Система педагогічної освіти та педагогічні інновації (стр. 13 )

Незадовільною є ситуація, що склалася в Україні із забезпеченням педагогічних навчальних закладів, закладів післядипломної педагогічної освіти необхідною навчально-методичною літературою, особливо україномовною.

Педагогічна освіта України неефективно використовує можливості міжнародного співробітництва у галузі підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, проведенні науково-дослідної та експериментальної роботи, обміну інформацією, налагодженні особистих контактів.

Недостатнім є забезпечення педагогічних навчальних закладів, закладів післядипломної педагогічної освіти фінансами та матеріально-технічними засобами. Матеріальна база більшості з них не відповідає навіть мінімальним потребам. Так, забезпеченість педагогічних навчальних закладів навчальними площами становить лише 50% від небхідної, третина студентів не забезпечена місцями у гуртожитках. Майже не виділяються кошти на утримання навчальних корпусів і гуртожитків. Не поповнюються обладнання, інентар, меблі.

Аналіз реального стану підготовки вчителя дає нам наукову картину ситуації, що склалася в Україні, та бачення ідеальної (бажаної) моделі підготовки вчителя, до якої треба прагнути.

1. Проблема змістовної спрямованості і тривалості підготовки вчителя. Якщо реальна система підготовки вчителя готує його, як правило, за двома спеціальностями і протягом п'яти років, то ідеальна модель повинна дати більшу свободу вибору як у кількості спеціальностей, так і у часі їх опанування (через заочну форму навчання, дистантне навчання, екстернат тощо).

2. Проблема зацікавленості вчителя в темпах, рівнях і формах підготовки. Реальна система базується швидше на просуванні у кваліфікаціях, званнях чи посадах учителя. Ідеальна система підготовки повинна мати цілісну систему моральних і матеріальних стимулів швидкості підготовки, рівня підготовки та інноваційної продуктивності вчителя.

3. Проблема рівнів опанування педагогічним досвідом. Дослідження показують, що реальний стан підготовки вчителя не може переламати стереотипи, що закладалися в учителеві навіть не викладачами ВНЗ, а його колишніми шкільними вчителями. Ідеальна модель рівнів підготовки вчителя повинна виводити його на найвищий творчий рівень (включаючи рівень колективної творчості з колегами, дітьми і батьками).

4. Проблема форм реалізації педагогічного досвіду. У реальності продовжує панувати вербальний (словесний) метод навчання. В ідеалі кожен учитель повинен мати доступ до полімодельного представлення будь-якого досвіду (на моделях, на малюнках, на схемах, у символічній форми, в словесній формі, у математичній формі за різними шкалами виміру - номітативною, ранговою, інтервальною або матричною).

3.3. Модернізація вищої та післядипломної педагогічної освіти на засадах застосування інноваційних методів навчання і педагогічних технологій.

Сьогодні як ніколи зростає роль випереджаючої педагогічної освіти, спрямованої на ті умови в житті і професійній педагогічній діяльності, з якими зустрінеться у найближчому майбутньому і випускник педагогічного навчального закладу, і досвідчений педагог. Існуюча система підготовки і перепідготовки вчителя, зорієнтована на репродукування навчального (модельного) знання, має структурно і дидактично змінитись – стати в більшій мірі сприйнятливою до нового.

Стратегію сучасної педагогічної освіти в Україні визначають розвиток і саморозвиток особистості вчителя, здатного не тільки обслуговувати наявні педагогічні і соціальні технології, але й виходити за межі нормативної діяльності, здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості у широкому смислі. Ця стратегія втілюється у спрямованості змісту і форм освітнього процесу вищої педагогічної школи на пріоритет особистісно зорієнтованих технологій педагогічної освіти.

Перспективним шляхом реформування педагогічної освіти є впровадження інноваційних рефлексивно-предметних ігрових технологій, що обумовлені:

-  необхідністю застосування системно-діяльнісного підходу;

-  потребами здійснення особистісно зорієнтованого навчання у всіх ланках освітньої системи, заміни малоефективних вербальних способів передачі знань продуктивним навчанням;

-  можливістю експертного проектування технологічного ланцюга процедур, методів, організаційних форм взаємодії учителя й учня, що забезпечує гарантовані результати навчання.

Ефективність особистісно зорієнтованих педагогічних технологій суттєво залежить від того, наскільки повно реалізовані інтереси особистості, як враховані її професійно-психологічні особливості, які перспективи їх розвитку. Звідси пріоритет суб’єктивно-смислового навчання на противагу інформаційному, спрямованість на розвиток у студентів множинності суб’єктивних картин світу на відміну від однозначних “програмних” уявлень, діагностика особистісного розвитку, ситуаційне проектування, смислопошуковий діалог, включення навчальних задач у контекст життєвих проблем.

