Актуальні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю (стр. 3 )

Розрахунок розміру збитків, що відшкодовуються матеріально відповідальною особою від нестачі матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50% від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексу інфляції, ПДВ та акцизного збору [3].

Список використаних джерел:

1. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 № 69

2. Красовська І..Облік пересортиці товарів Бібліотека головбуха. Опт та роздріб: все для бухгалтера в торгівлі /«Головбух»№  2 (100), 24.01.2009 .

3. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 000

УДК 657.471

Бойчук І. В., ст. гр. ОАм-51

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

сутність витрат як об’єкта обліку

Витрати – важлива і складна економічна категорія від правильності відображення якої в обліку залежить успішність функціонування підприємства.

Дані обліку витрат є базою для формування цінової політики підприємства, оцінки технологічного і організаційного рівня виробництва, а також визначення фінансових результатів та ефективності господарювання підприємства.

Нормативно-правова база, яка регламентує порядок формування витрат є досить розгалуженою і представлена Законами України, постановами Кабінету міністрів України тощо. Варто зазначити, що в українському законодавстві використовується термін «витрати».

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» та інших нормативно-правових актах, які регламентують оподаткування прибутку господарюючих суб’єктів, застосовують термін «валові витрати». Згідно з п. 5.1 статті 5 зазначеного Закону валовими витратами є «сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що купуються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності».

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств визначається ПСБО 16 «Витрати» та ПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», згідно з якими витратами звітного періоду визначається або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками, за умови, що ці витрати можна достовірно оцінити).

У методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2.02.2001 р. №47, у п. 15 зазначено, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції.

У вітчизняній економічній літературі поряд з терміном «витрати» використовуються і такі, як «видатки», «платежі», «затрати». М. Грещак та О. Коцюба визначають витрати підприємства як обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети.

А. Череп наголошує, що під витратами варто розуміти «явні (фактичні, розрахункові) витрати підприємства, а під затратами зменшення засобів підприємства або збільшення його боргових зобов’язань у процесі господарської діяльності».

О. Орлов чітко розмежовує терміни «видатки», «платежі» та «витрати». Науковець наголошує, що «коли підприємство отримує засіб виробництва, ціна покупки складає видатки підприємства», а «якщо відбувається виплата грошей із каси, із банківських і інших рахунків підприємства, це називається платежем». Виробничі витрати трактуються О. Орловим як «грошовий вираз використання виробничих факторів, внаслідок якого здійснюється виробництво і реалізація продукції».

На думку , потрібне чітке розмежування цих понять, оскільки затрати – це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або неопераційної) діяльності та пов’язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати – це термін, що характеризує процес придбання ресурсів.

Л. Нападовська зазначає, що для цілей управління виробничою собівартістю, витрачання ресурсів безпосередньо у виробництві доцільно відображати через використання терміну «затрати», а не «витрати» – для більшої оперативності та точності визначення їх економічного змісту.

Вважаємо, що в нормативно-правових документах доцільно чітко розмежовувати сутність термінів «витрати» і «затрати», оскільки це дозволить уникнути ряду непорозумінь в процесі формування і визначення собівартості продукції, а також при складанні фінансової звітності.

УДК 658.14

, магістр обліково-фінансового факультету

*Науковий керівник: ,к. е.н., доцент кафедри економічного аналізу та аудиту

Миколаївський державний аграрний університет

ВПРОВАДЖЕННЯ В ОБЛІК ТА АНАЛІЗ ПРОГРАМИ

«1С:АФСП»

За умов економічної кризи діяльність підприємства потребує кропіткого відношення. За великих обсягів інформації людина не в змозі дати адекватну оцінку ситуації.

При дослідженні даного питання було поставлено завдання щодо обґрунтування необхідності впровадження програмного продукту «1С:АФСП» на підприємствах України.

Программа «1С:АФСП» (Аналіз фінансового стану підприємства) розроблена фірмою «ІНЕК» разом з фірмою «1С» і призначена для аналізу фінансової діяльності підприємств та організацій на основі даних стандартної бухгалтерської звітності. Програма взаємодіє з системою програм «1С:Підприємство» на рівні передачі файлів, тобто вихідні дані бухгалтерської звітності беруться з файлів, що автоматично формує «1С: Підприємство». Продукт «1С:АФСП» розповсюджується лише серед зареєстрованих користувачів «1С:Бухгалтерії».

