Господарський процес (стр. 2 )

Правова регламентація господарської діяльності має спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції.

Світовий досвід показує, що на саморегулівний механізм ринку не можна покладатися, сам по собі він не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує тривалої економічної стабільності. Держава має всіляко підтримувати підприємництво, особливо малий та середній бізнес, забезпечувати громадянське порозуміння у справах справедливого розподілу прибутків, використовуючи правові засоби, які посилюють мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

У процесі здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання виникають, функціонують і припиняються різноманітні відносини. Здійснення господарської діяльності може супроводжуватися виникненням конфліктів, що призводить до суперечностей і господарських спорів. У багатьох випадках ці спори розглядаються в господарських судах за ініціативою однієї зі сторін договору шляхом подання позовної заяви.

Господарський суд – одна з гілок судової влади, на яку Конституцією України покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах. Здійснюючи судочинство в господарських відносинах, господарські суди покликані не лише розглядати справи у спорах із метою захисту прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що охороняються законом, але й сприяти зміцненню законності в господарських правовідносинах.

Навчальна дисципліна "Господарський процес" відіграє важливу роль у підготовці фахівців за спеціальністю "Правознавство".

Сприяти успішному засвоєнню теоретичних знань і практичних навичок із цієї дисципліни покликаний пропонований навчальний посібник. Його автори мали на меті розглянути найбільш важливі питання господарського процесу і особливо звернути увагу на практичну діяльність господарських судів та працівників юридичних служб суб’єктів господарювання.

Навчальний посібник містить матеріал в обсязі, передбаченому програмою навчальної дисципліни, який викладено у стислій, систематизованій і доступній для студентів формі.

У другому видані враховані зміни у чинному законодавстві, а також норми закону «Про судоустрій і статус суддів» та «Судовий збір».

Навчальний посібник стане в нагоді не лише студентам вищих навчальних закладів, але й практичним працівникам.

Навчальний посібник підготовлений авторським колективом у складі: І., доцента кафедри права Сумського державного університету (вступ, розділи 2, 5, 6, 9, 10), Куліша А. М., д-ра. юрид. наук, професора, декана юридичного факультету СумДУ (розділи 3, 4, 7), ,

д-ра. юрид. наук, професора кафедри цивільно-правових дисциплін та банківського права Української академії банківської справи Національного банку України (розділи 1, 8, 11).

РОЗДІЛ 1

ВСТУП ДО ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Предмет і метод господарського процесу

Господарський процес, як і будь-яка навчальна дисципліна, характеризується двома основними ознаками – предметом правового регулювання і методом правового регулювання.

Предмет і метод – це "обличчя" будь-якої галузі права, навчальної дисципліни, оскільки предмет правового регулювання відповідає на запитання, що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання – на запитання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання.

З урахуванням чинного законодавства та праць учених, розглянемо більш докладно предмет і метод правового регулювання в межах господарського процесу.

До прийняття Господарського процесуального кодексу України діяв Арбітражний процесуальний кодекс України і відповідно йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне право. Але з часу прийняття у 2001 році Господарського процесуального кодексу України мова йде про господарський процес, господарське судочинство або господарське процесуальне право. Тому в навчальних закладах України, які готують спеціалістів за спеціальністю "Правознавство", навчальним планом передбачаються такі дисципліни, як "Господарський процес", "Господарське судочинство" або "Господарське процесуальне право".

Розкриваючи зміст поняття "господарський процес", слід зауважити, що термін "процес" у перекладі з латини означає "хід, рух вперед". Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зазначити, по-перше, що це визначений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами господарського процесу форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності.

Установлені нормами господарського процесу порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називаються господарською процесуальною формою. Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб’єктів господарської діяльності і гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментом, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів[1].

Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки:

- нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, яке забезпечує єдність нормативного регулювання господарського процесу і неможливість регулювання зазначеної сфери підзаконними нормативно-правовими актами;

- безперечність, що означає обов’язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу;

- системність, яка відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент у єдине ціле;

- універсальність, яка відображає застосування господарської процесуальної правової форми для вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК України визначає коло суб’єктів, які мають право звертатися до господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК), установлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК), правила підсудності справ у системі господарських судів України (ст. 13, 15, 16 ГПК), склад учасників господарського процесу (ст. 18–31 ГПК), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцінки (ст. 32–43 ГПК) тощо.

Господарський процес – це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми господарського процесу. Господарський процес можна визначити і як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв’язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб’єкта господарювання або учасника господарських відносин.

Господарський процес є послідовним рухом, який має кілька стадій. Стадія господарського процесу – це сукупність процесуальних дій у конкретній справі, об’єднаних однією спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору, по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до виконання тощо.

Господарському процесу, як зазначає , притаманні метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, при якому регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та метод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин)[2].

