Навчальний модуль «Законодавство з питань регулювання земельних відносин» (стр. 16 )

Стосовно порядку реалізації зазначеного права слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.01 № 000 «Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю)» встановлено, що громадяни, які відповідно до частини третьої статті 35 вищезгаданого Закону мають право на отримання земельної частки (паю), для реалізації цього права подають за новим місцем роботи (проживання) до сільської, селищної ради заяву за довільною формою про надання їм земельної частки (паю) та видані обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення довідки про:

- евакуацію, відселення чи самостійне переселення з територій, що зазнали радіоактивного забруднення;

- членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємств.

Отже, відповідно до вищевикладеного, надання права на земельну частку (пай) може бути здійснене за наявності у громадян зазначеної категорії відповідних довідок та якщо вони проживали на час набрання чинності зазначеного закону у сільській місцевості.

Якщо громадянин за життя не набув зазначеного права, то спадкоємці не можуть його успадкувати.

Право на земельну частку (пай), відповідно до чинного законодавства, мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства, а надання права на земельну частку (пай) здійснювалося відповідно до встановленого членства в підприємстві на час видачі сільгосппідприємству державного акта на право колективної власності. Тобто, якщо після переселення із зони радіаційного забруднення громадянин в установленому порядку набув членства у сільгосппідприємстві за новим місцем проживання, то, згідно з чинним законодавством, успадкувати зазначене право можна тільки за рішенням суду.

Приклад 29.

Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення громадянина К. щодо передачі у приватну власність земельних ділянок. За інформацією, яка надана у листі, в с. Нижча Дубечня Вишгородського району Київської області в 1988 р. автор звернення успадкував жилий будинок. Відповідно довідки виконавчого комітету місцевої ради за будинком була закріплена земельна ділянка площею 0,15 га. В 1993 р. з зазначеного землекористування було вилучено частину земельної ділянки та приєднано до земельної ділянки суміжного землекористувача.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.02, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підстави набуття права на землю визначені статтею 116 Земельного кодексу України.

Зокрема, частиною першою згаданої статті зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 згаданого Кодексу.

Відповідно до частини першої та третьої статті 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Питання вилучення земельної ділянки з землекористування Вашої матері розглядався Вишгородським районним та Київським обласним судами і на цей час знаходиться на розгляді у Верховному Суді України.

Зважаючи на викладене та відповідно до чинного законодавства, перегляд або відміна прийнятих рішень суду, а також вплив на судові органи, у разі, якщо справа знаходиться на розгляді у судових органах, Держкомземом України, як органом виконавчої влади не може бути здійснений. Остаточне вирішення зазначеного питання може бути здійснене тільки судовими органами.

Приклад 30.

До Державного комітету України із земельних ресурсів надійшло звернення громадянина Комягіна С. С. щодо регулювання правовідносин, що виникають при приватизації земельних ділянок садових товариств та необхідності створення спеціального департаменту з цих питань.

Відповідно до статті 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об’єктами загального користування.

Приватизація земельної ділянки громадянином – членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Враховуючи наведене, Земельним кодексом врегульовані питання власності на землю садівницьких товариств, як юридичних осіб, та їх окремих членів. Всі стосунки між членами цих товариств, набуття та припинення членства, використання земель загального користування мають вирішуватися статутами цих товариств або окремими нормативно-правовими актами, а не Земельним кодексом.

Приклад 31.

Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення жителя Одеської області Г. Щодо роз’яснення земельного законодавства і повідомив наступне.

Склад та цільове призначення земель України встановлено Главою 4 Земельного кодексу України.

Частиною третьою статтею 22 зазначеного Кодексу встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 5 статті 15 Закону України «Про оренду землі» надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без проекту відведення.

Тобто, якщо змінюється цільове використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та якщо межі цієї земельної ділянки не були встановлені для попереднього землекористувача, то відповідно до чинного законодавства надання земельних ділянок здійснюється на підставі розроблення проекту відведення.

У цьому випадку, розробку технічної документації здійснюють державні та інші землевпорядні організації, які мають на це відповідний дозвіл згідно з Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (із змінами і доповненнями), затвердженої наказом Держкомзему України № 27 від 29.02.2000 р. та зареєстрованої в Мінюсті України № 000/4402 від 21.03.2000.

