вторых, выявить специфические для предметной сферы внутренние взаимосвязи и закономерности. Социальные социологические теории дают ответы на актуальные проблемы современности. В современном мире существует большое разнообразие специальных социологических теорий. Идея их разработки и сам термин принадлежат американскому социологу Роберту Мертону. Но возникли теории значительно раньше. Они изложены в трудах классиков социологии Макса Вебера, Эмиля Дюркгейма и др. Развитие специальных социологических теорий в XX веке связано с именами крупнейших социологов Карла Ман-гейма, Теодора Адорно, Толкотта Парсонса, Поля Лазарсфельда и др. Специальные социологические теории система отраслей знаний социологии, которые изучают особые формы и сферы социального бытия и социальную реализацию форм общественного сознания, их общие, а особенно специфические закономерности функционирования и развития.

В отличие от социологической теории, основная функция которой состоит в рассмотрении социальных процессов и явлений, форм и видов общественного бытия и общественного сознания на уровне общества, специальные социологические теории рассматривают их на уровне конкретных социальных институтов и систем. Каждая социологическая теория рассматривает ту или иную сферу, социальную общность или социальный процесс как относительно самостоятельную систему с ее общими и специфическими связями, характеристиками, условиями происхождения, функционирования и развития. Определенная специальная социологическая теория рассматривает какой-либо социальный объект как особый социальный институт функционирующей социальной системы в общей системе социальных отношений.

Так, труд рассматривается как сложный социальный процесс в пределах социологии труда. Моральная система любого общества изучается социологией морали. Особенности образовательной системы изучаются социологией образования. Управление как социальная система изучается социологией управления и т. д. В современной социологии выделяется несколько групп социально-психологических теорий. Во-первых, специальные социологические теории, изучающие основные формы и виды человеческой деятельности (социология досуга, труда, быта и т. п.). Во-вторых, специальные теории, возникшие на стыке социологии и гуманитарных наук. Это — социология права, экономическая социология, социология политики, социология культуры, социология религии и т. п. В-третьих, теории, характеризующие социальную структуру общества, ее элементы и взаимодействие между ними. Это социологические теории классов и социальных групп, социология города и деревни и т. п. В-четвертых, специальные социологические теории, которые изучают деятельность социальных институтов. Это социология управления, организации, социология семьи, социология образования, науки и т. д. В-пятых, теории отклонения поведения и аномальные явления и т. п. Конечно, же, главной задачей любой специальной социологической теории — изучение и объяснение социальных явлений и функций социальной системы. Специальные социологические теории — самостоятельное социологическое познание в силу специфики предмета исследования и отношения к изучающему объекту.

В организационной структуре социологии как науки существует три независимых уровня: 1) уровень фундаментальных исследований, задачей которого является приращение научного знания путем построения теорий, раскрывающих универсальные закономерности и принципы; 2) уровень прикладных исследований, в которых ставится задача изучения актуальных проблем на основе существующих фундаментальных знаний, имеющих практическую ценность; 3) социальная инженерия — уровень практического внедрения научных знаний.

4. Микросоциология, уровень социологической теории

("3") Микросоциология — третий уровень изучения общества

Что касается микросоциологии, то к этой области социологического знания и познания принадлежат концепции и школы, занятые изучением механизмов поведения людей, их общения, взаимодействия, межличностных отношений. Так, к микросоциологическим относят, например, рассматриваемые в четвертой главе этой книги теории обмена и символического интеракционизма. Микросоциология теснее связана с эмпирическими исследованиями. Само ее формирование как самостоятельной области исследования связывают с энергичным развитием техники прикладных социологических исследований экспериментальных процедур в 20-30-х гг. нашего века. Несмотря на определенные разногласия и противоречия между представителями обоих направлений, каждое из них (и даже сами дискуссии и критические выпады в адрес противников) по-своему обогащает социологическую теорию. Социология, развиваясь, усложнялась, в настоящее время в ней выделяются три уровня познания.

В отличие от макро - микросоциология анализирует социальные процессы в отдельных сферах общественной жизни и социальных общностях. Микросоциология обращена к социальному поведению, межличностному общению, мотивации действий, стимулам групповых, общностных поступков и т. п.

