Забезпечення прав і безпеки пацієнтів – глобальний вимір (стр. 4 )

За демографічними ознаками учасники масового опитування розподілилися таким чином (%).

Стать	Чоловіки	45
	Жінки	55
Вік	18–28 р. 29–39 років 40–49 років 50–59 років 60+	21 19 19 16 25
Тип поселення	м. Київ обласні центри та великі міста (від 100 000 тис. мешканців) невеликі міста (50–99 тис. мешканців) СМТ село	6 36 6 21 31
Освіта	Неповна середня Середня Середня спеціальна Вища, неповна вища	10 30 35 25

На останньому кроці побудови вибіркової сукупності здійснювався відбір лише тих респондентів, які мали досвід отримання медичної допомоги в бюджетних медичних закладах за останні 5 років.

Отже, за цей період до державних поліклінік зверталося 90% опитаних. Отримували медичну допомогу в державній лікарні, диспансері, клініці 48%. Викликали державну швидку/невідкладну медичну допомогу 33% респондентів. До приватних медичних закладів зверталося 24%, а до сімейного лікаря – 4% опитаних.

Переважна більшість опитаних (87%) користується державною системою охорони здоров’я – відвідують поліклініки за місцем проживання (рис. 2.1). Понад чверть опитаних звертається за допомогою за місцем роботи. П’ята частина респондентів (20%) має досвід користування послугами платних клінік. Частина опитаних (16%) використовує «неформальну» стратегію: вони орієнтуються не на лікувальний заклад, а шукають перевірених лікарів, яких їм рекомендують знайомі або фахівці. Медичне страхування ще не стало популярним в Україні: страховки мають лише 3% респондентів.

Рис. 2.1. Розподіл відповідей на запитання «Якою системою медичної допомоги Ви користуєтеся?», %

Цільове опитування

Опитування пацієнтів, які щойно завершили курс лікування в стаціонарі (100 осіб), проводилося паралельно з національним опитуванням. Тип вибірки: зручна, представницька для пацієнтів основних типів державних лікарень, усіх регіонів України та типів поселення. Опитування проводилося згідно з технічним завданням, яке виглядало таким чином:

		Кількість респондентів
Обласний центр	Відділення педіатрії	1
	Інші відділення	2
Районний центр	Будь-яке відділення стаціонару	2/3
Всього		5/6

Результати загальнонаціонального опитування представлені у параграфах 3.1 та 3.2, опитування пацієнтів клінік – у параграфі 3.3.

3.1. Оцінка населенням України системи охорони здоров’я

3.1.1. Загальне уявлення громадян про систему охорони здоров’я

Загальна оцінка системи охорони здоров’я опитаними може бути визначена як «скоріше, незадовільно»: 40% опитаних незадоволені, а 26% – дуже незадоволені нею. Менше третини опитаних (28%) вважає охорону здоров’я задовільною. Лише 1% респондентів оцінив її «дуже добре». Не змогли визначитися з відповіддю 5% опитаних (рис. 3.1.1).

Рис. 3.1.1. Розподіл відповідей на запитання «Як Ви оцінюєте теперішню систему охорони здоров’я в Україні?», %

Головною причиною, через яку вітчизняна медицина перебуває в занепаді, респонденти вважають брак коштів, які держава виділяє на її розвиток.

Государству нужно больше средств выделять на медицину[3].

Медицина в ужасном состоянии, правительству необходимо принимать срочные меры.

Какое может быть лечение, если все за пределами нищеты.

Також, на думку респондентів, не останню роль відіграє загальний низький рівень життя населення України. Навіть якщо впроваджуються нові технології, обладнання, методи діагностики та лікування, більшість громадян не в змозі скористатися ними через свою фінансову неспроможність.

На даний час медицина розвивається краще, є нові прилади. Але людям потрібні кошти, щоб мати змогу цим скористатися.

Здоровая нация – это богатство страны. К сожалению, этим Украина похвалиться не может. При таком низком социальном уровне жизни не может быть и речи об улучшении здоровья людей.

Аптеки растут как грибы, стоматологические центры, диагностические кабинеты. Но от этого народ не стал здоровее. В первую очередь нужно поднять социальный уровень людей.

Найбільше незадоволення системою охорони здоров’я висловлюють громадяни, які знаходяться у вкрай скрутному фінансовому становищі («грошей не вистачає навіть на їжу»). Серед цієї категорії 44% опитаних оцінили систему охорони здоров’я «дуже погано».

Показовим є те, що переважна більшість опитаних вважають вітчизняну систему охорони здоров’я небезпечною (63%). Частка тих, хто так не думає, складає 15%, а важко було відповісти 22% опитаних (рис. 3.1.2).

