Актуальні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю (стр. 32 )

2. Система збалансованих показників (BSC) в аналізі ефективності використання нематеріальних активів / / Режим доступу: http://www. /2._SND_2007/Economics/19255.doc. htm

3. Balanced Scorecard – мировые стандарты и российский опит [Електронний ресурс] / // Intellegent Enterprise. – 2003. – №5. – Режим доступу до журн.: http://www. *****/bsc698.htm

УДК 657

, ст. гр..ОА-51

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ

Важливим етапом реформування обліку ринкової економіки є затвердження національного Положення бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи».

Біологічні активи – це тварина чи рослина, яка в процесі біологічних перетворень здатна давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди [1]. Цей стандарт визначає основні методичні принципи організації та ведення бухгалтерського обліку активів сільськогосподарського виробництва. Впровадження П(С)БО 30 викликало ряд проблем щодо їх практичного застосування.

Ряд вчених, наприклад , сформували пропозиції щодо визнання об’єктів обліку біологічних активів. Їх враховано при розробці Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2006р. № 000. [5].

’яненко та розкрили практичні підходи застосування П(С)БО 30 «Біологічні активи». При цьому вважає, що ринкова вартість ефективніша для опису поточної здатності активу генерувати майбутні грошові потоки [3].

Аналогічних думок дотримуються інші учені, які виступають за необхідність впровадження оцінки активів за справедливою вартістю:

- потреба у реальній оцінці майна, активів сільськогосподарського виробництва, для аналізу фінансового стану і платоспроможності, та показників які характеризують результати біологічних перетворень активів;

- можливість запровадження об’єктивної оцінки результатів господарської діяльності підприємства шляхом відображення у фінансовій звітності біологічних активів за справедливою собівартістю;

- залежність обсягів інвестування в аграрний сектор економіки від забезпечення прозорості бухгалтерської звітності, об’єктивної оцінки майна, капіталу і зобов’язань, а також рівня доходів перерозподіленого прибутку і обсягу витрат за напрямками господарської діяльності [4].

- порядок регулювання взаємовідносин між виробниками і покупцями сільськогосподарської продукції через форвардні та ф’ючерсні контракти, що дасть змогу заздалегідь визначити ціни на продукції.

Багато науковців обґрунтовують важливість оцінки біологічних активів за справедливою вартістю виходячи з необхідності реального відображення вартості капіталу. Саме тому, впровадження П(С)БО 30 та методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів в частині оцінки продукції при первісному визнанні в бухгалтерському обліку потрібно переглянути в частині методики оцінки біологічних активів у сільськогосподарських господарствах.

Список використаних джерел:

1. Положення бухгалтерського обліку «Біологічні активи», затв. Наказом Міністерства фінансів України від 18.11.2005р. № 000.

2. Методичні рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2006р. № 000.

3. Голов ік сільськогосподарських активів за справедливою вартістю: проти течії // Облік та фінанси АПК. – 2006- №11. –С. 87-90.

4. Н. Гончаренко //Бухгалтерський облік і аудит№2. - С. 31-35.

5. Облік сільськогосподарської діяльності: Навч. Посібник / за ред.. . – К., 2007. – 368с.

УДК 162:657.635

*Науковий керівник: Корінько М. Д., д. е.н., професор

Державна академія статистики обліку та аудиту

Облік фінансових результатів:

управлінський аспект

В сучасних умовах зростає роль прибутку, як узагальнюючого показника діяльності підприємства. Тому, однією з актуальних задач, яка постає перед керівниками підприємств, бухгалтерами та науковцями, є розробка і впровадження методів ефективного управління формуванням прибутку в процесі господарської діяльності. Це передбачає удосконалення існуючих методів його обліку та аналізу, з врахуванням вимог національних, міжнародних стандартів та сучасних досягнень інформаційних технологій. Розв’язання цих завдань потребує ретельного дослідження існуючого на сьогоднішній день досвіду, що необхідно для встановлення об’єктивності у визначенні напрямків удосконалення методики фінансового та управлінського обліку фінансових результатів.

Фінансовий результат це не що інше, як найважливіша частина фінансової діяльності підприємства, тому необхідно привернути належну увагу до організації бухгалтерського та управлінського обліку результатів діяльності підприємства з метою забезпечення користувачів повною, достовірною та об'єктивною інформацією про його фінансовий стан та результати діяльності.

Кінцевий фінансовий результат визначається з урахуванням змін залишків матеріальних запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. При цьому затрати визначаються в фінансовому обліку за елементами (рахунки 8 класу «Витрати за елементами»), а в управлінському обліку – по статтях.

