Охорона праці на підприємствах переробних та харчових виробництв (стр. 2 )

Ступінь втрати працездатності потерпілим (у відсотках від професійної працездатності, що існувала у нього) внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється МСЕК при участі Фонду соціального страхування. МСЕК установлює групу інвалідності потерпілого, визначає необхідні для нього види медичної і соціальної допомоги.

У випадку стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування здійснює одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається з розрахунку середньомісячного заробітку його за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності, але не вище чотириразового розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої стягаються внески у Фонд. Розмір одноразової допомоги може бути зменшеним, але не більше ніж на 50 %, якщо з висновку комісії, що проводила розслідування нещасного випадку, він відбувся не тільки з вини роботодавця, але і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розмір одноразової допомоги родині з Фонду соціального страхування повинен бути не менше п'ятирічного заробітку його і, крім того, не менше річного заробітку на кожну особу, яка знаходилася на утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більше десятимісячного терміну після смерті потерпілого. Витрати на поховання потерпілого несе Фонд соціального страхування.

1.2 Управління охороною праці на підприємствах галузі

В Україні діє Концепція управління охороною праці. У ній передбачено створення і забезпечення функціонування державної, галузевої, регіональної систем управління охороною праці, а також системи управління нею на підприємствах, в установах, організаціях. Управління охороною праці здійснюють: на державному рівні - Кабінет Міністрів України (реалізує державну політику щодо управління охороною праці через Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення), Міністерство надзвичайних ситуацій України; на регіональному рівні – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; на галузевому рівні - міністерства й інші центральні органи виконавчої влади. Рішення Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення і Міністерства надзвичайних ситуацій України є пріоритетними та обов'язковими для виконання органами управління охороною праці на регіональному і галузевому рівнях. До сфери управління охороною праці регіональних органів відносяться об'єкти комунальної власності та інші об'єкти господарювання недержавної форми власності, у першу чергу підприємства малого і середнього бізнесу, розташовані на відповідній території. Управління охороною праці на галузевому рівні здійснюють міністерства й інші центральні органи виконавчої влади щодо підприємств, які належать до сфери їхнього управління. З метою забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці в кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці, роботодавець повинен створити систему управління охороною праці і забезпечити її ефективне функціонування.

Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною управління підприємствами (установами, організаціями), що включає прогнозування та планування, організацію роботи, координацію та регулювання, активізацію та стимулювання, контроль, облік і аналіз. Об'єктом управління є діяльність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпеки праці на робочих місцях, дільницях, у цехах та на підприємстві (в установі, організації) в цілому. Управління охороною праці на підприємстві (в установі, організації) здійснює роботодавець, у підрозділах і на дільницях – їх керівники. Для цього розробляється і затверджується Положення про систему управління охороною праці на підприємстві (в установі, організації).

Управління охороною праці дозволяє вирішувати наступні основні задачі: навчання працюючих безпеці праці та пропаганда досягнень охорони праці; забезпечення безпеки виробничого обладнання, виробничих процесів, а також будівель та споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних умов праці і відпочинку працюючих; організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працюючих, професійний добір працюючих за окремими спеціальностями.

Організаційно-методична робота щодо управління охороною праці, підготовка управлінських рішень та контроль за їх реалізацією здійснюються службою охорони праці, підпорядкованою безпосередньо роботодавцю (керівнику підприємства, установи, організації). Ця служба створюється на підприємстві (в установі, організації) з кількістю працюючих 50 і більше осіб. При меншій чисельності працюючих функції цієї служби можуть виконувати особи з відповідною професійною підготовкою за сумісництвом. Причому, на підприємстві з кількістю працюючих менше 20 чоловік для виконання зазначених функцій можуть залучатися сторонні фахівці на договірній основі. Служба охорони праці керується у своїй роботі розробленим на основі Типового положення про службу охорони праці (затверджено наказом Держгірпромнагляду 15.11.04р. № 000) і затвердженим роботодавцем Положенням про службу охорони праці підприємства (установи, організації).

