Актуальні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю (стр. 31 )

зазначає, що підприємство в процесі своєї діяльності здійснює матеріальні та грошові витрати.

І. М.Бойчик, Ю. І.Палкін говорять про те, що витрати – це сукупність матеріальних витрат і живої праці, що показує, скільки коштує виробництво підприємству.

За витрати являють собою капітал, спрямований на виробництво товару.

Представник італійської бухгалтерської наукової школи Л. Флорі підкреслював, що витратами є не виплати грошових коштів, а зобов’язання їх сплатити.

В. Рігер – представник німецької наукової школи ХХ ст. в межах її динамічного розвитку, під витратами розумів тільки грошові кошти фактичного або абстрактного порядку.

Не має узгодженості щодо змісту досліджуваного об’єкта і у діючих нормативних актах.

Так у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

У Податковому законодавстві наведено трактування валових витрат до складу яких відносять суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, дослідження економічної літератури та нормативно-правових актів свідчать про розбіжності у визначенні витрат та встановленні їх сутності. Це призводить до ускладнення обліку та не сприяє чіткій організації контролю за їх виникненням та формуванням. Зазначені недоліки свідчать про те, що об’єкт дослідження потребує додаткового вивчення з метою вдосконалення.

УДК 657

Чміль А. В., ст. гр. ОА-51

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ОСОБЛИВОСТІ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

Здійснення економічних реформ в Україні протягом останніх років спрямоване на трансформацію вітчизняного господарського механізму з урахуванням умов ринкової економіки. Ці перетворення стосуються бухгалтерського обліку, аналізу і контролю, тобто найбільш вагомої частини загальної інформаційної системи управління підприємством.

Однією з важливих та дискусійних категорій є амортизація основних засобів. Значний внесок у розробку теоретичних і методологічних підходів до вирішення проблемних питань амортизації зробили сучасні українські вчені Л. Дутчак, Т. Кононенко, В. Замлинський, Г. Ямборко, Д. Ковальов, Л. Городянська.

В Україні термін «амортизація» є універсальним, оскільки його застосовують як в обліку основних засобів, так і нематеріальних активів. Галина Ямборко виділяє наступні кроки формування амортизаційної політики: 1.Визначення амортизації в обліковій політиці підприємства, який готує бухгалтер до початку нового фінансового року і подає на затвердження власнику. 2.Підприємство має обрати методи нарахування амортизації для груп необоротних активів.

В практиці виділяють наступні методи нарахування амортизації: прямолінійний, виробничий, кумулятивний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості.

Прямолінійний метод набув найбільшого поширення до переходу на ринкові відносини, за яким річну суму амортизації визначають ділення вартості, яка амортизується, на очікуваний період використання об’єкта основних засобів.

Виробничий метод – при його застосуванні суму амортизації визначають як добуток фактичного обсягу вироблених у звітному періоді продукції на виробничу ставку амортизації. Кумулятивний метод – при його використанні протягом перших років експлуатації накопичується більша частка амортизаційних відрахувань, а в наступних звітних періодах сума знижується. За даним методом річну суму амортизації обліковують як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості – при застосуванні даного методу річну суму амортизації визначають як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвоєної річної норми амортизації та подвоєної річної норми амортизації, яку обчислюють виходячи із строку корисного використання. Метод зменшення залишкової вартості – за цим методом річну суму амортизації розраховують як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно, воно має враховувати особливості діяльності і з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.

Удосконалення облікового процесу нарахування і використання амортизації забезпечить підприємству оперативне отримання необхідної інформації, сприятиме прийняттю оптимального управлінського рішення в разі потреби коригування стратегії діяльності підприємства відповідно до поточних фінансово-економічних умов.

Список використаних джерел:

1. Городянська і нарахування і використання амортизації і обліково-аналітичній та податкових системах // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №2(56) – С. 101-112.

2. Бухгалтерська амортизація основних засобів: обираємо метод та обліковуємо // Все про бухгалтерський облік – 2006 - № 31 – С. 21 – 26.

УДК 336.02

, к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

УДОСКОНАЛЕННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ВИДІВ ЕКОНОМІЧНОГО КОНТРОЛЮ

Економічний контроль є невід’ємною частиною системи менеджменту будь-якого суб’єкту господарювання, що забезпечує його ефективну роботу. Практична реалізація контролю залежить від належним чином розроблених теоретичних основ. Так, наприклад, класифікація видів економічного контролю багато в чому визначає його організаційні методичні принципи.