У фінансовому обліку результат в цілому по підприємству визначається без калькулювання собівартості продукції, шляхом порівняння затрат (розрізі елементів) з випуском продукції. В управлінському обліку фінансовий результат визначається по виробах, а потім по внутрішнім і зовнішнім сегментам.

Міжнародна практика передбачає ведення обліку прибутків і збитків на базі використання методу «затрати-результат» по двох напрямах: виробничому (суть якого полягає у збільшенні доходу, що формується за видами економічної діяльності: основної, фінансової і надзвичайної) та прибутковому (збільшення прибутку згідно з функціями підприємства: виробництво, реалізація, забезпечення та адміністрування).

В умовах функціонування управлінського і фінансового обліку фінансові результати, обчислені в фінансовому обліку повинні дорівнювати фінансовому результату, обчисленому в управлінському обліку. При цьому взаємозв’язок між цими двома обліками здійснюється на основі спеціальних відображуючих рахунків, що є перехідним містком, який забезпечує єдність формування облікових даних. Застосування цього судження дає можливість значно оперативніше отримати фінансовий результат по підприємству.

Таким чином, фінансовий результат визначається різними способами, інформація по яким дозволить підвищити конкурентноздатність підприємства і створити гнучку і детальну систему обліку. Отримана інформація в системі управлінського обліку буде використовуватися для прийняття тактичних і стратегічних рішень, зорієнтованих на кінцеві результати діяльності підприємства.

Список використаних джерел

1. Нападовська інський облік: значення та застосування у практичній діяльності вітчизняних підприємств в умовах ринкових відносин. Бухгалтерський облік і аудит// 2009, №C. 78-94.

2. Управлінський облік: Монографія / – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000.- C.450.

УДК 657

, ст. гр. ОА-32

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ВЕКСЕЛІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

В умовах нинішнього розвитку економіки, використання векселів є оптимальним варіантом розрахунків між підприємствами, адже може виникнути така проблема, як відсутність коштів, і не лише готівкових.

Проблеми використання векселів висвітлювали у своїх працях не тільки вітчизняні, але й зарубіжні науковці, серед яких , Б. І. Валуєв, , І. Ф. Сидоров, , В. А. Бєлов, Л. Г. Єфімов, О. Виговський, , ін, Д. Л. Іванов, Є. О. Крашенінніков, ,

Відповідно до статті 14 Закону України “Про цінні папери і фондовий ринок” векселем є “цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю”).

Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (одержувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Тобто, вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Погоджуючись із думкою вчених, зазначимо, що необхідним етапом у формуванні вексельного права в Україні повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу повноцінного платіжного засобу.

У європейських країнах уже давно стали широко користуватися векселями, але для ефективного їх обігу також потрібно було в свій час вдосконалити законодавство. Початок цього найефективніше був покладений у 1988 році за допомогою Конвенції ООН “Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”, яку підписала й Україна.

Таким чином, в Україні є певні законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями – законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року. Але варто зазначити, що ефективного і повноцінного обігу векселів вони не забезпечують.

Навіть якщо у прискореному темпі будуть видаватися нормативно-правові та законодавчі акти щодо вдосконалення вексельного обігу, то для широкого розповсюдження вексельних розрахунків потрібен певний час, що пов’язано із набуттям практики коректного використання векселя вітчизняними спеціалістами.

Тому ми вважаємо, що на даному етапі запровадження вексельної форми розрахунків для ефективного використання нововведених законів потрібно використовувати закордонний досвід. Зокрема, слід налагоджувати організаційні й правові інститути, використовувати спеціальну економічну і юридичну літературу з питань застосування векселів.

Список використаних джерел:

1. Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів у господарському обороті”, станом на 17 червня 1992, № 000/ХІІ / їни.

2. Закон України “Про застосування векселів у господарському обороті”, станом на 27 березня 1991, № 000/12 / їни.

3. Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів.

4. Указ Президента України “Про розширення сфери обігу векселів”, станом на 26 липня 1995, № 000/95.

5. , Фетюхіна Н. В. “Рынок ценных бумаг: основные термины и понятия” / , іна. – “Київ. – 1996.

УДК 336.225.678

, аспірант

ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”

Аудит як нова форма фінансово-гогосподарського контролю діяльності суб’єктів господарювання зумовлений появою нових організаційно-правових форм та відносин між акціонерів, менеджерів, кредиторів та інших зацікавлених сторін.

