Забезпечення прав і безпеки пацієнтів – глобальний вимір (стр. 7 )

3.2.11. Право на інновації

«Кожний має право на доступність медичних інновацій, включно з діагностичними процедурами, у відповідності до міжнародних стандартів та незалежно від економічних чи фінансових міркувань» [25].

Інновації у медицині пов’язані перш за все з науковими дослідженнями у біомедицині, особливо це стосується рідкісних захворювань. Результати цих досліджень мають поширюватися та доводитися до відома пацієнтів.

Про новітні досягнення медицини, прогресивні методи діагностики та лікування достеменно знає 32% опитаних, а ще 36% вважають, що така інформація доступна, але вони не знають, де її взяти. А 11% опитаних дотримуються думки, що таку інформацію не розповсюджують та навіть приховують, 21% – не змогли визначитися з відповіддю.

Близько половини опитаних (46%) зазначили, що отримували від лікаря інформацію про нові методи діагностики та лікування. Але водночас 40% відповіли, що такої інформації їм не надавалося, а 14% не змогли дати відповідь (рис. 3.2.9).

Рис. 3.2.9. Розподіл відповідей на запитання „Чи отримували Ви від лікаря інформацію про існування нових методів діагностики та лікування вашої хвороби?”, %	Рис. 3.2.10. Розподіл відповідей на запитання „Чи пропонували Вам скористуватися новими методами діагностики та лікування?”, %

Щодо пропозицій скористуватися новими методами (рис. 3.2.10), то тут ситуація дещо складніша: 55% опитаних отримували такі пропозиції, але 49% з них – за гроші. Очевидно, що не всі можуть скористатися такою пропозицією. Серед тих, хто такої пропозиції не отримував (35%), могли не отримувати її через цілком об’єктивні причини – добре відпрацьовані схеми лікування, відсутність нових методів тощо. Таким чином, оцінити рівень порушення власне права на інновації видається складним. Але якщо подивитися на групи респондентів за рівнем прибутків, то можна побачити, що найменше нові методи пропонувалися як безкоштовно, так і за гроші малозабезпеченим (3% та 31%), а найбільше – заможнім респондентам (10% та 54%) (рис. 3.2.11).

Рис. 3.2.11. Розподіл відповідей на запитання «Чи пропонували Вам скористатися новими методами діагностики та лікування?», за рівнем прибутків, %

Отже, право на доступність нових методів діагностики та лікування реалізується в Україні не в повному обсязі: інформація про такі методи надається не завжди (46%), а пропозиції скористатися новими методами ще менше (6%). Право на доступність нових методів діагностики та лікування обмежується, перш за все, фінансовою спроможністю пацієнтів.

3.2.12. Право на запобігання, по можливості, стражданням та болю

«Кожний має право, по можливості, уникнути страждань та болю на кожному з етапів свого захворювання» [25].

Медичні служби повинні робити все можливе, щоб полегшити страждання хворого. Особливо це стосується онкологічних захворювань та хронічних станів з больовим синдромом. Але в ситуаціях, коли пацієнт зазнає сильного болю (травми, післяопераційний стан), або при проведенні болісних процедур (у стоматології, гінекології тощо) він також потребує полегшення свого стану. Проте, як повідомили 5% опитаних, їм відмовляли у знеболюванні за наявності сильного болю, а 36% опитаних відмовляли в безкоштовному знеболюванні, але погоджувалися робити за гроші.

Дещо відрізняється ситуація із знеболюванням при тяжких хворобах та невиліковних станах (табл. 3.2.10): тут пряму відмову зазначили лише 3% опитаних. Але 2% повідомили, що їх намагалися переконати в недоцільності знеболювання, ще 16% – що доводилося його оплачувати. Слід зазначити, що 38% опитаних не мають досвіду лікування таких хвороб, а 7% не визначилися з відповіддю.

Таблиця 3.2.10.

Розподіл відповідей на запитання «Чи відмовляли Вам або Вашим родичам/знайомим у знеболюванні при хворобах, пов’язаних із сильним болем?», %

Так	3
Відмовлялися надавати безкоштовно, але погоджувалися за гроші	16
Намагались переконати у можливості виникнення наркотичної залежності або недоцільності знеболювання	2
Ні	34
Важко сказати	7
Не стикалися з такими захворюваннями	38

Якщо виключити тих, хто не стикався з такими хворобами (38%), то результати дещо зміняться: 4% – відмова у знеболюванні, 26% – погоджувалися надавати за гроші; тобто у сумі 30% стикалися з відмовою у знеболюванні. Ще 4% респондентів намагалися відмовити від знеболювання; 12% не змогли відповісти. Таким чином, лише половина (54%) тих, хто потребував знеболювання, отримували його без проблем.

