Менеджмент (стр. 27 )

1.Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2.Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.

3.Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4.Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

5.Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).

6.Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

6.4. Типові моделі науки управління

У теорії управління існують три основні моделі прийняття рішень: класична модель; поведінкова модель; ірраціональна модель.

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути об’єктивною і логічною, мати чітку ціль, і усі дії в процесі прийняття рішень направляти на вибір найкращої альтернативи. Отже, основні характеристики класичної моделі такі: приймаючий рішення має чітку ціль прийняття рішення; приймаючий рішення має повну інформацію відносно ситуації, що склалася; приймаючий рішення має повну інформацію відносно можливих альтернатив і наслідків їх реалізації; приймаючий рішення має раціональну систему впорядкування переваг в ієрархії важливості; ціль приймаючого рішення завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який робить максимальним економічний зиск організації. Діяти згідно з поданою моделлю можливо в умовах наявності повного масиву інформації, що достатньо проблематично на практиці. Крім того, значний вплив на прийняття рішень чинять суб’єктивні фактори, які в повному обсязі враховуються у поведінковій моделі.

Поведінкова модель має такі основні характеристики: приймаючий рішення має неповну інформацію відносно ситуації прийняття рішення; приймаючий рішення має неповну інформацію відносно можливих альтернатив; приймаючий рішення не має можливості передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Ірраціональна модель базується на припущенні, що особи, приймаючі рішення в більшості ірраціональні в цьому процесі. Цей підхід стверджує, що рішення приймається ще до того, як досліджуються альтернативи. Використовується така модель частіше у випадках, які стосуються принципово нових, складно вирішуваних і надзвичайних рішень, а також тоді, коли менеджер або група менеджерів має достатньо влади для прийняття рішення.

6.5. Оптимізація управлінських рішень

Оптимізація є найважливішим етапом технології вироблення раціональних управлінських рішень. Оптимізація управлінських рішень - вибір найефективнішого варіанта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив. Функцію оптимізації управлінських рішень можна відобразити такою формулою:

у = f (х1, Х2, х3,...хп),

де: у - параметр, за яким проводиться оптимізація; ХІ> Х2>Хз> - Хn - варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у є показником прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень хп визначаються ресурсами, трудовим потенціалом, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається спеціальний напрям «наука управління» («наука про прийняття рішень», «системний аналіз», «наука про системи», «дослідження операцій та ін.), що сформувалася в Англії під час Другої світової війни через необхідність виконання конкретних військових завдань. Активно розвивається він у Японії, Німеччині, Україні, Росії та інших країнах. Здебільшого використовують його з метою розв'язання таких завдань:

·  регулювання транспортних потоків у містах;

·  оптимізація графіка руху літаків в аеропортах

·  управління запасами на підприємствах, в організаціях;

·  розроблення нових видів продукції;

·  розподіл витрат на рекламу різних видів продукції

·  оптимізація чисельності допоміжного персоналу в структурі управління;

·  планування матеріального забезпечення та постачання;

·  розподіл обладнання для різних видів виробництва;

·  розподіл трудових ресурсів;

·  розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо);

·  оптимізація обсягів виробництва та послуг;

·  оптимізація діяльності на різних сегментах ринку.

Наука управління. Наука управління як механізм оптимізації управлінських рішень може реалізовуватись з допомогою наукового методу, використання системної орієнтації, застосування моделей.

Науковий метод. Передбачає застосування чітко регламентованих аналітичних процедур. Наприклад, у процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі передусім збирають різноманітну й достовірну інформацію про ринок і попит, на другому здійснюють її аналіз, а на третьому — з'ясовують конкретні чинники, що впливають на попит, гіпотетичне визначаючи оптимальну величину обсягів реалізації. Після перевірки гіпотези (четвертий етап), подальші дії можуть розвиватись за одним із двох варіантів: 1) реалізація рішення, якщо гіпотеза правильна (п'ятий етап); 2) повернення з допомогою зворотного зв'язку на один з попередніх етапів, продовжуючи
пошук оптимального варіанта, якщо гіпотеза виявилася неправильною.