Малюнок 3.1.2. Розподіл відповідей на запитання «Чи вважаєте Ви систему охорони здоров’я в Україні безпечною?», %

Розподіл відповідей респондентів за віком показав, що люди у віці від 30 до 60 років найменш схильні вважати систему безпечною (12%), тоді як молодь та літні люди більш оптимістичні: 16 та 20% відповідно.

За типом поселення (як і за регіональним розподілом) вирізняється лише м. Київ: лише 1% опитаних киян вважає систему охорони здоров’я безпечною. В інших містах цей показник сягає 12%, у СМТ та селах – 19% опитаних. Але серед киян 49% вважають її небезпечною, а 50% було важко визначитися з відповіддю. Серед мешканців міст вважають небезпечною вітчизняну медицину значно більше – 70%, а серед мешканців сіл та СМТ – 60% опитаних.

Відповіді на запитання про ситуацію в окремих галузях медицини показали, що найбільше респонденти занепокоєні станом онкології (35%).

В моєму місті медичне обслуговування на дуже низькому рівні. Особливо немає онкологів. Необхідно звертатися до інших спеціалістів в інші міста.

Я онкологічна хвора. Купувати ліки – дорого. В державній лікарні немає умов для лікування, а приватна – дуже дорога.

Досить часто пацієнти незадоволені ситуацією у таких галузях, як хірургія (28%), кардіологія (26%), стоматологія (21%).

Нет кардиологов в поликлиниках. Онкология – только дают направление в диспансер. Требуют так называемые пожертвования на поликлинику на приемах у врача. Если есть кардиологи, то очень узкая специализация (аритмия).

В детской стоматологической клинике (государственной) то же оборудование, на котором еще меня в детстве лечили, а теперь и моих детей.

Очень беспокоит наша стоматология – ни качества, ни ответственности, только очень дорого.

Незадовільний стан у таких галузях, як гінекологія, акушерство, педіатрія, наркологія, неврологія, фтизіатрія відзначали по 14–20% опитаних. Занепокоєні станом психіатрії 5%, іншими галузями – 9% опитаних. Взагалі не стурбовані проблемою 5% респондентів.

Отже, більшість громадян незадоволена станом системи охорони здоров’я в Україні, 63% опитаних вважають її небезпечною. Найгіршою ситуацію респонденти вважають у таких галузях як онкологія, хірургія, кардіологія та стоматологія.

3.1.2. Оцінка населенням якості медичного обслуговування

Оцінка якості медичної допомоги пацієнтом є найскладнішим питанням. Для об’єктивної оцінки необхідно, щоб існували стандарти, з якими можна порівняти фактично надану пацієнту допомогу. Ці стандарти мають бути обов’язковими для медичного закладу, що, у випадку конфлікту, дозволяє учасникам правильно визначати свою правову позицію, а судово-медичним експертам робити об’єктивні висновки. Але зараз українське законодавство регулює відносини «пацієнт – лікар» лише частково, а сучасні медичні стандарти в Україні мають рекомендаційний характер. Тому оцінювати якість наданої пацієнту медичної допомоги у нашому випадку можна лише за суб’єктивним критерієм «задоволений – незадоволений».

Як показали результати опитування, респонденти, які зверталися до державних медичних закладів, були лише частково задоволені рівнем медичного обслуговування (54% з тих, хто звертався до поліклініки, 39% – до лікарні, диспансеру, клініки, 30% – з тих, хто викликав швидку, невідкладну медичну допомогу). Кожен четвертий–п’ятий виказав своє незадоволення (24% – обслуговуванням у поліклініці, 21% – у лікарні, диспансері, клініці, 19% – при виклику швидкої/невідкладної допомоги). Лише 10% опитаних зазначили, що якість обслуговування у лікарні, диспансері або клініці була належною. З тих, хто звертався до поліклініки або викликав швидку допомогу, цей відсоток дещо вищий – 17 та 19% відповідно (табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1.

Розподіл відповідей на запитання «Чи задоволені Ви якістю медичного обслуговування у державних медичних закладах за місцем проживання?», %

	Так	Частково	Ні	Важко відповісти	Не відвіду-вав/не викликав
Поліклініка	17	54	24	3	2
Лікарня, диспансер, клініка	10	39	21	10	20
Швидка/невідкладна медична допомога	19	30	19	8	24

Коментарі респондентів свідчать про те, що головні проблеми в медичному обслуговувані, які викликають незадоволення населення, лежать у фінансовій площині.

Из-за плохого финансирования больницы находятся в ужасном состоянии.

