Актуальні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю (стр. 17 )

Створення ефективної моделі дебіторської заборгованості дозволить уникнути ризиків неплатоспроможності і зниження показників ліквідності внаслідок отримання об’єктивної та своєчасної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

УДК 657.47

, ст. гр. ОА-51

*Науковий керівник: Нагірська К. Є., асистент

Луцький національний технічний університет

Основні вимоги до складання управлінської звітності

На сьогоднішній час організація системи управлінської звітності є актуальним питанням, оскільки кожне підприємство складає управлінську звітність за власним досвідом, потребами і вподобаннями. У багатьох підприємствах управлінський облік і управлінська звітність знаходяться на примітивному рівні. Тому для ефективного функціонування підприємства потрібно затвердити стандартні вимоги до управлінської звітності. Це сприятиме прийняттю ефективних управлінських рішень з раціональним використанням ресурсів підприємства.

На сьогодні вивченням всіх питань щодо управлінської звітності займаються, як іноземні вчені: Б. Нидлз, Х. Андерсон, Д. Колдуелл, , Дж. Фостер, А. Ягурова та інші, так і вітчизняні науковці: , , І. Белоусова, , С. Король, М. І.Бондар, О. Романченко, Н. Цвєткова, ічева, Т. Сльозко, З. Задорожній, , М. Чумаченко, , С. Кузнецова, В. Савчук, , В. П.Індукаєв та інші.

Однією з основних вимог управлінської звітності є те, що вона повинна бути адресована певній особі і звіт повинен бути конкретним. Зміст наданої інформації впливає на вибір способу подання, формату та структури звіту. Слід приймати до уваги побажання та потреби користувачів цієї інформації. В управлінському обліку немає стандартних бланків і форм звітності, вони індивідуальні за різними ознаками: суттю, формою, строками подання [1].

Ступінь деталізації інформації в управлінській звітності повинен визначатися, так як для вищого керівництва данні повинні бути в узагальнюючих показниках, а для керівників відділів, начальників цехів необхідні більш деталізовані звіти [2].

Для прийняття управлінських рішень повинна надаватися корисна оперативна інформація у формі внутрішніх звітів.

Частота подання оперативних звітів залежить від того, скільки часу є актуальною певна інформація. Чим швидше відбувається застаріння інформації, тим частіше потрібно подавати такі звіти.

Для того щоб управлінський звіт відповідав вимогам користувачів, потрібно знати особисті якості користувача, його побажання і плани [3].

Управлінську звітність не слід перезавантажувати розрахунками, якщо цього не вимагає користувач.

Важливе значення має спосіб подання облікової управлінської інформації: формат даних, методи їх постачання, супутні дані пояснення.

Отже, головними вимогами управлінської звітності є доступність для сприйняття, ступінь деталізації інформації, порядок оформлення звітів, необхідність їх стандартизації, звіт повинен бути простим, зрозумілим, лаконічним.

Список використаних джерел:

1.Цвєткова Н. Сучасна організація обліку та складання звітності для прийняття управлінських рішень //Бухгалтерський облік і аудит. – 2008.-№3.-С.15-27

2. Управлінський облік і система управлінської інформації. // Вісник НБУ. – 2008.-№6.-С.15-18

3.Бутинець управлінський облік: Підручник /, , та ін..; Ред. .-3-тє вид. і перероб. – Житомир: Рута, 2005. – 480с.

УДК 311(075.8)

,

УО «Могилевский государственный университет продовольствия»

МОТИВАЦИЯ ТРУДОВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ КАК ФАКТОР РОСТА ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСИ ТРУДА

Увеличение объемов производства в значительной мере зависит от эффективности труда. Важнейшим показателем указанной эффективности является производительности труда.

Повышение производительности труда является одним из объективных экономических законов, присущих человеческому обществу, каждой общественно-экономической формации.