Невід’ємною частиною договору оренди є план земельної ділянки, з визначенням на ньому її меж, розмірів, описом суміжних власників і землекористувачів.

Приклад 32.

За дорученням Кабінету Міністрів України Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув надіслане до Верховної Ради України звернення жителя Рівненської області С. щодо повернення земельних ділянок колишнім власникам (їх спадкоємцям) і повідомляє наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 6 Земельного кодексу України (в редакції 1992 р.) було встановлено, що колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні джілянки не повертаються. За їх бажанням їм можуть бути передані у власність або надані у користування інші земельні ділянки на загальних підставах.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.02, особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 р. (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

З часу ліквідації приватної власності на землю в Україні пройшло більше 60 років. На землях, які належали в свій час колишнім власникам, проведені меліоративні заходи, розвивались виробнича і транспортна інфраструктура. На певній частині земель, на які колишні власники мають документальні підтвердження права власності, змінено їх цільове призначення. Зазначені земельні ділянки, згідно з чинним законодавством, передані у власність іншим громадянам, організаціям та установам. Тому повернути їх неможливо.

Крім того слід зазначити, що для одержання земельної ділянки для цілей та в розмірах, які встановлені Земельним кодексом України, необхідно звернутись в установленому порядку із особистою заявою до місцевої ради або райдержадміністрації.

Приклад 33.

До Державного комітету України із земельних ресурсів надійшла заяву жителя м. Бориспіль київської обл.

Згідно інформації, яка надана у заяві, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом заявник отримав 1/2 спадкового майна, але земельну ділянку в 1989 р. він не міг успадкувати, а право користування нею в установленому порядку не було оформлено. Відповідно до ст. ст.22, 23 Земельного кодексу України в редакції 1992 р., діючого на час прийняття рішення місцевою радою, право користування земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право постійного користування землею.

Виходячи з інформації, зазначеної у Вашій заяві, земельна ділянка після смерті Вашого батька, Козловського І. С., як зазначено вище за текстом не була переоформлена, отже вона знаходиться у державній власності і розпорядження нею здійснюється місцевою радою.

Відповідно до ч.2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 000/97-ВР, спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Приклад 34.

До Державного комітету України із земельних ресурсів надійшло колективне звернення мешканців с. Пісчане Куп’янського району щодо перепаювання земель КСП «Дружба».

Вивчення поставлених у зверненні питань показало, що звернення мешканців с. Пісчане з цього приводу неодноразово знаходилося на розгляді в органах виконавчої влади різних рівнів, у тому числі в Адміністрації Президента України.

У травні 1996 р. відбулося об’єднання двох колективних сільськогосподарських підприємств – КСП «Дружба» та КСП ім. Тельмана. До об’єднання цих підприємств відбулося паювання їх земель з визначенням розміру земельних часток паїв окремо по кожному господарству, зокрема по КСП «Дружба» розмір паю складав 9,28 умовних кадастрових гектарів. Після об’єднання господарств, збори уповноважених вирішили перерозподілити земельні ресурси об’єднаного господарства, що у свою чергу призвело до зменшення земельного паю членів колишнього КСП «Дружба» до 5,18 умовних кадастрових гектарів. Необхідно відмітити, що сертифікати на право на земельну частку (пай) членам КСП «Дружба» до об’єднання з КСП ім. Тельмана видані не були, і тому Куп’янський районний суд рішенням від 6 квітня 1998 р. не задовольнив позив працівника колишнього КСП «Дружба» щодо поновлення розміру земельної частки (паю) до 9,28 умовних кадастрових гектарів.

Вважаємо, що нормативних підстав для перепаювання земель колишнього КСП ім. Тельмана немає.

Приклад 35.

Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення громадянина Т. з проханням надати роз’яснення з питання відносно ціни за 1 га орної землі у с. Тернівка Вінницької області та яким нормативним актом така ціна визначається і повідомив наступне.

Частиною другою статті 201 Земельного кодексу встановлено, що залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земель застосовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках визначених законодавством і проводиться згідно Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасової), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 000 (зі змінами) та відповідного порядку, затвердженого наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Мінсільгосппроду та Української академії аграрних наук від 27.11.95 № 76/230/325/150 та зареєстрованого в Мінюсті 30.11.95 за № 000/963 (зі змінами).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки щорічно станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 000.