Іншим методом, як зазначає І. А. Балюк, визнають імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлене тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм матеріального і процесуального права, що передбачає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого – формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб’єктів[3].

Таким чином, господарський процес – це сукупність правових норм, які регулюють досудовий порядок урегулювання господарських спорів; порядок здійснення правосуддя в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, при їх виконанні та на інших підставах, передбачених чинним законодавством; регламентує порядок визнання недійсними актів на умовах, зазначених у законодавстві; визначає порядок провадження у справах про банкрутство тощо особливими, притаманними йому методами.

1.2. Принципи господарського судочинства

Термін "принцип" у перекладі з латинської означає "основа, база, засади". Принципи визначають основні засади права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також правового статусу учасників судового процесу. Зміст принципів закріплюється у відповідних правових нормах. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства. З огляду на це у юридичній літературі принципи господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства.

Зміст цих принципів виражений й закріплений у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а в кількох правових нормах, і найчастіше в процесуальних, які характеризують зміст цього принципу. Тому для правильного розуміння змісту певного принципу потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких відображені основні положення господарського судочинства[4].

У законодавстві принцип виражає в загальній формі об'єктивно обумовлену вимогу до учасників суспільних відносин, яка служить засобом самообмеження державної влади й системи управління з метою досягнення цілей правового регулювання.

Отже, виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного застосування господарським судом норм матеріального й процесуального права.

Проблему принципів господарського судочинства відносять до однієї з центральних, які досліджувалися наукою господарського (раніше – арбітражного) процесу. У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо поняття, кількості, класифікації, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів[5].

Під принципами господарського процесу розуміють основні засади (загальні керівні положення), що визначають характер організації господарського суду та його діяльності щодо здійснення правосуддя в господарських відносинах[6].

Проте багато вчених під принципами господарського процесу розуміють закріплені в законодавстві загальні керівні положення про господарські суди, що відображають найбільш важливі якісні особливості цієї процесуальної системи, визначають сутність і призначення всіх її основних інститутів і правил судового розгляду спорів[7].

За своєю юридичною природою принципи господарського процесу є нормами права, які відрізняються від звичайних норм більш загальним характером.

Принципи знаходять свій вияв і реалізацію у всій діяльності господарських судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Тому дійсний зміст кожного з цих принципів та їх значення можуть бути розкриті лише в результаті аналізу відповідних норм законодавства про господарські суди та практику їх застосування.

У той самий час правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу та відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинного господарського процесуального законодавства. Вони є відправними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у праві, дозволяють знайти правильне вирішення того чи іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві відсутня відповідна норма.

Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяльності: вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку господарського судочинства, служать критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законодавства.

На нашу думку, заслуговує на увагу запропонований , поділ принципів залежно від об'єкта регулювання на дві групи:

1) принципи, які визначають організацію та устрій господарського суду (організаційні принципи);

2) принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи)[8].

До організаційних принципів належать:

1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими виключно Президентом України. Судді призначаються на посаду Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції впродовж тридцяти днів із дня отримання такого подання в порядку, встановленому Законом України " Про судоустрій і статус суддів ". Перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом України строком на п'ять років.

2. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно до ст. 4 – 6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цих судів, залежно від категорії й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами, а саме колегією у складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України – колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

3. Принцип самостійності судів, незалежності недоторканності суддів і підлягання їх тільки законові. Цей принцип закріплений у ст. 129 Конституції України та в ст. 6, 47, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року.

Згідно зі ст. 6 зазначеного закону суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Відповідно до ст. 47 закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участі судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає недоторканність суддів. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи вилучення, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, вилучення його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

4. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей принцип закріплений у Конституції України, ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та в ст. 3 ГПК України, відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною мовою. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах поряд із державною можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" у порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

5. Принцип гласності й відкритості господарського процесу. Цей принцип закріплений у п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України і в подальшому його розвинуто в ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів ». Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото - і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до стГПК України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам про охорону державної, комерційної чи банківської таємниці, або коли одна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційного розгляду справи і подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Наявність хоча б однієї з цих ознак тягне за собою обмеження дії принципу гласності. Про розгляд справи на закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Судовий процес фіксується технічними засобами й відображається у протоколі судового засідання.

Проте, на думку , якщо щодо державної, комерційної чи банківської таємниці, дотримання якої забезпечується державою шляхом відповідного правового регулювання, такі обмеження є цілком зрозумілими й виправданими, то ще одна ознака – наявність обґрунтованих заперечень однієї чи обох сторін – суперечить принципу гласності і зводить нанівець його значення. Суб'єктивний характер, невизначеність цього критерію ускладнюють його застосування на практиці, тому від нього, на думку автора, варто було б відмовитися[9].