Однак, на сьогодні існує проблема відсутності чіткого розмежування поняття “види” і “форми” контролю. Досить часто зустрічаємо різне розуміння вченими цих категорій, як наслідок, іде підміна форм видами і навпаки.

Задля уникнення принципових розбіжностей, на основі дослідження економічної літератури та власного бачення означеної проблеми, пропонуємо запровадити єдину класифікацію економічного контролю за його видами. В основу такого поділу покласти, крім інших, і класифікаційні ознаки за організаційними формами та формами здійснення економічного контролю.

Одним із головних критеріїв, за якими варто класифікувати види економічного контролю є його суб’єкти. Особливості діяльності, повноваження, завдання та функції тих чи інших органів, що проводять контроль зумовлюють виникнення специфічних його видів або іншими словами організаційних форм контролю. Звідси можемо виділити такі види економічного контролю за суб’єктами здійснення (або організаційними формами): державний, муніципальний, громадський, незалежний та контроль власника, який в свою чергу включає внутрішньосистемний та внутрішньогосподарський контроль.

В залежності від джерел контрольних даних доцільно виділити документальний, фактичний та змішаний види економічного контролю.

Документальним називається контроль, який здійснюється з метою встановлення законності, правомірності та доцільності господарських операцій і управлінських рішень на основі перевірки документальних носіїв економічної інформації (первинних документів та регістрів обліку, фінансової, статистичної, оперативно-технічної, внутрішньої та інших форм звітності, планів, завдань, кошторисів, розпорядчих та інших документів).

В свою чергу під фактичним контролем розуміють перевірку реального кількісного та якісного стану об’єкта, що перевіряється шляхом перевірки його в натурі (обстеження, огляд, обмір, перерахунок, зважування, лабораторний аналіз, експертиза та інше).

Разом з тим через відсутність всього обсягу необхідної інформації фактичний контроль не може бути повністю самодостатнім. Наприклад, будь-яка інвентаризація цінностей чи контрольний обмір виконаних робіт обов’язково закінчується порівнянням фактичних даних з обліковими.

Саме тому комплексний і всебічний контроль за господарською діяльністю підприємства неможливий без спільного використання документального і фактичного видів економічного контролю.

З метою усунення невизначеності стосовно поділу економічного контролю на документальний та фактичний, на наш погляд, варто виділити за такою класифікаційною ознакою як джерела контрольних даних ще один вид контролю – змішаний, який включатиме методи, що в однаковій мірі містять риси як документального, так і фактичного видів контролю.

При класифікації економічного контролю за часом проведення варто виокремити такі його види як попередній, який здійснюється перед виконанням господарських операцій, поточний – в процесі їх виконання та наступний – після їх завершення.

Взагалі, розвиток теорії економічного контролю шляхом уточнення його видів за означеними в статті класифікаційними ознаками (джерела контрольних даних, суб’єкти здійснення контролю (організаційні форми), час проведення контролю) сприяє підвищенню ефективності здійснення контрольного процесу в господарських одиницях та є передумовою подальшого удосконалення його організації і методики.

УДК 338

Шагієва А. Р., ст. гр. ОАм-51,

*Науковий керівний: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ОСНОВНІ АСПЕКТИ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

В умовах ринку ніхто в діловому світі не сприймає всерйоз підприємців звітні дані яких не підтверджені аудиторським висновком.

Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері писав що факти, відображені у фінансових звітах, є предметом аудиторської перевір­ки. Обов'язок аудитора – висловити думку про стан фінансової звітності в ці­лому у формі аудиторського висновку.

Основна передумова аудиту – взаємна зацікавленість підприємства в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової інспекції і самого аудитора в забезпеченні реальності й достовірності фінансової звітності.

На самому початку аудиту фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам.

Під час аналізу показників фінансової звітності з метою встановлення її реальності й достовірності аудитори покликані виявляти нереальну дебіторсь­ку заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосередити на контролі по­зовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактич­но термін її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущений і вона підлягає списанню на збитки. У такому разі аудитор зобо­в'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгова­ності, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудит встановлює також несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; кредити за товари, роботи і пос­луги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці тощо).