В настоящее время экономическая природа производительности труда приобретает новый экономический смысл, отвечающий рыночным условиям, и требует поиска новых факторов, обеспечивающих повышение производительности труда.

Главные рычаги мотивации – стимулы (например, заработная плата) и мотивы (внутренние установки человека).

Основными формами мотивации работников предприятия являются:

- заработная плата, как объективная оценка вклада работника в результаты деятельности предприятия;

-мероприятия, повышающие привлекательность и содержательность труда, самостоятельность и ответственность работника.

Одним из важнейших факторов, обеспечивающих рост производительности труда, является соответствующая оплата труда. Основной формой оплаты труда рабочих является сдельная оплата, которая зависит от количества произведенной продукции и норм оплаты труда за единицу продукции. Интенсивность труда при этом никак не учитывается.

В частности, часовая производительность труда характеризует ее уровень за непосредственно затраченное время. Она могла бы точно характеризовать уровень производительности труда, если бы в отработанных человеко-часах отсутствовали потери. Тем не менее, мелкие потери на практике не учитываются, и поэтому часовая производительность труда не является точной мерой ее уровня с точки зрения непосредственных затрат труда.

В показателе дневная производительность труда также отражаются как потери рабочего времени (внутрисменные простои, отвлечения на другие работы), так и искусственное удлинение рабочего дня в результате сверхурочных работ.

Таким образом, потери рабочего времени не по вине рабочего никак не учитываются при расчете этих показателей.

Предлагается норму оплаты труда устанавливать с учетом интенсивности работы (сдельно-интенсивную). При этом часовую производительность труда следует рассчитывать как отношение объема продукции к фактически отработанным человеко-часам, т. е. к отработанным часам за вычетом простоев не по вине рабочего.

Для учета этих потерь рабочего времени предлагается ввести так называемые контрольные листки.

В большинстве случаев потери возникают из-за сравнительно небольшого количества причин, таких как поломка, ремонт, нехватка запасов, срыв сроков поставки сырья, отсутствие электроэнергии и др. Выяснив с помощью контрольных листков эти причины и сосредоточив усилия на их ликвидации можно устранить почти все потери.

В решении этой проблемы может помочь построение диаграммы Парето по результатам деятельности.

Введение такой формы оплаты труда позволит не только заинтересовать рабочего в увеличении производительности труда, но и помочь руководству предприятия в выявлении и ликвидации причин потерь рабочего времени.

УДК 657

, ст. гр. ОА-21

*Науковий керівник Нагірська К. Є.,асистент

Луцький національний технічний університет

НАУКОВІ ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ЗАПАСІВ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

Однією з найважливіших складових бухгалтерських процедур є оцінка, як елемент методу бухгалтерського обліку, яка дозволяє досягнути достовірність звітних показників. Дослідження різних підходів до оцінки активів (в тому числі запасів) зумовлена розбіжністю бухгалтерського і податкового обліку. Це підтверджує створення спеціального Комітету з міжнародних стандартів оцінки активів, що розробляє та публікує міжнародні стандарти оцінки та надає практичне керівництво з оцінки активів.

Для визначення балансової вартості активів Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають такі види оцінки: історична (фактична) собівартість, поточна (відновна) собівартість, чиста вартість реалізації, ринкова вартість, сума очікуваного відшкодування, теперішня вартість, справедлива вартість. Кожна з цих оцінок має свої особливості і свою сферу застосування.

Оцінка запасів регулюється П(С)БО 9 ,,Запаси”, яка відбувається на трьох етапах їх руху: при надходженні, при вибутті та на дату складання балансу. Причому, порядок формування первісної вартості чітко врегульований в П(С)БО 9 ,,Запаси”, а щодо справедливої вартості – то немає навіть визначення, що слід під нею розуміти та на які джерела спиратись при її розрахунку.