Через популярність та зручність користування продуктами компанії «1С» великі підприємства використовують «1С:Бухгалтерію» для ведення облікових процесів операційної діяльності. Введення даних та проведення операцій у програмах системи «1С» стандартна, тому не має потреби у навчанні працівників окремо для «1С:АФСП».

Перевагами програми є не тільки досконала методика ІНЕК, але й механізм за яким підприємство-користувач даної програми може розробляти власні методики аналізу, описуючи алгоритм розрахунків. Надано можливість використання як вихідних, так і аналітичних даних та формуванню власних коментарів до створених показників. Для оцінки фінансового стану використовується більше 90 показників, горизонтальний та вертикальний аналіз: активів та пасивів, прибутків та збитків, руху грошових коштів, ефективності, платоспроможності, фінансової стійкості, ринкової оцінки підприємств.

Програма «ІНЕК-АФСП» дозволяє використовувати при аналізі більше 10 форматів даних При роботі з програмою є можливість не тільки проводити фінансовий аналіз на основі розрахованих аналітичних таблиць і графіків, але й автоматично отримати підготовлений в текстовому вигляді детальний Висновок про фінансовий стан підприємства, а також коротке Резюме про фінансовий стан підприємства. Програма дозволяє перетворити Баланс та Звіт про фінансові результати на російській та англійській мовах в стандартах GAAP-USA (Generally Accepted Accounting Principles) та IAS (International Accounting Standards), прийнятих в країнах ЄС.

Використання програмного продукту «1С: АФСП» на базі системи «1С: Бухгалтерія» дасть можливість підвищити ефективність роботи бухгалтерської служби, вчасно виконувати операції, в будь-який час вивести бухгалтерські звіти з мінімальним відхиленням від реальних справ, швидко та наглядно оцінити теперішній стан підприємства, а за необхідності оперативно приймати управлінські рішення.

Список використаних джерел:

1. http://www.1c. .,

2. www. *****.

3. http://

УДК 657

Бортнікова О. О., аспірант

*Науковий керівник: Садовська І. Б., к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

Особливості методики та організації оперативного обліку

Ринкові умови господарювання закономірно вимагають підвищення ефективності управління і, відповідно, вдосконалення його інформаційної бази – системи обліку. Перш за все виникає необхідність в отриманні достовірної, доцільної і основне оперативної інформації. За відсутності такої інформації та при несвоєчасно прийнятому управлінському рішенні ефективність управління значно знижується. Саме тому, актуальною є розробка цілісної системи оперативного обліку, яка забезпечується його раціональною методикою та організацією.

Багато вітчизняних та зарубіжних науковців займались дослідженням проблем методики і організації бухгалтерського обліку, тоді як питання оперативного обліку не розкриті належним чином в науковій літературі. Цим питанням приділяють увагу І. І. Каракоз, інський, , П. І. Савичев, С. І. Шкарабан. Результати досліджень науковців є базою для подальшого вдосконалення методики та організації оперативного обліку та вирішення багатьох проблем у даній сфері. На даному етапі не визначено місце оперативного обліку в сучасній системі менеджменту, не розроблено по багатьох об’єктах носії первинної оперативної інформації, відсутні окремі галузеві методичні рекомендації з оперативного обліку, не визначений порядок застосування оперативного обліку за умов комп’ютеризації тощо.

Раціональна методика та організація оперативного обліку в першу чергу повинна базуватися на основних завданнях даного елементу управління. Основним завданням оперативного обліку є щоденна реєстрація господарських фактів, з метою групування, обробки, аналізу, контролю даних та негайної сигналізації керівництва про всі відхилення і порушення.

Саме тому для розробки методики та організації оперативного обліку необхідно провести на підприємстві певні заходи:

- визначити зміст та форми оперативного обліку та звітності;

- розробити методику складання оперативних облікових, контрольних та звітних документів;

- визначити строки, періодичність та користувачів оперативної інформації;

- пристосувати методику оперативного обліку до умов комп’ютеризації обліку;

- визначити об’єкти, які підлягають щоденному оперативному обліку на підприємстві;

- затвердити осіб, які будуть відповідальні за складання оперативних облікових документів;

- затвердити осіб, які звітуватимуть про обробку, аналіз оперативних даних та представлятимуть керівництву результати такого аналізу;

- розробити та втілити в життя заходи щодо усунення недоліків та подальшого підвищення ефективності господарської діяльності підприємства загалом, та ведення оперативного обліку зокрема.

