Система педагогічної освіти та педагогічні інновації (стр. 1 )

“ПРОГРАМА ПІДТРИМКИ ВИРОБЛЕННЯ СТРАТЕГІЇ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ”

В. Олійник

Я. Болюбаш

Л. Даниленко

В. Довбищенко

І. Єрмаков

С. Клепко

СИСТЕМА

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ТА

ПЕДАГОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ

КИЇВ 2001

ЗМІСТ

Вступ.

1.  Що ми очікуємо від учителів.

1.1.  Державні вимоги до вчителя.

1.2.  Суспільні очікування.

1.3.  Очікування соціальних груп.

2.  Академічна та професійна компетентність вчителів і профіль українського вчительства.

2.1.  Реальність: зниження престижу вчителя.

2.2.  Якість учительського корпусу.

2.3.  Особливості професійної компетентності вчителя.

2.4.  Різке зниження академічних критеріїв.

2.5.  Співвідношення педагогічної практики й теорії та ставлення до них вчителів.

2.6.  Компетентність шкільного адміністратора.

2.7.  Революція в галузі інформаційної технології і компетентність педагога.

2.8.  Реальна філософія учителя як результат його компетентності.

2.9.  Атестація педагогічних працівників.

2.10.  Відповідність педагогічних кадрів потребам сучасної школи.

2.11.  Відмінне викладання.

2.12.  Проблеми фінансування наших очікувань.

3.  Роль педагогічної освіти у задоволенні особистісних, суспільних та економічних потреб.

Розділ I. Педагогічна освіта в Україні, що розвивається.

1.1. Педагогічна освіта та процес реформування системи освіти в Україні.

1.1.1. Державна політика реформування системи освіти в Україні.

1.1.2. Мета і головні аспекти процесу реформування системи освіти в Україні.

1.1.3. Механізм реформування системи освіти в Україні.

1.1.4. Вчителі та інші освітяни – суб’єкти реформування системи освіти в Україні.

1.2. Стратегічні пріоритети підготовки та розвитку педагогічної компетенції вчителів.

1.2.1. Філософія вищої та післядипломної педагогічної освіти.

1.2.2. Вища та післядипломна педагогічна освіта у процесі реформування системи освіти в Україні.

Розділ II. Професійний профіль вчителя.

2.1. Роль вищої та післядипломної педагогічної освіти у розвитку професійної компетенції вчителя.

2.1.1. Роль вищої педагогічної освіти у розвитку професійної компетенції вчителя.

2.1.2. Роль післядипломної педагогічної освіти у розвитку професійної компетенції вчителя.

2.2. Стандарти вищої педагогічної освіти.

2.2.1. Зміст стандартів вищої педагогічної освіти.

2.2.2. Структура стандартів вищої педагогічної освіти.

2.3. Зміст і структура стандартів післядипломної педагогічної освіти.

2.4. Підготовка вчителів до роботи з дітьми з особливими потребами.

Розділ III. Підготовка вчителів: досягнутий прогрес.

3.1. Опис системи педагогічної освіти.

3.1.1. Законодавча база педагогічної освіти в Україні.

3.1.2. Структура вищої педагогічної освіти.

3.1.3. Структура післядипломної педагогічної освіти.

3.1.4. Управління системою педагогічної освіти.

3.2. Переваги та проблеми системи педагогічної освіти в Україні.

3.3. Модернізація вищої та післядипломної педагогічної освіти на засадах застосування інноваційних методів навчання і педагогічних технологій.

Розділ IV. Педагогічна освіта та інноваційний освітній процес в Україні.

4.1. Ситуація, що склалася.

4.1.1. Особливості ситуації, що склалася в Україні.

4.1.2. Поширення інноваційних методів і педагогічних технологій у сучасній системі освіти України.

4.1.3. Педагогічна освіта і потреби сучасної української школи: роль педагогічної освіти у поширенні педагогічних інновацій.

4.1.4. Готовність вчителів до застосування інноваційних методів та педагогічних технологій.

4.2. Підготовка вчителів до застосування інноваційних методів і педагогічних технологій у системі вищої та післядипломної педагогічної освіти.

4.2.1. Структурна модель підготовки вчителів до творчої діяльності, застосування інноваційних методів і педагогічних технологій.

4.2.2. Зміст підготовки вчителів до творчої діяльності, застосування інноваційних методів і педагогічних технологій.

Додатки.

