Робочий зошит з легкої атлетики (стр. 11 )

Амплітуда руху - це величина шляху, переміщення рук, ніг, тулуба, голови в просторі, яка залежить від рухомості суглобів, еластичності зв'язок та м'язів. При виконанні дітьми фізичних вправ (особливо загальнорозвиваючих) зміни амплітуди використовують як один з методів дозування навантаження. Амплітуда руху може бути малою, середньою та великою.

Швидкість рухової дії характеризує час, потрібний для проходження певного відрізку шляху. Вона вимірюється відношенням шляху до часу. Шлях, пройдений в одиницю часу, вимірюється лінійними показниками (см, м, км), а в обертальному русі ще й кутовими (градус).

Сила рухової дії – це повне нервово-м'язове напруження, потрібне для переміщення тіла, його окремих частин під час виконання рухового завдання. Розрізняють малий, середній, великий та максимальний ступінь м'язових напружень. Але для дітей дошкільного віку непридатні вправи з тривалим напруженням та підніманням значної ваги. У всіх циклічних рухових діях (ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді та ін.), а також під час багаторазового повторення ациклічних рухів (піднімання рук угору, присідання та ін.), крім перелічених елементів структури рухової дії, враховують темп і тривалість її виконання.

Темп - певна частота виконання рухової дії за одиницю часу (наприклад, за хвилину). Темп поділяють на повільний, середній, великий та максимальний. Зміна темпу рухів приводить до збільшення або зменшення фізичного навантаження.

Ритм - це певне чергування напруження, розслаблення і відпо­чинку м'язів при виконанні рухових дій. Кожній руховій дії відповідає певний ритм. Своєчасне чергування м'язового напру­ження та розслаблення є одним з показників координаційної злагодженості (невимушеності) виконання рухової дії. Ритмічні рухи виконуються звично, тому тривалий час не викликають втоми.

Кінцеве положення рухової дії забезпечує чітке завершення вправи (наприклад, приземлення при стрибках, випрямлення ту­луба після пролізання в обруч та ін.). "У циклічних рухових діях це положення має назву перехідне. Кінцеве положення показує, правильно чи з помилками виконана вправа і дає змогу виявити причину помилки. Якщо дитина після стрибка приземлилася з втратою рівноваги, можна припустити, що вона недостатньо зги­нає ноги в колінних суглобах і не поставила руки вперед - в сторони.

Домашнє завдання: вправи для розвитку фізичних якостей.

Урок 26. Техніка бігу на короткі дистанції, з виконанням команд „На старт!”, „Увага! Шикування учнів. Рапорт, перекличка. Легкоатлетичні вправи: біг з низького і високого старту за командою вчителя; біг із зміною напрямку і темпу за звуковим сигналом; естафетний біг з несподіваними перешкодами; біг спиною вперед; біг в повільному і середньому темпах по орієнтирах Гра «Хто швидше».Дихальні вправи. Домашнє завдання: вправи для розвитку фізичних якостей

Урок 27. Використання засобів легкої атлетики. Легкоатлетичні вправи мають велике значення для загальної фізичної підготовки. Їх педагогічна цінність визначається високим ступенем прикладної спрямованості, можливістю розвитку витривалості, швидкості, швидкісно-силових якостей і здібностей. Під час виконання легкоатлетичних вправ до роботи залучаються майже всі м’язові групи, значно прискорюється діяльність серцево-судинної і дихальної систем, суттєво збільшується обмін речовин.

Серед основних легкоатлетичних вправ виділяються: біг різної інтенсивності, стрибки в довжину і висоту, метання набивного і малого м’яча на дальність. Різноманітність, доступність і всебічність впливу легкоатлетичних вправ, можливість досить чітко дозувати навантаження, порівняно простота місць занять створюють умови для їх використання з оздоровчою метою. Цінність легкоатлетичних вправ полягає в тому, що у процесі занять розвиваються такі важливі фізичні якості, як сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність. Спортивна ходьба і тривалий біг активізують діяльність серцево-судинної і дихальної систем. Біг на короткі дистанції здебільшого сприяє розвитку швидкісно-силових здібностей, біг на середні, довгі дистанції –витривалості, бар’єрний біг – спритності, координації рухів. Стрибкові вправи розвивають швидкість, швидкісно-силові здібності, удосконалюють координацію рухів Розвитку сили, швидкісно-силових здібностей сприяють метання.

Систематичні заняття бігом приводять до закономірного розвитку наступних реакцій пристосування:

СЕРЦЕ: частота пульсу в спокої, стабілізація пульсу, діастолічний об’єм серця в спокої, ударний об’єм серця в спокої, хвилинний об’єм крові після навантаження, швидкість скорочення міокарда, насосна функція серця, коронарний кровоток при стандартному навантаженні.

КРОВООБІГ загальний периферичний опір судин, системний артеріальний тиск, централізація кровообігу.

КРОВ: загальний гемоглобін, обсяг циркулюючої крові, лужний резерв, М'ЯЗИ: механічна ефективність, капіляризація розмір волокна.

ЦИРКУЛЯТОРНО-РЕСПІРАТОРНА АДАПТАЦІЯ: ефективність функції дихання, оптимізація відносин в процесі реалізації респіраторних можливостей.

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА: процес розслаблення.

МЕТАБОЛІЗМ І ЕНДОКРИННА СИСТЕМА: толерантність до глюкози холестерин і тригліцериди в плазмі крові і печінки, ліпопротеіни високої і надвисокої щільності, анаболічний ефект, комплексна стимуляція гормонів.