Служба охорони праці здійснює організаційно-методичну роботу з управління охороною праці, робить підготовку відповідних управлінських рішень і контролює їх виконання. Спеціалісти цієї служби контролюють стан охорони праці на різних об'єктах, проводять вступний інструктаж з питань охорони праці, беруть участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві як голови комісії, аналізують стан охорони праці, складають звіти про нещасні випадки, професійні захворювання і аварії. За участю служби охорони праці виконуються наступні види робіт: розробляються перспективні і поточні плани щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії, а також положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства (установи, організації); здійснюються паспортизація цехів, дільниць, робочих місць на відповідність їх вимогам охорони праці та атестація робочих місць за умовами праці; складається розділ «Охорона праці» колективного договору; проводяться навчання, інструктажі і перевірка знань з питань охорони праці; організуються проходження попереднього і періодичного медичних оглядів працівників визначених категорій, а також забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мийними речовинами та ін.

Спеціалісти служби охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків у забезпеченні безпеки праці; одержувати від них необхідні відомості, документацію та пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачений законодавством медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань і не мають допуску до відповідних робот або не виконують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги з охорони праці.

З метою залучення представників роботодавця та трудового колективу до співпраці у галузі управління охороною праці на підприємстві (в установі, організації) створюється комісія з питань охорони праці. Трудовий колектив на загальних зборах (конференції) затверджує Положення про комісію з питань охорони праці. До складу цієї комісії від роботодавця включаються спеціаліст служби охорони праці, спеціалісти виробничої, юридичної та інших служб, від трудового колективу - працівники основних професій, уповноважені з питань охорони праці, представник профспілкової організації. Основні задачі цієї комісії: захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці, підготовка рекомендацій роботодавцю і працівникам щодо профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань охорони праці, розробка позицій щодо включення до колективного договору (укладається між роботодавцем і трудовим колективом) окремих питань з охорони праці та використання коштів на їх вирішення.

Для комплексного вирішення завдань охорони праці в Україні розробляються і підлягають реалізації загальнодержавна, галузеві і регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. У розробці загальнодержавної і галузевої програм бере участь Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

На підприємствах (в установах, організаціях) планування робіт з охорони праці здійснюється в наступних напрямках: розробка довгострокових програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; розробка перспективних планів для підприємства (установи, організації), поточних річних планів заходів щодо охорони праці, оперативних (квартальних, місячних) планів для керівників структурних підрозділів.

Істотне значення в системі планування роботи з охорони праці має розробка розділу «Охорона праці» колективного договору (угоди), що укладається між роботодавцем і трудовим колективом, за рішенням якого його інтереси може представляти також і профспілка.

Основою для планування заходів щодо охорони праці є матеріали атестації робочих місць, що повинні зберігатися на підприємстві не менше 50 років. Атестація робочих місць проводиться атестаційною комісією з періодичністю, встановленою колективним договором, але не більше 5 років.

Відповідно до закону України про внесення змін до статей 19 і 43 Закону України «Про охорону праці» від 02.06.2011р. № 000 розмір витрат на охорону праці повинен складати: не менше 0,5% від фонду оплати праці за попередній рік – для підприємств (незалежно від форм власності) або фізичних осіб, що використовують найману працю; не менше 0,2% від фонду оплати праці – на підприємствах (в установах, організаціях), що утримуються за рахунок бюджету.

На госпрозрахункових підприємствах витрати на охорону праці включаються у валові витрати (Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 27 червня 2003р. № 000 Перелік мір і засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат), на підприємствах, в установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджету, зазначені витрати здійснюються за рахунок бюджетних коштів.

На підприємстві (в установі, організації) розробляється і затверджується роботодавцем (уповноваженою ним особою) Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці (основою його є Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці – затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.05р. №15), складаються плани-графіки виконання цієї роботи. Контроль за навчанням працівників і періодичністю перевірки їхніх знань здійснює служба охорони праці. Навчання проводиться в кабінеті промислової безпеки та охорони праці – при чисельності 100 і більше працівників, у спеціально обладнаному приміщенні – при меншій їх чисельності. Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці затверджено головою Держгірпромнагляду 16.01.2008 р.