Враховуючи, що більшість громадян України не мають достатніх коштів на лікування, можна вважати, що близько 40% респондентів стикалися з порушенням свого права на запобігання болю.

3.2.13. Право на індивідуальний підхід до лікування

«Кожний має право на діагностичні та лікувальні програми, максимально адаптовані до її/його особистих потреб» [25].

Неврахування індивідуальних особливостей пацієнта цілком узгоджується з узагальненим масовим підходом, притаманним радянській медицині. Найтиповішим явищем, яке відзначили опитані (рис. 3.2.12) було призначення препарату, протипоказаного через побічні ефекти (наприклад, алергія) або до якого у пацієнта сформувалася резистентність (28%). Також досить поширеною є ситуація, коли при лікуванні якогось одного захворювання не враховується наявність інших та призначаються препарати, які погіршують стан здоров’я пацієнта (25%). Також трапляється, що щеплення проводять попри протипоказання (8%). Взагалі з масовою імунізацією виникає багато проблем через те, що у дитячих закладах її часто-густо проводять, навіть не ставлячи до відома батьків.

Рис. 3.2.12. Відповіді «Так» на запитання про ускладнення внаслідок недоброякісної медичної допомоги, %

Таким чином, можна зазначити, що в Україні індивідуальний підхід до пацієнта взагалі не є типовим явищем, а порушення права на індивідуальний підхід межує тут з медичною помилкою (наприклад, при призначенні препарату, який може погіршити стан здоров’я пацієнта).

3.2.14. Право на подання скарг

«Кожний у випадку заподіяння йому/їй шкоди має право поскаржитися та отримати відповідь або інший зворотний зв'язок» [25].

Дотримання цього права, згідно з Хартією, означає, що медичні служби мають взяти на себе зобов’язання за допомогою третіх сторін інформувати пацієнтів про їхні права. Ця діяльність допоможе пацієнтам з’ясовувати порушення своїх прав, складати та подавати скарги впродовж визначеного терміну, а також отримувати на них письмові відповіді від керівництва медичних установ.

Реалізація цього права передусім вимагає відповідного рівня правової культури суспільства, розуміння та прийняття демократичних цінностей. Попри позитивні тенденції підвищення правової свідомості в незалежній Україні, більш активного використання законодавчих норм у відстоюванні своїх прав, значно меншу активність населення проявляє в оскарженні неправомірних дій медичних працівників. Хоча всього 45% респондентів вважають, що їхні права як пацієнтів не порушувалися, лише 9% з них доводилось скаржитися на медпрацівників/медичні заклади або такий досвід мають їхні родичі/знайомі.

Рис. 3.2.13. Розподіл відповідей на запитання «Чи доводилося Вам або Вашим родичам скаржитися на медпрацівника або медичний заклад?», %

Більш детальний аналіз відповідей опитаних показав, що кількість тих, хто особисто стикався з порушенням своїх прав у медичних закладах протягом останніх 5 років або став жертвою серйозних медичних помилок, становить не менше 36%. З них лише 18% намагалися реалізувати право на оскарження або напевно знають людей з таким досвідом. За віком найбільш активну позицію займають респонденти віком 30–39 років, найбільш конформну – особи пенсійного віку – вдаються до оскаржень 25 та 8% з них відповідно.

Основними причинами низької активності пацієнтів у реалізації свого права на скарги є недостатня правова обізнаність, а також відсутність віри в результативність своїх дій. Більшість опитаних (78%) не знає, як діяти у випадку, якщо їм буде заподіяна шкода у медичному закладі. Зокрема, на думку третини респондентів (32%), інформація про те, куди звертатися зі скаргами, свідомо не розповсюджується або навіть приховується. Чверть опитаних вважає, що вона доступна, проте не знають, де її шукати, не визначилися з відповіддю 23%. Лише один з п’яти опитаних (22%) знає, куди звертатися зі скаргами або в разі потреби може швидко знайти джерело необхідної інформації. Навіть серед респондентів, які самі або їх знайомі мають досвід оскарження дій медичних працівників, лише 27% вважають таку інформацію доступною.

