Господарський процес (стр. 5 )

Так, згідно зі ст. 130 Статуту залізниць України право на пред’явлення претензій і позовів до залізничного перевізника мають: у разі втрати вантажу – відправник (за умови пред’явлення вантажної квитанції і документів із відміткою станції про неприбуття вантажу і документів, що свідчать про кількість і вартість вантажу); у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу – одержувач (за умови подання накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість вантажу); у разі прострочення доставки вантажу – одержувач (за умови подання накладної).

У разі прострочення доставки вантажу право на пред’явлення до залізниці претензій і позовів має зазначений у накладній одержувач вантажу.

Згідно з ч. 2 ст. 925 ЦК позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від останнього відповіді у місячний строк.

Це правило деталізоване в транспортних статутах і кодексах. Зокрема ст. 136 Статуту залізниць України передбачає, що позови до залізниць можуть бути пред’явлені лише або в разі повної чи часткової її відмови задовольнити претензію, або в разі неотримання від залізниці відповіді у встановлений строк – у двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.

До вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) – ч. 3 ст. 925 ЦК.

Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Спори, що виникають з договору перевезення, у тому числі в прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним із відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред’явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії. Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії пред’являються компетентним органам залізниць, перелік яких наведений у додатку 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода розуміє всі залізниці однієї держави. Додаток № 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні Головне комерційне управління Укрзалізниці. Водночас необхідно мати на увазі, що наведений у п. 19 названого додатка перелік претензій, які розглядаються цим компетентним органом, є невичерпним. Отже, претензії та позови, що виникають з інших правових підстав, ніж зазначені в згаданому п. 19 (зокрема, про стягнення в порядку регресу на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" виплаченої страховиком суми відшкодування за договором страхування вантажу в міжнародному перевезенні), мають пред’являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до органу, зазначеного в додатку 19 до Угоди.

Радою з питань залізничного транспорту держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав 26–27 травня 1994 р. затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на залізницях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки. Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-претензійної роботи в разі, коли згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об’єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об’єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає наявності переуступного напису і в тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об’єднання (підприємства) звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою. Такий підрозділ разом із документами, що обґрунтовують претензію, повинен додати до претензії належним чином завірений витяг із положення про структурний підрозділ, доручення або нормативний акт об’єднання (підприємства), які свідчать про надання підрозділові права на пред’явлення претензії до залізниці.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення господарсько-правової відповідальності та розкрийте її родові ознаки.

2. Що є юридичною підставою правової відповідальності?

3. Чи передбачене в Господарському процесуальному кодексі досудове врегулювання спору?

4. У яких випадках є необхідним дотримання досудового врегулювання господарського спору?

5. Які вимоги ставлять до претензії?

6. Які вимоги ставлять до відповіді на претензію?

7. Які претензії можуть випливати із договору перевезення?

8. Строки для пред’явлення та розгляду претензій, що випливають із договору перевезення.

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) суттєві умови договору поставки;

б) зміст претензії.

2. Вирішити завдання.

Завдання 1. Швейна фабрика згідно з договором поставки зобов’язана була поставити універмагу "Дитячий світ" швейні вироби. У договорі зазначалося, що зимовий асортимент товару має бути відправлений не пізніше ніж 01 листопада. Проте фабрика порушила умови договору і відправили універмагу швейні вироби тільки 29 грудня. 28 лютого наступного року юрисконсульт, який обслуговує універмаг, виявив, що жодних санкцій за порушення умов договору до фабрики вжито не було, підрахував суму неустойки за прострочення в доставці товару і в той самий день відіслав фабриці претензію з пропозицією про перерахування суми неустойки. Фабрика заперечувала проти висунення до неї вимог, посилаючись на те, що універмаг пропустив строк на пред’явлення претензії. Універмаг, вважаючи, що строк на заяву претензії не порушений, оскільки рахував його з часу отримання поставленого з простроченням товару, пред’явив позовну заяву до фабрики про стягнення неустойки.

Як вирішить спір господарський суд? Обґрунтуйте рішення.

Завдання 2. Згідно з договором автотранспортного перевезення продукція перевозилася в супроводі експедитора вантажоотримувача.

Під час транспортування сталась аварія (автомашина перевернулася), внаслідок якої частина вантажу була пошкоджена, а інша розкрадена. Під час аварії експедитор, який супроводжував вантаж, одержав травму і був відправлений з місця аварії в лікарню. Заявлену вантажоотримувачем претензію про відшкодування вартості пошкодженого і розкраденого вантажу автотранспортне підприємство відхилило, зазначивши, що воно не відповідає за зберігання вантажу, оскільки останній перевозився в супроводі експедитора вантажоотримувача, а вина АТП в аварії не доведена.

Вантажоотримувач пред’явив позовну заяву. Вирішіть справу.

