Господарський процес (стр. 8 )

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Згідно зі ст. 52 ГПК України перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі відповідно до ст. 79 ГПК України. Зупинення провадження у справі зупиняє і всі поточні процесуальні строки, що не закінчилися до того часу, коли настала подія, внаслідок якої господарський суд зупиняє провадження у справі. Зупинення триває до усунення тієї обставини, що була підставою зупинення провадження у справі. Такими обставинами можуть бути неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання – компетентними органами. Господарський суд може зупинити провадження у справі та в деяких випадках, передбачених ст. 79 ГПК України, як за своєю ініціативою, так і за клопотанням сторони чи прокурора, який бере участь у судовому процесі.

З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Про поновлення провадження у справі виноситься ухвала, і перебіг строків продовжується з дня її винесення, тобто з дня поновлення провадження у справі.

Стаття 53 ГПК України передбачає можливість поновлення процесуальних строків. За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, про що зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Відмінність продовження від відновлення полягає в тому, що:

- можуть бути продовжені лише строки, призначені господарським судом;

- питання продовження процесуального строку господарський суд може вирішувати за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи як до його закінчення, так і після.

Якщо строки встановлені законом, то господарський суд не може змінити їх тривалість, а може відновити за наявності підстав.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає матеріально-правовий і процесуальний інтерес позивача?

2. У чому полягає матеріально-правовий і процесуальний інтерес відповідача?

3. Що таке процесуальна співучасть?

4. У чому сутність процесуального правонаступництва?

5. Чим відрізняється підвідомчість від підсудності в господарському процесі?

6. Які критерії визначають підвідомчість справ?

7. Які види процесуальних строків визначені законодавством?

8. З чого складаються судові витрати?

9. У яких випадках чинне законодавство передбачає повернення державного мита?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) учасники судового процесу;

б) права сторін у господарському процесі;

в) судові витрати.

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.

2. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 08.07.2010 р. // ВВР України. – 2010 р., № 41, № 41 – 42; № 43;

№ 44 – 45.- Ст. 529.

3. Про державне мито : Декрет КМУ від 21.01.1993 р. // ВВР України. – 1993 р., № 13. – Ст.113.

4. Про судовий збір : Закон України від 08.07.2011 р.

// Голос України вiд 03.08.2011 – № 000.

5. Про деякі питання практики визначення підсудності справ та передачі справ з одного господарського суду до іншого : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 26.03.2002 № 01-8/350 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 125–126.

6. Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам : Роз'яснення Президії Вищого Господарського Суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 95–98.

7. Про доповнення Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 18.06.04 р. № 01-8/1172 "Про практику Верховного Суду України щодо участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 31.03.08 р. № 01-8/196.

8. Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам : Рекомендації Вищого Господарського Суду України від 27.06.07 № 04-5/120.

9. Про практику Верховного Суду України щодо застосування норм законодавства про підвідомчість справ господарським судам : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 26.03.2004 р. № 01-8/534 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 3. – С. 100–110.

10. Про практику Верховного Суду України щодо участі проку­рора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 18.06.2004 р. № 01-8/1172 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 3. – С. 171–177.

11. Про деякi питання запобiгання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинствi: Iнформацiйний лист Вищого Господарського Суду України вiд 15.03.2010 р. N2 01-08/140.

12. Про практику Верховного Суду України щодо сплати державного мита витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 06.09.2004 р. № 01-8/1525 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 116–127.

13. Про практику Верховного Суду України щодо застосування норм законодавства про підвідомчість справ господарським судам : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 21.07.2005 р. № 01-8/ 1281 // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 5. – С. 41–57.

14. Щодо питання про необхідність правового унормування порядку стягнення коштів на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 14.08.2008 р. № 01-8/484.

Навчальна література

1. Арбитражный процесс : учеб. пособие / под ред.

и . – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 50–86.

2. Арбитражный процесс : учебник для юридических вузов и факультетов / под ред. проф. и проф.

. – М. : ООО "Городец-издат", 2002. – 480 с.

3. Балюк І. А. Господарське процесуальне право : навч.-метод. посібник / І. А. Балюк. – К. : КНБУ, 2002. – 248 с.

4. Бабій І. Незалежність судової влади в особі судді – запорука демократичної держави / І. Бабій // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – №5. – С.160–162.

5. Боровик прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України / , ,

. – К. : Оріяни, 2001. – 228 с.

6. Васильєв Г. Представництво прокурором інтересів держави і суб'єктів господарювання в арбітражі / Г. Васильєв // Право України. – 1997. – № 9. – С. 43–46.

7. Васильев судопроизводство Украины : учеб. пособие / . – X. : Эспада, 2002. – 368 с.

8. Порядок призначення та обрання суддів на посаду як гарантія незалежності суддів // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 7. – С. 145–148.

9. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / уклад. . – К. : Юстиніан, 2002. – 544 с.

10. Дегтярев убытков в гражданском и арбитражном процессе : учеб.-практ. пособие / . – М. : Изд-во "БЕК", 2001. – С. 72–161.

11. Про процесуальні форми проведення судових експертиз / В. Ковальова // Право України. – 2000. –

№ 8. – С. 73–75.

12. Кройтор и иски в практике разрешения хозяйственных споров : науч.-практ. пособие / . – X. : Эспада, 2001. – С. 153–217.

13. Притика ітражний процес : навч. посібник /

, М. І. Тітов, . – X. : Консум, 2001. – 432 с.

14. Притика процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / , М. І. Тітов,

. – X. : Консум, 2003. – 320 с.

15. І. Треті особи в арбітражному процесі /

В. І. Пушай // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 90–95.

16. Арбітражний суд і прокуратура: історія становлення та сучасний стан взаємовідносин / М. Руденко // Право України. – 2000. – № 2. – С. 58–60.

