Актуальні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю (стр. 27 )

точність — ступінь погрішності не повинна перевищувати такого рівня, щоб змінити рішення, що приймаються на її основі. Звіти повинні надавати точну і потрібну інформацію тим, хто потребує її для підвищення ефективності виконання своїх обов'язків;

своєчасність — інформація повинна бути готова на той час, коли вона необхідна. Своєчасність підготовки управлінської звітності припускає два аспекти: частоту підготовки періодичних звітів і інтервал (затримку) між закриттям періоду і часом, коли звіт потрапляє до відповідального користувача.

Зростання значення управлінського обліку і звітності в роботі підприємств визначило необхідність більш широкого використання при проведенні контролю показників звітності, зокрема у формі аудиту, методів економічного аналізу і аналітичних процедур.

Аналітичні процедури в аудиті використовують, з одного боку, як доказові процедури на стадії перевірки по суті, з іншого - як засіб привернення уваги аудиторів під час планування і проведення завершальної стадії. Серед основних методів проведення аналітичних процедур можна виділити такі, як метод галузевого порівняльного аналізу (порівняння фінансових показників із середньогалузевими даними); метод порівняння фактичних і планових показників (полягає у вивченні аудитором змісту та порядку складання кошторису витрат і подальшого детального тестування фактичних показників); метод порівняння звітних даних клієнта за кількома періодами (який полягає у вивченні аудитором відхилень за обраними показниками).

Використовується фінансовий аналіз в аудиторській діяльності у двох напрямах: перший - як метод дослідження фінансового механізму підприємства, процесів формування і використання ресурсів, другий - як вид послуг аудитора керівництву підприємства про фінансовий стан з метою визначення стратегії його розвитку. Перед безпосереднім проведенням аналізу аудитор визначає його мету і завдання та розробляє програму, яка складається з наступних етапів: вибір прийомів та методів фінансового аналізу для досягнення поставлених завдань; визначення інформаційної бази аналізу; встановлення оптимальних критеріїв при прийнятті рішень у випадку виявлення непередбачених відхилень.

Використання фінансового аналізу в аудиторській практиці не дає відповіді на абсолютно всі питання, однак він сприяє перетворенню даних у корисну інформацію для користувачів, його використовують як засіб відбору інформації, як інструмент прогнозування майбутніх фінансових умов і результатів, він створює системну й обґрунтовану базу для прийняття управлінських рішень.

Для нормального виконання функцій управління необхідна інформація, яку надає система управлінського обліку, що виявляє закономірності поведінки об’єктів управління і систематизує дані про всі види господарської діяльності підприємства, створюючи тим самим можливості підготовки і прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Список використаних джерел:

1. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посіб. / Під ред. . – Дніпропетровськ, ТОВ “Баланс – Клуб”, 2000. – 768 с.

2. , Шорт фінансового обліку: Пер. з англ..- К.:Основи, 199с

3. Винсент Дж. Л. Пособия Эрнст энд Янг. Как понимать и использовать финансовую отчетность: Пер с англ.- М.: Джон Уайли энд Санз, 1996.–352 с.

4. І., Островський І. В. Прогнозування і аналіз фінансових звітів // Міжн. наукова конф. “Розвиток науки про бухгалтерський облік. - Житомир: ЖІТІ, 2000. – ч. З. – с.42-51.

5. Фінансова діяльність підприєства / , , І., – К.: Либідь, 2002.

6. Фридман Пол Аудит. Контроль затрат и финансовых результатов при анализе качества продукции. - М.: Аудит: ЮНИТИ, 1994. – 286с.

УДК 657

, ст. гр. ОА-51

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ВПЛИВ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ НА ІНВЕСТИЦІНУ ПРИВАБЛИВІСТЬ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

На сьогоднішній день в економіці України все більш помітною стає діяльність акціонерних товариств, які займають вагоміші та міцніші позиції на ринку у будь-якій сфері виробництва. Внаслідок діяльності таких товариств можна простежити активне збільшення їхньої частки у виготовленні промислової продукції.