Аудитор перевіряє правильність і своєчасність складання балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух коштів, звіту про власний капітал. Однак насамперед слід встановити відповідність даних аналітичного обліку обо­ротам і залишкам із рахунків синтетичного обліку у головній книзі, оборотній відомості за синтетичними рахунками і балансу. Перевірка ідентичності даних синтетичного й аналітичного обліку в умовах автоматизованої системи обліку здійснюється в автоматичному режимі. При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована і підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Необхідність аудиторської перевірки фінансової звітності пов'язана з її публікацією. Це передбачено Законом України "Про аудиторсь­ку діяльність", у якому вказується, що суб'єкти підприємницької діяльності, звітність яких оприлюднюється, повинні бути перевірені на предмет достовірності такої звітності і для підтвердження зобов'язані мати аудиторський висновок.

Світова практика аудиту свідчить про те, що відповідальність за фінансо­ву звітність несе керівництво суб'єкта підприємницької діяльності.

Після дати складання балансу аудитору слід ознайомитися з усією доступ­ною інформацією, яка належить до фінансових справ клієнта, з проміжними фінансовими звітами, з протоколами нарад акціонерів, директорів і всіх відпо­відних комітетів, із доповідями про відхилення.

Аудитору слід розуміти клієнта, знати, які ділянки об'єкта схильні до найбільшого ризику і яка інформація про них, імовірно, буде придатною. Для цього аудитор налагоджує тісні робочі стосунки з клієнтом, оперативно робить за­пити про фінансову діяльність, про незвичайні показники й коригування звітності, про потенціальні проблеми, виявлені під час аудиторської перевірки.

Отже, аудит фінансової звітності підприємства є надійною гарантією достовірності результатів фінансово-господарської діяльності для її оцінки за звітний період та розробки заходів щодо її подальшого удосконалення, для задоволення інформаційних потреб власників, а також податкових, статистичних та інших органів державного і господарського управління.

УДК 631

Швед І., ст. гр. ОА – 51

*Науковий керівник: Ткачук І. М., к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Протягом останніх років в Україні докладається чимало зусиль для створення стабільної податкової системи, яка б забезпечила достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки держави, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, а також створення умов для інтеграції України до Європейського Союзу.

Пріоритетним питанням в області адаптації податкового законодавства до законодавства ЄС є податок на додану вартість. Для того, щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової економіки слід ліквідувати хиби, закладені в Законі „Про податок на додану вартість” оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов переходу України до ринкових відносин, зокрема рекомендується:

- виключити з бази оподаткування інші податки і збори та обов'язкові платежі;

- знизити ставку ПДВ з 20% до 17%, оскільки саме цей показник відповідає європейським стандартам;

- доцільно здійснити диференціацію ставки податку на додану вартість залежно від поділу на товари першої і не першої необхідності, як це практикується у більшості країн світу;

- скоротити перелік пільгових операцій за рахунок звільнених від оподаткування операцій, що безпосередньо не пов’язані з соціальним захистом малозабезпечених верств населення;

- встановити механізм оподаткування, відповідно до якого суб'єкт підприємницької діяльності в галузі сільського господарства, рибальства та лісового господарства без реєстрації його платником ПДВ може обрати режим оподаткування за фіксованою ставкою (12%);

- встановити, що об’єктом оподаткування у підприємств торгівлі та посередницької діяльності виступає валовий дохід, який визначається як різниця між ціною реалізації та ціною придбання, що дасть можливість не застосовувати механізм відшкодування податку на додану вартість;

- суб’єктам підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку, пропонується запровадити вексельну форма сплати ПДВ при імпорті устаткування, обладнання та комплектуючих до них.

Таким чином, трансформація податкового законодавства приведе до формування прозорого і стабільного правового поля діяльності платників податків, сприятиме становленню справедливого конкурентного середовища з одночасним збільшенням надходжень до державного бюджету за рахунок скасування податкових пільг та відповідного розширення бази оподаткування.

УДК 657.37

, здобувач

*Науковий керівник: Садовська І. Б., к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

Формування облікової політики в умовах фінансової кризи

На сучасному етапі ринкових відносин і, зокрема в умовах фінансової кризи, стає все більш очевидною важливість уміло сформованої облікової політики. Облікова політика визначає ідеологію економіки підприємства на тривалий період, сприяє посиленню обліково-аналітичних функцій в управлінні підприємством, дає змогу оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у виробничому процесі, ефективно пристосовувати виробничу систему до умов зовнішнього середовища, знизити економічний ризик і досягти успіхів у конкурентній боротьбі.

Практика формування облікової політики зводиться до складання наказу про облікову політику, який є по суті останнім елементом у формуванні облікової політику. Самому наказу має передувати кропітка робота з визначення процедур організації обліку, що має відповідати особливостям виробничого процесу та потребам власника.

