Забезпечення прав і безпеки пацієнтів – глобальний вимір (стр. 6 )

Таблиця 3.2.6

Розподіл відповідей на запитання «Чи стикалися Ви (або Ваші родичі/знайомі) при одержанні медичної допомоги з такими ситуаціями?», %

	Так	Ні	Важко відпо-вісти
Приховування діагнозу або свідоме оголошення іншого діагнозу	12	76	12
Відмова надавати медичну картку та інші документи, які містять інформацію про діагноз та призначення	9	85	6
Відмова пояснювати записи в медичній картці, висновках, довідках та інших медичних документах	14	79	7
Відмова надавати пацієнту стаціонару інформацію про хід лікування	8	79	13

Трапляються також окремі випадки, коли з метою приховування інформації, яка може свідчити про некомпетентність лікарів, медперсонал йде навіть на правопорушення. Один з учасників опитування повідомив про таке: "Був випадок, коли лікарі поставили діагноз невірно і щоб себе виправдати, викрали справу хворого".

З іншого боку, відповіді на запитання про дотримання прав пацієнтів у державних медзакладах показали, що в дотримання права на інформацію вірять менше половини опитаних (табл. 3.2.7).

Таблиця 3.2.7

Розподіл відповідей на запитання «Як Ви думаєте, які з зазначених прав пацієнтів дотримуються в державних медичних закладах вашого населеного пункту?», %

	Так
На отримання від лікаря достовірної, повної інформації про стан здоров’я	36
На ознайомлення з власними медичними документами (медична картка, результати лабораторних досліджень)	46
На інформування батьків про стан здоров’я дитини або підопічного	44

Попри те що близько 80% респондентів засвідчили, що ані вони самі, ані їхні родичі/знайомі не зустрічалися з ситуаціями ненадання необхідної інформації, окремі випадки свідчать про порушення цього права у медичних закладах. Кількість таких випадків оцінюється на рівні 10%, тобто кожний десятий пацієнт не отримував усієї необхідної інформації про своє здоров’я та призначене лікування.

3.2.5. Право на поінформовану згоду

«Кожний має право на отримання будь-якого виду інформації, яка дозволить йому/їй активно брати участь у прийнятті рішень відносно свого здоров’я; ця інформація є обов’язковою попередньою умовою проведення будь-якої процедури та лікування, включно з участю у наукових дослідженнях» [25].

Перед тим як призначати будь-які медичні препарати або методи лікування, особливо ризиковані, медичні працівники повинні надати повну інформацію щодо можливих ризиків, побічних дій та на підставі наданої інформації одержати згоду від пацієнта. Пацієнт також має право на відмову від лікування чи медичного втручання.

На думку більшості респондентів, у нашій країні це право дотримується. Так, 75% опитаних відповіли, що їм або їхнім родичам/знайомим не призначалися методи лікування або медичні препарати без їхньої згоди або без пояснення ступеня ризику цих методів/препаратів. Але 7% опитаних стикалися з такою ситуацією, а 18% не визначилися з відповіддю.

Відповіді респондентів на відкриті запитання свідчать про окремі випадки порушення права на згоду, неповідомлення про ризики, пов’язані з призначенням певного методу лікування або препарату. Трапляється, що пацієнту (або його родичам) не повідомляють, який саме препарат йому надають (особливо це стосується внутрішньовенних маніпуляцій, хірургічних операцій тощо).

Мужу было очень плохо. Вызвали скорую. Ему сделали укол. После укола подумали, что он уснул, оказалось, что муж умер. Что за укол сделали – непонятно. Никакой бумажки не оставили, доказать ничего нельзя.

Отже, попри те що, на думку респондентів, у медичних закладах права на згоду здебільшого дотримуються, громадяни не можуть бути цілком впевнені в цьому. Часто неможливо перевірити, чи дійсно інформація, яка надається медичними працівниками про призначені методи лікування та препарати, є вичерпною. Також пацієнту іноді важко дізнатися, чи дійсно саме ці призначені препарати реально використовуються при його лікуванні.

