Забезпечення прав і безпеки пацієнтів – глобальний вимір (стр. 1 )

Зміст

Глосарій. 2

Вступ. 4

1. Забезпечення прав і безпеки пацієнтів – глобальний вимір. 7

1.1. Права і безпека пацієнтів: співвідношення понять. 7

1.2. Міжнародний досвід аналізу проблеми безпеки пацієнтів. 9

1.3. Підходи щодо врегулювання проблеми безпеки пацієнтів. 12

1.4. Дослідження прав пацієнтів в Україні 15

2. Права пацієнтів: спроба соціологічного вимірювання. 18

2.1. Методологічні засади дослідження прав пацієнтів. 18

2.2. Система індикаторів порушення прав пацієнтів. 20

2.3. Методика та організація збору даних. 24

3. Дотримання прав пацієнтів в Україні 27

3.1. Оцінка населенням України системи охорони здоров’я. 27

3.1.1. Загальне уявлення громадян про систему охорони здоров’я. 27

3.1.2. Оцінка населенням якості медичного обслуговування. 29

3.2. Громадська думка щодо прав пацієнтів. 31

3.2.1. Уявлення громадян про дотримання прав пацієнтів. 31

3.2.2. Право на профілактичні заходи. 35

3.2.3. Право на доступність медичного обслуговування. 36

3.2.4. Право на інформацію.. 42

3.2.5. Право на поінформовану згоду. 43

3.2.6. Право на свободу вибору. 44

3.2.7. Право на приватність та конфіденційність. 45

3.2.8. Право на повагу часу пацієнта. 47

3.2.9. Право на доброякісну медичну допомогу. 48

3.2.10. Право на безпеку. 49

3.2.11. Право на інновації 52

3.2.12. Право на запобігання, по можливості, стражданням та болю.. 54

3.2.13. Право на індивідуальний підхід до лікування. 55

3.2.14. Право на подання скарг. 56

3.2.15. Право на компенсацію.. 58

3.3. Опитування пацієнтів стаціонару. 58

3.3.1. Дотримання прав пацієнтів. 59

3.3.2. Небажані події, помилки, шкода здоров’ю пацієнтів. 59

3.3.3. Оцінка роботи медичних закладів. 62

4. Перспективи запровадження громадського моніторингу прав пацієнтів. 65

4.1. Готовність пацієнтів до захисту прав. 65

4.2. Удосконалення системи індикаторів прав пацієнтів. 68

4.3. Організація соціального моніторингу прав пацієнтів. 79

Післямова. 87

Executive Summary. 90

Література. 94

Додаток 1. Одновимірний розподіл відповідей респондентів на запитання анкети під час національного репрезентативного опитування, %.. 97

Додаток 2. Одновимірний розподіл відповідей респондентів на запитання анкети під час вибіркового опитування пацієнтів стаціонарів, % 107

Анкета (запитальник) – основний інструментарій збору вихідного матеріалу в масових широкомасштабних соціологічних опитуваннях. Стандартизованою вважається анкета, яка відповідає таким вимогам: а) кожне із запитань анкети ставиться усім без винятку респондентам в одному і тому самому формулюванні; б) визначено суворий порядок постановки запитань, кожне з них має свій зафіксований номер; в) до кожного із змістовних запитань додається перелік фіксованих відповідей.

Вибірка – певна група одиниць, відібраних з генеральної сукупності для дослідження; підгрупа генеральної сукупності.

Вимірник порушення права пацієнта – набір фактів, подій або інших явищ, які є свідченнями порушення прав пацієнта, та одиниці їх кількісного виразу.

Випадок, пов’язаний з безпекою пацієнтів (або небажана подія) – будь-яка незапланована або неочікувана подія, яка могла призвести або призвела до заподіяння шкоди пацієнтам.

Генеральна сукупність – сукупність усіх елементів об’єкта соціального дослідження.

Доброякісна медична допомога – медична допомога, яка відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг, спрямована на задоволення потреб, зумовлених його станом, і виключає невиправданий ризик для життя і здоров’я.

Зручна вибірка – невипадкова вибірка, сформована шляхом відбору найбільш доступних респондентів, основні характеристики яких збігаються з ознаками генеральної сукупності.