Водночас на поведінку постраждалих пацієнтів більше впливає їхні сумніви щодо результативності оскарження дій медичних працівників або закладів. Із числа респондентів, які мають уявлення про перебіг розгляду скарг і наслідки таких дій, (усього 9%, або 139 респондентів), більшість (78%) набули негативного досвіду у захисті своїх прав, у тому числі 43% опитаних стикалися із затягуванням, безкінечною передачею скарги від інстанції до інстанції. Здебільшого пацієнти отримують формальну відповідь на скаргу (50%) або взагалі її не отримують (34%). Третині опитаних, що намагалися оскаржити дії медичних працівників, було відмовлено у розгляді їхніх справ.

Отже, попри тенденцію до більш активного використання правових механізмів захисту прав і свобод в Україні, практика подання скарг пацієнтами, не задоволених якістю медичного обслуговування, не набула поширення: лише 18% опитаних, чиї права порушувалися, скористалися цією можливістю. Проте більшість із цих респондентів (78%) набули негативного досвіду в розгляді своїх скарг: розгляд скарг свідомо затягувалося, надавалася формальна відповідь або взагалі її не було.

3.2.15. Право на компенсацію

«Кожен має право на отримання протягом прийнятно короткого терміну достатньої компенсації у випадку заподіяння йому/їй фізичної або моральної і психологічної шкоди діями медичного закладу» [25].

Реалізація цього права передбачає гарантії компенсації пацієнтові заподіяної йому шкоди незалежно від ступеня її тяжкості та причини, які мають взяти на себе медичні служби. В Європейській хартії зазначається право пацієнта на компенсацію навіть у випадках, коли неможливо точно встановити відповідальних у заподіянні цієї шкоди.

Враховуючи те, що українські пацієнти уже майже звикли до нестачі безоплатних ліків у бюджетних медичних закладах, поганої технічної оснащеності, недостатньої культури медичного персоналу, інших жорстоких реалій системи охорони здоров’я, аналіз права на компенсацію ми свідомо обмежили в дослідженні лише найбільш кричущими випадками. Вимірюючи показник порушень права на компенсацію, ми розраховували лише кількість відмов пацієнту або його родичам у компенсації у зв’язку із заподіянням серйозної шкоди його здоров’ю.

Відповідно до отриманих даних, більшість респондентів – жертв медичних помилок або недбалості, які призвели до серйозних проблем із здоров’ям, не намагалися відновити справедливість та отримати компенсацію. Лише 18% опитаних, які самі або їх родичі/близькі зазнали шкоди здоров’ю внаслідок недоброякісного лікування, доводилося скаржитися на медичного працівника або заклад. Серед тих респондентів, хто подавав скарги, отримали відмову в компенсації 41%, не знають долі позивних заяв/скарг 21%. Решта опитаних (38%) зазначили, що при поданні скарги на медпрацівника/заклад не стикалися з відмовою у компенсації шкоди здоров’ю пацієнта. Водночас соціологічні дані не підтверджують і фактів отримання такої компенсації. Це пов’язано з тим, що в анкеті не було передбачено запитання про зміст скарг респондентів, зокрема, чи прагнули вони взагалі отримати будь-яку компенсацію від медичного працівника/заклад.

3.3. Опитування пацієнтів стаціонару

Крім масового опитування загального населення, проводилося опитування пацієнтів, які щойно закінчили лікування в державних лікарнях/клініках (100 осіб). Його метою була оцінка поточної ситуації з дотриманням прав цільової групи пацієнтів стаціонару. Враховуючи місце проведення інтерв’ю – на виході з лікарні, – респондентам пропонувалося відповісти на невеличку за обсягом анкету, яка містила запитання про дотримання прав пацієнтів, рівень обслуговування у медичному закладі, якість медичної допомоги.

3.3.1. Дотримання прав пацієнтів

Результати опитування свідчать про те, що більшість опитаних задоволені наданою їм медичною допомогою. Лише 18% опитаних вважають, що протягом лікування порушувалися їхні права як пацієнтів (рис. 3.3.1).

Рис. 3.3.1. Розподіл відповідей на запитання «Чи порушувалися Ваші права як пацієнта за той період, що Ви знаходилися у стаціонарі?», %

Більш детально вивчалося, які саме права пацієнтів порушувалися, за допомогою відкритого запитання «У чому проявлялося порушення Ваших прав?»

Найбільша кількість відповідей на це запитання стосується низької якості медичної допомоги та несвоєчасності лікування. Пацієнти, зокрема, повідомили про непрофесійність лікарів та вимогу платити за лікування; недбале ставлення медичного персоналу; невчасне проведення процедур.

Мені протипоказаний рентген через онкозахворювання, але лікар призначив мені променеву терапію, хоча вона не була необхідною.

У лікарні виникла вторинна інфекція (пневмонія), але лікар відмовився оглянути пацієнта.

