Господарський процес (стр. 7 )

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума судового збору сплачується чи стягується згідно з ціною нового позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього збору, відстрочення або розстрочення його сплати.

У разі якщо позивач згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив судовий збір зі збільшеної суми, господарський суд стягує з позивача суму недоплаченого судового збору в дохід державного бюджету. Якщо позивачем завищена ціна позову, або в процесі розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, судовий збір у цій частині не повертається.

У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата всієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно із законодавством підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, судовий збір сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках, коли в позовній заяві альтернативно викладені майнові або немайнові вимоги, господарський суд визначає предмет спору і вирішує питання про сплату позивачем судового збору у встановленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провадження у справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення судового збору вирішується за загальними правилами.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються всіма правами і мають усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити судовий збір із заяви про вступ у справу або про перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати судового збору. Проте в разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд рішення господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити судовий збір на загальних підставах.

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її правонаступником згідно зі ст. 25 ГПК України судовий збір сплачується правонаступником або стягується з нього господарським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

Відповідно до п. 2. ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом; заяви про скасування судового наказу; заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення; заяви про поворот виконання судового рішення; заяви про винесення додаткового судового рішення; заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки; заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням; заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або давали підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; заяви про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується судовим збором. У разі безготівкового перерахування судового збору з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицьовому чи зворотному боці останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (позначку) про зарахування судового збору до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком круглої печатки кредитної установи із зазначенням дати виконання платіжного доручення. Невиконання цієї вимоги є наслідком повернення позовної заяви або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 або п. 3 ч. 5 ст. 113 ГПК України. Якщо позивач сплатив судовий збір готівкою, то в такому разі не передбачається здійснення кредитною установою будь-яких написів, крім установлених формою квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження судового збору до державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування судового збору до державного бюджету вправі витребувати від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому судовий збір перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати судового збору.

Судовий збір сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Платники судового збору у платіжних дорученнях на перерахування судового збору до державного бюджету повинні в рядку "одержувач" зазначити найменування територіального органу казначейства за місцем знаходження платника та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку. Якщо стороною не подані докази сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі або документи, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд із посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. На цих самих підставах повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перерахування судового збору не до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

У випадках, коли господарським судом розглядаються кілька справ за позовними заявами одного й того самого позивача, останній має право сплатити судовий збір за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї із справ. У решті справ робиться позначка про суму судового збору, сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи, у якій знаходиться платіжний документ. Така позначка робиться у справах у випадках повернення судового збору.

Зазначений порядок подання доказів сплати судового збору повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли судовий збір сплачується за позивача (заявника) іншою особою. Порядок сплати судового збору встановлений ст. 6 Закону України «Про судовий збір».

Категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору, зазначені у ст. 5 Закону України «Про судовий збір». До них, зокрема, належать : державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі — за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав; органи прокуратури — при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді; Міністерство юстиції України — за подання позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України; позивачі — за подання позовів про уточнення списку виборців.

Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, у розмірах, установлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В основу розподілу судових витрат покладений принцип відповідальності за шкоду тієї особи, яка цієї шкоди завдала. Тому судових витрат зазнає особа, яка виявилася неправою у спорі. Розподіл судових витрат здійснюється згідно зі ст. 49 ГПК України.

Судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі сторін;

- у спорах, що виникають під час виконання договорів та на інших підставах, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський суд має право накласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує збір за рахунок другої сторони і в тому випадку, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, накладаються:

- у разі задоволення позову – на відповідача;

- у разі відмови в позові – на позивача;

- у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), та розподіл цих витрат мають визначатися господарським судом з урахуванням ставок і окладів, установлених експертною установою.

Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для надання пояснень, відшкодовуються вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; наймання житлового приміщення, а також добові в розмірах, установлених законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подані, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається в рішенні господарського суду. Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу судового збору.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це в рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

За кордоном відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (до якої приєдналася Україна) під час судового розгляду судових витрат має нести заінтересована сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір їх відшкодування, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для такої справи.

Якщо суддя не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат чи повернення судового збору з державного бюджету, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи він на підставі ст. 88 ГПК України має право прийняти додаткове рішення чи ухвалу щодо справи.

3.4. Процесуальні строки

Розглядаючи господарські справи, господарські суди забезпечують не тільки правильне, але й своєчасне їх вирішення. Цьому сприяє встановлення процесуальних строків, тобто періоду часу, впродовж якого має бути вчинена певна процесуальна дія господарським судом, сторонами, іншими учасниками господарського процесу. Встановлення процесуальних строків є гарантією забезпечення якнайшвидшого відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Значення процесуальних строків полягає в тому, що вони забезпечують стабільність і визначеність господарських процесуальних правовідносин, реальність судового захисту прав суб'єктів, які беруть участь у справі, можливість підготуватися й виконати певні процесуальні дії. Тому правове регулювання строків розгляду і вирішення справ у господарських судах, виконання рішень суду, здійснення певних процесуальних дій набувають важливого значення. Отже, важливим засобом забезпечення захисту прав під час розгляду справи господарським судом є період часу, впродовж якого здійснюється судовий розгляд або певні процесуальні дії, які називаються процесуальними строками.