Індикатор (показник) порушення права – вимір ступеня порушення законодавчо закріплених прав та окремих його компонентів на підставі виміру громадської або експертної думки. Показник може бути вираженим у цифрах – кількісний; у словесному опису – якісний.

Інструментарій – засоби, що використовуються для вимірювання характеристик особи, події чи іншого предмета дослідження. До інструментарію оцінювання входять, зокрема, інтерв’ю, тестування та анкетування.

Інтерв’ю – метод збору інформації шляхом індивідуальної бесіди або телефонної розмови. При цьому інтерв’юер запитує, слухає відповідь респондента та фіксує отриману інформацію за згодою респондента. За допомогою інтерв’ю можна глибше, ніж шляхом анкетування, дослідити ситуацію, прояснити причини та мотивацію поведінки людей.

Інтерв’юер – особа, яка ставить запитання і провадить інтерв’ю.

Квотна вибірка – вибірка, яка цілеспрямовано будується на основі квот, що розраховуються відповідно до характеристик і параметрів генеральної сукупності (зокрема, розподілу за віковими групами, статтю, рівнем освіти, регіоном проживання тощо).

Кількісне дослідження – дослідження, яке вивчає явища, які можуть бути кількісно виражені і статистично проаналізовані.

Моніторинг – систематичне регулярне спостереження та аналіз стану якогось явища або процесу. Метою моніторингу є коригування, забезпечення ефективного використання ресурсів, досягнення запланованих завдань, мінімізація виявлених негативних наслідків, визначення можливостей розвитку та/чи повторення проекту.

Медичне втручання – будь-яке обстеження, лікування або інші дії профілактичної, діагностичної, лікувальної, реабілітаційної або дослідницької спрямованості, які виконуються лікарем або іншим медичним працівником щодо конкретного пацієнта.

Небажана подія – ненавмисне ушкодження або ускладнення, яке з’являється внаслідок медичного втручання, а не захворювання. Небажані події можуть бути відворотними або невідворотними.

Опитування – метод збору інформації про соціальну поведінку людей, їх думки, цінності, настрої, мотиви діяльності шляхом отримання відповідей на запитання.

Пацієнт – будь-яка особа, що звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, в якому вона стані, – хвора, здорова чи така, що погодилася на медико-біологічні дослідження.

Помилка – невдала реалізація запланованої дії (помилка у виконанні) або виконання хибного плану для досягнення мети (помилка планування). Зустрічається активна помилка та латентна (прихована) помилка. Латентна помилка – це недолік в організації, плануванні, навчанні або роботі системи, який призводить до помилок, наслідок яких проявляється пізніше.

Права пацієнта – основні права людини на охорону власного здоров’я з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності медичної допомоги.

Ризик – можливість виникнення та вірогідні масштаби негативних наслідків для здоров’я людини від медичних втручань або бездіяльності медичних працівників.

«Медицина завжди була простою, неефективною та відносно

безпечною. Зараз вона складна, ефективна та потенційно небезпечна…

Наше суспільство має зрозуміти, що ми смертні та що допомога може

бути більш важливою, ніж лікування наприкінці життя»

Сиріл Шантлер, 1999

Захист прав і безпеку пацієнтів більшість країн світу вважає одним з пріоритетів у сфері охорони здоров’я. У 2002 р. Рада Європи затвердила Європейську хартію прав пацієнтів, а ВООЗ прийняла резолюцію про посилення безпеки та розвиток системи моніторингу охорони здоров’я, яку підписали 55 країн. Міжнародним співтовариством постійно розробляються нові ініціативи щодо зменшення негативних медичних і соціальних наслідків порушень правил безпеки в охороні здоров’я, нехтування правами пацієнтів і їх родичів. Ці заходи є свідченням нагальності проблеми забезпечення прав і безпеки пацієнтів, визнання її глобального характеру.

Наша країна в цьому сенсі не є винятком. У Конституції України стверджується, що кожен громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я визначена як пріоритетний напрям національної соціальної політики. Проте, за статистичними даними, виступами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, матеріалами неурядових організацій та ЗМІ очевидно, що масштаби порушень прав і безпеки пацієнтів через недоброякісну або невчасну медичну допомогу, професійну недбалість та брак правової культури лікарів вимірюються багатьма тисячами смертей та інвалідностей, сотнями тисяч додаткових випадків непрацездатності громадян.

