Навчальний модуль «Законодавство з питань регулювання земельних відносин» (стр. 14 )

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернулися підприємці одного з районів Хмельницької області за роз’ясненням щодо питання сплати за землю та укладення договорів оренди земель несільськогосподарського призначення з сільською радою в разі надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

Справляння плати за землю в Україні здійснюється відповідно до Закону України “Про плату за землю”, яким установлено ставки земельного податку, порядок його справляння та пільги щодо оподаткування землі.

Згідно зі ст. 2 цього Закону плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Правовідносини, пов’язані з орендою землі, врегульовуються Законом України “Про оренду землі”, згідно ст. 5 якого орендодавцями землі в Україні можуть виступати сільські, селищні, міські ради і власники землі.

У випадку, коли орендодавцем землі виступає відповідна рада, то орендар, уклавши з нею договір оренди землі, сплачує орендну плату за землю на рахунок відповідної ради, на території якої розташована земельна ділянка. При цьому договір на оренду землі є підставою для сплати орендної плати за землю.

У відповідності з п. 6 постанови КМУ від 16.03.00 р. № 000 “Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 000 “Про спрощену систему оподаткування, обігу та звітності суб’єктів малого підприємництва” від сплати земельного податку звільняються власники землі, якщо вони є платниками єдиного податку і використовують власну земельну ділянку в підприємницькій діяльності.

У даному випадку має місце оренда землі суб’єктом підприємницької діяльності, а тому її використання регулюється Законом України “Про оренду землі”. Таким чином, орендна плата за використання земельної ділянки сплачується відповідно до умов договору оренди земельної ділянки.

Приклад 3.

В 2003 році до Державного комітету України по земельних ресурсах звернувся житель Черкаської області М. з проханням дати роз’яснення з такого питання: головою правління Відкритого акціонерного товариства йому було відмовлено в наданні земельного паю, оскільки М. не є працівником ВАТ. З 1886 р. по 2000 р. М. працював у радгоспі, правонаступником якого стало ВАТ, на різних роботах. У зв’язку з газифікацією села М. радгоспом був направлений на навчання до м. Черкаси за спеціальністю слюсар по експлуатації та ремонту газового обладнання, після закінчення якого він працював за цією спеціальністю з 1998 р. у ВАТ та за сумісництвом з березня 2000 р. також і слюсарем в районному управлінні газового господарства. У грудні 2000 р. побудований газопровід було передано на баланс районного управління газового господарства, куди М. був переведений на основне місце роботи і працює по даний час. Чи правомірне рішення голови ВАТ?

Відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 000/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, до списків осіб, що мають право на отримання земельної частки (паю) в натурі, включаються:

·постійні працівники КСП;

·пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами незалежно від місця проживання і т. д.

Отримати земельну частку (пай) і земельний сертифікат не мають права такі особи:

·працівники господарства, які не є членами КСП (наприклад, тимчасові працівники, люди, які працюють по цивільно-правових угодах тощо);

·особи, прийняті до КСП вже після проведення паювання земель господарства та видачі сертифікатів.

Державний акт на право постійного колективного користування землею видано Відкритому акціонерному товариству згідно Рішення сільської ради № 24/1 від 27.11.2001 р. припинив трудові відносини з ВАТ 27.12.2000 р.

Таким чином він на момент отримання державного акта на право колективної власності на землю не перебував у необхідних трудових відносинах з ВАТ, а тому не має права на земельну частку (пай).

Приклад 4.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся житель Тернопільської області В. з проханням дати роз’яснення по статті 121 Земельного кодексу України, а саме: 1. Чи всім громадянам України надається до 2-х га землі для ведення особистого селянського господарства, чи тільки тим, які мають господарський номер, зареєстрований в сільраді; 2. Якщо в селянському дворі проживає п’ять громадян України, то скільки землі вони можуть отримати для ведення особистого селянського господарства – до 10-ти га чи до 2-х га?

Відповідно до ч.1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Визначення земель сільськогосподарського призначення (в тому числі і для ведення особистого селянського господарства) та порядок їх використання врегульовуються ст. 22 Земельного кодексу України. Відповідно до цієї статті обмеження щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені частиною 4, зокрема встановлено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України встановлені ст. 121 Земельного кодексу України.

У відповідності з чинним законодавством, обмежень щодо передачі у власність або надання у оренду земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам України, які не мають господарського двора, або які безпосередньо не проживають у конкретному населеному пункті, не встановлено.