Не було необхідної уваги до дитини при температурі 39,5.

Також опитані говорили про дороге лікування, відмову у виборі медичного закладу, погані умови перебування.

Як і за результатами національного опитування, більшість пацієнтів стаціонарів не мають певної позиції щодо своїх прав і, головне, не уявляють, як їх можна захищати. Серед пацієнтів, які зазначили, що їхні права порушувалися (18%), більшість (чотири з п’яти) не збирається їх захищати. Лише дві особи повідомили про намір оскаржувати порушення своїх прав. Проте вони не знають, яким чином це зробити. На запитання «Чому ви не збираєтеся захистити свої права?» більшість респондентів (64%) зауважила, що «це марна трата часу, лікар завжди буде правий».

3.3.2. Небажані події, помилки, шкода здоров’ю пацієнтів

Респондентам пропонувався перелік ситуацій, з якими вони могли безпосередньо стикатися під час лікування. Як показало опитування, найбільшою проблемою є фінансова незабезпеченість надання медичної допомоги лікувальними закладами (рис. 3.3.2). Тож звичним явищем стало придбання пацієнтами за власний кошт ліків (66%), а також одноразового інструментарію, яким пацієнти також самі мусять забезпечувати лікарні (41%). Досить поширеною практикою є так чи інакше вимушена оплата пацієнтами „безоплатного” лікування (28%). До цього ж ряду проблем можна додати приховування наявності в лікарні необхідних ліків, з чим стикалися 23% опитаних. Отже, брак фінансування, а також намагання медиків перекласти це на плечі пацієнтів є найтиповішим порушенням права пацієнтів на безоплатну медичну допомогу, гарантовану Конституцією України.

На другому місці за поширеністю стоїть проблема низької кваліфікації медперсоналу: чверть опитаних зазначила, що під час лікування не враховувалася наявність інших захворювань, що могло ускладнити стан пацієнта (25%). Кожен п’ятий стикався з побічними діями призначеного препарату (20%), помилковим діагнозом (20%), а 17% опитаних – з приховуванням ризиків та побічних ефектів обраного лікарем методу лікування. Трапляється також призначення помилкового препарату або методу лікування (12%) та помилкової дози препарату (14%).

Слід зауважити низьку якість медичної допомоги (16%), що проявляється, зокрема, в недбалості медперсоналу, який часто не використовує гумові рукавички під час маніпуляцій (21%). Не рідкість довгі черги на проведення діагностики, планових операцій (14%). По 10% опитаних зазначили відмову надавати знеболювальні препарати, професійні зловживання та інші проблеми.

Рис. 3.3.2. Поширеність ситуацій, з якими стикалися пацієнти під час лікування, %

Небажані події, медичні помилки та шкода, яку вони завдають здоров’ю пацієнтів, мають такі об’єктивні показники, як кількість смертей, інвалідностей та тимчасової непрацездатності внаслідок надання медичної допомоги. Респондентам ставилося таке запитання, і більше 80% опитаних зазначили, що не стикалися з подібним під час перебування у лікарні. Але від 2 до 13% відповіли на це запитання ствердно (рис. 3.3.3). Причиною таких явищ опитані називали низьку кваліфікацію (13%) та недбалість медперсоналу (8%). Лише 2% пов’язують їх з невиправними медичними помилками.

Рис. 3.3.3. Частота відповідей на запитання «Чи стикалися Ви з випадками смерті, інвалідності, тимчасової втрати працездатності людини під час перебування в лікарні?», %

Як і за даними опитування загального населення, пацієнти, які щойно завершили лікування у стаціонарі, засвідчили, що найчастіше порушуються їхні права як пацієнтів через фінансові проблеми: доводилося купувати ліки, гумові рукавички, крапельниці, сплачувати за лікування. А 2–13% респондентів стали свідками смерті та інвалідності внаслідок медичного втручання.

3.3.3. Оцінка роботи медичних закладів

Робота медичних закладів оцінювалася за такими параметрами, як професійний рівень медичних працівників, ставлення персоналу до пацієнтів, загальний стан клініки.

Професійність медперсоналу пацієнти оцінили таким чином: відмінною роботу лікарів вважають 35% опитаних, медсестер – 29%, молодшого медперсоналу – 26%. Незадовільною роботу усіх категорій медпрацівників вважають лише 2–5% опитаних, решта оцінили її на «задовільно» та «добре».

Переважна більшість опитаних вважає, що лікарі задовольняли їхнє право на інформацію, на свободу вибору та право на індивідуальний підхід (52–74%).