Донині в Україні відсутній правовий механізм реалізації закріплених у чинному законодавстві прав пацієнтів, зокрема права на таємницю приватного життя та отримання певного обсягу мінімальної безкоштовної медичної допомоги. Крім того, не створено національного банку статистичних даних щодо лікарських помилок, відсутня незалежна державна експертиза тощо. На жаль, проблема прав та безпеки пацієнтів не стала дотепер предметом належного фахового аналізу та громадського контролю. Дії спеціалістів та організацій, які працюють у цій сфері, недостатньо скоординовані, а їх можливості впливати на прийняття необхідних політичних рішень вкрай обмежені.

Одним із серйозних важелів впливу на ситуацію може стати більш активна позиція третього сектору. Саме неурядові організації, притаманними їм методами та інструментами, могли б вимагати від держави дотримання зобов’язань перед пацієнтами. Про це, зокрема, йдеться в Європейській хартії прав пацієнтів. На цьому наполягали і учасники міжнародної конференції ЮНЕСКО у Москві (2005):

«Вважати необхідним активне залучення громадян до формування та реалізації політики у сфері охорони здоров’я, беручи при цьому до уваги, наявність у різних соціальних груп специфічних життєвих потреб, а особливо – наявність категорій громадян з обмеженими можливостями для реалізації власного людського потенціалу, таких як особи з певними захворюваннями (онкологічними, серцево-судинними, пов’язаними з ослабленим зором, діабетом, ВІЛ/Снідом та ін.). Платформою для такого залучення мають стати різні громадські рухи й організації, зокрема ті, що захищають права як пацієнтів і споживачів соціальних послуг у цілому, так і окремих груп пацієнтів» [7].

Одним із доступних і дієвих заходів НУО, спрямованих на захист прав пацієнтів, могло б стати запровадження громадського моніторингу дотримання прав пацієнтів і оприлюднення його результатів для широкого загалу. Для цього щонайменш необхідно:

· Розробити методологію дослідження шляхом визначення системи індикаторів дотримання прав пацієнтів і методики їх розрахунку на підставі опитувань громадської думки та цільових груп.

· Апробувати нову методику під час польового дослідження.

· Проаналізувати отримані дані, розробити систему моніторингу прав та безпеки пацієнтів.

Саме на вирішення цих взаємопов’язаних завдань були спрямовані зусилля авторів цієї книги – співробітників Аналітичного центру «Соціоконсалтинг». Завдяки фінансовій та організаційній підтримки Міжнародного фонду «Відродження» стали можливі не лише розробка методології, її повноцінна апробація, проведення національного опитування, але й друк цього видання. Воно не зовсім звичайне, тому що поєднало два жанри. Передусім – це наукова монографія з викладеними авторськими розумінням проблеми, методологією та аналізом результатів соціологічного дослідження. Разом з тим ця книга є підручником, за яким представники аналітичних центрів, правозахисних та інших неурядових організацій можуть освоїти методику організації громадського моніторингу прав пацієнтів, отримувати надійні дані, спостерігати їх динаміку у часі, коректно їх порівнювати на різних рівнях: місцевому, регіональному або національному.

Книга складається з чотирьох розділів. Перший розділ містить огляд різних інформаційних джерел про дослідницькі підходи до аналізу проблеми забезпечення прав і безпеки пацієнтів, зусилля міжнародних організацій, спрямованих на її вирішення в глобальному вимірі.

У другому розділі викладені методологічні засади і технологія авторського дослідження прав пацієнтів в Україні. Головними завданнями на цьому етапі стали визначення індикаторів порушення прав пацієнтів, розробка системи їх соціологічних вимірників та обґрунтування оптимальних методів збору інформації для їх розрахунку.

Третій розділ містить результати апробації розробленої авторами методики дослідження. На основі даних національного опитування та опитування пацієнтів державних медичних закладів здійснюється оцінка порушень прав пацієнтів за системою індикаторів, аналізується громадська думка щодо сучасної системи охорони здоров’я та якості медичної допомоги в Україні.

У четвертому розділі представлено результати обговорення методики і даних дослідження, пропонуються шляхи удосконалення системи індикаторів, вимірників та пропозиції щодо створення системи громадського моніторингу прав пацієнтів.