Дослідження здійснено за сприяння ПР ООН, МФ “Відродження” під керіництвом Павела Згаги, професора філософії освіти Люблянського університету, директора Центру аналізу освітньої політики (Словенія) у ході спільної роботи дослідницькою групою у складі: В. Олійник (керівник проекту), Я. Болюбаш, Л. Даниленко, В. Довбищенко, І. Єрмаков, С. Клепко. При складанні звіту групою було використано дослідження, книги і статті І. Зязюна, В. Кременя, О. Козлової, Т. Кошманової, І. Лікарчука, В. Лугового, К. Макагон, В. Моргуна, О. Савченко та інших українських авторів, матеріали Міжнародного центру перспективних досліджень, Інституту відкритого суспільства, МФВ, ПР ООН, Світового Банку, інші публікації українських та зарубіжних авторів.

ВСТУП

1.Що ми очікуємо від учителів?

Сучасна освіта в Україні важко позбувається рудиментів радянської системи. Після краху адміністративно-командної економіки в Україні виявився розрив між фактичними вимогами ринку праці та знаннями і вміннями людей. Здобуті ними раніше знання і вміння майже миттєво знецінилися. Тому країна повинна вчити не лише молодь, але й більшість дорослих, у тому числі і педагогів (сьогодні в Україні майже у 22,2 тис. загальноосвітніх шкіл налічується близько 576,6 тис. вчителів).

У той же час якість підготовки вчителя в Україні знижується. З освіти йдуть найкращі вчителі. Чимало з тих, хто залишився в школі, не відповідають високим академічним вимогам, які ставить перед школою сучасна вища освіта і високотехнологічне виробництво. Від цього найбільше потерпає сучасний учень. А відтак гальмується поступ нашої держави: економічний, технологічний, політичний, ідеологічний, культурний.

1.1. Державні вимоги до вчителя.

Вимоги до учителя в Україні сформовані у ряді документів і законів. У них передбачено, що “педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти”. Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше трьох років, успішно пройшла атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

Держава декларує зусилля, щоб підняти престижність освіти на належний рівень, встановити вчительський авторитет. На практиці ж конкретні дії щодо втілення в життя юридично-правових, матеріально-технічних і фінансових основ державної програми розвитку освіти гальмуються.

Наприклад, Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим 14 червня 2000 р. Кабінетом Міністрів України, визначено 10 позицій зобов’язань педагога. Так, учитель зобов'язаний "забезпечувати належний рівень викладання навчальних дисциплін, дотримуючись вимог Державного стандарту загальної середньої освіти". Цим положенням фактично закріплюється панування в наступні роки в український школі традиційної системи навчання, в якій переоцінюється викладання і недооцінюється навчання. Фактично йдеться про збереження авторитарного навчання з його "не можна" (помилятись, запитувати, заперечувати) і "потрібно" (вчити, а точніше - завчати, щоб отримати гарну оцінку). Головним у педагогічній діяльності, якщо дотримуватись вимог цієї норми, залишається "трансляція інформації", а не активізація, звільнення (розкріпачення) усвідомленого навчання; "накачування" учнів знаннями, а не формування в них умінь шукати ці знання і використовувати їх на практиці.

Така методологія організації педагогічного процесу давно відкинута освітніми системами інших країн світу, але в Україні після появи зазначеного Положення вона отримала нормативне закріплення.

1.2. Суспільні очікування.

В українському суспільстві професія вчителя наділяється особливим значенням як початок усіх професій, як вічна професія у ряді інших древніх професій – лікаря, будівельника, хлібороба.. У змінному світі діяльності вчителя приписується константний інваріант: “з людини робити Людину” і завдання вести дітей до знань, навчати їх культури і добра. Від “гарних педагогів” вимагається бути “апостолом правди і науки”, “педагог ХХІ століття” має завжди пам’ятати і свято виконувати Христові заповіді, зокрема творити з любов’ю до людей, плекати душі своїх вихованців в атмосфері добра й справедливості, психологічного й морального комфорту.

Час Учителя-Майстра, що навчає дітей, проголошується безцінним, який не можна витрачати на здійснення невластивих для нього функцій. Майбутнє нації, її духовна міць, інтелектуальне й моральне здоров’я суспільства визнається значною мірою залежними від дій учителів. Учитель проголошується основоположною силою в державі, що забезпечує її економічний і технологічний розвиток.

1.3. Очікування соціальних груп.

Окрім цих загальних очікувань до учителя, кожна з соціальних груп має свої особливі очікування і висуває щодо школи і вчителя специфічні вимоги. Армії потрібні солдати, державі — законослухняні громадяни, церкві — активні віруючі, сім'ї — "справжні" батьки, промисловості — кваліфіковані кадри, науці — талановиті вчені, мистецтву — обдаровані художники та обізнані споживачі та ін. Звідси випливає, що, по-перше, вчитель має бути персоніфікованим зразком кожної з цих функціональних моделей поведінки; по-друге, має домогтися їх засвоєння, успадкування внутрішнім сприйманням школярів в особистий досвід.