Ситуацію, що склалася можна пояснити тим, що виробнича діяльність в Україні здійснюється в умовах не сформованих стійких товарних та фінансових ринків, що посилюється фінансовою кризою. Тому об’єктивно складається ситуація, коли неможливо достатньо повно реалізувати такі принципи бухгалтерського обліку: безперервність, послідовність та нарахування. Потреба у розкритті таких принципів відпадає, якщо їх дотримуються у фінансових звітах. В обліковій політиці слід відображати тільки ті положення бухгалтерського обліку, які мають кілька дозволених нормативними актами більш високих рівнів застосування.

Відсутність достатнього досвіду роботи в нових умовах негативно позначається на процесі формування облікової політики. Зокрема, при формуванні облікової політики часто обминається такий елемент, як управлінський облік. Незважаючи на те, що інформація сформована за даними управлінського обліку є комерційною таємницею, до деяких суттєвих напрямів облікової політики можуть бути віднесені ситуації, які стосуються комерційної таємниці підприємства.

Трапляються випадки у господарській практиці, коли функціональні процеси запроваджуються розрізнено, без відповідної підготовки, без прив’язки до виробничої системи. Тому облікова політика повинна формуватись не для обліку, а вся функціональна система повинна спрямовуватись на удосконалення виробництва.

Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка визначена переліком методик і процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Якщо система не встановлює спосіб ведення бухгалтерського обліку з конкретного питання, то при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб виходячи з діючих положень.

Серед відомих загальнонаукових принципів най­важливішими для формування облікової політики є: системність, комплексність, науковість обґрунтова­ність, ефективність, планомірність, динамізм, про­філактика, неперервність, «селекція», сумісність осо­бистих, регіональних, державних інтересів тощо.

Розглянуті принципи слід застосовувати до чин­ників, якими необхідно керуватись при визначенні облікової політики. Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію двох основних груп чинників - зовнішніх і внутрішніх.

Вміння фахівців при­стосовуватися до обліку змін чинників не є гарантією формування облікової політики належного рівня. В даному випадку пріорітетним має бути системний підхід. Отже, облікова політика спрямована на розкриття творчих здібностей підприємців у підвищенні ефективності господарювання, впровадження нових технологій для задоволення власних потреб і виконання зобов’язань перед державою, що вкрай необхідно в умовах фінансової кризи.

Для подолання проблем формування облікової політики фахівці з обліку повинні не тільки керуватися основними принципами обліку, а мати системний підхід та вод­ночас керуватись принципами, оскі­льки вони не є су­то обліковими, а відповідають загальнонауковим принципам і логіці організації господарського обліку та управління виробничими системами.

УДК 657

, ст. гр. ОАз-31

*Науковий керівник: , к. е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ОБЛІКУ І АУДИТУ нематеріальних активів

Методика і принципи побудови обліку нематеріальних активів перебувають під пильною увагою світової економічної науки і практики.

Теоретико-методологічні та практичні питання аудиту нематеріальних активів досліджували в своїх працях вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема, І. Маміоф, , А. А. Кліменко, , ін, іксен, Велш Шорт Деніел І. та ін.

Для економіки України і практики обліку характерне значне відставання відображення в обліку нематеріальних активів від потреб суб’єктів господарювання. Зокрема, діючий в Україні підхід для оцінки або визначення даного виду активів не може забезпечити підготовку об'єктивної інформації.

У той же час, глибокі і всебічні теоретичні дослідження в даній галузі з комплексним аналізом як вітчизняної, так і міжнародної облікової практики дуже рідкісні.

Нематеріальні активи - немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані і утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам.

Для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух нематеріальних активів Планом рахунків передбачений синтетичний рахунок 12 «Нематеріальні активи» та 13 «Знос нематеріальних активів».

Об'єктом нематеріальних активів є позитивна ділова репутація, яка розглядається як надбавка до ціни, що сплачується покупцем.

Негативна ділова репутація розглядається як знижка з ціни, що надається покупцеві, і враховується як доходи майбутніх періодів.

Важливим є розуміння того, що нематеріальні активи як економічна і облікова категорія характеризується такими основними взаємопов'язаними компонентами:

- відсутність матеріально-речової форми;

- корисність в реалізації цілей з виробництва продукції;

- перспективність отримання прибутку не тільки в даний момент часу, але і в майбутніх періодах господарської діяльності.