Системна орієнтація. Ґрунтується на усвідомленні того, що організація є відкритою системою, яка складається із взаємопов'язаних елементів. У процесі діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх на продукцію, послуги, прибуток тощо. Вивчення всіх аспектів цього процесу дає матеріал для прийняття найефективнішого варіанта управлінського рішення.

Застосування моделей. При обґрунтовуванні управлінських рішень забезпечує врахування всіх факторів і альтернатив, що виникають у процесі виробничо-господарських діяльності. Тому моделювання вважають найефективнішим способом оптимізації управлінських рішень. Модель — відображення у схемі, формулі, взірці характерних ознак досліджуваного об'єкта. Вона є спрощеною конкретною управлінською ситуацією, відображаючи реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей зумовлена такими причинами: складністю виробничо-господарської діяльності; наявністю багатофакторних залежностей у процесі розв'язання управлінських завдань; потребою експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень; необхідністю орієнтувати управління на майбутнє; необхідністю врахування динаміки середовища
функціонування.

За внутрішньою сутністю та особливостями функціонування виділяють такі моделі: фізичні - вони є описом об'єкта в збільшеному або зменшеному масштабах; аналогові - функціонують як реальні об'єкти, але зовні не схожі на них; математичні (символічні) - їх особливість полягає у використанні символів у процесі опису властивостей і характеристик об'єкта.

На практиці традиційним є такий порядок розроблення моделей: постановка завдання - визначаються очікувані результати від розроблення і застосування моделі; підготовка інформації - відбувається збір найважливішої інформації щодо об'єкта моделювання та оцінюється економічна інформація щодо доцільності розроблення моделі; формування моделі - здійснюється за допомогою різноманітних засобів формування спрощеного відображення модельованого об'єкта чи процесу; перевірка моделі на достовірність - відбувається за конкретними критеріями: реалістичність, відповідність завданням, врахування факторів середовища функціонування; - використання моделі; відновлення моделі - передбачає її удосконалення.

У процесі перевірки, використання та відновлення моделей варто брати до уваги чинники, що знижують їх ефективність: недостовірні вхідні умови (припущення); інформаційні обмеження; страх користувачів; недостатня практична перевірка; надмірно висока вартість моделі тощо.
Способи моделювання (найпоширеніші):

Теорія ігор - моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Сформувалася під впливом потреб військових.

Теорія черг - визначає оптимальну кількість каналів обслуговування відповідно до потреби в них (модель «оптимального обслуговування»).

Моделювання управління запасами - визначає розміщення замовлень, готової продукції на складі.

Лінійне програмування - забезпечує оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних потреб. Такі моделі найпопулярніші в менеджменті.

Імітаційне моделювання - забезпечує практичне застосування моделі замість реальної системи.

Економічний аналіз (метод оцінювання витрат та економічних вигод) - грунтується на з'ясуванні економіки їх умов, за яких підприємство стає вигідним. Основною умовою є ситуація, за якої загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

Балансові методи - базуються на побудові балансів
витрат, прибутків, бюджетів тощо.

Платіжна матриця - статистичний метод, за допомогою якого з декількох варіантів рішення вибирають найоптимальніше. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) подають у формі таблиці.

Дерево рішень - схематичне відображення дій у менеджменті з урахуванням фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

Прогнозування - реалізується через моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Відіграє дуже важливу роль в економіці. Прогнозування - різновид планування, за якого використовується накопичений досвід та припущення з метою передбачення майбутнього. На практиці найчастіше використовують такі прогнози: економічні - стосуються рівня цін, курсу валют, рівня податків та ін.; соціальні - прогнозують зміну споживчого кошика, мінімальної заробітної плати, рівня безробіття; політичні - передбачають розташування політичних сил у державі; розвитку конкуренції - пов'язані із передбаченням ринкової ситуації та перерозподілом часток ринку; розвитку науково-технічного прогресу - стосуються прогнозування впроваджень інновацій; розвитку технології - стосуються передбачень якісних змін у структурі технологій; розвитку суспільства - прогнозують кількісні та якісні зміни щодо розвитку певних націй, народів, суспільства; розвитку сфер виробництва (промисловості, сільського господарства тощо).