Усі працівники при прийомі на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань охорони праці. Інструктажі з питань охорони праці підрозділяються на вступний і на робочому місці. Розрізняють інструктажі на робочому місці: первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

Вступний інструктаж проводиться за програмою, розробленою службою охорони праці і затвердженою керівником підприємства (виробництва), з усіма особами, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, а також прибули у відрядження чи на практику і повинні брати безпосередню участь у виробничому процесі. Цей інструктаж проводиться в кабінеті промислової безпеки та охорони праці або спеціально обладнаному для цього приміщенні спеціалістом служби охорони праці або особою, на яку наказом по підприємству покладено ці обов'язки. Запис про проведення його здійснюється в спеціальному журналі (знаходиться в службі охорони праці), а також у документі про прийом на роботу особи, що пройшла інструктаж.

Усі наступні інструктажі з питань охорони праці проводяться керівниками підрозділів або робіт безпосередньо на робочому місці.

Первинний інструктаж проводиться з особами, які щойно прийняті на підприємство чи відряджені для безпосередньої участі у виробничому процесі, а також із працівниками, які будуть виконувати нову для них роботу або переводяться з одного відділу (цеху) до іншого, та з прибулими на виробничу практику студентами (учнями). Програма цього інструктажу розробляється керівником структурного підрозділу зі службою охорони праці і затверджується керівником підприємства. Після первинного інструктажу працівники проходять стажування протягом 2-15 змін, потім допускаються до самостійної роботи.

Керівник підприємства своїм наказом може звільнити від стажування працівників, які мають стаж роботи з відповідної професії не менше трьох років, або при переведенні їх з одного цеху в іншій за умови, що характер роботи і тип обладнання, що обслуговується, не змінюються.

Повторний інструктаж за повною програмою первинного інструктажу проводиться з усіма працівниками у такі строки: 1 раз на квартал – при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, 1 раз на півріччя – при виконанні інших робіт.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті промислової безпеки та охорони праці в наступних випадках: введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці; зміна технологічного процесу, заміна або модернізація устаткування; порушення працівником нормативно-правових актів з охорони праці, що могли призвести або призвели до аварій, травм або отруєння; вимога посадових осіб органу державного нагляду за охороною праці, вищестоящої господарської організації або державної виконавчої влади, якщо виявлено незнання працівником (студентом або учнем) безпечних методів, прийомів праці чи нормативно-правових актів з охорони праці; при перерві у виконанні роботи з підвищеною небезпекою більше ніж на 30 календарних днів, у виконанні інших робіт – більше 60 календарних днів. Обсяг і зміст цього інструктажу залежать від причин і обставин, що спричинили необхідність його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням робіт: за нарядами-допусками (дозволами); разових, безпосередньо не пов'язаних з обов'язками за фахом; щодо ліквідації аварії, стихійного лиха.

Інструктажі на робочому місці завершуються перевіркою отриманих знань і придбаних навичок з безпеки праці. У журналі реєстрації інструктажів, що є в кожному структурному підрозділі, робляться записи про проведення первинного, повторного, позапланового інструктажів, а також про стажування та допуск до роботи. При цьому обов'язкові підписи осіб, з якими проводився інструктаж, і керівника робіт. Запис про проведення цільового інструктажу робиться в наряді-допуску або іншому аналогічному документі.

Від зазначених інструктажів можуть бути звільнені особи, не пов'язані з обслуговуванням обладнання, використанням інструменту, збереженням сировини, матеріалів тощо. Перелік професій і посад працівників, які звільняються від інструктажів, затверджується керівником підприємства (установи, організації) після узгодження з державним інспектором, що здійснює нагляд за охороною праці.

Працівники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з експлуатацією обладнання, машин і апаратів, проходять навчання за програмою технічного мінімуму. Таке навчання проводиться на діючому обладнанні кожні два роки, на новому – за надходженням його на підприємство. Навчання за програмою технічного мінімуму закінчується іспитом, результати якого оформляються протоколом.

Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою, обслуговування об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки проводиться в спеціальних навчальних закладах (професійно-технічних училищах, учбово-курсових комбінатах, центрах підготовки і перепідготовки робочих кадрів), перевірка їх знань – щорічно в постійно діючій комісії, створеній наказом роботодавця. В сфері торгівлі до переліку робіт з підвищеною небезпекою відносяться, наприклад, роботи: розвантаження, складання, зберігання сипких матеріалів (насипом і в тарі); вантажно-розвантажувальні за допомогою машин і механізмів; зберігання, експлуатація балонів, контейнерів, інших ємкостей зі стиснутими, зрідженими, отруйними, вибухонебезпечними та інертними газами, їх заповнення, спорожнення та ремонт; обслуговування механічних та автоматичних ліній; на копіювальних і множувальних машинах та ін.