3.2.6. Право на свободу вибору

«Кожний пацієнт має право вибору між різними медичними процедурами та закладами (фахівцями) на підставі адекватної інформації» [25].

Право пацієнта на свободу вибору передусім передбачає можливість звернення пацієнта за власним бажанням до певного лікаря, медичного закладу, а також можливість вибору методів діагностики та лікування. Система охорони здоров’я має гарантувати це право, надаючи пацієнтам інформацію про різні медичні центри та лікарів, про результати їхньої діяльності, а також способи, процедури реалізації цього права.

Понад 70% опитаних вважають, що право на свободу вибору забезпечується (72% – щодо права вибору лікаря, 76% – медичного закладу). Проте, 13–17% респондентів стикалися з ситуаціями відмови у конкретному медичному закладі або у конкретного лікаря (рис. 3.2.5).

Найчастіше відмовляють через відсутність реєстрації (прописки), коли пацієнт звертається до медичного закладу не за місцем проживання, або до лікаря, який обслуговує іншу територіальну дільницю. Про це свідчать коментарі респондентів.

Не наш участок – врач отказал обслуживать.

Не принимают частный сектор.

Найчастіше порушується право вибору методів діагностики та лікування: 41% опитаних зазначили, що медичні працівники не надавали їм (або їхнім родичам/знайомим) інформацію про можливість вибору різних методів діагностики та лікування, 14% – не змогли визначитися з відповіддю. Менше половини респондентів (45%) були про них поінформовані, тобто їхнє право на вибір методу лікування було дотримано.

Рис. 3.2.5. Відповіді «Так» на запитання «Чи стикалися Ви або Ваші родичі/знайомі з наступними ситуаціями?», %

Респонденти висловлювали припущення, що лікарі часто не інформують про більш дешеві (або безкоштовні) методи діагностики та лікування тих пацієнтів, які в змозі заплатити за більш дорогі, і, навпаки, незабезпечених пацієнтів не інформують про більш дорогі сучасні методи. За даними опитування, лише 21% малозабезпечених респондентів (які повідомили, що їм не вистачає грошей навіть на їжу) отримували від лікаря інформацію про можливість вибору альтернативного методу діагностики та лікування. І, навпаки, поширеною є практика, коли забезпеченим, на думку лікарів, пацієнтам пропонуються дуже дорогі ліки і не повідомляється про існуючі більш дешеві їх аналоги.

Особливою проблемною є реалізація права на свободу вибору у випадках, коли держава бере на себе зобов’язання щодо забезпечення окремих категорій хворих ліками. У таких ситуаціях часто-густо лікарі вимушені призначати пацієнтові препарати, які є в наявності. Це практикується навіть у таких випадках, коли препарати не підходять пацієнтові. Це стосується, зокрема, хворих на цукровий діабет, які безкоштовно можуть отримати інсулін здебільшого вітчизняного виробництва.

Я – диабетик второй категории. Мне приходится покупать заграничные лекарства, потому что наши мне не помогают. А это очень дорого. Все деньги уходят на лекарства. Как жить дальше?

Таким чином, право на вибір лікаря та медичного закладу здебільшого забезпечується у нашій країні; право на вибір методу діагностики та лікування порушується значно частіше (41%). Причини цього найчастіше лежать у фінансовій площині, коли альтернативні методи діагностики та лікування вимагають певних витрат з боку пацієнта чи медичного закладу.

3.2.7. Право на приватність та конфіденційність

«Кожний має право на конфіденційність особистої інформації, включно з інформацією про стан свого здоров’я та можливі діагностичні або терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів, відвідань медичних фахівців та в цілому при медичних втручаннях» [25].

