Навчальний модуль «Законодавство з питань регулювання земельних відносин» (стр. 13 )

У пільговому торговому патенті обов’язково наводиться повний перелік товарів, що передбачаються для реалізації.

Пільговий торговий патент не дає права на здійснення торговельної діяльності товарами, які не зазначені у ньому.

Це, наприклад, може бути продаж поштових марок, листівок, періодичних видань друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва і видані уповноваженими органами України, проїзні квитки, товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України тощо.

Короткотерміновий торговий патент – це державне свідоцтво, яке видається на здійснення торговельної діяльності на термін від 1 до 15 днів.

Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного (відокремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб’єкту. Передача торгового патенту іншому суб’єкту підприємницької діяльності або іншому структурному (відокремленому) підрозділу суб'єкта підприємницької діяльності не дозволяється.

За порушення торговельної діяльності до суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, передбачена відповідальність у вигляді накладання штрафу, нарахування пені, відповідно до ст. 8 Закону України ”Про патентування деяких видів підприємницької діяльності“. Крім того посадові особи підприємств та громадяни–суб’єкти підприємницької діяльності у разі порушення цього закону притягаються до адміністративної відповідальності. Наприклад за порушення строків сплати платежу за торговий патент, суд за територіальною підсудністю, місцем здійснення торгової діяльності, накладає на такого суб’єкта господарювання штраф, що передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наприклад в останні роки Кабінет Міністрів України застосовував квотування експорту пшениці, ячменю, жита і кукурудзи, а також соняшникової олії.

Стандартизація і застосування стандартів в Україні передбачена багатьма законодавчими актами: в Україні прийнято 6113 нормативних актів у сфері стандартизації, з яких 2516 гармонізовані з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. міждержавних стандартів. У той же час міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються при здійсненні міжнародної торгівлі у відповідності з вимогами Світової організації торгівлі.

Стандартизація відіграє значну роль у забезпеченні виробництва конкурентноспроможної і доброякісної продукції, захисту навколишнього середовища, ощадливого використання природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки. Основну роль серед нормативно-правових актів з питань стандартизації відіграє Закон України ”Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності“ від 1 грудня 2005 року № 000–IV, який визначає правові та організаційні засади розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, а також основоположні принципи державної політики у сфері стандартизації, технічного регулювання та оцінки відповідності.

Відповідно до ст. 4 цього закону об’єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування та етикетування. За постійним спостереженням за відповідністю продукції, введеної в обіг, технічним регламентам, правомірністю застосування на ній Національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію уповноважені державні органи здійснюють ринковий нагляд.

Залежно від рівня органу, який приймає чи схвалює нормативні документи із стандартизації і застосування стандартів, вони поділяються на:

· національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

· стандарти, технічні умови та правила усталено практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Стандарти можуть застосовуватися безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах і повинні бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Важливе значення щодо правових та організаційних засад підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу займає Закон України ”Про підтвердження відповідності“ від 17 травня 2001 року № 000–III, спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності якості продукції. Відповідно до цього закону будь-яка продукція, процес чи послуга, що виготовляється, здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб повинні пройти певну випробувальну лабораторну технічну операції продукції шляхом:

1) підтвердження відповідності – це видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог;

2) декларування відповідності – це процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам;

3) сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Ці та інші вимоги держави, пов’язані з процесами чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення та вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва, безпечність та якість харчових продуктів, дотримання яких є обов’язковим, знаходяться в постійному полі зору компетентних державних органів.

Так, відповідно до Закону України ”Про безпечність та якість харчових продуктів“ від 23 грудня 1997 року № 000/97–ВР, уповноважені державні органи в особі Державного департаменту ветеринарної медицини та його територіальних органів з метою захисту здоров’я споживачів, здоров’я тварин, визначають правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються чи експортуються і здійснюють відповідну сертифікацію шляхом проведення державної ветеринарно-санітарної експертизи.

Слід зазначити, що ст. 27 Закону України ”Про безпечність та якість харчових продуктів“ встановлені жорсткі вимоги щодо виробництва харчових продуктів які виробляються в Україні. Відповідно до вищевизначеної норми харчові продукти повинні бути безпечними, придатними до споживання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам.