До переліку посад посадових осіб, які зобов'язані проходити перевірку знань з охорони праці до початку виконання обов'язків, а також періодично один раз на 3 роки, включені: керівники, заступники керівників, головні спеціалісти підприємств (установ, організацій), керівники, заступники керівників і спеціалісти їхніх структурних підрозділів, які безпосередньо пов'язані з проведенням робіт на виробничих дільницях, а також здійснюють контроль за технічним станом машин, механізмів, будівель та споруд, проведенням технологічних процесів; керівники і спеціалісти виробничо-технічних відділів, енергомеханічної і технологічної служб; посадові особи, які безпосередньо відповідають за пожежну безпеку і безаварійну експлуатацію об'єктів, проводять інструктажі з охорони праці для працівників; керівники і спеціалісти служб охорони праці.

Посадові особи і спеціалісти різного рівня проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, відповідно, на самому підприємстві, у галузевих чи інших закладах освіти, у регіональних (галузевих) закладах освіти або навчальних центрах, у Головному учбово-методичному центрі.

На підприємствах розробляються і використовуються в системі навчання працівників інструкції з охорони праці. Інструкція – це наставлення працівнику щодо забезпечення безпеки праці на конкретному місці. Інструкції з охорони праці розробляються керівниками підрозділів підприємства або керівниками робіт за участю спеціалістів служби охорони праці. Кожна інструкція повинна містити вимоги безпеки: загальні, перед початком роботи, під час роботи, в аварійних ситуаціях і після закінчення роботи. Допускається використовувати типові інструкції з безпеки праці для окремих професій і на окремі види робіт з урахуванням конкретних умов.

Інструкції з охорони праці (іноді у вигляді особистих книжок) видаються працівникам після проведення інструктажів та інших видів навчання як посібник для закріплення отриманих знань. Стислі інструкції та керівництва у вигляді листків розміщають у робочих зонах на поверхні машин і апаратів (поблизу органів управління ними), на поверхні стін і колон.

Державний нагляд (контроль) в Україні за дотриманням законів, нормативно-правових актів з охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях здійснюють:

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України);

Державна санітарно-епідеміологічна служба України;

Державна інспекція техногенної безпеки України;

Державна інспекція з питань праці.

Для реалізації державної політики у забезпеченні промислової безпеки, охорони праці, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, захисту його і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, безпеки використання ядерної енергії, радіаційного контролю створені і функціонують в Україні відповідні центральні органи виконавчої влади.

Міністерство надзвичайних ситуацій України (МНС України) – центральний орган виконавчої влади (його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України), який є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності. МНС Україна має територіальні органи.

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) – центральний орган виконавчої влади (його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій), який забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, здійснює державний гірничий нагляд, виконує інші функції, наприклад: реєструє підйомні установки, парові і водогрійні котли, посудини, що працюють під тиском, трубопроводи пари і гарячої води. Держгірпромнагляд України здійснює також відповідно до покладених на нього обов'язків, державний нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Держгірпромнагляд України має право притягати за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб до сплати штрафу юридичних та фізичних осіб, які використовують згідно із законодавством найману працю.

Держгірпромнагляд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України (Держсанепідслужба України) – центральний орган виконавчої влади (його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд та контроль за виконанням вимог санітарного законодавства. Держсанепідслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також на водному, залізничному та повітряному транспорті. Керівники територіальних органів, а також територіальних підрозділів апарату територіальних органів, що здійснюють свої повноваження у районах, містах, районах міста та на об'єктах відповідних видів транспорту, є головними санітарними лікарями на відповідній території, об'єкті транспорту. Голова Держсанепідслужби є за посадою Головним санітарним лікарем України.

Держсанепідслужба Україні видає обов'язкові для виконання постанови, накази, розпорядження, висновки, приписи з питань усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини середовища життєдіяльності, організовує і контролює їх виконання.

Державна інспекція техногенної безпеки України (Держтехногенбезпека України) – центральний орган виконавчої влади (його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій), який забезпечує реалізацію державної політики у сферах пожежної і техногенної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) у цих сферах, а також контроль за станом цивільного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та діяльністю аварійно-рятувальних служб.