Разом з тим, ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України встановлено, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя. Крім того, Верховною Радою України в першому читанні розглянуто Закон України “Про селянське господарство”, яким встановлюються принципи формування власності (в тому числі і на земельну ділянку) членів цього господарства.

Приклад 5.

До редакції газети “Урядовий кур’єр” надійшов лист від голови комісії з розпаювання землі одного з сіл Вінницької області, в якому він просив дати роз’яснення з ряду питань, що стосуються процесу розпаювання земель, а саме:

Чи мають право загальні збори пайовиків земельних часток (паїв) зменшити попередню величину земельної частки з метою надання сертифікатів на право володіння земельною часткою (паєм) випадково пропущеним членам КСП?

Чи мають право загальні збори пайовиків земельних часток (паїв) винести рішення про надання колишнім працівникам КСП, які мають стаж роботи в КСП від 20-ти і більше років, але на момент розпаювання не були членами КСП (враховуючи те, що в попередні списки на розпаювання землі вини вже були включені)?

Чи мають право загальні збори пайовиків земельних часток дати згоду на одержання земельних часток (паїв) працівниками соціальної сфери села із земель колективної власності, а не із земель резерву?

Паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств здійснювалося відповідно до Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.) та Указів Президента України.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 000 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени сільськогосподарського підприємства, сільського господарського кооперативу, сільського господарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Земельним кодексом України, чинним на час паювання земель, було встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 Земельного кодексу України 1992 р.).

Право власності на землю посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими радами.

Державний акт на право колективної власності на землю видавався сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта в обов’язковому порядку додавався список цих громадян (ст.. 23 Земельного кодексу України 1992 р.).

Чинним законодавством встановлено, що підприємство діє на підставі статуту підприємства. Статут підприємства визначає порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї.

Список громадян, як додаток до державного акта, формувався самим підприємством у відповідності зі статутом, розглядався і затверджувався загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства та підписувався головою місцевої ради і головою колективного сільськогосподарського підприємства.

Виходячи з викладеного, право на земельну частку (пай) мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства, відповідно до встановленого членства в підприємстві на час видачі такому підприємству державного акта на право колективної власності на землю.

Надання права на земельну частку (пай) громадянам, які були безпідставно (помилково) пропущені і не включені до списку-додатку до державного акта на право колективної власності на землю, може бути здійснене на підставі рішення місцевої ради із земель колективної власності шляхом перерахунку розміру та вартості земельної частки (паю) за згодою всіх власників земельних часток (паїв).

Право на земельну частку (пай) із земель запасу, як виключення, може бути надане за рішенням суду тільки тим громадянам, які безпідставно (помилково) не були включені до списку-додатку до державного акту на право колективної власності на землю і на час його видачі були членами зазначеного підприємства.

Статтею 7 вищезгаданого Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 000 встановлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері села, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання. Тобто, працівникам соціальної сфери села за рішенням місцевої ради або райдержадміністрації із земель запасу надаються земельні ділянки, а не земельні частки (паї), в розмірах, які встановлені статтею 121 Земельного кодексу України.

При цьому слід враховувати, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади (частина 12 Перехідних положень Земельного кодексу України).

Приклад 6.

Жителька Вінницької області А. звернулася із заявою до Державного комітету України із земельних ресурсів про роз’яснення питання про право спадщини на земельну ділянку: у 1994 році Рішенням сесії селищної ради її чоловікові у приватну власність була передана земельна ділянка площею 0,17 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства. 13.04.1999 р. чоловік раптово помер, вона стала спадкоємицею покійного чоловіка. Звернувшись до Виконкому селищної ради про видачу їй Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, отримала відмову з мотивацією такого рішення тим, що у Земельному кодексі немає пояснень щодо вирішення таких питань.

У прийнятті заяви в районному суді теж відмовили, мотивуючи тим, що суд подібні питання не розглядає.

Як вирішуються такі питання?

На час дії Земельного кодексу України в редакції 1992 року приватизація земельних ділянок громадянами здійснювалася відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 12.12.1992 р. № 15-92 “Про приватизацію земельних ділянок”. Зокрема, передача громадянам у приватну власність земельних ділянок здійснювалася для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у межах норм, встановлених ст. ст. 56, 57, 67 зазначеного Кодексу.

Відповідно до ст. 3 цього Кодексу право розпорядження землею належало радам, які в межах своєї компетенції могли передавати землі у власність або надавати у користування.