Право на приватність та конфіденційність передбачає як недопущення присутності сторонніх осіб при медичному огляді пацієнта, здійсненні медичних процедур/маніпуляцій, так і нерозголошення медичними працівниками його діагнозу, призначених препаратів, самого факту його звернення по медичну допомогу та іншої конфіденційної інформації. У нашому дослідженні ми акцентували увагу саме на нерозголошенні конфіденційної інформації стосовно стану здоров’я пацієнта стороннім особам.

За результатами масового опитування, 85% опитаних стверджують, що вони (їхні родичі/знайомі) не були жертвою розголосу діагнозу або іншої інформації про стан здоров’я. Лише 7% повідомили, що таке траплялося, а 8% не визначилися з відповіддю (рис. 3.2.6).

Рис. 3.2.6. Розподіл відповідей на запитання «Чи були Ви або Ваші родичі/знайомі жертвою розголосу діагнозу або іншої конфіденційної інформації про стан здоров’я?», %

Проте, як свідчать попередні дослідження АЦ «Соціоконсалтинг», розголошення діагнозу є досить типовим явищем, яке найчастіше стосується соціально небезпечних захворювань, таких як ВІЛ/СНІД, гепатити, туберкульоз[4].

Особливо побоюються розголошення діагнозу мешканці невеликих міст та сіл. Часто через це люди взагалі відмовляються від медичної допомоги, більш активні – прагнуть потрапити на лікування в Київ. Для невеликих міст оприлюднення ВІЛ-статусу фактично означає, за свідченням респондентів, вирок для всієї родини:

У моєї однокласниці мама кардіолог наш, якщо я прийду, ... про це весь район, де я живу, буде знати. Все зупинилося на цьому, що краще не йти.

Я когда в больнице лежал с гепатитом... Мама у меня учительница, отец военный. Мамины друзья – учителя, они узнали, что у меня гепатит, и перестали с мамой общаться. Потому что они уже в возрасте, болеют и боятся. А если я им ещё скажу [что у меня ВИЧ]…

Також учасники ФГД наводили приклади, коли з медичного закладу навіть надходило повідомлення на місце роботи пацієнта про його діагноз. Наслідком розголосу конфіденційної інформації є стигматизація та дискримінація хворих, руйнуються їхні сім’ї, їх звільняють з роботи, відмовляють у наданні медичної допомоги тощо. Слід зазначити, що не тільки ВІЛ-інфіковані та хворі на туберкульоз потерпають від порушення права на конфіденційність. Люди, які мають проблеми з репродуктивним здоров’ям або венеричні захворювання, також часто стикаються з проблемою розголосу діагнозу, що впливає на їх соціальний статус.

Таким чином, хоча за даними масового опитування 85% респондентів зазначили, що їхнє право на конфіденційність не порушувалося, деякі групи пацієнтів (хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, цукровий діабет, захворювання статевих органів тощо) стають жертвами порушення цього права, що призводить до серйозних соціальних та медичних наслідків для них. Іншими словами, доки пацієнт хворіє на «звичайні» хвороби, він зазвичай не стикається з такою проблемою. Але якщо він захворіє на якусь соціально небезпечну або «соціально небажану» хворобу, він переходить до групи пацієнтів, яка стигматизується та дискримінується. Рівень порушення права на конфіденційність у цій групі значно вищий, про що свідчать наші попередні дослідження.

3.2.8. Право на повагу часу пацієнта

«Кожний має право на проведення необхідного лікування без затримки, протягом заздалегідь визначеного терміну. Це право стосується кожного етапу лікування» [25].

Право на повагу часу пацієнта полягає, перш за все, у вчасному наданні йому медичної допомоги, без її відкладання через недоліки організації роботи медичного закладу або неузгодженість діяльності медичного персоналу (великі черги, незручні години прийому, відсутність медичного персоналу на робочому місці тощо). За результатами опитування, в нашій країні порушення цього права є досить серйозною проблемою у державних медичних закладах. Так, у 50% випадків це право порушувалося з тих чи інших причин. 42% опитаних не стикалися з таким порушенням, а 8% не змогли визначитися з відповіддю.