17. Представництво прокуратурою України інтересів держави у господарському суді: проблеми теорії та практики / М. Руденко // Право України. – 2001. – № 11. – С. 49–52.

18. Щодо відстрочки оплати державного мита в арбітражних судах / Т. Степанова // Право України. – 2000. – С. 49–52.

19. Господарські суди на захисті інтелектуальної власності / Д. Фомченков // Право України. – 2001. – № 10. – С. 92–93.

20. Господарське процесуальне право : підручник /

, , та ін. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2003. – 220 с.

21. Підвідомчість судових справ щодо визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок юридичним особам / Н. Шуляк // Юридичний журнал. – 2008. – № 7–8. – С. 93–101.

22. Щербина право України : навч. посібник / . – К. : Юрінком Інтер, 2001. – С. 367–370.

РОЗДІЛ 4

ДОКАЗИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

4.1. Поняття і види доказів

Для правильного вирішення господарської справи, прийняття законного та обґрунтованого рішення господарський суд повинен установити дійсні взаємовідносини сторін із цього конкретного спору, перевірити обґрунтованість вимог позивача та заперечень відповідача. Суд має з’ясувати, чи було насправді порушення прав та інтересів позивача, чи існує справді обов’язок відповідача щодо відновлення порушених прав. Усі ці обставини, що стосуються цього спору, можуть бути з’ясовані господарським судом шляхом вивчення доказів, які містять інформацію щодо відповідних фактів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У юридичній літературі пропонуються різні тлумачення терміна "фактичні дані". За загальним уявленням фактичні дані – це інформація про факти, а не власне самі факти. Очевидно, застосовуючи цей термін, законодавець мав на увазі не факти і не будь-яку інформацію, а інформацію, що відповідає об’єктивній дійсності, фактичним обставинам справи, тобто об’єктивну, достовірну інформацію відповідно до фактів. Тому можна припустити, що фактичні дані є не що інше, як об’єктивна, достовірна інформація.

На думку , фактичні дані, які є судовими доказами, виступають у судовому процесі або у вигляді відомостей про факти, що цікавлять суд, отриманих за допомогою засобів доказування з джерел доказів, або у вигляді доказових фактів[29].

Співвідношення понять "фактичні дані", "джерела фактичних даних" потребують з’ясування. Визначаючи докази як відомості про факти, які отримані з належних джерел, єєва зазначає, що вони є тісно пов’язаними, але не створюють єдності[30].

На думку , фактичні дані та їх джерела, взяті окремо, не створюють судових доказів; перетворення інформації в самостійну субстанцію є не що інше, як ідеалізм, а зведення її до матеріальної форми (тобто визначення доказів як самих джерел відомостей про факти) є наївний матеріалізм; фактичні дані та їх джерела об’єднані в єдиному понятті доказу як двох його необхідних елементів: докази становлять неподільну єдність фактичних даних (зміст) та їх процесуальних джерел (форми)[31]. Безумовно, інформація не може існувати ні без джерел, ні без їх носія. Але в цьому разі виникає питання: з джерелом чи з носієм інформації складають єдність "фактичні дані" у визначенні поняття "доказ"?

К. І. Комісаров визначає судові докази як отримані в процесуальному порядку та за допомогою передбачених законом засобів про факти або власне самі факти, на підставі яких суд встановлює обставини, що необхідні для правильного вирішення справи[32].

Уявляється, що автор аргументує свою точку зору, виходячи з того, що пізнання фактів відбувається шляхом їх відображення у свідомості людей. Відповідно фактичні дані охоплюють відомості про факти, але, крім цих відомостей, у поняття доказів повинні входити й самі факти.

Для визначення поняття судових доказів необхідним є виявлення й урахування ознак, притаманних їм. З цього питання в юридичній літературі висловлюються різні точки зору

(іков, єєв, , єв та ін.).

На думку єва, з якою погоджуємося і ми, судовим доказам властиві такі ознаки:

1) судові докази – це відомості про факти;

2) судові докази – це відомості про факти, що належать встановленню при вирішенні конкретної справи;

3) судові докази – це відомості про факти, отримані за допомогою передбачених законом засобів доказування;

4) судові докази – це відомості про факти, отримані у встановленому законом порядку[33].

На підставі викладеного судові докази можна визначити як відомості про факти, які належить встановити для вирішення конкретної справи, які отримано в порядку, визначеному господарським процесуальним законодавством і належними засобами. Судові докази – це поняття, яке охоплює два взаємопов’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і засоби доказування як процесуальну форму, за допомогою якої отримують фактичні дані.

З наведеного визначення випливає, що господарський суд, розглядаючи справу, повинен оцінити достовірність поданих даних, оскільки лише на їх підставі може бути прийняте правильне рішення. Використання ж недостовірних даних як доказів тягне за собою винесення помилкового рішення. Засобами доказування господарське процесуальне законодавство визнає: письмові і речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі (ч. 2 ст. 32 ГПК України). Наприклад, для перевірки претензії за поставку продукції з нестачею юридична служба підприємства має провести належну підготовчу роботу, а саме: збір доказів, які обґрунтовують пред’явлення претензії. Такими доказами можуть бути:

- акт про нестачу, складений відповідно до Інструкції П-6 "Про приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного

споживання за кількістю";

- комерційний акт, а в разі відмови про його складання – письмові докази оскарження відмови;

- транспортний документ;

- специфікація;

- документ про сплату вартості вантажу;

- розрахунок суми нестачі продукції (товару);

- пломби, якщо транспортні засоби були опломбовані;

- документ про виклик представника постачальника (виробника), якщо його виклик передбачений нормативними актами чи договором;

- документи, які підтверджують повноваження осіб, що брали участь у прийманні продукції (товарів);