Застосування раціональних прийомів методики та організації оперативного обліку на найважливіших ділянках роботи підприємства дозволяє істотно підвищити рентабельність виробництва, знизити собівартість продукції, максимально ефективно здійснювати управління. Для цього необхідно запроваджувати нові системи оперативного обліку та пристосовувати їх до умов комп’ютеризації.

*Науковий керівник: Сардачук І. І., к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

Облік та аналіз дебіторської заборгованості в умовах антикризового уПРАВЛІННЯ підприємствОМ

Фінансова незалежність та участь вітчизняних господарюючих суб'єктів у міжнародних економічних відносинах передбачає необхідність безперервного забезпечення виробничого циклу оборотними засобами. Розвиток принципово нового підходу до проблем платіжно-розрахункових відносин між суб'єктами ринку зумовлює необхідність досліджувати похідну уповільнення даних відносин – дебіторську заборгованість.

Проблемам розвитку теорії і практики бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості присвячено ряд праць зарубіжних та вітчизняних учених - економістів: С. Д. Батехіна, І. А. Бланка, Ф. Ф. Бутинця, , С. Грязнової, З. В. Гуцайлюка, Р. Дамарі, В. П. Завгороднього, , В. Костюченко, С. І. Маслова, Є. Петрик, та ін.

Отже, нашою метою є виявлення проблем, пов’язаних з обліком розрахунків із дебіторами, обґрунтування перспектив розвитку обліку та аналізу дебіторської заборгованості.

На основі аналізу наукових праць і проведення досліджень у цій сфері обліку, назвемо декілька, на наш погляд, проблемних питань:

· облік довгострокової дебіторської заборгованості згідно з вимогами П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»;

· відсутність чіткої схеми деталізації та співвідношення різних видів дебіторської заборгованості у загальній їх структурі;

· вивчення обліку сумнівних боргів, зокрема резерву на їх покриття з метою зближення бухгалтерського та податкового обліку;

· потреба змін у будові регістрів аналітичного і синтетичного обліку дебіторської заборгованості.

На нашу думку, передусім необхідно внести зміни у П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», в яких чітко були б розмежовані поняття довгострокової та короткострокової дебіторської заборгованостей, уточнення вимагає визначення поточної дебіторської заборгованості, яку не слід би було пов’язувати з доходом.

Для вирішення низки проблем можна запропонувати методику класифікації дебіторської заборгованості, згідно з якою її слід проводити у такій послідовності: визначення мети, формулювання завдань, конкретизування користувачів та вибір ознаки класифікації, визначення пріоритетних принципів, надання переліку можливих типів класифікації, вибір оптимального типу та групування дебіторської заборгованості за ним.

З метою надання якісної бухгалтерської інформації про заборгованість підприємства, пропонуємо оптимізаційну форму обліку дебіторської заборгованості, для якої властиві:

а) наявність єдиного підходу до обліку заборгованостей (дебіторської та кредиторської), його переваги:

· можливість проведення порівняльного аналізу і загального оцінювання дебіторської та кредиторської заборгованостей;

· пов'язаність суб'єктів обліку (будь-яке підприємство може бути у ролі дебітора і кредитора);

б) високоякісний облік довгострокової дебіторської заборгованості, зумовлений:

· наявністю розробки єдиного підходу до реєстрації та обліку довгострокової дебіторської заборгованості в системі синтетичних рахунків;

· веденням аналітичного обліку за кожним видом довгострокової дебіторської заборгованості;

Отже, створення ефективної моделі обліку дебіторської заборгованості дозволить уникнути ризиків неплатоспроможності і зниження показників ліквідності внаслідок отримання об’єктивної та своєчасної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

УДК 657

, ст. гр. ОАз – 51

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

Контроль та ефективне управління кредиторською заборгованістю як економічним інструментом

Кредиторська заборгованість являє собою частину майна підприємства, що є предметом боргових зобов'язань, які виникли з різних правових основ підприємства-дебітора перед кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги підприємства – балансоутримувача. Слід зазначити, що динаміка зміни кредиторської заборгованості, її склад, структура і якість, а також інтенсивність її збільшення або зменшення значно впливають на оборотність капіталу, вкладеного в поточні активи, а, отже, на фінансовий стан підприємства, що зумовлює актуальність розгляду та вивчення даної теми.