Держтехногенбезпека України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи, до складу яких входять підрозділи:

органи державного пожежного нагляду;

органи державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки;

інші структурні підрозділи.

Голова Держтехногенбезпеки України є за посадою одночасно Головним державним інспектором України з нагляду у сфері пожежної та техногенної безпеки, начальники структурних підрозділів – старшими державними інспекторами з нагляду у сфері пожежної безпеки і старшими державними інспекторами у сфері техногенної безпеки, інші посадові особи – державними інспекторами (відповідно ).

Держтехногенбезпека України в рамках своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру, має право приймати заборонні заходи, накладати адміністративно-господарські штрафи на підприємства, установи і організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів та розпоряджень посадових осіб органів державного пожежного нагляду, а також за порушення законодавства у сфері техногенної безпеки та цивільного захисту.

Державна інспекція ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) – центральний орган виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії.

Держатомрегулювання України здійснює повноваження безпосередньо та через міжрегіональні територіальні органи.

Держатомрегулювання України може застосовувати у встановленому порядку фінансові санкції до підприємств, установ і організацій, іншим суб'єктам підприємницької діяльності у разі порушення законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання та ін.

Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) – центральний орган виконавчої влади, дії якого спрямовуються і координуються Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України – Міністра соціальної політики України.

Державна інспекція з питань праці здійснює реалізацію державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю: зайнятості населення, питань трудових відносин, робочого часу і часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, дотримання трудової дисципліни та ін, а також закону «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які викликали втрату працездатності».

Держпраці України здійснює державний нагляд і контроль, має повноваження видавати в установленому порядку роботодавцям, а також фондам державного соціального страхування обов'язкові для виконання приписи, складати у випадках передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо через свої територіальні органи в автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Голова Держпраці України за посадою є Головним державним інспектором України з питань праці.

Функції комплексного управління охороною праці на державному рівні й реалізації державної політики в цій галузі покладений на Держгірпромнагляд.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про працю здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Стан охорони праці на підприємствах (в установах, організаціях) контролює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. На адміністративних територіях дотримання законодавства про охорону праці контролюють місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. За станом охорони праці і функціонуванням СУОП (системи управління охороною праці) на підприємствах (в установах, організаціях) здійснюється відомчий контроль.

Профспілкові органи та організації здійснюють відповідний громадський контроль на підприємствах (в установах, організаціях), де працюють члени їхньої профспілки. Безпосередніми виконавцями функції профорганізацій на підприємствах (в установах, організаціях) є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи, що мають своїх представників. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи – через обраних ними уповноважених, які виконують свої обов'язки, як правило, під час роботи безпосередньо у своєму підрозділі. Уповноважені можуть бути одночасно і представниками профспілки з питань охорони праці.

Роботодавець організує контроль за станом охорони праці: повсякденний керівниками робіт (підрозділів) і іншими посадовими особами; спеціалістами служби охорони праці; адміністративно-громадський (триступеневий) – спільний контроль роботодавця і трудового колективу (профспілки).

За порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів (розпоряджень) посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці на юридичних та фізичних осіб, що використовують найману працю, може бути накладений штраф. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. За невиконання вимог Закону щодо розміру витрат на охорону праці (здійснення витрат у меншому розмірі) юридична чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, сплачує штраф із розрахунку 25 відсотків від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період.

Несплата або неповна сплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу (його частину) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такої несплати, за кожен день прострочення.

Загальний строк звернення до суду, щодо оскарження штрафних санкцій, визначений частиною 5 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства, становить 1 місяць.

Грошові кошти від застосування штрафних санкцій до роботодавця, посадових осіб, що використовують відповідно до законодавства найману працю, а також до працівників зараховуються в Державний бюджет України безпосередньо.

Передбачено штрафні санкції до юридичних і фізичних осіб, що використовують найману працю, також за порушення санітарного законодавства. Грошові суми від застосування цих штрафних санкцій зараховуються в Державний бюджет України.

За порушення законів, нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб відповідних органів держнагляду, представників профспілок, їхніх організацій і об'єднань винні особи притягуються згідно з законодавством до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.