Та для стабільної та ефективної діяльності необхідним є фінансування. Діяльність з урахуванням внутрішніх джерел фінансування акціонерних товариств не завжди дає бажаний результат, і не завжди його вистачає для покриття всіх витрат виробничого процесу. Тому, у зв’язку з обмеженістю внутрішніх джерел фінансування будь-яке товариство намагається залучати зовнішні інвестиційні ресурси, які в подальшому будуть використані у виробничій діяльності.

Для обґрунтування доцільності фінансування товариств уся необхідна інформація акумулюється саме за допомогою даних бухгалтерського обліку. Він відображає процес формування власності, обсяг прав власників акціонерних товариств, розподіл результатів їх діяльності, тобто інформацію про формування та використання власного капіталу як фінансової основи діяльності акціонерних товариств. Тому облік власного капіталу акціонерних товариств та його вплив на їх інвестиційну привабливість на сьогоднішній час є актуальним для дослідження.

Розглядаючи різні трактування науковців поняття власного капіталу та адаптація його до акціонерних товариств, можна зазначити, що власний капітал - це сукупність фінансових ресурсів, акумульованих з різних джерел, які належать АТ на правах власності, користування та розпорядження, мобілізованих в процес економічних відносин шляхом включення їх в господарський оборот без часових обмежень з метою підвищення прибутковості та рентабельності власного капіталу акціонерного товариства. Кожний компонент власного капіталу має відповідне функціональне призначення, що дозволяє забезпечити ефективну господарську діяльність акціонерного товариства.

Усі акціонерні товариства в Україні сформувалися під дією трьох основних чинників: приватизації державної власності, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами й реорганізації існуючих недержавних юридичних осіб, але більшість утворилися в результаті приватизації, що мало відповідний вплив на процес формування власного капіталу.

Оскільки внутрішніх джерел фінансування, зазвичай власного капіталу, недостатньо для здійснення активної діяльності акціонерних товариств, то залучення зовнішніх інвестицій є найбільш оптимальним та необхідним для них. Оцінка інвестиційної привабливості певного товариства починається із оцінки інвестиційної привабливості галузі економіки, у якій воно функціонує. Існує ряд критеріїв, на які орієнтуються потенційні інвестори, це можуть бути: передумови розвитку галузі та її інвестиційної привабливості, її місце в економіці, організація галузі, характеристика ринку, попиту й споживання її продукції, технічна база й виробничий апарат, рівень державного втручання у розвиток галузі, фінансові умови її роботи тощо.

Але нормативно-законодавчої бази для визначення єдиної методики аналізу інвестиційної привабливості акціонерних товариств наразі в Україні немає. Діє лише один нормативний документ, зареєстрований в Міністерстві юстиції, а саме: «Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98 р. №22». Даний документ складений до реформування бухгалтерського обліку, що ускладнює його використання в сучасних умовах. Тому виникає необхідність здійснення подальших досліджень підходів до аналізу інвестиційної привабливості, зокрема в частині визначення впливу власного капіталу на неї, з метою встановлення найбільш інвестиційної привабливих акціонерних товариств.

УДК: 336.2

Січкар І. О.

*Науковий керівник:

Ковельський промислово-економічний коледж ЛНТУ

ВИЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІЙ ПОДАТКІВ ТА НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГУЛЮЮЧОГО ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ НА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують.

Значний внесок у дослідження функцій податків зробили такі вчені: , Є. А. Алісов, , Ю. І. Семенов, , іна, Н. В. Міляков, єрьогін, ін, , .

Зокрема, , та Ю. І. Семенов вважають, що податки крім фіскальної виконують ще й економічну функцію. Колектив авторів під керівництвом пов'язує контрольну функцію із фіскальною і вважає її підфункцією останньої. вважає головною стимулюючу функцію, адже за допомогою податків держава може здійснювати стимулювання підприємницької діяльності. На нашу думку, найбільш обґрунтованим є погляд, що податки виконують дві основні функції – фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від оптимального вирішення таких завдань:

1. Визначення об’єкта оподаткування. Згідно із чинним законодавством, оподатковуються прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації, тощо.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток, собівартість, частина виручки від реалізації продукції.