Вивчення досвіду вищої педагогічної школи в Україні дозволяє виділити ряд тенденцій розвитку педагогічних технологій і зростання діагностичності, соціально-ігрової контексності, діалогічності, моделювання професійних ситуацій, модульності, суб’єктності, підвищення ролі творчої індивідуальності педагога. У навчально-виховному процесі вузів ефективно використовуються:

-  проективні технології, що забезпечують інтеграцію різнопредметних знань й умінь з різних видів діяльності;

-  технології кооперованого навчання;

-  ігрові технології, що формують уміння розв’язувати творчі завдання на основі вибору альтернативних варіантів;

-  тренінгові технології, спрямовані на розвиток творчого мислення, комунікативної, психологічної компетентності майбутніх педагогів;

-  інформаційні технології тощо.

В результаті вивчення особливостей творчого використання інноваційних технологій у педагогічних навчальних закладах викристалізувалися ключові ідеї підготовки вчителя-інноватора:

1.  Навчання є ефективним, якщо майбутні педагоги розв’язують реальні практичні проблеми і з цією метою освоюють нові методи і засоби роботи.

2.  З іншого боку, підхід до навчання як дослідницької діяльності сприяє мотивації і підвищує якість засвоєння нових ідей.

3. Ефективне навчання – це завжди розвиток людини, зміна її поглядів, установок, цінностей, норм. В системі інноваційного педагогічного навчання на перший план виходить особистісний потенціал педагога, його здатність бути суб’єктом інноваційної діяльності. Педагогічна освіта розглядається не лише як присвоєння нових знань, цілей, цінностей, особистісних смислів, але й як розкриття сутнісних сил особистості, її можливостей компетентно і відповідально виконувати професійні і соціальні ролі, продукувати нові ідеї, створювати реальні передумови для саморозвитку особистості майбутнього вчителя.

Змінюється стратегія системи післядипломної освіти: навчальні заклади цієї системи поставлені перед необхідністю працювати не стільки на функціонування, скільки на її розвиток, що передбачає зміну репродуктивних завдань на проектні, дослідницькі, на виявлення освітніх потреб, вивчення специфіки освітніх процесів у системі післядипломної освіти.

Важливо сформувати новий тип навчання слухача інституту післядипломної освіти, що відповідатиме двом вимогам: навчання повинно бути проектно-діяльнісним, а також інноваційно-рефлексивним.

Шляхи якісних змін змісту, форм і методів післядипломної освіти - в індивідуалізації навчального процесу за стратегією управління “особистість – суб’єкт управління”. За такого підходу зміщуються акценти з передачі нормативного змісту післядипломної освіти на розвиток індивідуальних систем професійних моделей, які включають особистісно-гуманістичну орієнтацію, системне бачення педагогічної реальності, орієнтацію в предметній галузі, знання сучасних педагогічних технологій, зарубіжного та вітчизняного інноваційного досвіду. Задачею викладача ІППО стає організація такого проблемно-ситуаційного простору, в якому слухач усвідомлює рівень свого професіоналізму, недостатність засобів, які він використовує, знаходить у співробітництві і взаємодії необхідний культурний матеріал для подолання затруднення, ставить за мету розвиток певних компетенцій. Викладач всіляко заохочує творчу самореалізацію слухача, культивує множинність типів і шляхів його індивідуальної професійної поведінки.

Нові підходи до змісту розвитку акмеологічної, креативної культури вчителя вимагають пошуку адекватних інноваційних методів і технологій підвищення його кваліфікації. Якщо у традиційному навчальному процесі слухач – пасивний реципієнт знань, то в проектно-рефлексивному, діяльнісному він – суб’єкт різноманітної навчальної активності.

Провідне місце в активному навчанні належить організаційно-діяльнісним іграм, найрізноманітнішим тренінгам, беручи участь у яких педагоги не просто розмовляють, але й діють, рефлексують свої дії, реалізують розроблені проекти. Діяльнісно-рефлексивне навчання як засіб підвищення професійної компетентності знаходить свою оптимальну організаційну форму у модульній організації навчального процесу, що передбачає застосування активних методів групового навчання.

Змістом навчання педагога в інституті післядипломної освіти стає розвиток інноваційних освітніх практик: слухач має взяти на себе відповідальність за розробку і впровадження інноваційної їдеї. ІППО всіляко стимулюють найрізноманітніші ініціативи педагогів, надають їм у цьому кваліфіковану допомогу.

Нова соціокультурна функція інститутів як центрів розвитку освітніх практик вимагає докорінної перебудови структури і змісту роботи їх кафедр, діяльність яких спрямовується на забезпечення педагогічної дії, озброєння вчителів засобами методологічної діяльності, на розвиток проектної культури педагогів. Ця функція ІППО може бути реалізована за рахунок:

-  адаптації і поширення досвіду альтернативної педагогіки;

-  аналізу і розробки актуальних і перспективних проблем реформування освіти (підтримка і моніторинг перспективних досліджень та експериментів, допомога у реалізації практичних педагогічних ініціатив);

-  навчання авторів інноваційних освітніх проектів;