Завдання 3. ТОВ "Виноградар" 20 вересня 2010 р. відвантажило на адресу Печерського оптово-роздрібного торгового підприємства м. Києва два вагони винограду і вагон яблук. Вантаж був завантажений товариством і ним же опломбований. Строк доставки вантажу установлений – 2 дні, строк транспортабельності – 4 дні. Вантаж прибув у м. Київ 23 вересня 2010 р. у непошкоджених вагонах, але на вагоні з яблуками висіла пломба станції "Роздільна" Одеської залізниці.

На прохання вантажоодержувача складений комерційний акт, у якому, крім прострочення в доставці вантажу, зазначене часткове псування винограду і нестача двох ящиків яблук. ОРТП заявило претензію до управління залізниці про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу, а також вартості зіпсованого та такого вантажу, якого недостає. Залізниця претензію відхилила, зазначивши у відповіді, що:

1. Прострочення в поставці вантажу виникло з вини станції, яка затримала відправку вантажу на 1 добу, а тому й повинна нести відповідальність.

2. За псування вантажу залізниця не відповідає, оскільки вантаж, хоча й прибув із порушенням строків поставки, але в межах його транспортабельності, зазначеного ТОВ.

3. За втрату 2 ящиків яблук залізниця також не відповідає, оскільки, по-перше, вантаж був відвантажений ТОВ, а, по-друге, за масою втрата вантажу не перевищує встановлених норм природної втрати.

ОРТП звернувся з позовною заявою до господарського суду. Яке рішення має винести останній?

Завдання 4. Електротехнічний завод надіслав 10 липня 2010 р. будівельному концерну, розташованому в іншому місті, листа з пропозицією придбати зайве обладнання, зазначивши його найменування, кількість і ціну. Концерн отримав лист 14 липня, прийняв пропозицію і сповістив про це завод 15 липня. Однак лист з вини пошти затримався в дорозі і потрапив на завод лише 23 липня. Представник концерну приїхав на автомобілі за обладнанням, але завод 22 липня передав його фабриці. Концерн пред’явив позов у господарський суд про вилучення у фабрики обладнання на тій підставі, що він придбав його раніше, а також про стягнення завданих заводом збитків.

Покажіть на цьому прикладі стадії укладення договору. Яке рішення має винести господарський суд? Яким вимогам має відповідати оферта?

Задача 5. Виробниче об’єднання 13 травня 2010 р. пред’явило позовну заяву про відшкодування вартості пряжі, забракованої через наявність недоліків, і штраф за поставку неякісної продукції.

Пряжа була отримана ВО 12 вересня 2010 р. Виробниче об’єднання 10 грудня 2010 р. повідомило виготовлювача про виявлені в процесі переробки пряжі приховані дефекти і просило направити представника для складання акта. Не звертаючи уваги на неодноразові телеграми, представник виготовлювача не з’явився, тому покупець викликав представника державної інспекції з питань якості текстильної сировини. В акті експертизи від 07 лютого 2011р. зазначені приховані дефекти.

Господарський суд відмовив у позовній заяві, посилаючись на те, що минув строк позовної давності, який, на його думку, почав діяти з 03 жовтня 2010 р.

Чи правильно вирішив справу господарський суд?

Завдання 6. Холодильний комбінат звернувся з позовною заявою до перевізника (управління залізниці) і постачальника (м’ясокомбінату) про стягнення з відповідача вартості недопоставленого м’яса на суму 800 грн. Вантаж прибув у непошкодженому вагоні, але без пломби м’ясокомбінату. Під час розвантаження виявилося, що вагон був завантажений до повної місткості і нестача кількості вантажу не змогла б вміститися, м’ясо (туші) порізів та інших пошкоджень не мало. Ці обставини були підтверджені експедитором м’ясокомбінату і відображені в комерційному акті.

Хто повинен у цьому випадку нести відповідальність за нестачу вантажу?

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.

2. Господарський кодекс України // ВВР України. – 2003. – № 18, 19, 20, 21–22. – Ст. 144.

3. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 5. – С. 8–10.

4. Закон України "Про транспорт" // ВВР України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.

5. Закон України "Про автомобільний транспорт" // ВВР України. – 2001. – № 22. – Ст. 105.

6. Закон України "Про залізничний транспорт" // ВВР України. – 1996. – № 40.

7. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 27.06.08 р. № 01-8/383/1.

8. Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про оренду землі: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 06.06.08 р. № 01-8/354.

9. Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 29.11.07 р. № 01-8/917.

10. Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин: Рекомендації Вищого Господарського Суду України від 28.12.07 р. № 04-5/14.

11. Про внесення змін та доповнень до роз’яснення президії Вищого Господарського Суду України від 29.05.02 р. № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею": Роз’яснення Вищого Господарського Суду України від 29.09.08 р. № 04-5/225.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. № 1-2/2002.