Так, 74% опитаних зазначили, що лікар регулярно знайомив їх з результатами лабораторних досліджень та перебігом лікування. 63% вважають, що при лікуванні враховувалися їхні індивідуальні особливості, 59% – що лікар надавав їм інформацію про нові методи лікування та діагностики. Менше, але також понад половину опитаних (52%) зазначили, що лікар пропонував на вибір різні методи лікування та діагностики.

Проте порушувалися ці права також у значній кількості випадків: на рисунку 3.3.4 показана кількість тих, хто обрав відповідь «Ні».

Рис. 3.3.4. Розподіл варіантів відповіді «Ні» на запитання про дотримання права на індивідуальний підхід та забезпечення пацієнта необхідною інформацією, %

Ставлення медичного персоналу до пацієнтів можна загалом оцінити «п’ятдесят на п’ятдесят». Доброзичливе та уважне ставлення лікарів до пацієнтів відзначили 62% опитаних. Проте 22% опитаних вважають, що лікарі уважно ставляться лише до своїх знайомих або тих, хто платить, а 16% – що ставлення до пацієнтів змінюється залежно від ситуації.

Медсестри проявляють увагу до пацієнтів дещо менше (59%), а ситуативність їхнього ставлення дещо вища порівняно з лікарями – 24%. Молодший медперсонал отримав найгірший рейтинг: доброзичливість відзначили 56% опитаних, а 13% вважають, що санітарки зазвичай проявляють недбайливе та недоброзичливе ставлення до пацієнтів.

Загальний стан лікувального закладу – санітарно-гігієнічний стан, стан медичного та немедичного обладнання, сервіс у цілому на «відмінно» оцінили від 7% до 19% опитаних (табл. 3.3.1). Ще від третини до половини опитаних вважають, що лікувальні заклади перебувають у доброму стані.

Не задоволені респонденти переважно станом немедичного обладнання (22%), дещо менше – санітарним станом туалетів (14%), харчоблоків (11%) та якістю медичного обладнання (10%).

Таблиця 3.3.1.

Розподіл оцінок респондентами загального стану лікарні/клініки, %

	Незадовільно	Задовільно	Добре	Відмінно
Загальна чистота, санітарно-гігієнічний стан приміщень клініки: палати	3	37	43	17
маніпуляційні/процедурні кабінети	4	27	50	19
харчоблок	11	37	39	13
туалети, кімнати особистої гігієни	14	48	25	13
Стан немедичного обладнання (стан меблів, постільної білизни, наявність ліфтів та їх робота)	22	45	26	7
Зручність процедури оформлення до відділення та виписки	8	43	31	18
Наявність та якість медичного обладнання та інвентарю	10	50	30	10

Отже, більшість опитаних залишилась задоволеною умовами лікування.

Таким чином, опитування пацієнтів, які щойно завершили лікування, продемонструвало, що з порушенням прав пацієнтів стикався кожний п’ятий. Найбільше ці порушення стосуються права на безкоштовне лікування: 66% пацієнтів змушені купувати ліки, 41% – одноразовий інструментарій (шприци, крапельниці тощо), 28% – платити за лікування. Досить істотно порушується право пацієнтів на безпеку через низьку якість медичної допомоги та низьку кваліфікацію медичних працівників. Загальним станом лікувального закладу та умовами лікування задоволені не більше половини опитаних.

4.1. Готовність пацієнтів до захисту прав

Результати дослідження доводять, що населення України не лише погано обізнане про свої права як пацієнтів, але і зневірене у можливості їх ефективного захисту. Навіть у випадках, коли громадяни впевнені, що їхні права порушуються медичними працівниками, рідко хто намагається відновити справедливість, притягнути винних до відповідальності. Найчастіше для захисту своїх прав як пацієнтів громадяни України використовують звернення до органів виконавчої влади. За офіційними даними, протягом 2006 р. до Міністерства охорони здоров’я України з листами звернулосягромадян, 20% з них за змістом питань стосувалися надання недоброякісної медичної допомоги. Серед особистих звернень до приймальні МОЗ (6382 особи) половина була також пов’язана з цією проблемою. Аналіз причин звернень показав, що найбільше не задоволені громадяни відсутністю кваліфікованої медичної допомоги за місцем проживання (2290) [1]. Наявні статистичні дані свідчать, що протягом 2006 р. зі скаргами до МОЗ України звернулось менше 0,1% громадян, права яких за даними опитування порушувались. Більшість із постраждалих не намагалася оскаржити ці порушення ні в якій іншій формі.