Незадоволена якістю медобслуговування. Вважаю, що краще заплатити в приватних установах, тому що обслуговування там якісніше.

Якщо не даси хабара, на увагу медичних працівників нема чого й розраховувати.

Також з відповідей респондентів на відкриті запитання можна побачити, що громадяни, які більш-менш задоволені якістю обслуговування, як правило, мають знайомих у системі охорони здоров’я або самі є медичними працівниками:

Я частково задоволений системою охорони здоров’я в Україні, оскільки я – головний лікар санаторію.

Медичним обслуговуванням задоволена, мабуть тому, що маю багато знайомих та родичів у медичних закладах.

В минулому я сам лікар, тому маю можливість нормально лікуватися більше, ніж інші громадяни.

Тенденція до позитивних змін у системі охорони здоров’я за останні 5 років не спостерігається. Близько половини респондентів (49%) засвідчили, що ситуація з якістю медичного обслуговування в їхньому населеному пункті майже не змінилася. А третина опитаних (31%) вважає, що вона навіть погіршилася. Лише 9% вказали на позитивні зміни у медичних закладах свого міста/села, 11% – не визначилися з відповіддю.

Особливо погіршилася якість медичної допомоги у маленьких містечках, СМТ та селах. Якщо у м. Києві на погіршення ситуації поскаржилося 18% опитаних, то у СМТ та селах майже вдвічі більше – 36 та 32% відповідно.

Стан медичного обслуговування на селі викликає багато нарікань з боку респондентів. Відповіді на відкриті запитання свідчать про відсутність будь-якої медичної допомоги у багатьох селах:

Швидка в село не їздить, бо немає бензину, шприци купуємо за свої кошти.

Акушерське відділення в селі закрите. Обслуговуючий персонал скоротили. Потрібно звертатися в обласний центр. Це дуже далеко.

В нашому селі вже більше року немає фельдшера. Голова болить – немає де таблетки взяти, немає кому поміряти тиск.

Слід також зазначити, що для частини населення України медична допомога недоступна, ці люди не можуть собі дозволити лікуватися навіть у державних закладах. Серед коментарів досить часто лунали такі заяви: «Намагаюсь лікуватися народними засобами, травами».

Серед найуразливіших верств населення – малозабезпечені пенсіонери, які часто-густо стикаються із зневагою, нехтуванням з боку медицини.

На пенсіонерів не звертають увагу. Можемо лише викликати швидку допомогу, на інше грошей не вистачає.

Пенсионерам уделяют мало внимания в больницах, и нет скидки на лекарства.

Хоч би дітям та пенсіонерам залишили безкоштовну медицину.

Отже, більшість населення України незадоволена станом системи охорони здоров’я (66%), вважає її небезпечною (63%). Серед оцінок громадськістю тенденцій змін у цій сфері переважають песимістичні: половина опитаних не помітила протягом останніх п’яти років будь-яких змін, кожен третій вважає, що ситуація погіршилася. Головні причини цього – недостатнє державне фінансування медицини, наслідками якого є брак необхідних спеціалістів, особливо в селах і невеликих містах, ліків і матеріалів, моральне застаріле та несправне медичне обладнання, жахливий стан медичних споруд, а також недостатній рівень кваліфікації медичних працівників, низький загальний рівень культури в суспільстві. Водночас, низький рівень матеріального добробуту більшості опитаних не дозволяє їм звертатися до недержавних платних закладів, користуватися новими методами діагностики та лікування.

3.2. Громадська думка щодо прав пацієнтів

3.2.1. Уявлення громадян про дотримання прав пацієнтів

Перш ніж оцінювати, наскільки в системі охорони здоров’я України дотримуються прав пацієнтів, ми вирішили з’ясувати, що громадяни знають про свої права. І хоча українці у своєму повсякденному житті поступово звикають оперувати поняттям «права», але до сьогодні це можна спостерігати переважно у комерційній сфері, наприклад, торгівлі, громадському харчуванні, на транспорті, де чимало громадян мають практичний досвід захисту своїх прав як споживачів певних видів товарів або послуг. Значно гірша ситуація з поінформованістю громадян щодо прав пацієнтів: лише 11% респондентів зазначили, що вони добре, а 43% частково обізнані про цю сферу права. Майже нічого не знають про права пацієнтів 42%, не змогли визначитися з відповіддю 4%.

Рис. 3.2.1. Розподіл відповідей на запитання «Наскільки Ви обізнані про свої права як пацієнта?», %

За регіональним та віковим розподілом суттєвих розбіжностей у відповідях респондентів не виявлено. Із загальної сукупності вирізняється лише м. Київ. Мешканці столиці, порівняно із іншими регіонами України та іншими типами поселень, найкритичніше оцінили рівень своїх знань про права пацієнтів: лише 1% киян впевнений, що добре знає свої права (у інших містах та селах цей відсоток становить 10–13%).