13. Статут залізниць України // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – С. 548.

14. Статут автомобільного транспорту УРСР.

Навчальна література

1. Бакалінська О. Актуальні проблеми захисту ділової репутації суб’єктів господарювання у конкурентному праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 7. – С. 8–11.

2. Балюк І. А. Господарське процесуальне право : навч.- метод. посібник. – К. : КНЕУ, 2002. – 248 с.

3. Про форми захисту прав суб’єктів господарювання // Українське комерційне право. Науково-практичний журнал. – К., 2007. – № 8. – С. 62–69.

4. Вінник право: курс лекцій /

О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2005. – 624 с.

5. І. Організація юридичної служби на підприємстві : навчальний посібник / В. І. Горевий. – 2-ге вид., випр. і доп. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2008. – 319 с.

6. І. Окремі питання щодо участі юридичних служб підприємств в економіко-правовому механізмі природокористування й охорони довкілля / В. І. Горевий // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 92–95.

7. І. Участь юридичної служби у відшкодуванні збитків, заподіяних суб’єкту господарювання (підприємництва) контрагентами / В. І. Горевий, іш // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 39–42.

8. Долгополов ізація юридичної служби на підприємствах / . – К. : МАУП, 2000. – 72 с.

9. Домбровський ізація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств, установ, організацій. – Х. : Консум, 2005. – 396 с.

10. Претензии и иски в практике разрешения хозяйственных споров : научн.- практ. пособие / . – Х. : Эспада, 2001. – С. 73–152.

11. Медведєв А. Особливості відповідальності за порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9. – С. 44–47.

12. Юридична відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні та порядок її застосування // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 84–87.

13. Правові аспекти, що виникають при купівлі-продажу об’єктів промислової власності у складі цілісного майнового комплексу // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 4. – С. 112–116.

14. Притика ітражний процес : навч. посібник /

, М. І. Тітов, . – Х. : Консум, 2001. – 432 с.

15. Харитонов Є. О. Цивільне право України : підручник / Харитонов Є. О, Саніахметова Н. О. – К. : Істина, 2005. – С. 609–611.

16. Чернадчук процесуальне право України : підручник. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. –331 с.

17. Проблеми захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання (матеріально-правовий та процесуальний аспект) / В. Щербина // Українське комерційне право: науково-практичний журнал. – К., 2007. – № 8. – С. 12–20.

РОЗДІЛ 3

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами, судами і адміністративними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), за якими їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу.

У юридичній літературі існують різні погляди щодо розуміння підвідомчості господарських справ. Одні автори підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ, віднесених до ведення цих органів на підставі прямої вказівки закону. Інші вважають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, за якими їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу.

Підвідомчіст – це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Таке розуміння підвідомчості дозволяє враховувати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це надає змогу не виходити тільки з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості. Таким чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

На думку , , критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є суб'єктивний склад і характер діяльності суб'єкта (підприємницька діяльність)[16]. Цей підхід поширений і в українській юридичній літературі. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії – суб'єктивний (суб'єктивний склад) і об'єктивний (певний характер спірних матеріальних правовідносин).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності і ним, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участі державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За об'єктивним критерієм – це коло справ, визначених ст. 12 ГПК України:

1) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів із підстав, зазначених у законодавстві, крім:

- спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги, якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законодавства України, міждержавних договорів та угод віднесене до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Отже, підвідомчість господарських спорів господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а саме: характеру спірних правовідносин, суб'єктивного складу учасників спору.

При вирішенні питань щодо підвідомчості спорів за участі фізичних осіб, які здійснюють чи здійснювали підприємницьку діяльність, необхідно враховувати, зокрема, таке. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, але не мають виданого у встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію підприємця, не набувають статусу підприємця. Отже, спори за участі таких громадян, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, не підвідомчі господарським судам. З моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, за його особистою заявою, спори за участі такого громадянина, у тому числі пов'язані зі здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушене до настання зазначених обставин. Якщо в державній реєстрації громадянину було відмовлено або її не проведено у встановлений строк, справи зі спорів про визнання недійсним акта відповідного державного органу про відмову в реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання провести таку реєстрацію підвідомчі суду, а не господарському суду.

Справи зі спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього спростування цих відомостей за рішенням суду загальної юрисдикції або добровільно особою, яка їх поширила.

На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ, підсудність означає розмежування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки.

Підсудністю називається розмежування компетенції щодо розгляду справ між окремими господарськими судами[17]. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:

1) за родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом – за допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа.

Загальні положення родової підсудності зазначені в ст. 13 ГПК України;

2) територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися таким. Територіальна підсудність справи за участі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Оскільки цей підрозділ діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відокремленого підрозділу відповідних повноважень та (або) коли спір не пов’язаний із діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю – у господарський суд за місце - знаходженням юридичної особи.