Для забезпечення безпечності харчових продуктів, вироблених в Україні, забороняється:

1) використання харчових добавок, які не зареєстровані для використання в Україні;

2) використання ароматизаторів та допоміжних матеріалів для переробки, які не зареєстровані для використання в Україні;

3) використання дієтичних добавок, які не зареєстровані для використання в Україні;

4) використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які не дозволені для прямого контакту з харчовими продуктами;

5) використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які за своєю природою та складом можуть передавати забруднюючі речовини харчовим продуктам;

6) використання харчових продуктів як інгредієнтів для виробництва, включаючи сільськогосподарську продукцію, якщо вони містять небезпечні фактори на рівнях, що перевищують обов'язкові параметри безпечності.

Як відомо 5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної ради Світової організації торгівлі було ухвалене рішення про приєднання України до СОТ, а Законом України ”Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі“ від 10 квітня 2008 року № 000–VI, підтверджено рішення про вступ України до СОТ.

На нашу думку вступ України до СОТ має як позитивні, так негативні наслідки. В основі „філософії СОТ” лежить створення рівних „правил гри” для усіх суб’єктів економічних відносин. Між тим, рівність партнерів в рамках СОТ є досить умовною. Навіть згідно з формальною логікою, рівні правила гри є лише підставою для виявлення сильніших і слабкіших гравців, кожний з яких отримує результат, адекватний виявленій ним здатності до конкурентної боротьби. Державна програма стандартизації на 2006–2010 рік, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 року. № 229, сприяла не тільки спрощенню, але й послабленню процедур стандартизації, її відповідності вимогам Угоди про технічні бар’єри в зоні вільної торгівлі, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 000 та гармонізації із системою стандартизації Європейського Союзу. Прискорення впровадження стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими, дозволить доступ на вітчизняний ринок неякісного імпортного товару, який не вживається в самих країнах виробниках, а призначений для країн третього світу і може завдати шкоду здоров’ю населення країни. На наше думку для покращення ситуації у цій сфері необхідне прийняття спеціального закону, який регулював би такі відносини.

Тема 7. Земельні правовідносини в запитаннях та відповідях

Діяльність керівника сільськогосподарського підприємства завжди нерозривно пов’язана з землею, а відтак, земельні правовідносини займають значне місце в спектрі питань постійної уваги цієї категорії керівників. Незначний час дії чинного Земельного кодексу України ( з 1 вересня 2001 року) залишає без відповіді для пересічного громадянина нашої держави безліч питань, що виникають в процесі володіння, розпорядження та користування земельними угіддями як громадянами, так і суб’єктами господарювання в аграрному секторі економіки. Спеціальна правнича література в галузі земельного права, яка б давала відповіді на чисельні проблемні ситуації в сфері застосування нового земельного законодавства, лише починає видаватися фахівцями. Вона розрахована в основному на юридичні кола, без адаптації до широкої аудиторії населення, що робить такі видання дещо складними для сприйняття та розуміння не фахівцями.

Про необізнаність селян з земельних питань говорить статистика звернень фізичних осіб, у тому числі і суб’єктів підприємницької діяльності, до органів Держкомзему України. Так, тільки за 2002 рік до центрального апарату Державного комітету України із земельних ресурсів надійшло 1798 звернень та 21085 звернень – до обласних управлінь та підпорядкованих ним районних та міських відділів Держкомзему.

Про структуру звернень громадян за тематикою говорить наведена нижче таблиця.

Аналіз статистичних даних свідчить про те, що левову долю у зверненнях громадян до органів Держкомзему займають звернення стосовно роздержавлення та паювання земель, а також виділення земельних ділянок в натурі (крім міста Севастополя, де 8316 звернень із 10403 стосуються питань надання земельних ділянок, що зумовлене характером запитів міських жителів).

Таким чином, представимо матеріали розгляду органами Держкомзему України звернень громадян з питань земельних відносин, що дасть змогу отримати відповіді на найбільш болючі для селянина проблемні ситуації щодо земельних правовідносин, які виникають сьогодні.

Приклад 1.

У 2003 р. жителька Полтавської обл. А. звернулася до Президента України з письмовою скаргою на дії сільської ради. Суть цієї скарги полягала в тому, що в 1963 р. сільська рада, на думку скаржниці, незаконно вилучила у неї та її чоловіка 0,09 га орної землі після проведення якихось геодезичних робіт.