Ст. 6 вищезазначеного Декрету було зупинено дію ч. 2 ст. 17 та ст.. 23 Земельного кодексу України щодо власників земельних ділянок, встановлених ст. 1 згаданого Декрету Кабінету Міністрів України.

Тому право приватної власності громадян на земельну ділянку виникало на підставі рішення місцевої ради з моменту прийняття такого рішення. Разом з тим, громадяни могли посвідчити своє право на землю державним актом, що давало їм право здійснювати угоди відчуження земельної ділянки (купівля-продаж, міна, дарування, успадкування тощо).

З набранням чинності 01.01.2002 р. новим Земельним кодексом, право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ст. 126 ЗК України).

Із тексту заяви громадянки А. вбачається, що за життя її чоловіка право приватної власності на земельну ділянку державним актом він не посвідчив.

У цьому випадку, на підставі свідоцтва про право на спадщину на будинок їй можливо звернутися з письмовою заявою до місцевої селищної ради з проханням прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації по видачі державного акта на її ім’я на успадковану земельну ділянку, після чого звернутися до місцевих органів земельних ресурсів для виготовлення технічної документації по виготовленню державного акта на право приватної власності на землю.

Другий варіант вирішення питання – оскарження в цивільно-процесуальному порядку відмову судді у прийнятті заяви.

Приклад 7.

До Верховної Ради України в 2003 р. звернулися жителі м. Черкаси з проханням допомогти завершити приватизацію земельної ділянки за таких обставин: земельна ділянка, про яку йде мова, була куплена прадідом заявників в 1889 році (є купча того періоду), якою вони користуються по даний час. У 1979 р. зазначена земельна ділянка була площею в 36 сотих була розділена між співвласниками будівлі Рішенням суду м. Черкаси. В даний час під одним номером зареєстровано два домоволодіння з п’ятьма господарями, в яких є свої діти з власними сім’ями.

У 2001 році всі п’ять домовласників подали необхідні документи на приватизацію 36 сотих землі. Нам відповіли, що всім нам належні лише 10 сотих на 5 домовласників, незважаючи на Рішення суду від 1979 року про закріплення 36 сотих землі на два домоволодіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01.01.2002 р., земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.

Із змісту заяви витікає, що наявні два домовласники.

Підстави набуття права власності на землю визначені ст. 116 Земельного кодексу України. Зокрема, ч. 1 цієї статті встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 в розмірах, встановлених ст. 121 згаданого Кодексу, пунктом “Г” якого передбачене право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) – у містах – 0,10 га.

Таким чином, у відповідності з чинним законодавством, для обслуговування жилої будівлі у даному випадку може бути передано у власність громадян земельна ділянка з розрахунку 0,10 га на кожного домовласника, тобто 0,20 га (два домовласники, по 0,10 га на кожного). Решта земельної ділянки на підставі заяв за прийнятим рішенням місцевої ради може бути передана у користування на підставі укладеного між громадянином та місцевою радою договором оренди земельної ділянки.

Приклад 8.

До редакції газети “Сільські вісті” звернулися вчителі-пенсіонери мешканці села Луганської області з проханням допомогти одержати земельні паї за місцем проживання, мотивуючи тим, що вони завжди приймали активну участь у житті колгоспу, обробляли цукрові буряки та інші культури, що доручалося їм колгоспом та сільською радою.

Питання набуття права на земельні ділянки працівниками соціальної сфери села та пенсіонерами з їх числа регулюються Указом Президента України від 12.04.2000 р. № 000 “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи”, яким встановлено, що відповідно до чинного законодавства працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх числа може бути надано у користування земельні ділянки із земель запасу та резервного фонду для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного господарства.

Пунктом 3 Земельного кодексу України 2001 р., який набрав чинності з 01.01.2002 р., встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Надання земельних ділянок для вказаних у зазначеному Указі Президента України цілей, здійснюється в межах норм, встановлених ст. 121 Земельного кодексу України, якою передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 000 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени сільськогосподарського підприємства, сільського господарського кооперативу, сільського господарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Статтею 7 цього Указу Президента України встановлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері села, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання. Тобто, працівникам соціальної сфери села за рішенням місцевої ради або райдержадміністрації із земель запасу надаються земельні ділянки, а не земельні частки (паї), в розмірах, які встановлені статтею 121 Земельного кодексу України (до 2,0 га).