Головною причиною, через яку відкладалося надання медичної допомоги респондентам або їхнім родичам/знайомим – довгі черги в медичному закладі. Про це повідомило 33% опитаних. Ще 23% поскаржилися на незручні години прийому лікаря. Кожен п’ятий (20%) стикався з відмовою у запису на огляд/процедуру найближчим часом, а 4% респондентів зазначили інші причини (табл. 3.2.8).

Таблиця 3.2.8

Процентний розподіл причин, за якими відкладалося надання медичної допомоги респондентам (їхнім родичам/знайомим), %

Довгі черги у медичному закладі	33
Відмова у запису на огляд/процедуру найближчим часом	20
Незручні години прийому лікаря	23
Інше	4
Не відкладалося	42
Важко сказати	8

* Респонденти могли обрати більше одного варіанта відповіді, тому сума відсотків перевищує 100%.

З інших причин відкладання допомоги респонденти найчастіше називали відсутність лікаря, обмежені години прийому, черги.

Відсутність лікаря на робочому місці.

Відсутність у медичному закладі необхідного спеціаліста.

Не хватило талона к врачу.

Респонденти часто скаржаться на те, що лікарі витрачають багато часу на особисті справи у робочі години.

У поліклініках лікарі працюють 3–4 години в день, з них одна година йде на розмови між собою, бігаючи з кабінету в кабінет, ще одна – на пиття кави.

Врач отлучался по личным делам неоднократно.

Недоліки в організації роботи медичного закладу часто призводять до того, що пацієнти по декілька годин чекають у черзі на медичний огляд/процедуру і не завжди навіть можуть дочекатися.

Мы сидели в очереди. Закончился прием врача. Врач сказал, что принимать больше не будет, встал и ушел.

На окреме питання 22% опитаних засвідчили, що черги на проведення діагностики або планової операції позначилася на стані їхнього здоров’я. Також проблемою є неможливість отримати медичну допомогу у вихідні та свята – 21%.

Якщо проаналізувати ситуацію у медичних закладах, то причин порушення цього права може бути щонайменше дві. З одного боку, до порушення права пацієнта призводить нестача медперсоналу, спеціалістів, надмірне завантаженість лікарів, які не в змозі надати допомогу значній кількості пацієнтів. З іншого боку – непродумана організація діяльності медперсоналу, коли лікарі вимушені під час прийому пацієнтів постійно ходити до інших кабінетів, навіть на інші поверхи, щоб узгодити якісь питання. Також не останню роль відіграє відсутність належного контролю за діяльністю медпрацівників, які не належним чином організовують свій робочий час (постійно відволікаються на особисті справи, розмови з іншими медпрацівниками тощо).

3.2.9. Право на доброякісну медичну допомогу

«Кожний має право на доступність доброякісного медичного обслуговування на підставі специфікації та у повній відповідності до стандартів» [25].

Доброякісна медична допомога – це така допомога, яка відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг, спрямована на задоволення потреб, зумовлених станом пацієнта, і виключає невиправданий ризик для життя і здоров’я.

Але, в Україні дотепер не існує єдиної політики щодо розробки і затвердження медичних стандартів. Не розроблені система галузевих класифікаторів, єдина термінологія, система контролю якості медичної допомоги тощо [11]. Через це забезпечити дотримання стандартів якості вітчизняна медицина може лише частково. Крім того, на якості медичної допомоги негативно відбивається хронічне недофінансування галузі. Вище вже йшлося про те, що пацієнти змушені самі купувати ліки. Як показали результати опитування, майже половині респондентів (49%) доводилося забезпечувати медичні заклади одноразовими шприцами, гумовими рукавичками, крапельницями тощо. Свідками використання нестерильних інструментів при проведенні медичних процедур/маніпуляцій було 9% опитаних, застарілого медичного обладнання та інструментів – 36%. Також досить типовим є призначення лікарем неефективних, проте доступних препаратів (42%), якщо у пацієнта немає грошей купити ліки.