Мезосоциология, или социология среднего уровня, в рамках которой считается самой важной целью исследовать, имеющиеся в обществе группы людей, такие как классы, нации, поколения, а так же созданные людьми стабильные формы организации жизни, названные институтами: институт брака, семьи, церкви, образования, государства, и т. д. Более 100 институтов.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ (від грецьк. малий) - сукупність соціол. знань з протилежною щодо макросоціо-логії пізнавально-гносеол. орієнтацією на вивчення т. зв. мікрооб'єктів (міжособистісні взаємодії, стосунки, комунікативні зв'язки в малих групах, поведінка індивіда, окремі "мікромасштабні" соціальні явища і процеси тощо). Ця орієнтація визначає рівень узаг. уМ. - емпіричний, завдяки чому в структурі цього типу знань переважають описові мікротеорп, що грунтуються в основному на теоретико-пізнавальній платформі індуктивізму та суб'єктивізму. Що ж до світоглядно-ідейних засад М., то визначальною з-поміж них є ідея взаємодії людських індивідів, яка інтерпретується, як правило, в термінах біхевіористської або феноменол. традиції. У зв'язку з цим виділяється низка мікротеорій та їх численних модифікацій, у яких абсолютизується психол. фактор.

Це, зокрема, теорія соціального обміну Дж. Хоманса і П. Блау, теорія символ, інтеракціонізму Дж. Міда, Г. Блумера, А. Стросса та ін., феноменол. соціологія А. ПІюца, теорія "легітимації" П. Бергера, Т. Лукмана, екзистенціальна соціологія Дж. Уайльда, етнометодологія Г. Гарфінкеля, А. Сикурела, Д. Дугласа, П. Мак-ХЧо та ін., соціометрія Дж. Морено, "драматургія" Е. Гоффмана. Усі ці теорії змальовують людську поведінку з позиції виявлення та опису її внутрішніх психол. елементів, у результаті чого вона постає як постійно відтворюваний феномен духовної взаємодії індивідів, якому приписується той чи інший сенс з допомогою процедур інтерпретації. Скажімо, в теорії соціального обміну Дж. Хоманса розглядається "оперантна" поведінка, здійснювана в межах "стимул - дія - винагорода (або покарання)", тобто в координатах обміну дії на винагороду, що є результатом соціального засвоєння стимулів, досвіду. Символ, інте-ракціонізм Дж. Міда осмислює соціальну поведінку як взаємодію (інтеракцію) індивідів на несимвол. (через безпосередні реакції) та символ, рівні, на якому відбувається обмін значеннями, сенсами, тобто діалог. Для феноменол. соціології є «важливою проблема формальних структур повсякденних людських взаємодій, з допомогою яких долається унікальність біографічних ситуацій індивідів, своєрідність особистого досвіду кожного з них і створюються предметно-сенсові передумови (типології, ідеалізації, системи релевантностей тощо) для їх взаєморозуміння. Етнометодологія шукає нормативні елементи в самій поведінці, а не за її межами. В теорії "легітимації" обґрунтовується необхідність, зовнішнього закріплення в стійких структурах життєвого середовища нестійких ішніх моделей людської поведінки. Соціометрія вивчає поведінку індивідів та їх місце в малих групах, системах неформальних зв'язків за допомогою індивідуальних самооцінок, "картин" симпатій-антипатій, що дає змогу з'ясовувати ступінь інтегрованості індивідів у групу, інтенсивність їх взаємодій тощо. У "драматургічному'' підході Е. Гоффмана поведінка осягається через необхідність взаємодіючих акторів (індивідів) спільно визначати соціальну ситуацію, правила гри, чинити взаємний психол. тиск один на одного. При цьому кожен має подати себе у такий спосіб, у такій ролі, щоб викликати в інших відповідну реакцію. Для цього індивідові слід володіти багатьма "маніпулятивними "Я", відповідно до яких можна грати різні ролі, здійснювати "сценічне керівництво" як своєю поведінкою, так і поведінкою інших у взаємодії з ними. Мікросоціол. теорії не утворюють системної цілісності. Акумулюючи в собі безпосередні узаг. фактів, вони виступають як противага й доповнення до макро-теорій, що грунтуються на широких абстракціях. Між представниками М. і макросоціології точиться теоретико-методол. боротьба, яка поки що біяьше роз'єднує, ніж з'єднує ці два рівні соціол. досліджень і знань.

5 Макросоциологический уровень социологической теории.