Приклад 9.

До Херсонського обласного управління земельних ресурсів звернулася жителька області Р. із скаргою на дії однієї з районних філій Херсонського центру державного земельного кадастру на неправильне виготовлення технічної документації для приватизації земельної ділянки, яка складається з двох частин.

Насамперед, треба відмітити, що Херсонський центр державного земельного кадастру та його районні філії не підпорядковані обласному управлінню земельних ресурсів, а тому останнє не може в адміністративному порядку зобов’язати таку філію переробити технічну документацію.

При наданні консультації громадянці Р. було роз’яснено, що приватизація земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в її населеному пункті загальною площею 1,815 га можлива при умові складання земельної ділянки з двох частин, розділених черезсмужжям (ріки, яри, балки, канали та ін.) та відображенням цього в рішенні сесії селищної ради. У відповідності з п. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначеним зазначеним кодексом, проводиться один раз по кожному виду користування. У випадку заявниці їй рішенням сесії селищної ради було надано для ведення особистого селянського господарства дві земельні ділянки: площею 0,127 га біля її будинку, та 1,688 га за іншою адресою, чим порушено зазначену норму права.

Згідно п. 1.10 “Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі), затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 р. № 43, власникам землі, яким передано декілька земельних ділянок по різних видах користування, розташованих на території однієї адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста), видається один відповідний державний акт з відображенням на плані меж всіх переданих черезсмужних земельних ділянок. Заявниці, в описаній ситуації, повинні були видати два державних акта на право приватної власності на землю: один – на для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та другий – для ведення особистого селянського господарства.

Районною філією обласного центру державного земельного кадастру була виготовлена технічна документація зі складання державних актів на право приватної власності на землю на підставі рішень селищної ради. При цьому не було прийнято до уваги порушення п. 4 ст. 116 Земельного кодексу України, що було виявлено при реєстрації державних актів у районному відділі земельних ресурсів.

Викладена ситуація свідчить про те, що спірну питання можуть бути вирішені в адміністративному порядку через районну філію обласного центру державного земельного кадастру по заяві заявниці, а у разі відмови філії – у судовому порядку, як це передбачене чинним земельним законодавством.

Приклад 10.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернулися мешканці Черкаської області зі скаргою на дії органів місцевої влади, суть якої полягає в тому, що при підготовці до приватизації земельних ділянок був зроблений їх обмір, за що селянами були сплачені відповідні кошти. Через декілька місяців їм повідомили, що необхідно робити доплату за кожний кут повороту земельної ділянки, в загальній сумі більше 200 гривень, в залежності від розмірів та форм земельних ділянок. На думку скаржників це є лише вказівкою, а не вимогою законів чи указів президента.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником чи користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 цього кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку розробляє суб’єкт господарювання, який має ліцензію на виконання землевпорядних та земле оціночних робіт. Вартість та термін виконання землевпорядних робіт з виготовлення технічної документації по видачі державних актів на право власності на земельну ділянку визначається сторонами, які укладають договір. При визначенні вартості робіт можуть застосовуватися Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, які затверджені спільним наказом Держкомзему, Мінфіну та Мінекономіки України від 15.06.2001 р. № 97/298/124 та зареєстровані в Мін’юсті України 10.07.2001 р. за № 000/5770.

Інші нормативно-правові акти щодо підвищення вартості землевпорядних робіт по виготовленню необхідних документів для одержання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку центральними органами виконавчої влади, в тому числі і Державним комітетом України по земельних ресурсах, не приймалися.

Приклад 11.

До Верховної Ради України надійшло колективне звернення жителів двох селищ Дніпропетровської області про неправомірність дій ряду підприємств при паюванні землі та створенні закритого акціонерного товариства.

За інформацією Дніпропетровського обласного управління земельних ресурсів у колективному сільськогосподарському риболовецькому підприємстві були проведені роботи по роздержавленню його земель. Всім членам цього сільгосппідприємства були виготовлені сертифікати на право на земельну частку (пай). На підставі рішень селищних рад, на території яких розташовані землі, були виготовлені державні акти на право приватної власності на землю 473 громадянам. Всі акти виготовлені за цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з установчим договором про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства між ВАТ, ТОВ, КСРП та фізичними особами (власниками земельних паїв) було сформовано статутний фонд, в який внесено земельні ділянки та кошти в сумі 2465243 гривень. До договору був доданий список громадян, вид і розмір внеску та кількість акцій громадян. Цей договір був зареєстрований в райдержадміністрації.