Під строком у праві розуміють певний період, із закінченням якого закон пов'язує виникнення тих чи інших юридичних наслідків. Процесуальний строк – це проміжок часу, впродовж якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні виконати певні процесуальні дії[27]. Процесуальний строк також визначається як установлений законом або господарським судом проміжок часу, впродовж якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження у справі.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК України, процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлені, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, або періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено впродовжусього періоду. Перебіг процесуального строку починається з дня, наступного після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Він триває безперервно, до нього зараховуються і неробочі дні, крім випадків, передбачених ст. 51 ГПК України. Перебіг процесуального строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

У юридичній літературі виділяють два види строків:

1) строки господарського судочинства – строки, які звернені до суду і встановлюють періоди часу, впродовж якого здійснюються певні частини провадження у справі в господарському суді;

2) строки окремих процесуальних дій – розрізняються за суб’єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, впродовж яких повинні бути здійснені окремі процесуальні дії, встановлюються законом і мають на меті надання провадженню в господарському суді оперативності.

Господарським процесуальним кодексом України встановлені такі процесуальні строки:

- п’ятиденний строк для надсилання матеріалів справи за встановленою підсудністю (ч. 1 ст. 17 ГПК України);

- триденний строк для винесення й надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ч. 2 ст. 62 ГПК України);

- триденний строк для винесення й надсилання ухвали про повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду (ч. 2 ст. 63 ГПК України);

- триденний строк для винесення й надсилання ухвали про порушення провадження у справі (ч. 1 ст. 64 ГПК України);

- двомісячний строк для вирішення спору (ч. 1 ст. 69 ГПК України);

- місячний строк для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ч. 2 ст. 69 ГПК України);

У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду спору господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як на 15 днів (ст. 69 ГПК України);

- п’ятиденний строк для надсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК України);

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду впродовж десяти днів, а на ухвалу місцевого впродовж господарського суду – протягом п’яти днів із дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог, передбачених у ст. 84 ГПК України.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених ст. 84 ГПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що виноситься ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої ст. 91 ГПК України.

- триденний строк надсилання сторонам постанови апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) із дня її прийняття (ч. 4 ст. 105 ГПК України);

- двадцятиденний строк для подання (внесення) касаційної скарги (подання) із дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної чинності (ст. 110 ГПК України);

Касаційна скарга у випадках, передбачених пунктом 1 частини першої ст.107 ГПК України, розглядається впродовж одного місяця, а у випадках, передбачених п. 2. ч. 1. ст. 107 ГПК України, - впродовж п’ятнадцяти днів із дня винесення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим Господарським Судом України;

- триденний строк для надсилання сторонам у справі постанови касаційної інстанції з дня її прийняття (ч. 4 ст. 111-11 ГПК України);

Заява про перегляд судових рішень господарських судів подається впродовж одного місяця з дня ухвалення судового рішення господарського суду, щодо якого подано заяву про перегляд судових рішень господарських судів, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Заява про перегляд судових рішень на підставах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК України, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою впродовж одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарського суду у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1) у випадку, встановленому пунктом 1 частини другої статті 112 ГПК України, – з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) у випадках, установлених пунктами 2, 3 частини другої статті 112 ГПК України, – з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної чинності;

3) у випадку, встановленому пунктом 4 частини другої статті 112 ГПК України, – з дня набрання законної чинності судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи винесення ухвали, що підлягають перегляду;

4) у випадку, встановленому пунктом 5 частини другої статті 112 ГПК України, – з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Заява про перегляд судового рішення подається до господарського суду, який прийняв судове рішення, де вона реєструється з дотриманням порядку, передбаченого частинами другою, третьою статті 2 – 1 ГПК України.

Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів.

До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

Заява про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами до розгляду не приймається і повертається заявникові у разі:

1) подання заяви після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом;

2) подання заяви без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;

3) відсутності доказів сплати державного мита у порядку і розмірі, встановлених законодавством.

Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

- місячний строк для розгляду господарським судом заяви, про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами з дня її надходження (ч. 3 ст. 114 ГПК України);

- п’ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору рішення, ухвали, постанови за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами з дня їх прийняття (ч. 6

ст. 114 ГПК України);

- трирічний строк для подання стягувачем наказу до виконання з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого в разі відстрочення виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинене (ст. 118 ГПК України);

- десятиденний строк для розгляду за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника й у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може прийняти рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, замінити спосіб та порядок їх виконання (ч. 1 ст. 121 ГПК України);

- десятиденний строк для подання стягувачем до господарського суду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (ч. 1 ст. 121-IІ ГПК України).

Крім Господарського процесуального кодексу України, окремі процесуальні строки встановлені також Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ".

У деяких випадках процесуальний строк визначається шляхом зазначення певної події, до настання якої можливе вчинення тієї чи іншої процесуальної дії. Так, згідно з ч. 4 ст. 20 ГПК України відвід судді може заявлятися до початку вирішення спору. Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову. Шляхи подання письмової заяви згідно з ч. 1 ст. 24 ГПК України господарський суд має право за наявності достатніх підстав до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Процесуальні дії, строк вчинення яких законодавством не визначений, здійснюються у строки, призначені господарським судом, що встановлено ч. 1 ст. 50 ГПК України. Визначаючи процесуальні строки в таких випадках, господарський суд має виходити з конкретних обставин справи, з реальності встановлених строків для вчинення процесуальних дій.

Закінчення процесуальних строків визначене ст. 51 ГПК України. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Частина 3 статті 51 ГПК України не визначає, як бути у випадку, коли останній день строку виявиться неробочим не для всіх учасників господарського процесу, наприклад, для господарського суду – неробочий, а для сторін – робочий. На думку авторів науково-практичного коментарю, слід вважати, що в цій частині йдеться про неробочий день саме для господарського суду. Якщо в останнього цей день неробочий, то ні господарський суд, ні заінтересовані особи не мають можливості виконати в цей день будь-які процесуальні дії[28].