Щодо оцінки запасів при вибутті, то П(С)БО 9 ,,Запаси” пропонує використовувати для однорідних запасів один з методів: ідентифікованої собівартості відповідної оцінки запасів, середньозваженої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (FIFO), нормативних затрат та ціни продажу. Аналогічний міжнародний стандарт обліку дозволяє використовувати метод собівартості останніх за часом надходження запасів (LIFO), який активно використовується в США.

Крім, того у зарубіжній практиці оцінку відпущених у виробництво запасів та при іншому їх вибутті проводять за допомогою альтернативних методів – середньозваженої середньої і середньозваженої плаваючої, базової оцінки (BS), за ціною відновлення (NIFO), за ціною найбільш дорогої партії (HIFO), за ціною внутрішньогосподарських надходжень запасів (KIFO). Останні чотири методи мають практичний потенціал для використання в управлінському обліку на підприємстві.

Суть методу BS полягає на припущенні, що частина матеріалів постійно задіяна у виробничому процесі. Вартість цієї мінімально необхідної частини встановлюється при заснуванні підприємства на підставі собівартості першої закупівлі, а інші матеріали оцінюються, як правило, за методом FIFO.

Метод KIFO заснований на тому, що в першу чергу враховується вибуття запасів за поставками в середині підприємства, що є актуальним для великих підприємств, холдингів тощо.

Оцінка запасів на дату балансу відбувається за найменшою з двох оцінок – або за первісною вартістю або за чистою вартістю реалізації. У міжнародній практиці використовують й інші методи обліку для відображення запасів у звітності, наприклад – метод без посереднього зниження вартості запасів і метод відрахувань на знецінення запасів В Російській Федерації переоцінка запасів не здійснюється, а для коригування відхилень вартості запасів створюється відповідний резерв.

Підсумовуючи все вищенаведене, можна зробити висновок, що основна дискусія щодо оцінки запасів ведеться в розрізі протистояння історичної (фактичної) собівартості і вартості теперішньої (відновної, ринкової). Саме тому виникає необхідність подальшого дослідження науково-практичних аспектів оцінки в бухгалтерському обліку.

УДК 657

Маркеєва Т. А., викладач

КТБ ВНУ ім. Лесі Українки

Проблемні питання обліку запасів

Проблемам обліку запасів присвятили свої наукові праці такі відомі вчені, як ,  , , Іваненко В. М., Білуха М. Т., , та ін. Проте, на сьогодні існує ряд проблемних питань, які потребують подальшого вивчення і дослідження.

Сучасні стандарти бухгалтерського обліку ставлять перед підприємствам нові вимоги, часом досить складні, розв’язання яких потребує ґрунтовних знань економічних процесів, що відбуваються не лише всередині підприємств, але і за їх межами. Положення (стан­дарти) бухгалтерського обліку у багатьох випадках передбачають мож­ли­вість вибору одного варіанту з декількох пропонованих методів і процедур, зас­то­­сування яких і визначає облікову політику підприємств. Позитивним моментом є те, що розширюються права і можливості підприємств, але з іншого – підвищується ризик, щодо кінцевих ре­зуль­та­­тів їх діяльності.

Нормативним документом, який регламентує порядок ведення обліку запасів є Положення (стан­дарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Норми цього Положення визначать порядок оцінки запасів, яку розглядають на таких етапах руху:

при придбанні запасів;

при їх списанні (вибутті);

на дату складання балансу.

Особлива увага в П(С) БО 9 «Запаси» приділяється оцінці запасів при їх надходженні, тоб­то, собівартості придбаних запасів. Придбані (отримані) або вироблені запаси зара­хо­ву­ються на баланс підприємства за первісною вартістю. П(С)БО 9 «Запаси» виз­начив склад собівартості придбаних запасів, яка включає фактичні витрати на їх виго­тов­лен­ня та придбання, проте в структурі витрат на придбання запасів не передбаче­но включення до собівартості запасів відсотків за користування кредитом.