Макросоциологический уровень означает ориентацию на анализ социальных структур, общностей, больших социальных групп, слоев, систем и процессов в них происходящих. Социальная общность, выступающая объектом макросоциологического анализа,— это цивилизация и наиболее крупные ее образования. Макросоциологический подход не требует детального рассмотрения конкретных проблем и ситуаций, а нацелен на их комплексный охват. Макросоциологический подход к явлениям связан с общественными мировыми системами и их взаимодействием, с различными типами культур, с социальными институтами и общественными структурами, с глобальными процессами. Макросоциологический подход к явлениям интересует общество как целостный социальный организм.

Макро уровень. В рамках этого уровня изучается общество как целостная система, как единый организм, сложный самоуправляемый, саморегулирующийся, состоящий из множества частей, элементов. Макросоциология, прежде всего, изучает: структуру общества (какие элементы составляют структуру раннего общества и какие — современные), характер изменений общества. Выделяют, например, линейный характер, который, по мнению его авторов, заключается в постоянстве развития от низших к высшим формам, от простых к сложным обществам. Это путь прогресса. Другая точка зрения, что общество развивалось хоть и от низших к высшим формам, но не равномерно, а скачками, с длительными задержками, отступлениями и прочими неравномерными движениями. Третья точка зрения, что общество развивалось по циклам — в одном месте зарождается цивилизация, развивается и умирает, потом то же самое повторялось в другой части Земли.

Таким образом, эти понятия отражают различные уровни анализа в социологической науке. Макросоциология - это теоретические и эмпирические исследования больших коллективностей (города, церкви) или, выражаясь более абстрактно, социальных систем и социальных структур, экономического и политического строя, выявление более или менее крупных социальных изменений, а также факторов, оказывающих воздействие на такие изменения. Кроме того, к макросоциологии относят такие влиятельные теоретические течения, как структурный функционализм, теорию конфликта, неоэволюционизм. Представители макросоциологии, рассматривая в качестве объекта своего исследования общество в целом и его крупные структурные образования, подчеркивают качественное своеобразие социетальных явлений и их несводимость к социально-психологическому уровню.

МАКРОСОЦЮЛОГІЯ (від грецьк. - великий) - сукупність заг. теорет. знань у системі соціології, що є результатом макросоціол. досліджень, тобто досліджень, які охоплюють вивчення великих соціальних об'єктів - суспільства в цілому, його складових частин (систем, підсистем, агрегатів, сфер), масштабних соціальних явищ і процесів, ін-тів, поведінки людських мас. Ці знання концентрують у собі заг. образи соціальної дійсності, які сягають висоти абстракцій заг. соціол. теорій, їх найширших категорій, водночас не маючи безпосереднього зв'язку з емпірико-прикладними дослідженнями. Головна форма знань у М. - теорії і теорет. конструкції з відповідними системами (комплексами, групами) понять і термінів, генералізованими у процесі макроаналізу суспільства та його підсистем, структур. Саме цей аналіз є джерелом фундаментальних соціол. знань, основних катего-рій, які утворюють понятійні структури соціол. науки, а оскільки в історії соціології він переважав, то відповідно переважала і макросоціол. орієнтація досліджень. М. не становить єдиної концептуально-теорет, методол. чи організаційної системи, оскільки вона не має під собою спільних засадних чи системоутворюючих принципів, а також єдиного понятійно-термінол. апарату. Більше того, макросоціол. теорії нерідко перебувають у методол. конфронтації одна з одною (напр., позитивіст, та антипозитивіст. концепції та ін.). У зв'язку з цим М. існує як мозаїчне утворення, між елементами якого, як правило, немає якихось логічних чи змістовних зв'язків. Така ж мозаїчність притаманна і її світоглядним, ідейно-концептуальним засадам, які містять у собі різні макроідеї (ідея соціального організму, ідея соціальної системи, ідея соціального конфлікту, ідея соціальної дії та ін.), досліди, підходи, традиції (позитивіст., структурно-функціоналістська, стратифікаційна, ціннісна та ін.), теорії ("крит. теорія", теорія соціальної дії, теорія соціальної ролі, теорія рівноваги та ін.). У сучасній зх. соціології до М. відносять, як правило, структурний функціоналізм, неоеволюцюнізм, структуралізм, неомарксизм, макросоціологію знання, постіндустріалізм, інтегралізм П. Сорокіна. Слід сказати, що вся клас, соціологія грунтується, як правило, на макротеоріях. У розгалуженій практиці сучасного соціол. теоретизування макротеорет. конструкції можуть виконувати різні функції (світоглядну, критеріальну, методол. та ін.), проте найчастіше (особливо останнім часом) їх компоненти слугують "будівельним матеріалом" для узаг. теорет. синтезу, спроб створення метатеорій.