Технічні стандарти обслуговування в медичних закладах також не на висоті: часто будівлі, у яких вони розташовані, не відповідають нормам експлуатації (аварійна, не має каналізації, опалення тощо) – 27% опитаних підтвердили це. Не відповідають санітарно-гігієнічним нормам кабінети, палати, інші приміщення – 29%. Меншою мірою, проте досить високий відсоток опитаних свідчить, що у приміщеннях не підтримується чистота (14%).

У нашій лікарні антисанітарія. Немає ніякого обладнання, навіть таблетки від голови немає.

В лікарні дуже погані умови, немає ні ліків, нічого.

З точки зору населення, право на дотримання стандартів якості медичного обслуговування у державних медичних закладах порушується дуже часто через брак ліків, обладнання/інструментарію, погані умови утримання пацієнтів.

3.2.10. Право на безпеку

«Кожний має право на свободу від шкоди, завданої неналежною роботою системи охорони здоров’я, несумлінністю та помилками медпрацівників, а також право на доступність медичних послуг та лікувальних процедур, які відповідають високим стандартам безпеки» [25].

При наданні медичної допомоги, особливо із застосуванням складних лікувальних процедур завжди існує ризик, що в результаті стан здоров’я пацієнта погіршиться. Безпека пацієнта ґрунтується на своєчасному, адекватному та ефективному наданні допомоги.

Серед індикаторів права пацієнтів на безпеку (табл. 2.1 ) найчастіше порушується індикатор 9.6. „Тривалість очікування медичної допомоги”: 33% опитаних назвали запізнення швидкої допомоги на виклик, 22% – чергу на проведення діагностики, планових операцій; 21% – відмову у наданні допомоги у вихідні, свята.

На другому місці – індикатор 9.1. „Призначення та застосування ліків”: 26% опитаних заявили про випадки помилкового призначення препарату, а 16% – помилкової дози препарату.

Третє місце у цьому рейтингу посідає профілактика внутрішньолікарняної інфекції: на думку 23% респондентів, небажані події найчастіше трапляються через порушення гігієнічних норм (вимог щодо миття рук, санобробки, використання гумових рукавичок), а також унаслідок хірургічних втручань (15%).

Також слід звернути увагу на те, що кожний десятий респондент стикався з призначенням неефективного препарату, а також з нестачею крові в екстреному випадку. Решта індикаторів були зазначені у менш ніж у 10% випадків (рис. 3.2.7).

Рис. 3.2.7. Частота негативних ситуацій (небажані події, помилки), які траплялися при одержанні медичної допомоги, %

Медична помилка найчастіше стає причиною серйозних наслідків медичного втручання. Хоча 67% опитаних не стикалися з медичними помилками, 22% зазначили, що були жертвами таких помилок, а ще 11% не змогли визначитися з відповіддю (рис. 3.2.8). Якщо порівняти ці показники з даними опитування у Канаді (1995), де 59% опитаних відповіли, що були жертвою серйозної медичної помилки, то можна хибно визнати, що українські лікарі роблять менше помилок, ніж канадійські. Втім це, швидше, свідчить про відсутність в українських громадян знань про випадки, які можуть кваліфікуватися як медичні помилки та віднесення до цієї категорії лише фатальних помилок, наслідками яких стають смерть, інвалідність, тимчасова непрацездатність.

Рис. 3.2.8. Розподіл відповідей на запитання «Чи були ви або ваші родичі/знайомі жертвою медичної помилки, яка призвела до серйозних проблем із здоров’ям?», %

Небажані події, медичні помилки та шкода, яку вони завдають здоров’ю пацієнтів, мають такі об’єктивні показники, як кількість смертей, інвалідностей та тимчасової непрацездатності внаслідок недоброякісного надання медичної допомоги. У своїх коментарях респонденти розповіли про медичні помилки, жертвами яких стали вони або їхні родичі.