Також, не включаються в склад первісної вартості запасів, а відносяться на витрати звітного періоду:

§ понаднормовані втрати і нестачі запасів;

§ фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» [3];

§ витрати на збут;

§ загальногосподарські витрати.

При надходженні запасів актуальним є питання розподілу інформаційних, посередницьких послуг, транспортно-заготівельних витрат між різними видами запасів, що виготовляються. Вихід щодо обліку таких витрат та їх розподілу можна бачити в розрахунку середнього проценту вартості ін­фор­ма­­ційних, посередницьких, транспортних послуг.

Отже, достовірне визначення фактичної собівартості придбаних запасів є застосуванням одного з найважливіших принципів бухгалтерського обліку - прин­­ципу історичної (фактичної) собівартості, згідно з яким пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та
придбання.

На сьогодні існують ще деякі неврегульовані моменти застосування П(С)БО 9 «Запаси». Для того, щоб в балансі запаси були визнані оборотними актива­ми, вони повинні задовольняти таким умовам:

приносити в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх вико­рис­тан­ням;

їх вартість може бути достовірно визначена;

використані або реалізовані впродовж одного року або операційного цик­лу, якщо він більше одного року.

Отримання економічних вигод від використання запасів означає, що вони ут­ри­муються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяль­нос­ті, або перебувають в процесі виробництва з метою подальшого продажу про­­дук­ту виробництва, або утримуються для споживання під час виробництва про­­дук­ції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Достовірність визначення вартості запасів виражається у тому, що запаси повинні бути оприбутковані в результаті фактично здійснених подій на підставі виправдних документів. Якщо з часом буде з’ясовано, що запаси не відповідають одному з цих кри­те­ріїв, то їх потрібно виключити зі складу оборотних активів. Проте, вказівок щодо подальших дій у П (С)БО 9 «Запаси» немає.

Ще одним проблемним питанням щодо обліку виробничих запасів є оцінка запасів на дату балансу. Правило, згідно з яким запаси оціню­ють­ся в балансі наступне: запаси відображаються в бухгалтерському обліку за найменшою з двох оцінок – первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації – це очікувана ціна реалізації запасів в умовах зви­чай­ної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію [1]. Справедлива вартість – сума, за якою може бути здій­­снений обмін активу, або оплата зобов’язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Отже, зміст, який несе в собі термін «чиста вартість реалізації» подібний зі змістом тер­мі­ну «справедлива вартість».

У П(С)БО 9 «Запаси» не конкретизований метод застосування правила найменшої оцін­ки. В міжнародній практиці з цього приводу застосовується три основні ме­то­ди:

повидовий метод;

метод основних категорій;

метод загальної величини запасів.

Згідно з першим методом зіставляється первісна вартість запасів з їх рин­ко­вою вартістю по кожній окремій одиниці запасів, в кожному окремому випадку визначається найменша величина, а потім ці цифри сумуються.

Другий метод передбачає зіставлення первісної вартості запасів з ринковою вартістю основних категорій запасів, по кожній з яких визначається найменша величина, а потім ці величини сумуються.

При застосуванні третього методу всі запаси оцінюються за первісною вар­тіс­тю і за ринковою вартістю, а потім зіставляються загальні суми запасів.

У нормативній базі необхідно конкретизувати дозволений метод застосування правила найменшої оцінки і зробити застереження, що під­приємства мають право самостійно підходити до вирішення цього питання з подальшим розкриттям інформації про застосування певного методу в примітках до фінансової звітності.

Список використаних джерел:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99р. № 000

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99р. № 000

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006р. № 000

УДК 657.4

, здобувач

*Науковий керівник: Садовська І. Б., к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИТРАТИ В СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

В управлінському обліку значна увага приділяється формуванню інформації про витрати підприємства. Вони є одною з основних та базоутворюючих категорій системи управлінського обліку та формують найбільший обсяг управлінської інформації.