Основною проблемою при здійсненні розрахунків із кредиторами є контроль за правильністю і своєчасністю погашення заборгованості, а також оптимальне, ефективне управління кредиторською заборгованістю як економічним інструментом для того, щоб не допустити надто великих зобов’язань, що будуть загрожувати економічній безпеці підприємства, та отримати максимальний ефект від використання цих залучених ресурсів.

Важливим є визначення специфіки управління кредиторською заборгованістю в системі управління розрахунковими відносинами на підприємствах.

Визначення строків погашення кредиторської заборгованості базується на визначенні обсягів операцій підприємства, пов'язаних з їхнім формуванням. Потрібно пам'ятати, що по суті виручка від реалізації є єдиним засобом для погашення всіх видів кредиторської заборгованості. Надходження коштів від продажу визначає можливість підприємства погашати борги кредиторам. Установлення з покупцями договірних відносин забезпечує своєчасне й достатнє надходження коштів для здійснення платежів кредиторам. Управління кредиторською заборгованістю - це встановлення таких договірних відносин з постачальниками, які ставлять строки й розміри платежів підприємства останнім у залежність від надходження коштів від покупців. Управління кредиторською заборгованістю в системі управління розрахунковими відносинами спрямовано також на формування складу майбутніх кредиторів.

Здійснюючи управління кредиторською заборгованістю в системі менеджменту розрахунковими відносинами, контролюючи при цьому строки погашення кредиторської заборгованості, склад кредиторів, умови оплати, ми стимулюємо всю підприємницьку діяльність. Але потрібно також ураховувати фактори, що визначають ефективність проведення політики управління кредиторською заборгованістю. До них належать: контроль за оборотністю коштів, вкладених у дебіторську заборгованість і притягнутих у вигляді кредиторської; обґрунтування структури кредиторів за різними ознаками; визначення схеми розрахунків з постачальниками і можливість її уніфікації, і т. д.

Сьогодні декілька десятків органів контролюють діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, керуючись сотнями нормативних актів. Чинне законодавство надає підприємцям ряд державних гарантій, за виконанням яких стежать як самі підприємці, так і органи, покликані контролювати дотримання законності, але практично відсутній комплексний підхід до вирішення організаційних та процедурних основ здійснення контролю за правильністю та своєчасним погашенням кредиторської заборгованості.

На підприємствах важливо організувати ефективний облік кредиторської заборгованості, щоб не допускати виникнення надто великих зобов’язань, які загрожуватимуть стабільному розвитку та економічній безпеці, а також отримати максимальний ефект від використання залучених ресурсів.

УДК 657

, ст. гр. ОА-31

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК АМОРТИЗАЦІЇ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Питання амортизації є актуальним на сьогоднішній день, адже амортизація як економічна (в т. ч. облікова) категорія, як складова фінансово-господарської діяльності підприємства завжди була й залишається однією із центральних тем, що знаходиться на перехресті науки та практики. При цьому її актуальність спричинена, в першу чергу, існуванням значної кількості невирішених проблемних питань, що час від часу з'являються із прийняттям чергових недосконалих нормативно-правових актів.

Основними недоліками діючої системи обліку амортизації основних засобів є:

1. невдала класифікація основних засобів та встановлення єдиної норми амортизації для кожної із груп основних засобів;

2. викривлення первісної вартості основних засобів за рахунок поточних витрат та витрат на відновлення (модернізацію, капремонт);

3. відсутність показника ліквідаційної вартості для 2 і 3 груп основних засобів;

4. недотримання однієї з основних вимог обліку: узгодження даних синтетичного та аналітичного обліку основних засобів [1].

Також суттєвим недоліком амортизації є те, що вона не створює умов для оновлення основних фондів у найважливіших сферах економічної діяльності, таких як обробна промисловість, транспорт, виробництво енергії, сільське господарство, де ступінь зносу основних засобів є одним з найвищих [2]. Іншим недоліком є послаблення ролі амортизації як джерела інвестицій, оскільки спостерігається зниження частки власних коштів підприємств та організацій у структурі джерел фінансування інвестицій.

Метод та методика нарахування амортизації у бухгалтерському обліку визначені у п. 2 П(С)БО 7. Це методи: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Причому цим самим пунктом підприємству дозволено застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. Проте методику нарахування амортизації основних засобів, передбачену податковим законодавством, у стандарті не визначено. Тобто треба керуватися нормами Закону про прибуток.