Зрозуміло, що це видання не може претендувати на всебічне висвітлення проблем прав і безпеки пацієнтів, її остаточне вирішення. В нашій країні лише починають формуватися дослідницькі традиції щодо цієї проблематики. По-друге, вивчення теми прав і безпеки пацієнтів потребує досить складного міжгалузевого підходу, який передбачає тісну співпрацю юристів, медиків, соціологів, соціальних працівників, представників інших галузей. Обмеженням цього дослідження є те, що воно здебільшого здійснювалося на методологічних засадах соціології та було орієнтовано в першу чергу на представників третього сектору для подальшого їх залучення до організації системи громадського моніторингу прав пацієнтів.

1.1. Права і безпека пацієнтів: співвідношення понять

Предметом нашого дослідження є права та безпека пацієнтів – два ключових поняття, що тісно пов’язані між собою. Більш широким з них є права пацієнтів, які поєднують основні права людини на охорону власного здоров’я з точки зору забезпечення рівного доступу до медичного обслуговування, його якості та ефективності. Тим самим права пацієнтів визначають обов’язки основних суб’єктів, які можуть надавати медичну допомогу. До кола останніх належать лікарі, середній медичний персонал, народні цілителі, інші особи та установи, які надають послуги з діагностики, лікування, реабілітації, догляду хворих і тим самим сприяють реалізації їхніх медичних потреб. Безпека як частина прав пацієнтів акцентує увагу на фізичній складовій здоров’я та житті пацієнта як фундаментальних цінностях кожної людини. Рівень безпеки пацієнтів значною мірою залежатиме від кваліфікації лікарів, забезпечення медичних закладів ліками та обладнанням, організації діагностичного, лікувального та реабілітаційного процесів тощо.

Забезпечення прав пацієнтів визнане міжнародним співтовариством одним із найбільш важливих, універсальних і загальнообов’язкових стандартів для будь-якої демократичної країни. Україна, як і інші країни, які ратифікували Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), взяла на себе зобов’язання не лише включити передбачені ними права людини, зокрема право на охорону здоров’я, до національної правової системи, але й створити механізми їх реалізації. Серед основних прав пацієнтів, гарантованих Конституцією і чинним законодавством України, є право на доступ до медичної допомоги, конфіденційність, інформовану згоду на медичне втручання, відмову від нього, вибір лікаря або лікувального закладу тощо.

Відносно новою категорією в правовому регулюванні медичної діяльності на світовому рівні є безпека пацієнтів, яка може визначатися за допомогою таких термінів, як шкода, завдана пацієнтам медичними працівниками або системою охорони здоров’я, а також медична помилка. Експерти ВООЗ розробили зміст поняття безпеки пацієнтів, яке складається з таких компонентів:

· якість за визначенням ВООЗ;

· системні чинники, які впливають на безпеку;

· безпека медичних засобів: ліків, обладнання, вакцин тощо;

· безпека обслуговування: стаціонарного та амбулаторного лікування;

· безпечне середовище: послуги, система управління, проблеми навколишнього середовища [41].

Шкода здоров’ю пацієнта зазвичай вимірюється в поняттях небажаних подій. Небажані події визначаються як ушкодження, пов’язані з медичним втручанням (на відміну від складності захворювання) [40, с. 2]. Небажані події розподіляються на відворотні та невідворотні.

Відворотна небажана подія, за визначенням науковців Інституту медицини (США), є такою, що пов’язана з помилкою, під якою розуміють невдале прийняття рішення або його невдале виконання, яке потенційно може спричинити або призвести до шкоди здоров’ю пацієнта [23]. Медичні помилки трапляються з різних причин: низька кваліфікація медпрацівника, професійна недбалість, несумлінне виконання своїх обов’язків тощо. Ці помилки можуть і повинні бути усунені. Існують також невиправні помилки, яких не можна уникнути шляхом підвищення кваліфікації, дисципліни та кращої організації медичної допомоги. Але такі помилки складають дуже незначний відсоток від загальної кількості помилок.