Загальна низька самооцінка обізнаності громадян про свої права передусім пов’язана, на думку респондентів, з недоступністю цієї інформації або з незнанням населення, де її можна отримати. Так, вважають доступною інформацію про права пацієнтів в Україні та знають, де її взяти, лише 18% опитаних, про правову відповідальність медичних працівників – 15% (табл. 3.2.1). Понад третину респондентів (35%) вважають, що інформація про права пацієнтів в цілому є доступною, але вони не знають, де її можна отримати, а понад чверть (26%) – взагалі впевнені, що така інформація приховується, не розповсюджується. Щодо інформації про правову відповідальність медичних працівників, 34% респондентів впевнені у її недоступності, приховуванні, а 29% вважають її доступною, але не знають, де її взяти.

П’ята частина опитаних нічого не може сказати з цього приводу або взагалі не цікавиться проблемою.

Відповіді респондентів на відкриті запитання підтверджують прагнення людей мати більше інформації про права пацієнтів. Громадяни висловлюють побажання, щоб ця інформація була доступнішою, щоб кожен знав, де її можна отримати в разі необхідності.

Тема актуальная. Никто не знает о своих правах. Больше нужно знакомить людей с их правами.

Я юрист и свои права знаю хорошо. А вот что касается простых пациентов, они должны знать, к кому и куда обращаться в случае конфликта с медучреждением. Это должна быть организация, которая находится в общеизвестном месте в каждом районе.

Вся ця інформація про права пацієнта повинна знаходитися у кожній поліклініці, лікарні.

Попри те, що 42% опитаних вважають себе необізнаними щодо прав пацієнтів, більшість з них демонструє певні уявлення про дотримання цих прав у державних та приватних (комерційних) медичних закладах. Лише 7–15% респондентів не визначилися з відповіддю.

Одним з наших завдань було дослідити, чи вважають громадяни, що у приватних, комерційних медичних закладах права пацієнтів забезпечуються краще, ніж у державних? Хоча загалом рівень дотримання прав пацієнтів як у державних, так і недержавних медичних закладах є досить низьким, порівняння виявилося здебільшого на користь останніх: лише 8% респондентів вважають, що в державних медичних закладах дотримуються прав пацієнтів, тоді як у приватних – 20%. Третина опитаних (30%) впевнена, що в державних медичних закладах права пацієнтів частіше не дотримуються, ніж дотримуються, ще 19% зазначають, що вони не дотримуються там взагалі. Стосовно приватних медичних закладів так вважає значно менший відсоток опитаних – 9% та 4% відповідно. Проте 26% не могли визначитися з відповіддю щодо приватних закладів (стосовно державних не змогли визначитись лише 9%) (табл. 3.2.1).

Від загальнонаціональних даних суттєво відрізняються результати по столиці (табл. 3.2.1). Мешканці Києва ставляться з найбільшою недовірою як до державних, так і до приватних медичних закладів. Порівняно з іншими регіонами та іншими містами/селами, кияни частіше утримуються від надання будь-яких оцінок медичних закладів, визнають незнання своїх прав (20–28% порівняно із 7–15% загального населення). Також серед мешканців столиці більш поширені негативні уявлення як про державну, так і про приватну (комерційну) медицину. Вони частіше вважають, що більшість прав пацієнтів (крім права на отримання медичної допомоги та права бути донором крові) у державних медичних закладах порушується (табл. 3.2.1), частіше не впевнені, чи були дотримані їхні права, коли вони звертались по медичну допомогу (табл. 3.2.2).

Таблиця 3.2.1.

Розподіл відповідей на запитання «Якою мірою в Україні дотримуються права пацієнтів у державних та приватних (комерційних) медичних закладах?», %

	Державні медичні заклади	Приватні (комерційні) медичні заклади
Загальне населення	м. Київ	Загальне населення	м. Київ
Переважно дотримуються	8	2	20	4
Частіше дотримуються, ніж ні	27	5	26	6
Частіше не дотримуються, ніж дотримуються	30	47	9	17
Переважно не дотримуються	19	17	4	7
Важко відповісти	9	8	26	39
Не знаю прав	7	20	15	28

Більшість опитаних (69%) вважає, що найбільше у державних медичних закладах їхнього населеного пункту дотримується право на одержання медичної допомоги. Проте, як свідчать відповіді на відкриті запитання, часто-густо «ніхто не відмовляє, але лікують абияк, і лікування не відбувається».