Експертна грошова оцінка земель застосовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 000.

Нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь конкретної земельної ділянки, як в межах населеного пункту, так і поза його межами, визначається на основі шкал грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів. Для розрахунку зазначених шкал використовуються значення грошової оцінки і балу бонітету відповідних угідь по підприємству (району) та бал бонітету конкретної агровиробничої групи ґрунтів.

Оскільки, вся інформація, яка необхідна для розрахунку нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки знаходиться в районному відділі земельних ресурсів та її визначення покладено на нього, заявникові необхідно звернутися до районного відділу земельних ресурсів.

Для визначення ймовірної ціни продажу земельної ділянки використовується експертна грошова оцінка, яка визначається суб’єктами господарювання, які мають ліцензії на проведення землеоціночних робіт і залучаються для її проведення на підставі договору.

Приклад 36.

Державний комітет України із земельних ресурсів за дорученням Адміністрації Президента України розглянув звернення жителя Луганської області К. щодо компенсації при неодержанні права на земельну частку (пай) працівниками соціальної сфери, а також пенсіонерами з їх числа.

Відповідно до положень чинного земельного законодавства компенсація громадянам, які згідно з нормами чинного законодавства не були співвласниками земель, роздержавлених сільськогосподарських підприємств, не одержали права на земельну частку (пай), компенсація не передбачена.

Крім того, слід зазначити, що при бажанні самостійно господарювати на землі, згідно із статтею 33 Земельного кодексу України за наявності вільних земель, громадянини України мають право отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2-х га, у порядку, встановленому статтею 118 вищезгаданого Кодексу.

Приклад 37.

До Державного комітету України із земельних ресурсів надійшло звернення жителя Донецької області С. про роз’яснення деяких питань земельного законодавства України. По суті поставлених питань Держкомзем так поінформував заявника:

Законом України «Про оренду землі» оренда земельної частки (паю) регулюється Земельним кодексом України, указами Президента та Типовим договором оренди земельної частки (паю) (із змінами, внесеними згідно з наказами Держкомзему України № 166 від 24.09.01).

Відповідно до ст.20 Закону України «Про оренду землі» та пункту 2.2 вищезазначеного Типового договору орендна плата може бути грошовою, натуральною і відробітковою. Розмір, форми орендної плати визначається за домовленістю сторін, але не можуть бути меншою від розміру, встановленого чинним законодавством.

Якщо на цей час здійснено поділ земельної частки паю між спадкоємцями і виготовлені на них відповідні документи, то договір оренди з орендарем повинен укласти кожний власник земельної частки.

Договір набуває чинності з моменту його реєстрації.

Що стосується сплати громадянами прибуткового податку, то відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 № 13 «Про прибутковий податок з громадян» (із змінами) із суми доходів, одержаних не за місцем основної роботи, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20 відсотків.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.02, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підстави набуття права на землю визначені статтею 116 Земельного кодексу України.

Зокрема, частиною першою згаданої статті зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до чинного законодавства, громадяни України (в тому числі і ті, які переселилися на постійне місце проживання у сільську місцевість), можуть одержати у встановленому порядку земельні ділянки із земель запасу (за наявності вільних земель) на підставі прийнятого рішення місцевою радою або райдержадміністрацією для: ведення особистого селянського господарства, індивідуального житлового будівництва, городництва в межах норм, визначених чинним законодавством.

Частиною другою статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянам для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Приклад 38.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся громадянин І. з проханням роз’яснити порядок надання земель у користування. За результатами розгляду була надана наступна відповідь:

Згідно п.1 Перехідних положень Земельного кодексу України (який набрав чинності з 1.01.2002 р.) рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

З часу набрання чинності Земельного кодексу України (ст.92) право постійного користування земельною ділянкою набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Згідно п.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств розпайованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

У разі відсутності сільськогосподарського підприємства на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно до ст.31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатись із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, враховуючи вищесказане Ви маєте право отримати у власність із земель державної або комунальної власності земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) визначеної для членів сільськогосподарського підприємства розпайованого на території місцевої ради, а решту земель взяти в оренду із земель державної чи комунальної власності та земель, що належать на праві власності громадянам.

Приклад 39.