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно впливають на прояв регулюючої функції податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об’єкта оподаткування.

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на прояв регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об’єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності, тощо.

Дослідження показали, що основною функцією податків є фіскальна функція. Незалежно від того, як економісти називають інші функції податків (регулююча, стимулююча, економічна, тощо) вони одностайні в тому, що за їх допомогою здійснюється державний вплив на економічні процеси в країні. Держава може посилювати чи послаблювати ту чи іншу функцію, впливаючи таким чином на економіку.

УДК 657:631

Слєсар Т. М., к. е.н., доцент

Національний університет біоресурсів і природокористування

УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК – ПІДСИСТЕМА МЕНЕДЖМЕНТУ

Розвиток ринкових відносин в Україні вимагає підвищення ефективності господарювання і потребує корисної інформації для якісного управління виробництвом. Керівники підприємств не отримували від бухгалтерського обліку достатньої для планування, контролю і прийняття рішень інформації. На протязі тривалого періоду аналіз, який здійснювався на основі наявної облікової інформації, не міг забезпечити підготовки управлінських рішень стосовно всіх аспектів діяльності підприємств. Причиною такої негативної тенденції було недостатнє вивчення і використання функцій бухгалтерського обліку в механізмі управління в повній мірі.

Вітчизняні вчені постійно працюють над удосконаленням теорії і практики господарського обліку. Розвитку обліку як сфери управління виробництвом присвячені праці Кірейцева Г. Г., , та інших провідних вчених, що дало змогу поглибити накопичений зарубіжний і вітчизняний досвід і виділити внутрішньогосподарський (управлінський) облік окремим сегментом.

Управлінський облік в умовах ринкових відносин на підприємствах АПК України набув значимості. Але якщо світова історія розвитку управлінського обліку налічує чотири етапи (середина ХIХ ст. – 80-і роки ХХ ст.), то вітчизняні підприємства лише на середині шляху (90-і роки ХХ ст. – наш час ). Вихідною інформацією для внутрішньогосподарського обліку слугують дані фінансового обліку. Деталізація даних бухгалтерського фінансового обліку в частині затрат і доходів виробництва в незначній мірі збільшує витрати на його ведення, оскільки потрібно опрацьовувати додатково необлікову : планову, нормативну, технологічну, маркетингову та іншу інформацію, що впливає на ефективне використання ресурсного потенціалу, завдяки оптимальним управлінським рішенням.

Слід відмітити, що організації управлінського обліку на підприємствах АПК України постійно перешкоджає ряд проблем. На жаль, вітчизняні економісти ще формують уявлення про сутність, методи і прийоми управлінського обліку. Також недостатньо спеціалістів здатних організувати систему внутрішньогосподарського обліку на вітчизняних підприємствах.

Але є в історії розвитку економіки України і позитивний досвід для впровадження управлінського обліку. В умовах соціалістичного розвитку на вітчизняних підприємствах успішно використовувалась система внутрішньогосподарського розрахунку, яка забезпечувала достовірний облік і контроль закріплених за підрозділами основних і оборотних засобів виробництва, виконаних робіт по строках і їх якості, виробничих витрат в натуральному і вартісному виразі по об`єктах калькуляції, виробленої і реалізованої продукції з врахуванням її якості.

Система внутрішньогосподарського розрахунку сприяє впровадженню в Україні управлінського обліку завдяки одній з його основ – обліку за центрами відповідальності. На даному етапі розвитку економіки ефективне виробництво можливе лише за обґрунтованих витрат, чому сприятиме закріплення витрат і доходів за керівниками певних рівнів управління і систематичний контроль за виконанням ними виробничих програм і лімітів витрат.