Дослідження процесу формування інформації про витрати в обліковій системі дозволяє відстежити ділянки, на яких може відбуватись спотворення інформації, що в свою чергу дозволяє удосконалити обліковий процес та покращити якість управлінської інформації.

В системі бухгалтерського (фінансового) обліку згідно П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”, під витратами розуміють „зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)”.

Інструментами утворення інформації про витрати в обліковій системі підприємства є:

- групування даних щодо витрат за різними класифікаційними ознаками на рахунках аналітичного та синтетичного обліку;

- калькулювання собівартості за правилами та принципами різних калькуляційних систем.

Відповідно, інформація про витрати в обліковій системі існує у вигляді показників щодо певного виду (групи) витрат та показників собівартості. Основою вироблення інформації про витрати на підприємстві є дані, надходження яких до облікової системи забезпечують форми первинного обліку. Процес перетворення первинних даних щодо витрат в управлінську інформацію схематично представляє рис. 1.

Рис. 1. Схема формування управлінської інформації на будівельних підприємствах

Слід відзначити, що позиції 1-4 рис. 1 стосуються формування облікової інформації про витрати або, в іншому формулюванні - проміжної управлінської інформації, а кроки 5-6 належать до процесу підготовки кінцевої (результативної) управлінської інформації. На етапі 5 при формуванні показників використовують не тільки інформацію про витрати, але й іншу облікову інформацію, зокрема, про доходи, активи, зобов’язання, капітал, фактори зовнішнього середовища.

За логікою даної схеми пропонуємо проводити аналіз придатності окремих даних та облікової інформації, сформованої в системі бухгалтерського (фінансового) обліку, для підготовки управлінської інформації.

УДК 657

, ст. гр. ОА-32

*Науковий керівник: , асистент

Луцький національний технічний університет

Використання корпоративної картки при відрядженні

Сучасне життя так чи інакше пов’язане з використанням нових технологій та послуг, в тому числі банківських, розрахунково-фінансових та інших.

Популярність банківських платіжних карток в тому, що вони мають безліч переваг перед грошовими коштами у вигляді банкнот. Ці переваги сумірні з тими, які мали банкноти в час їх появи перед грошовими коштами у вигляді монет із золота, срібла та інших благородних металів [6,с.37].

Дослідженню проблем використання корпоративних карток присвячено ряд наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед яких О. Хамайдюк, О. Золотухін, Т. Синенко, В. Нагорний, Є. Федоровський, О. Григорова, С. Пісочний, В. Кропивницький, , 'яка, , О. І. Коблянська та інші.

Вчені розглядали питання щодо методики відображення операцій з корпоративною карткою в бухгалтерському і податковому обліках, вивчали способи списання коштів з рахунка, уточнювали процедуру звітності підзвітної особи за використані кошти. Але в сучасних умовах вважаємо за доцільне окреслити особливості використання корпоративної картки у певних умовах за конкретних потреб, а також дослідити переваги і недоліки використання корпоративної банківської платіжної картки при відрядженні.

В процесі господарської діяльності у підприємств виникає необхідність видачі з каси готівки працівникам підприємства під звіт на господарські витрати і службові відрядження. В цьому випадку виникають розрахункові відносини з підзвітними особами [2, с.53].

Згідно з «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» №59 підприємство, що відряджає працівника, зобов’язане забезпечити його коштами (авансом) у розмірах, установлених нормативно-правовими актами про службові відрядження. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Корпоративні картки – це платіжні картки, які дають можливість фізичним особам, працівникам підприємства здійснювати операції за рахунок грошових коштів, що є на картковому рахунку тільки для підприємницьких цілей. Це гнучке управління коштами та неодмінний атрибут сучасного бізнесу [1, с.48].

Розглянемо позитивні і негативні сторони використання корпоративних карток.