Особи, які не вносили свої земельні ділянки до статутного фонду, отримали свої державні акти на руки.

У березні 2001 р. відбулися збори жителів селища стосовно несплати дивідендів у ЗАТ, а також було порушено питання повернення власникам земельних часток (паїв) цих паїв. За твердженнями громадян, підписи щодо зазначених дій вони не ставили. Громадянам було роз’яснено, що відповідно до чинного законодавства спірні питання з цього приводу можна вирішити на зборах засновників ЗАТ або у судовому порядку.

Місцевий суд 18.12.2002 р. задовольнив позов громадян, визнавши недійсним установчий договір про створення сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства.

Приклад 12.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся зі скаргою на дії голови сільської ради за місцем проживання житель Харківської області Ч., суть якої зводилася до того, що в 1990 році голова сільської ради без згоди скаржника без ніяких законних підстав передав належну тому земельну ділянку площею 0,12 га іншим особам, незважаючи на те, що в 1987 р. рішенням тієї ж сільської ради скаржнику, як сільському вчителю, була виділена ця земельна ділянка під забудову та город; в 1994 році сільрада письмовою довідкою підтвердила належність у законному користуванні громадянина Ч. зазначеної земельної ділянки. Звернення з цього приводу в 2002 р. до Харківського обласного управління земельних ресурсів позитивних результатів для скаржника не дало, він отримав відповідь, що в 1987 році земельна ділянка площею 0,14 га, якою користувався громадянин Ч., наказом голови колгоспу була передана іншим громадянам.

У відповідності з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексі України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держкомзем, як центральний орган державної виконавчої влади, відповідно до своєї компетенції, визначеної Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів, не здійснює надання або вилучення земельних ділянок.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Пунктом 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування”, встановлено, що спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

В описаній ситуації спірні питання можуть бути вирішені в судовому порядку.

Приклад 13.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся за роз’ясненням громадянин Росії П., який народився та проживав в Україні з 1949 р. по 1957 р., після чого 30 років служив у радянській армії, з такого питання: після смерті його матері, яка проживала в Україні, він став спадкоємцем садового будинку (дачі) та земельної ділянки, на якій розташований цей будинок. Право на спадщину на будинок громадянин Росії П. оформив. Чи може він за таких умов мати у приватній власності земельну ділянку?

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 81 Земельного кодексу України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до ч. 2 цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Стосовно земель сільськогосподарського призначення, до категорії яких належать і земельні ділянки для ведення городництва та садівництва, як у вашому випадку, то такі землі у відповідності з ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Зазначені земельні ділянки можуть бути ім. Надані тільки в користування на умовах оренди.

Крім того, ч. 2 ст. 35 Земельного кодексу України встановлено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального та колективного садівництва на умовах оренди.

Приклад 14.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернулися жителі села Львівської області зі скаргою на дії священика місцевої релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату, який розпочав будівництво культової споруди (каплички) на місці, де раніше була школа і на якому мешканці села знову планують збудувати школу, а тому заперечують проти будівництва каплички на цьому місці. Зі слів заявників Сільська рада дозволу на будівництво культової споруди конкретно на цьому місці не давала.

Перевірка, проведена Львівським обласним управлінням земельних ресурсів за дорученням Держкомзему України, встановила, що рішенням сесії сільської ради № 14 від 15.03.1999 р. громаді УПЦ Київського Патріархату дано дозвіл на вибір земельної ділянки під будівництво каплиці, рішенням № 50 від 30.01.2001 р. – розглянуті і затверджені матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під будівництво каплиці із земель запасу (пасовищ) сільської ради.

Рішення про надання земельної ділянки громаді УПЦ КП сільська рада не приймала.

Вирішення земельного спору в описаній ситуації в разі неможливості прийти до компромісного рішення відповідно до ст.158 Земельного кодексу України можливе лише у судовому порядку.

Приклад 15.

Урядовий кур’єр, від 3 вересня 2002 р., № 000.

Кому має виплачуватися орендна плата на земельну частку (пай) протягом шести місяців з дня смерті власника сертифіката і в подальшому до оформлення правонаступниками померлого документів на цей пай? Якою має бути (1,5 чи 2 відсотки від вартості паю) бути орендна плата спадкоємцям? Чи вважається незатребуваним пай протягом всього часу з моменту смерті власника і до оформлення права на спадщину?