Роль управлінського обліку на даному етапі не повинна обмежуватись лише розв`язанням задач виробництва. Він має бути інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень і повинен становити комерційну таємницю підприємства. Управлінський облік має формуватись на засадах і принципах бухгалтерського обліку та з врахуванням індивідуальних особливостей конкретних підприємств на основі їх технологічних, організаційних і маркетингових потреб.

Список використаних джерел:

1. Голов інський облік. Підручник. – К.: Лібра, 2003.– 704 с.

2. Кирейцев учета в механизме управления сельскохозяйственным производством. – Киев : Изд-во УСХА. 1992. – 240 с.

3. Сопко облік в управлінні підприємством: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2006. – 526 с.

4. Управлінський облік: Навч. посіб. / За ред. . – К.: КНЕУ, 2005. – 278 с.

5.Чумаченко інський облік потребує підтримки // Бухгалтерський облік і аудит. 2003. № 5. С.3

УДК 657.631

, ст. гр. ОАм-51

*Науковий керівник: Жураковська І. В., к. е.н.,доцент

Луцький національний технічний університет

ЕКОНОМІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СТРУКТУРИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Для перспектив подальшого дослідження та оцінки впливу інтелектуального капіталу на ефективність діяльності підприємства актуальною є проблема визначення сутності даної економічної категорії та класифікаційних ознак її структурних елементів.

У науковому світі немає однозначного погляду на економічну категорію «інтелектуальний капітал», оскільки вона не закріплена жодним законодавчим документом і є однією з найновіших щодо історії дослідження.

На думку Білова Г. О., інтелектуальний капітал – це складова невідчутних активів підприємства, яка є результатом діяльності людського і/або машинного інтелекту, представлена інтелектуальними ресурсами та включає в себе інтелектуальні, людські, структурні і ринкові засоби підприємства, у тому числі нематеріальні активи, які формують конкурентні переваги підприємства [1, 99]. Це визначення базується на виділенні складових капіталу і їх ролі в процесі його створення. Аналіз наукової літератури дозволяє виділити наступні класифікації структурних елементів (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація елементів інтелектуального капіталу

Класифікаційна ознака	Класифікаційні види
1	2
За типами (звіт Конрада) [1]	Індивідуальний, структурний І К
За типами (Схема вартості «Скандії», Едвінсон) [1]	Людський капітал, структурний капітал
За типами (Брукінг) [1]	Ринкові активи, людські активи, інфраструктурні активи, ринкова вартість
За типами (Стюарт) [1]	Людський капітал, структурний капітал, клієнтський капітал
За типами (А. Чухно) [1]	Людський капітал, технологічний капітал
За стратегічними напрямками (ЗСП, Каплан, Нортон) [1]	Клієнти, внутрішня структура підприємства, інноваційні та навчальні процеси, фінанси
1) за роллю у виробничо-господарському процесі; 2) за типами; 3) за належністю; 4) за використанням у виробничо-комерційній діяльності (О. Кендюхов) [3]	1) основний; той, що забезпечує; 2) персоніфікований, інфраструктурний, клієнтський, марочний, формалізована інтелектуальна власність; 3) невідчужуваний, відчужуваний; 4) у використанні, в розвитку, в резерві

Продовження табл. 1

1	2
1) за формою власності; 2) за корпоративними трансакціями; 3) за резедентністю; 4) за формою залучення; 5) за терміном знаходження у розпорядженні; 6) за формуванням; 7) за можливістю визначення розміру вартості ІК (О. Бутнік-Сіверський) [2]	1) приватний, колективний, державний; 2) акціонерний, пайовий; 3) національний, іноземний; 4) у формі права на об’єкти промислової власності; у формі авторського та суміжного права; в інших формах; 5) власний, строковий; 6) створений самим об’єктом, придбаний у інших; 7) оцінка вартості визначається: прямим методом або експертним методом

Така різноманітність складових може свідчити про постійне вивчення категорії інтелектуального капіталу та її розширення в процесі науково-технічного розвитку, що зумовлено підвищенням ролі інтелектуальних ресурсів у функціонуванні сучасних підприємств.