Домашнє завдання: вправи для розвитку фізичних якостей.

Урок 28. Техніка кросового бігу.

Крос – це біг по пересіченій місцевості (англ. “пересіконте”), біг переважно в природних умовах: в лісі, полі, по лугах, ґрунтовній дорозі тощо. Для проведення змагань і підготовці до них створюються інколи спеціальні траси з штучними перешкодами.

Біг кросом один із цінних засобів фізичного виховання. Він сприятливо впливає на організм. Кроси сприяють розвитку сили м'язів, покращенню діяльності органів кровообігу та дихання, зміцненню нервової системи. Їх оздоровче значення підвищується при проведенні в лісі.

Особливості умов проведення кросового бігу вимагають від учасників оволодіння технікою бігу по рівному, гладкому, твердому і м'якому ґрунті; по болотяній місцевості, високій траві; подолання підйомів і спусків, вертикальних і горизонтальних перешкод.

Техніка бігу по рівному, гладкому ґрунті не відрізняється від техніки бігу на довгі і середні дистанції (в залежності від довжини кросової дистанції).

Кросовий біг по місцевості з подоланням перешкод представляє собою комплекс рухів, які потребують виявлення координаційних здібностей, використання навичок бігу в різних умовах і елементів техніки стрибків для подолання вертикальних і горизонтальних перешкод.

Завдання 1. Навчати бігу на гору та під гору. Інформаційні відомості. Учень повинен знати, що швидкість долання гори залежить від фізичних витрат. Можна використовувати потенційну енергію для збільшення швидкості у нижній частині гори. Засоби і методичні вказівки: Біг 20-30 м на гору з невеликою крутизною схилу. Біг по рівній місцевості з переходом в біг на гору. Біг на гору з переходом на біг по рівній місцевості (на невеликій швидкості на відрізках 40-60 м). Біг під гору (невеликий схил) 30-50 м. Біг під гору з різноманітною крутизною схилу (з переходом на біг по рівній місцевості) на відрізках 60-80 м. (На останніх метрах гори зменшувати швидкість). Біг з пагорба на пагорб. Збігання з пагорба використовувати як розбіг перед подоланням гори. Методичні вказівки: Спочатку вправи виконуються на рівних, а потім на більш крутих схилах на доступній швидкості. Зі зростанням тренованості крутизна схилів і швидкість бігу поступово збільшується.

Завдання 2. Навчити бігу по рихлому, піщаному та слизькому ґрунті. Учень повинен знати.

·  рихлий та піщаний ґрунт не дозволяє сильного відштовхування;

·  при бігу по слизькому ґрунті для забезпечення стійкості крок скорочується і ноги ставляться ширше, а руки опускаються вниз;

·  дуже слизьку ділянку краще долати кроком, без акцентованого випрямлення ноги.

Засоби і методичні вказівки:

·  Біг по твердому ґрунті (камінь, асфальт).

·  Біг по рихлому ґрунті (пісок, тирса).

·  Біг по мокрому і слизькому ґрунті.

Домашнє завдання: вправи для розвитку фізичних якостей.

Урок 29. Рухова активність в режимі дня. У роки навчання учні одержують знання і уміння, проходять «школу» виховання і формування основних ділових, морально-вольових та психічних якостей, необхідних для подальшого життя в суспільстві. Але якими б широкими і глибокими знаннями не володів учень, як би добре не був він професійно підготовлений до вступу в самостійне життя, багато чого в нього може не виходити, якщо з дитинства не забезпечено нормального фізичного розвитку його організму, не буде закладений фундамент міцного здоров'я. Механізація і автоматизація виробництва, розширення транспортного обслуговування населення з одного боку різко знизили м'язову активність людини, а з іншого — суттєво підвищили нервово-психічні навантаження. Сучасні побутові умови (особливо у міських умовах), також значно зменшують фізичне навантаження людей і все це разом створює недостачу рухів, приводить до гіподинамії. Вказане особливо несприятливо впливає на стан і розвиток організму дітей, який росте, і функції якого диференціюються. В результаті гіподинамії може порушуватись нормальний хід фізичного і нервово-психічного розвитку дітей, не формується достатня м'язова і розумова працездатність, послаблюються захисні сили організму до дії факторів зовнішнього середовища, погіршується стан здоров'я. Саме фізична культура і спорт здатні у найкращій формі компенсувати дефіцит рухів, запобігти негативним наслідкам гіподинамії, раціоналізувати спосіб життя людини. Фізична активність є головним стимулятором практично всіх фізіологічних функцій організму, запорукою нормального розумового і фізичного вдосконалення людини. Фізичні вправи сприяють розвитку опорно-рухового апарату, центральної нервової системи і внутрішніх органів, збагачують дитину новими відчуттями, допомагають швидше та більш глибоко пізнати оточуючий світ. Вони укріплюють здоров'я і загартовують організм, роблять дітей більш організованими, вольовими та цілеспрямованими. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною передумовою гармонійного розвитку організму і особистості дітей. Але спостереження свідчать, що в останні роки у більшості сучасних дітей шкільного віку, особливо міських поселень, спостерігається дефіцит рухової активності в режимі дня. Якщо у 80-ті роки довільна рухова активність (хода, біг, ігри) у дітей займали 19-22 % активного часу доби, то в наш час (2005 рік) це складає тільки 16-19 % денного часу, із них на організовані форми фізичного виховання відводиться лише 1-3 % часу. Встановлено також, що спільна рухова активність школярів знижується від молодших класів до старших, причому вона в різних навчальних чвертях не однакова. Особливо мала фізична активність дітей взимку.