Але тут зразу ж виникає певна неузгодженість. У бухгалтерському обліку амортизація починає нараховуватися з місяця, наступного за місяцем, у якому основний засіб став придатним для корисного використання, та нараховується щомісяця (п. 29 П(С)БО 7). У податковому обліку базою нарахування амортизації є балансова вартість групи (об’єкта групи 1) на початок кварталу. Отже, за нововведеннями в експлуатацію основних засобів амортизація у бухгалтерському обліку за методикою, передбаченою податковим законодавством, почне нараховуватися не з наступного місяця (як мало б бути за стандартом), а з наступного кварталу. А все тому, що на початок кварталу об’єкт ще не було введено в експлуатацію, і його вартість на початок розрахункового кварталу дорівнює нулю.

Фактично жодних порушень введення бухгалтерського обліку тут немає. Амортизація починає нараховуватися з наступного місяця, але вона дорівнює нулю. Тому потрібно дотримуватися думки, що не слід застосовувати у бухобліку метод нарахування амортизації, передбачений податковим законодавством. Раніше (ще до глобальної комп’ютеризації) застосування такого методу можна було виправдати прагненням максимально зрівняти два обліки – а простіше, щоб бухгалтеру було легше. Тепер, коли нарахування здійснюється машинним способом, немає сенсу в обох обліках застосовувати один метод, тим паче такий недосконалий, як податковий [3].

Практика використання основних засобів показує, що спочатку, протягом усього амортизаційного періоду, має місце поступове збільшення балансової вартості (недоамортизованих сум). Слід зазначити, що експлуатація основних фондів після закінчення амортизаційного періоду, крім інших негативних наслідків, викликає значний ріст прямих витрат на ремонти, а це неминуче викликає ріст балансової вартості основних засобів і її недоамортизованої частини [5].

Для подолання існуючих негативних тенденцій в амортизаційній політиці, створення зацікавленості до впровадження та виробництва сучасних основних засобів необхідно виділити основні напрямки вдосконалення управління системою амортизації у сучасних умовах. Цими напрямами є:

1. Забезпечення системою амортизації (методами і нормами амортизації) повного відображення величини зносу і, відповідно, об’єктивної величини перенесеної вартості основних фондів у витратах виробництва.

2. Формування об’ємних параметрів амортизаційного фонду у відповідності з об’єктивними процесами зношування основних фондів (з врахуванням як фізичного, так і морального зносу), відновлювальної вартості основних фондів.

3. Створення системою платіжно-розрахункових відношень повної можливості надходження амортизаційних відрахувань промисловому підприємству у складі грошової виручки від реалізації продукції (забезпечення умов надходження амортизаційних відрахувань в обіг підприємства).

4. Створення системи збереження, страхування, резервування, накопичення та цільового направлення амортизаційних відрахувань.

5. Формування системи фінансового менеджменту, поточного і стратегічного планування витрачання амортизаційного фонду, що забезпечує напрямки його ресурсів на фінансування капітальних вкладень, відшкодування і накопичення основного капіталу.

У процесі тривалого розвитку, ще з давніх часів, амортизація ніколи не втрачала своєї актуальності і завжди залишалась дискусійним питанням. Отже, необхідно створити таку систему амортизації, яка б в рамках загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обирати найсприятливіші режими відновлення основного капіталу.

Список використаних джерел:

1. Виговська обліку амортизації: стан, проблеми, перспективи // Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.04/Київський нац. економ. ун-т.-Київ, 1999.

2. Основні засоби України у 2005 році: Статистичний бюллетень. - К.: Держкомстат, 2006.

3. Про амортизацію у 2009 році // стаття «Дебет-Кредит», 02.03.2009 №9.

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 000/97-ВР, зі змінами і доповненнями.

5. І., Мірошниченко А. Б., Слєпньова на прибуток і витрати на ремонт основних фондів. // Зб. наук. пр. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 141-145.

6. http//www. google. /

УДК 653

І., cт. гр. ОА-32

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ОЦІНКА ВАРТОСТІ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

В сучасних ринкових умовах в сільському господарстві, що представлене підприємствами різних форм та відносин власності (приватні, кооперативи, фермерські та інші), важливу роль в їх успішному функціонуванні відіграє достовірна інформація щодо виробничих процесів, доходів та витрат тощо. Джерелом такої інформації є бухгалтерський облік, який в свою чергу, вимагає раціональної організації і методики здійснення.