За дорученням Адміністрації Президента України скаргу розглянув Державний комітет України по земельних ресурсах. Детальне вивчення справи показало, що в 1963 р. при проведенні землевпорядних робіт у сільгоспартілі “Червона Зірка”, затверджених зборами колгоспників від 24.05.1964 р. (Протокол № 3), зазначена земельна ділянка була вилучена у громадянки А. і надана у користування гр. Л., який користується нею по теперішній час, тобто біля 40 років.

Питання суборенди земельної ділянки регулює п. 4 ст. 93 Земельного Кодексу Україну. Окрім того, ст.9 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р. врегульовує питання суборенди земельних ділянок сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення. Зокрема, суборенда земельної ділянки можлива лише за згодою орендаря. Таким чином, сільська рада сьогодні не може в адміністративному порядку вилучити у землекористувача Л. земельну ділянку, що перебуває в його користуванні, без його згоди. Вирішення цього питання можливе лише в судовому порядку.

Таблиця

Структура звернень громадян

	Звернення, скарги за тематикою
№ п/п	Назва адміністративних утворень	Всього розглянуто	Роз’яснення земельного законодавства (з них повторно)	Надання (повернення та вилучення земельних ділянок (з них повторно)	Роздержавлення та паювання земель, а також виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) у розмірі земельної частки паю (з них повторно)	Вирішення земельних спорів (з них повторно)	Скарги на дії службових осіб місцевого самоврядування та органів виконавчої влади (місцеві органи Держкомзему) (з них повторно)	З них повторно	Здійснено особистий прийом громадян
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1	АР Крим	381	102 (4)	76 (6)	132 (9)	32 -	39 (3)	22	168
2	Вінницька	860	237 (1)	229 -	245 (1)	132 -	17	3	452
3	Волинська	155	10 (1)	14 -	82 (6)	40 (30)	9 (1)	11	12
4	Дніпропетровська	695	38 -	9 -	567 (6)	34 -	47 -	6	208
5	Донецька	472	67 -	97 -	179 (10)	76 -	53 -	20	38
6	Житомирська	605	9 -	7 -	302 (17)	287 (10)	-	27	286
7	Закарпатська	230	17 (3)	92 (21)	85 (17)	33 (7)	3 -	48	27
8	Запорізька	944	462 -	18 -	386 (12)	64 (4)	14 -	16	274
9	Івано-Франківська	272	54 (8)	104 (12)	47 (1)	51 (4)	16 (1)	26	102
10	Київська	524	80 (2)	102 (9)	248 (15)	71 (4)	3 -	30	184
11	Кіровоградська	389	146 (3)	39 (-)	161 (2)	27 (1)	16 (2)	8	84
12	Луганська	427	82 (4)	105 (13)	187 (18)	62 (16)	1	51	175
13	Львівська	214	7 -	50 (5)	119 (8)	30 (2)	8 -	15	28
14	Миколаївська	512	129 (18)	17 (4)	334 (22)	21 (10)	11 (1)	55	240
15	Одеська	411	61 (3)	55 (3)	186 (38)	78 (6)	31 (3)	53	47
16	Полтавська	442	264 -	41 (1)	51 (1)	49 (9)	37 -	11	132
17	Рівненська	328	48 -	73 -	149 (7)	21 (2)	15	9	107
18	Сумська	207	28 (3)	45 (6)	72 (9)	50 (8)	12 (1)	27	28
19	Тернопільська	471	164 (2)	97 (2)	93 (4)	103 (11)	14 (2)	21	219
20	Харківська	434	41 (5)	102 (9)	244 (23)	33 (11)	14	48	664
21	Херсонська	336	24 (1)	67 (4)	211 (13)	27 (3)	7 -	21	76
22	Хмельницька	281	48 -	32 -	135 (20	53 (7)	13 (1)	10	129
23	Черкаська	381	26 -	30 -	257 (4)	68 950	-	9	82
24	Чернівецька	338	89 (6)	125 (17)	94 (6)	27 (2)	3 -	31	119
25	Чернігівська	365	132 (5)	96 (1)	110 (6)	20 (30)	7 (1)	16	195
26	м. Київ	8	1 -	4 -	-	2 -	1 -	-
27	м. Севастополь	10403	1240 -	8316 -	750 (10)	93 (2)	4 -	12	4888
Всього	21085	3606 (69)	10042 (113)	5456 (267)	1574 (141)	392 (16)	606	8964

Приклад 2.