Суть аудиторської перевірки нематеріальних активів полягає у дослідженні юридичних і бухгалтерських документів, що засвідчують володіння ними, та перевірці дотримання методики бухгалтерського обліку нематеріальних активів.

Під аудитом інтелектуальної власності (нематеріальних активів) розуміється перевірка прав підприємств на користування землею, водою, об’єктами промислової та інтелектуальної власності (авторське право у сфері науки, літератури, мистецтва тощо).

Результати перевірки операцій з обліку нематеріальних активів узагальнюються у звіті аудитора. По кожному порушенню зазначаються: нормативний документ, вимоги якого порушені; сума збитку; оцінка суттєвості і значущості впливу виявленого порушення на результати діяльності організації та достовірність бухгалтерської звітності.

Невизначеність отримання економічної вигоди за рахунок використання нематеріальних активів та особливості їх моральної амортизації диктує необхідність перегляду методології нарахування амортизації для забезпечення об'єктивності інформації бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також правильного прийняття рішень щодо подальшого використання нематеріальних активів.

УДК 331.101.262

Ужгородський національний університет

МЕТОДИКА АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В КОНТЕКСТІ ВИКОРИСТАННЯ BSC

Виконання стратегічних планів підприємства є доволі складним завданням. Основними недоліками загального підходу до виміру ефективності господарювання на сучасному етапі є наступні: використовуються лише кількісні показники, що не дає можливості об’єктивної оцінки ефективності; немонетарні показники розглядаються як другорядні; аналіз здійснюється лише окремих напрямів діяльності.

Питанням даної проблематики приділено увагу у працях Е. Шевченка, Л. Пана, Л. Мельничука тощо.

Система збалансованих показників (Balanced Scorecard – BSC) розроблена і для досягнення стратегічної мети господарювання шляхом акцентування уваги на блоках показників (фінанси, навчання та перспективи зростання, клієнти, внутрішньогосподарські процеси та ін.) як фінансових так і немонетарних. Вона використовується як основний інструмент управління бізнесом, оскільки надає можливість встановлювати індивідуальні завдання, завдання структурних підрозділів та загальні завдання підприємства, доводити їх до свідомості співробітників і керівників різного рівня, оцінювати досягнення поставлених завдань за допомогою використання збалансованої системи вимірників ефективності, одержувати швидкий зворотний зв’язок.

Відповідно, в ході дослідження порядку використання збалансованої системи показників сформовано методику аналітичного забезпечення відтворення людського капіталу в контексті використання BSC. Дана методика передбачає ряд послідовних дій.

На першому етапі підприємство повинно поставити стратегічну ціль, наприклад збільшення прибутковості. На другому етапі підприємство повинно зосередити свою увагу лише на тих напрямах діяльності, які дійсно відповідають досягненню поставленої цілі. Третій етап передбачає визначення завдань, наприклад, зменшення плинності кадрів, підвищення кваліфікації персоналу, четвертий визначає як кожне із завдань, при його виконанні, вплине на досягнення цілі підприємства. На п’ятому слід обрати певні фінансові показники, що характеризують поставлене завдання. Наприклад, завдання щодо зниження плинності кадрів можна вирішити, проаналізувавши коефіцієнти плинності, постійності, вибуття та приймання. Шостий призначений для розробки певного плану дій, який допоможе вирішити поставлені завдання, на основі наведених фінансових показників. На сьомому необхідно обрати відповідальних за кожен етап виконання завдання, а на восьмому відбувається саме впровадження проекту. Останній етап передбачає можливість як повернення на етап формування показників ефективності, так і на перший етап – формування стратегічної цілі.

Відповідно до концепції BSC сукупність стратегічних цілей підприємства необхідно представляти у вигляді стратегічних карт.

Однією з важливих проекцій BSC є проекція «Навчання та розвиток», адже без працівників, їх кваліфікації, умінь підприємство не зможе досягти поставлених стратегічних цілей. У даному блоці слід зосередитися на розгляді таких цілей як підвищення задоволеності та мотивації працівників, зменшення плинності кадрів, підвищення кваліфікації працівників, ефективності роботи інформаційних систем тощо, що підтверджує важливу роль людського капіталу в досягненні стратегії підприємства.

Список використаних джерел:

1. Збалансована система показників як інструмент ефективного управління стратегією організації [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www. library. ukma. /e-lib/NZ/NZV21_2003_economy/09_pan_lv. pdf