До переваг платіжної картки можна віднести:

1. у разі відсутності готівки в касі, дасть змогу відправити працівника у відрядження;

2.спрощує перетин митного кордону України, адже ввезення і вивезення таких карток здійснюється за умови усного декларування їх митному органу;

3.дає економію за рахунок зменшення витрат на конвертацію валют. Картковий рахунок може бути відкритий у гривнях, доларах та іншій валюті або ж у двох різних валютах водночас;

4. картка забезпечує оптимальне і своєчасне отримання і використання готівки практично у всіх банкоматах і банках світу;

5. надає можливість здійснювати нелімітовані безготівкові розрахунки протягом дня з одним або кількома продавцями;

6. надає можливість здійснювати контроль витрат коштів співробітників за виписками, у разі потреби оперативно поповнити картковий рахунок відрядженого співробітника;

7. полегшує роботу бухгалтерії і каси підприємства, пов'язану з підготовкою розрахунку відрядних, перерахування, збереження і доставки наявних коштів, зменшити кількість звітних документів;

8. власникам банківських платіжних карток у певних торгових підприємствах і сервісних центрах надаються знижки і пільгові тарифи при купівлі.

Незважаючи на численні переваги корпоративної платіжної картки, вона має і недоліки:

1. використання банківських платіжних карток на території України можливе ще не повсюдно;

2. певні типи карток можуть обслуговуватися лише в певних банкоматах;

3. негативний вплив природних чинників (перепад температури, волога, прямі сонячні промені, механічні навантаження);

4. якщо власник платіжної картки забув або втратив ПІН-код, деякі банки беруть додаткову плату.

5. можливі зломи комп’ютерних мереж банку хакерами, перехоплення даних про банківські платіжні картки і його власників при розрахунках через мережу Internet

Отже, з впевненістю можна сказати, що підприємства, які використовують корпоративні картки при відправленні працівника у відрядження є більш успішними та мають вигоду, адже платіжна картка має більше переваг ніж недоліків. Наявність таких карток у підприємства є свідченням його надійності та фінансового благополуччя.

Список використаних джерел:

1. Банківські операції: Підручник / За ред. . - К.: КНЕУ, 20с.

2. Всеукраїнський бухгалтерський тижневик «Баланс».- 2007. - №11(657).

3. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон №59

4. Закордонне відрядження з корпоративною карткою: що робити, коли відзвітували раніше, ніж списали кошти з рахунка // Все про бухгалтерський облік№58 – С.44-45.

5. Облік відрядження за корпоративною карткою // Все про бухгалтерський облік. – 2008. - №34 – с.36-38.

6. Чи здавати в банк інвалюту, що залишилася після відрядження з корпоративною карткою // Все про бухгалтерський облік№25 – С.40-41.

7. Платіжні системи: Навч. посібник / , , та ін. - К.: Либідь, 19с.

УДК 330.341.1

, ст. гр. УІДм-61

*Науковий керівник: Вахович І. М., д. е.н., професор

Луцький національний технічний університет

Оцінка інноваційної активності розвитку підприємств України

Одним з найважливіших показників інновативності економіки є частка підприємств, що впроваджують інновації. За даними Держкомстату України у 2000–2008 рр. інноваційною діяльністю в промисловості займалося займалося у середньому 14–18% загальної кількості промислових підприємств, а впроваджували інновації лише біля 13%, що набагато менше, ніж у провідних країнах ЄС, де це значення коливається у межах 60-70%.

Аналіз динаміки інноваційно активних підприємств за рр. свідчить, що, всупереч зменшенню кількості підприємств, які впроваджували інновації в загальній кількості промислових підприємств, з 2007 р. спостерігалося поліпшення ситуації, а зазначені показники почали зростати (табл. 1). Проте в 2008 р. їх кількість значно зменшилась та стала найменшою за весь аналізований період. Разом з тим, кількість засвоєних нових видів техніки, впроваджених нових технологічних процесів почала збільшуватися.

Таблиця 1