До Державного комітету України із земельних ресурсів надійшла скарга жительки Київської області К. про порушення з боку сільської ради при наданні земельної ділянки. За дорученням Держкомзему України скаргу розглянуто в Київському міському управлінні земельних ресурсів, за результатами надана така відповідь скаржниці:

Звернення гр. К. по питанню земельного спору в с. Грушківка Гребінківського району розглянуто з виїздом на місце.

Встановлено, що розгляд заяви її матері Н. про виділення земельної ділянки площею 0,05 га для під’їзду до земельної ділянки, Сербинівською сільською радою проведено безграмотно, з порушенням вимог існуючого в Україні законодавства.

Зокрема, рішення виконкому від 25.12.2002 р. не відповідає суті заяви цієї громадянки від 06.12.2002 р. В заяві іде мова про вирішення питання межі між сусідами, тобто земельного спору, а в рішенні лише іде посилання на рішення виконкому від 31.10.1995 р. за № 10 та про передачу земельної ділянки у приватну власність та надаються рекомендації по встановленню земельного сервітуту.

Не витримано порядок розгляду земельних спорів, передбачений ст.159 Земельного кодексу України, адже в рішенні не визначено порядок його виконання. Відсутній картографічний або інший плановий матеріал, який завжди є невід’ємною частиною вирішення земельних питань.

Листом від 25.11.2002 р. Гребінківський районний відділ земельних ресурсів запропонував сільському голові шляхи вирішення земельного спору, але не забезпечив контроль за остаточним його вирішенням. Тому сільському голові запропоновано ще раз повернутися до розгляду заяви гр. Н. та забезпечити прийняття рішення по цій заяві у відповідності з діючим законодавством.

Зобов’язую Гребінківський райземвідділ надати допомогу сільській раді щодо процедури розгляду цього питання та в термін до 12.04.03 р. повідомити обласне управління земельних ресурсів про остаточне його вирішення.

Приклад 40.

На прохання Відділу Апарату Верховної Ради України з питань звернень громадян Державний комітет України по земельних ресурсах розглянув звернення громадянина К., жителя м. Нікополя Дніпропетровської області щодо визнання за ним права на земельну частку (пай) в порядку успадкування та поінформував про наступне.

За інформацією Дніпропетровського обласного управління земельних ресурсів, яке за дорученням Комітету здійснювало розгляд зазначеного звернення, в результаті перевірки було встановлено, що відповідно до постанови № 1 Томаківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області громадянину К. було відмовлено в здійсненні нотаріальної дії, а саме - у видачі свідоцтва про право на спадщину при успадкуванні права на земельну частку (пай).

Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Дружба» видано 20.12.1995 р. серії 1-ДН № 000.

Крім того, рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 27.06.01 йому було відмовлено у задоволенні позову в зв’язку з тим, що державний акт на право колективної власності на землю виданий сільгосппідприємству після смерті його матері (померла в 1994 р.), а її прізвище помилково було включено до списку-додатку до державного акта.

Відповідно до статті 9 Цивільного кодексу України, правоздатність громадян виникає в момент народження і припиняється зі смертю.

Право на земельну частку (пай), згідно з чинним законодавством, мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства, відповідно до встановленого членства в підприємстві на час видачі сільгосппідприємству державного акта на право колективної власності на землю.

Тобто, оскільки мати заявника померла до моменту видачі державного акта на право колективної власності на землю господарству (включена до списку-додатку до державного акту помилково), і за життя не набула права на земельну частку (пай), то заявник, відповідно, не може його успадкувати.

Приклад 41.

До Державного комітету України із земельних ресурсів надійшло звернення жителя м. Білгород-Дністровська щодо роз’яснення порядку приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 31 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.02 встановлено, що:

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належать на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни – члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 32 згаданого кодексу, громадянам України – членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Разом з тим слід зазначити, частиною другою статті 32 згаданого Кодексу встановлено, що дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай).

Приклад 42.

Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення жительки м. Києва Гетьман щодо реалізації права на земельну частку (пай) громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та поінформував заявницю так:

Конституцією України встановлено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно до закону.