Для класифікації подій з безпеки пацієнтів використовується багато різних систем, які називаються ще «таксономіями». У їх основу покладено такі чинники як тип помилки (помилкова доза, помилковий діагноз тощо); стан пацієнта (рівень завданої шкоди – від незначної до смерті); можливі базові причини (брак знань, інформації, навичок), стадія процесу медичної допомоги (обстеження, діагностика, лікування) тощо. Ці таксономії можна поділити на три групи: класифікація за подією, ризиком або причиною. Таксономія небажаних подій за типом подій найкраще працює, коли треба описати певний клас подій, наприклад, помилки призначень препаратів. Деякі національні системи охорони здоров’я використовують таксономії для оцінки ризиків з метою визначення пріоритетних видів діяльності. Зараз відомо про 11 різновидів таксономій, які були розроблені у різних країнах та є специфічними для різних сфер медицини: наприклад, для сімейної медицини, клінічних процедур або первинної допомоги.

Оскільки між таксономіями існують суттєві розбіжності, дані з різних систем не завжди можна порівнювати та запозичувати. Через це Світовий альянс за безпеку пацієнтів включив до своєї програми розробку міжнародної таксономії небажаних подій, яка дозволить це робити. У підготованому Альянсом звіті було проаналізовано літературу про існуючі системи класифікації безпеки пацієнтів [30].

В основу міжнародної таксономії була покладена «Таксономія подій безпеки пацієнтів» – Patient Safety Event Taxonomy-Version 1.0 (PSET™-v1.0), розроблена Національним форумом якості США у 2005 р. Ця таксономія була створена для стандартизації даних безпеки пацієнтів, що можуть бути використані для розуміння змінних та співвідношення змінних у небажаних подіях та помилках. Таксономія ґрунтується на моделі Расмуссена причин помилок та містить п’ять базових одиниць (внесок, тип, домен, причина, профілактика та зменшення), вона придатна для аналізу описових даних. Таксономія дозволяє представляти складну інформацію у логічному та формалізованому вигляді, має ієрархічну структуру [30].

У 2006 р. затверджену таксономію перейменовано у «Міжнародну класифікацію безпеки пацієнтів» (International Patient Safety Event Classification, IPSEC), над вдосконаленням якої продовжують працювати експерти.

Одним із понять, яке активно вживається при аналізі проблеми безпеки пацієнтів, є випадок (або інцидент). Під ним розуміють будь-яку незаплановану або неочікувану подію, що могла призвести або призвела до задавання шкоди одній чи багатьом особам, які отримують медичну допомогу від держави. Випадок/інцидент вимірюється 5 рівнями:

· без заподіяння шкоди;

· низький рівень шкоди;

· помірний;

· дуже серйозний;

· смерть.

З поняттями прав і безпеки пацієнтів тісно пов’язана категорія «якість медичної допомоги». Проблема якості складається з економічного, юридичного, морально-етичного аспектів: так, доброякісна медицина потребує значних фінансових витрат, належного правового контролю, потребує поваги до духовних цінностей тощо. Ії ознаками є адекватність, доступність, послідовність, ефективність, безпека, своєчасність. Доброякісна медична допомога – це медичні послуги, які надаються у відповідності до наявної проблеми пацієнта, відповідають новітнім досягненням медицини, надаються своєчасно, послідовно, забезпечують позитивний ефект та не ведуть до погіршення здоров’я, а також задовольняють правомірні вимоги пацієнта [10].

Водночас права пацієнтів, їх дотримання, рівень безпеки у медичних закладах є предметом не лише наукових дискусій та експертних оцінок. Ці питання досить часто привертають увагу звичайних людей. Рідко кого з нас тема прав і безпеки пацієнтів залишить байдужими. Природно, що кожна людина, як би вона не ставилась до свого здоров’я, має досвід спілкування з медичними працівниками, отримувала від них коли-небудь допомогу. Набуваючи соціальну роль «пацієнт», будь-яка людина відповідно до життєвих реалій та свого освітнього, культурного рівня, особистих настанов формує уявлення про власні права, безпеку, дає оцінку їх забезпечення в системі охорони здоров’я, приймає певні рішення, коригує певним чином моделі своєї поведінки тощо. Саме ці поняття є предметом вивчення соціальних наук, передусім соціології. І хоча багатьом пацієнтам, їх родичам і близьким бракує спеціальних медичних і правових знань, вони є найбільш зацікавленими в об’єктивному з’ясуванні ситуації, найшвидшому прийнятті конкретних і дієвих заходів щодо її покращення. Тому аналіз їх думок є не менш важливим для розуміння та оцінки ризиків нинішньої системи охорони здоров’я і загального стану дотримання прав людини у медичних закладах.