Восьмимісячній дитині зробили щеплення у місцевій лікарні. Через це дитині паралізувало одну ніжку. Зараз дитина – інвалід. Хто винен – невідомо. Завжди правий лікар. Не знаю, до кого звернутися з цією проблемою.

Причинами серйозних медичних помилок можуть бути недбалість медперсоналу, низький рівень кваліфікації, а також події, яких не можна передбачити або попередити (табл. 3.2.9). На думку респондентів, найчастіше медичні помилки трапляються через недбалість медперсоналу (39%). Майже так само оцінили опитані низьку кваліфікацію медпрацівників (36%) та невиправні медичні помилки (35%).

Таблиця 3.2.9

Співвідношення випадків смерті, інвалідності, тимчасової непрацездатності як наслідків медичних помилок, %

Медичні помилки через:	Так	Ні	Важко відповісти
Недбалість медперсоналу	39	51	10
Низьку кваліфікацію медперсоналу	36	48	16
Непередбачувані медичні помилки	35	50	15

Якщо порівняти кількість відповідей «Так» на запитання про особистий досвід респондентів («Чи були Ви жертвою медичної помилки?») та про відомі їм випадки («Чи знаєте Ви про випадки смерті, інвалідності внаслідок медичної помилки?»), то можна побачити, що на друге запитання ствердну відповідь дало набагато більше людей (35–39% проти 22%).

Медичні помилки можуть не призводити до серйозних наслідків або шкоди здоров’ю пацієнта, і пацієнти зазвичай не схильні звертати на них особливу увагу. Але коли медична помилка призводить до інвалідності або навіть смерті, то такі високі показники – це дуже серйозний сигнал та привід для більш уважного розгляду. У своїх коментарях респонденти зазначали, що випадки смерті або інвалідності найчастіше трапляються внаслідок хибного діагнозу.

Матери ставили разные диагнозы, не могли определить причину болезни. Она умерла в больнице. Родственникам уже после ее смерти сказали, что, как оказалось, это был лейкоз.

Моему мужу неправильно поставили диагноз, сказали, что просто воспаление, а это язва была. Он умер.

З вини лікаря невірно поставили діагноз жінці. Вона тепер на диспансерному обліку. І ніхто не поніс відповідальності.

Також часто зустрічалися відповіді про те, що медичні працівники, крім низької кваліфікації, відзначаються несумлінністю.

Ніхто не відмовляє, але лікують абияк, і лікування не відбувається.

Мені хотілося б, щоб у галузі акушерства добросовісно ставилися до своєї роботи. Тому що мова йде про нове життя, нове покоління.

Медикам более добросовестно нужно относиться к своим обязанностям.

А найчастіше опитані дорікали медичним фахівцям недбалим, зневажливим ставленням до пацієнтів.

Больше внимания уделять пациентам и не грубить.

Хочется пожелать медикам более культурного обращения с пациентом.

Нічого зробити для покращення роботи медичних закладів неможливо. Все залежить від культурного і морального рівня не тільки медичного працівника, але й всієї держави.

Низький культурний та моральний рівень медичних працівників.

У підсумку можна сказати, що система охорони здоров’я в Україні забезпечує право пацієнтів на безпеку лише частково. Найчастіше трапляються випадки невчасного надання медичної допомоги, порушення призначень ліків та враження внутрішньолікарняними інфекціями. Досить часто трапляються в практиці медичні помилки – кожний п’ятий респондент був сам або хтось з його родичів чи знайомих (22%) жертвою медичної помилки. А чули про випадки смерті, інвалідності чи непрацездатності внаслідок медичної помилки ще більше – 35–39% опитаних. Причинами медичних, у тому числі невиправних помилок більше третини опитаних вважають недбалість та низький рівень кваліфікації медперсоналу.