Роздержавлення та паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств здійснювалось у відповідності до Земельного кодексу України (редакція 1992 р.) та указів Президент України.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 000 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Чинним законодавством встановлено, що підприємство діє на основі статуту. Статут підприємства визначає порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї. Список громадян, як додаток до державного акта, формується самим підприємством у відповідності зі статутом, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства та підписується головою місцевої ради і головою колективного сільськогосподарського підприємства.

Виходячи з викладеного, право на земельну частку (пай) мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства та пенсіонери з їх числа, а це право набувається відповідно до встановленого членства в підприємстві на час видачі державного акта на право колективної власності господарству.

Крім того зазначаємо, що Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що громадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, що до набрання чинності цим законом проживали у сільській місцевості, мають право на отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.01 № 000 «Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що для реалізації цього права подають за новим місцем роботи (проживання) до сільської, селищної ради заяву за довільною формою про надання їм земельної частки (паю) та видачі обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення довідки про:

·евакуацію, відселення чи самостійне переселення з територій, що зазнали радіоактивного забруднення;

·членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке знаходилося на території, що зазнала радіоактивного забруднення.

Отже, зазначене право набувається вказаними громадянами за місцем проживання в сільській місцевості (село, селище) на час набуття чинності згаданого закону та при наявності вищезазначених довідок.

Приклад 43.

За дорученням Кабінету Міністрів України Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення жителя Конотопського району Сумської області К., надіслане до Верховної Ради України, в частині питань, що відносяться до компетенції Комітету, та повідомив наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.02, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Якщо власник землі не має можливості самостійно обробляти земельну ділянку і право власності земельної ділянки посвідчено державним актом, то, відповідно до чинного законодавства, він може зазначену земельну ділянку здати в оренду. Орендні відносини регулюються Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Частиною першою та четвертою статті 7 згаданого закону встановлено, що орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставі і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі.

Форми, умови та порядок укладання договору оренди землі визначаються відповідно до зазначеного закону.

Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації (стаття 16 зазначеного закону).

Щодо діяльності селянських (фермерських) господарств інформуємо наступне.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і збереження переданих і наданих їм земель, соціального та правового захисту цих господарств.

Частиною другою статті 3 зазначеного закону встановлено, що виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Приклад 44.

Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення мешканця м. Києва В. щодо вартості робіт за виготовлення державних актів на право власності на землю та повідомив.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Частиною шостою зазначеної статті встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

За прийняття рішення ради або розпорядження райдержадміністрації громадяни не повинні платити будь-яких коштів.

При виготовленні технічної документації по складанню, видачі та реєстрації державного акта на право власності на землю проводиться комплекс топографо-геодезичних робіт з прив’язкою меж ділянок до єдиної геодезичної мережі та заповнення бланків державних актів. Ця робота вимагає певних затрат, які повинні відшкодовуватися за рахунок місцевих бюджетів. Однак, у зв’язку з обмеженістю останніх, виконання вказаних робіт проводиться за кошти громадян на підставі укладеного договору з визначенням терміну та вартості зазначених робіт. Сума оплати і місця розташування ділянки та обсягу геодезичних робіт. Це відповідний дозвіл, а вартість зазначених робіт обумовлюється договором на підставі кошторису.

Щодо вартості робіт за виготовлення технічної документації по видачі державних актів на право власності на земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю):

Указом Президента України № 000/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» доручено Кабінету Міністрів України, обласним та державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо забезпечення сурового додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу з колективних сільськогосподарських підприємств та зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Отже, вартість робіт за виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки обумовлюється договором на підставі кошторису, укладеним між громадянином і виконавцем робіт. А вартість робіт за виготовлення технічної документації по видачі державних актів на право власності на земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю), відповідно до вищезгаданого Указу, яка встановлена у розмірі п’яти неоподаткованих доходів громадян (85 грн.).

Пільг для будь-яких категорій громадян щодо здешевлення вищезгаданих робіт чинним законодавством не передбачено.

Крім того, слід зазначити, що оплата земельно-кадастрових робіт громадянами здійснюється відповідно до Вказівки Держкомзему України від 01.08.02 р. № 23 «Про формування Тимчасового порядку формування та ведення бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру» із змінами і доповненнями, яка затверджена спільним наказом Держкомзему, Мінфіну і Мінекономіки від 24.12.2001 № 213/5593/319 і зареєстрована в Мінюсті 10.01.2002 р. за № 19/6307.