Деталізуючи об’єкт дослідження, необхідно відзначити, що в сучасних умовах в Україні термін аудит починає використовуватися як синонім до терміну контроль, оскільки згідно діючого законодавства окрім аудиторської діяльності запроваджено державний фінансовий аудит, в акціонерних товариствах як альтернатива службі внутрішнього контролю запроваджено внутрішній аудит, в податкових органах відділи аудиту тощо. Розширення кола застосування терміну “аудит” усуває потребу розглядати його лише з професійного виду діяльності – аудиторської діяльності. До недавнього періоду склалося декілька концепцій аудиторської діяльності. Як відзначає , що найбільш поширеним є концепція «аудиту відповідності», при якій аудитор повинен дати висновок про достовірність звітності, залишивши питання консультування іншим фахівцям. Друга концепція «аудиту - консалтингу» припускає, що аудитор не тільки виявляє помилки і неточності, але і рекомендує клієнтові міри по усуненню цих помилок, по вдосконаленню обліку і складання звітності. Третя концепція «аудиту - контролінгу» припускає, що аудитор оперативно контролює звітність і попереджає виникнення помилок [1, с.36].

І. Ю.Чумакова за умови існування демократичного суспільства обґрунтовує нову парадигму аудиту, де передбачається запровадження для України органів державного аудиту. Такі обґрунтування зроблені на основі досвіду високо розвинутих країн світу, де основним радником щодо питань відповідальності державних керівних органів є вища аудиторська установа ( в оригіналі – вища аудиторська інституція – BAI (Supreme Audit Institution – SAI) [2, с. 520].

Враховуючи використання поняття аудит в законодавчих на нормативно-правових актах уже є неможливим ототожнення терміну “аудит” з “аудиторською діяльністю”.

У сучасній економічній літературі не склалося однозначної думки про аудит і об’єкт його вивчення. У “Положенні про основні концепції аудиту” Комітет з основних концепцій аудиту Американської асоціації бухгалтерів [3, с.4] так визначає аудит: «Аудит - це системний процес отримання і оцінки об’єктивних даних про економічні явища і події, що встановлює рівень їх відповідності певному критерію і що представляє результати зацікавленим особам». Це визначення охоплює все різноманіття видів і цілей аудиторської перевірки.

Досліджуючи суттєвість бухгалтерської інформації на предмет її використання, слід відмітити, що достовірні дані бухгалтерського обліку не обов’язково є суттєвими, проте суттєві – обов’язково мають бути достовірними.

Розглядаючи фінансову інформацію, потрібно враховувати рівень її надійності, оскільки це є якісна ознака інформаційного забезпечення, що може вплинути на прийняття рішень зацікавленими особами.

З метою підвищення корисності інформації, що надається її користувачам, аудитор, окрім своєчасності подання інформації, її достовірності, повноти та об’єктивності, повинен враховувати таку характерну ознаку, як співставимість [4, с.271].

Вдосконалення інформаційної системи неможливо без періодичного її оцінювання та аналізу ефективності її функціонування. На даний час, оцінювання якості інформації бухгалтерського обліку здійснюється аудиторськими фірмами та державними контролюючими органами (податковою адміністрацією, органами соціального страхування). Оцінюючи основні завдання вказаних перевірок, слід визнати, що зовнішній аудит спрямований на підтвердження лише двох характеристик бухгалтерського обліку – достовірності та повноти. Проте функціонування служби внутрішнього аудиту передбачає для керівництва або власника окрім вказаних вище характеристик, ще і консультаційне значення, з метою прийняття ефективних управлінських рішень, запобіганню фактів нецільового використання активів підприємства, розробки рекомендацій щодо підвищення ефективності функціонування контрольного середовища підприємства.

Список використаних джерел:

1. Мельник : Учебник / - М.: Экономисть, 2004. – 282 с.

2. Чумакова І. Ю. Аудит в Україні: нові виклики в епоху глобальних змін / Бухгалтерський облік, аналіз та аудит в епоху глобальних змін : тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конф.: Київ, 23 жовт. 2009 р. – К. : КНЕУ: ФПБАУ, 2009. –582 с.

3. Робертсон Дж. Аудит: Пер. с англ. / Дж. Робертсон - М.: Аудиторская фирма «Контакт», 19с.

4. , Тараненко -методологическиеаспекты управленческого аудита как способа оценки эффективности бухгалтерского информационного потока // Аудит и финансовый анализ. – № 4, – 2007.– С.269–279.

Підп. до друку 12.12.09 р.

Формат 60х84 1/16. Папір офс.

Ум. друк. арк. 27,1. Тираж 185 прим. Зам 305

.

Редакційно-видавничий відділ

Луцький національний технічний університет

Луцьк, 43018, вул. Львівська, 75

Друк – РВВ ЛНТУ